ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ 4 страница

а) І. Котляревському; б) Т. Шевченку; в) людям; г) Г. Квітці-Основ’яненку.

7. Про що йдеться у творі П. Гулака-Артемовського («Справжня добрість»)?

а) про добороту; б) про зло; в) про радість; г) про долю.

8. З якого твору П. Гулака-Артемовського слова: «…єсть земля така правдива і заможна, / Де правду і панам сказать, як Богу, можна»?

а) «Справжня Добрість»; б) «Супліка до Грицька Квітки»; в) «Батько та Син»; г) «Петро мужик непокорний».

9. Який твір випадає з логічного ряду?

а) «Пан та Собака»; б) «Вовк та Ягня»; в) «Солопій та Хівря»; г) «Справжня Добрість».

10. Кому належать слова в байці «Пан та Собака»: «Той дурень, хто дурним іде панам служити, / А більший дурень, хто їм дума угодити»?

а) Рябку; б) Явтуху; в) Солопію; г) Хіврі.

11. Хто промовляє і в якому творі П. Гулака-Артемовського: «Коли моє невлад, / То я з своїм назад»?

а) Рябко «Пан та Собака»; б) Явтух «Пан та Собака»; в) Солопій «Солопій та Хівря»; г) Хівря «Солопій та Хівря».

12. З якого твору П. Гулака-Артемовського слова: «З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть, / Він найде все тобі хоч в черепочку смерть»?

а) «Пан та Собака»; б) «Солопій та Хівря»; в) «Дурень і Розумний»; г) «Писав пан».

13. Хто і кому говорить? Із якого твору П. Гулака-Артемовського ці слова: «Ти знаєш, що на те собака, щоб брехати, / Що й сто не збудять їх тебе, як ляжеш спати»?

а) П. Гулак-Артемовський Г. Квітці-Основ’яненку «Супліка до Грицька Квітки»; б) Рябко Явтухові «Пан та Собака»; в) батько сину «Батько та Син»; г) Дурень розумному «Дурень і розумний».

14. Хто прийшов до Грицька «з суплікою» («Супліка до Грицька Квітки»)?

а) «я, бач, та мій Рябко»; б) П. Гулак-Артемовський і Рябко; в) Рябко і Явтух; г) Г. Квітка-Основ’яненко.

15. Які твори випадають з логічного ряду?

а) «Твардовський»; б) «Рибалка»; в) «Маруся»; г) «Молодиця».

16. Хто і кому говорить у творі «Солопій та Хівря» П. Гулака-Артемовського: «…питай людей, бо той, хто їх питає, / Мов старець без ціпка, по стежках не блукає»?

а) Хівря Солопію; б) Солопій Хіврі; в) П. Гулак-Артемовський Г. Квітці-Основ’яненку.

17. Хто в байці П. Гулака-Артемовського «побачить сам здоров, що там ладу біс має» («Тюхтій та Чванько»)?

а) Тюхтій; б) Чванько; в) Рябко; г) Явтух.

18. Кого описує П. Гулак-Артемовський у баладі «Твардовський»: «Ніс – карлючка, рот свинячий, / Гиря вся в щетині; / Ніжки курячі, собачий / Хвіст, ріжки цапині»?

а) Твардовського; б) чорта; в) пана; г) москаля.

19. Хто в баладі «Рибалка» П. Гулака-Артемовського «…і косу зчісує, і брівками моргає!.. / Вона й морга, вона й співа»?

а) Дівчинонька; б) русалочка; в) жінка; г) відьма.

20. За що Хведько «скоштовав / Березової кашки» (байка «Батько та син»)?

а) не вчивсь; б) пустував; в) сумував; г) лінувався.

21. Кому належать слова в байці «Рибка» П. Гулака-Артемовського: «Що тільки на світі великим рибам жить!»?

а) дядині; б) Пліточці; в) щуці; г) автору.

22. Хто сказав про П. Гулака-Артемовського: «… був рідкісний знавець найменших подробиць народного побуту та звичаїв і володів народною мовою так досконало, як ні один з малоруських письменників»?

а) М. Костомаров; б) Т. Шевченко; в) М. Гоголь; г) Г. Квітка-Основ’яненко.

ЄВГЕН ГРЕБІНКА

(1812-1848)

У час, коли зростав талант Є. Гребінки, українське суспільство розвивалося в умовах загострення суспільно-політичних відносин, зростання ліберальних і радикальних настроїв. Після наполеонівської війни 1812 р., коли багато громадян України та Росії ознайомилися з життям Європи й порівняли його зі своїм середньовічним кріпацтвом, почали виникати таємні політичні товариства, з яких 14 грудня 1825 р. виросло декабристське повстання в Петербурзі. 28 грудня це повстання відбулося в Україні, під Васильковом, де збунтувався піхотний полк, загітований декабристами. Новий спалах національної самосвідомості після придушення декабристського руху відбувся під час польського повстання 1830 р., яке знайшло жвавий відгук у середовищі радикально настроєного українського громадянства. Прояви українського національного відродження, зініційовані польським визвольним антиросійським рухом, ширилися на Лівобережній Україні. Водночас на Правобережній Україні, на колишніх українських землях Польщі, розвиток національної самосвідомості відбувався під впливом української школи польських письменників, найяскравішими представниками якої були Северин Гощинський, Богдан Залеський, Антін Мальчевський, Юлій Словацький, Тимко Падура. У ті часи починали свою діяльність Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркович. Уже було видано славнозвісний збірник українських пісень Михайла Максимовича. Надзвичайною популярністю користувалася «Енеїда» І. Котляревського, яка започаткувала нову українську літературу, писану живою народною мовою. Ці прояви національного відродження в часи царювання Миколи І викликали непримиренну ворожість. Царизм в усіх проявах національного життя вбачав сепаратизм і вживав заходів щодо остаточної асиміляції українських провінцій. У таких умовах виник так званий романтичний напрям української літератури дошевченківського періоду, яка живилася подіями народного життя й надихалася ідеями національного відродження. Є. Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі, вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII ст. в «Баснях Харьковских» Г. Сковороди та в російських байках І. Крилова. Славу Є. Гребінка здобув літературною діяльністю. Він автор понад 40 повістей, романів і оповідань.

До оцінки літературної постаті Є.Гребінки зверталися його сучасники – М. Костомаров, П. Куліш, Г. Квітка-Основ’яненко, Л. Срезневський; увага до творчості митця і в літературознавців наступної епохи – Олени Пчілки, М. Петрова, і в сучасних дослідників: П. Волинського, Б. Деркача, С. Зубкова, Л. Задорожної.

Тогочасні погляди Є. Гребінки виразно виявилися в передмові «Так собі до земляків» та післямові «До зобачення» до альманаху «Ластівка», у яких подано сентиментально-ідилічні картини сільського життя в рідному краю. Сама поява «Ластівки» була явищем першорядним. Альманах відіграв позитивну роль у розвитку і згуртуванні українських сил. У ньому друкувались твори прогресивно-романтичного та реалістичного характеру – поезії та уривок з поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка, уривки з «Москаля-чарівника» І. Котляревського, «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка, байки та «Українська мелодія» Є. Гребінки, поезії В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського та ін. До того ж альманах з’явився тоді, коли загострилася дискусія про характер і межі української літератури. Він показав, що література українською мовою існує вже в широкому географічному масштабі – від Полтави й Харкова до Петербурга та ще й у найрізноманітних жанрах: повість, водевіль, байка, героїко-романтична поема, лірика, переспіви тощо.

Є. Гребінка прожив 36 років, половина з яких була віддана літературі. Народився він 21 січня 1812 р. на хуторі Убєжище (його називали Гребінчин Яр), поблизу Пирятина, в родині небагатого поміщика, відставного штабс-ротмістра. Усвідомивши значення краси рідного краю для свого духовного формування, Є. Гребінка не раз оспівуватиме його. Підтримала і розвинула у ньому потяг до краси його нянька. Перший учитель – Павло Іванович Гуслистий, дав належну підготовку.

Навчався в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Ніжин 1820 р. мав ранг повітового міста зі своїм гербом, у якому був збудований ліцей на кошти канцлера Олександра Андрійовича Безбородька та його брата Іллі, який 1805 р. отримав дозвіл від царя Олександра І на «заснування в Малоросії училища вищих наук». А вже 4 вересня 1820 р. у Ніжині було урочисто відкрито новозбудовану гімназію, яка разом із Харківським університетом забезпечувала до відкриття 1834 р. Київського університету потреби у вищій науці. Курс навчання був розрахований на 9 років, сюди приймали дітей 9-11 років. Перелік предметів, що тут викладали, можна було опанувати «Labore et zelo» («Працею та ретельністю»), як написано було на фронтоні споруди. Вищі знання винагороджувалися ступенем кандидата і чином 12-го класу. Є. Гребінка закінчив Ніжинську гімназію вищих наук 1831 р. у складі 6-го випуску. Його однокурсниками якого були М. Новицький та син старшого брата Г. Квітки-Основ’яненка.

Є. Гребінка любив малювання. Шаноба до малярства супроводжувала його все життя, чим пояснюється мистецьке оточення у Петербурзі, де постійно спілкується з К. Брюлловим, А. Мокрицьким, І. Сошенком, Т. Шевченком, О. Штернбергом.

Кілька місяців служив у резервах 8-го Малоросійського козачого полку, після розформування якого переїздить на хутір, де пробув до 1834 р. Біографи вважають цей час зужитим на марноту світського життя. 1831-1834 рр. – найменш досліджені. Є. Гребінка жив в оточенні повітового чиновництва та дрібномаєткового дворянства, які згодом стали прототипами його творів.

У цей час з’являються друком його перші твори: «Рогдаев пир», «Будяк да Коноплиночка» і «Пшениця» («Украинский альманах», 1831), уривки з перекладу «Полтава».

У Петербурзі спочатку влаштовується чиновником Комісії духовних училищ, а потім поєднує канцелярську службу з викладанням російської словесності у Дворянському полку.

1834 р. виходять друком його байки «Малороссийские присказки» (повторно в 1836 р.). Звернення Є. Гребінки до приказок мало подвійний характер: безпосереднє використання приказки як влучного вислову і побудова байки в наближенні до приказки з розгортанням її образів і сюжету. Інколи приказка визначає лише мораль, сама не цитується, перетворюючись на розгорнуту метафору однак буває, що приказкою виражена заключна мораль, а байка вмотивовує її провідну думку. Образи його байок виходять за межі звичних алегорій, вони життєві.

Почав писати прозу російською мовою. 1835 р. альманах «Осенний вечер» започаткував публікацію прозових творів. Під заголовком «Малороссийские предания» опубліковано оповідання «Страшный зверь» та «Сто сорок пять». У 1837 р. з’являються «Рассказы пирятинца».

З 1837 р. повністю переходить на роботу в Дворянський полк, а з 1841 р. – в 2-й кадетський корпус. Одночасно, в інших військово-навчальних закладах, крім української мови і літератури, він викладає мінералогію, ботаніку і зоологію.

Є. Гребінка був знайомий з І. Котляревським. На 1837-1838 рр. припадає знайомство Є. Гребінки з Т. Шевченком. Велика роль Є. Гребінки у вирішенні долі молодого Тараса, хист якого він оцінив відразу. Він був вчителем Т. Шевченка на певному етапі його учнівства: давав йому читати твори О. Бодянського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського; вводить його в коло кращих ерудованих людей в Україні – збирались у Мойсівці, їздили в Качанівку. Отже, три іпостасі – забезпечення належною для освіти літературою, розстановка належних акцентів у здобутих знаннях, уведення в коло талановитих людей – те, що зробив байкар для творчого становлення Т. Шевченка.

У 1840 р. позиції в цих стосунках неминуче мали помінятися – завдяки виходу в світ «Кобзаря» та його оцінці. Це означало, що місія Є. Гребінки в цій долі вичерпалась. Їхні долі виявилися неспівмірними, їхні таланти нерівноцінними, а їхнє життєве призначення несуголосним. В історії української культури Є. Гребінка залишився навічно як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь і у викупі його з кріпацтва та допоміг видати «Кобзар» 1840 р.

1840 р. були опубліковані повісті «Верное лекарство», «Горев Николай Федорович».

1841 р. – повісті «Кулик», «Записки студента», схвально зустрінуті читачами і критикою.

1843-1844 рр. – найплідніші в діяльності Є. Гребінки: надруковано 9 повістей і оповідань, поему «Богдан», два романи «Чайковский» і «Доктор».

1845-1846 рр. – оповідання «Иван Иванович»; 1847 р. – «Приключения синей ассигнации».

Є. Гребінка був зайнятий виданням добірки творів «Романы, повести и рассказы Евгения Гребенки», із якого встиг опублікувати 8 перших томів.

Сучасники тепло згадують Є. Гребінку-педагога, відзначають його спокійний характер, любов до літератури, демократизм. Обсяг літературної праці останніх років життя свідчить про подвижництво і самовідданість письменника, адже йому доводилось докладати чимало зусиль, змагаючись із сухотами.

У 1844 р. Є. Гребінка в Покровській церкві с. Рудки повінчався з Марією Василівною Ростенберг. Саме очам цієї прекрасної жінки читач зобов’язаний появі безсмертного романсу «Очи черные, очи страстные» (1843).

Немало зусиль витрачає Є. Гребінка на викладацтво. З думкою про освіту для народу 17 травня 1847 р. в с. Рудки Лубенського повіту Полтавської губернії (тут був маєток батьків дружини) відкриває школу, винаймає двох учителів.

Офіційне начальство, як писав перший біограф М. Михайлов, ставилося до нього стримано: тільки в грудні 1838 р. він за «усердную службу був всемилостивіше пожалуваний піврічним окладом» та через 10 років, у вересні 1848 р., представлений до «височайшої нагороди». Але Є. Гребінка не дочекався її. 15 грудня 1848 р. він помер від туберкульозу вчителем 3-го роду в чині колезького радника. Згодом тіло його було перевезено в Україну й поховано в Мар’янівці, поряд з рідним Убіжищем.

Є. Гребінка здобув собі славу визначного українського байкаря, усього їх 27. Він творчо переосмислив здобутки попередників у жанрі байки й надав їм ширшого жанрового звучання, ввівши в них українські реалії та думки, що відображають світогляд українського селянина. У байках Є. Гребінки відбито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою, він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався говорити сміливу правду.

Його байці притаманні ті якості, що загалом характерні для жанру: теми творів скеровані на гострі проблеми суспільства, авторська оцінка явищ життя визначається з демократичних позицій, переважає сатирично-викривальний план твору, дидактичний пафос, настанова, повчання, твори пишуться у віршованій формі. Індивідуальні риси: самобутній сюжет, нова фабула. Він розвиває байкарські традиції Г. Сковороди.

Байки Є. Гребінки органічно пов’язані з приказками та прислів’ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткій карбованій формі відображали факти реального життя. Свої байки він називав «приказками», бо вони побудовані за принципом розгортання й конкретизації прислів’їв.

Майже в Є. Гребінка усіх його байках хижакам і гнобителям протистоїть простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, і цим протиставляється багатим, крутіям, здирникам, чинодралам. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії, де судді, Ведмеді та Вовки, за доносом Лисиці готові розтерзати жертву, бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Вола за скоєні злочини «справедливий» суд постановив «...четвертувать / І м’ясо розідрать суддям на рівні часті, / Лисичці ж ратиці оддать». Байкар представив програму суспільно-правового та індивідуального існування, яке, на його думку, повинно здійснюватися за тими приписами життя, що не мають у суті своїй нічого суперечливого з одвічними цінностями.

У байках Є. Гребінки наявна гармонія між двома художніми планами: морально-етичною та суспільною візіями («Будяк да Коноплиночка», «Рибалка», «Ямінь»).

Більшість байок Є. Гребінки − «Зозуля да Снігир», «Сонце да Хмари», «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь» та інші − своїм корінням сягають у народну творчість і побудовані на зіставленні двох моралей − панської і народної, хижацької і гуманної. Для своїх байок Є.Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою моралізаторську та повчальну роль. В одній із кращих своїх байок − «Вовк і Огонь» Є. Гребінка у досить сміливій критичній формі так висловлює характер взаємовідносин між багатими і бідними: «З панами добре жить, / Водиться з ними хай тобі / Господь поможе, / Із ними можна їсти й пить, / А цілувать їх − крий нас Боже!»

У байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Є. Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу.

У творчому доробку Є. Гребінки – три типи байок: у байці-казці діють головним чином люди, а не звірі, для сюжету характерний просторий виклад, детальні описи обставин, пейзажу, тощо; мораль байки окремо не виділяється, а безпосередньо випливає з розповіді. Для байки-приказки характерна гранична лаконічність, у неї, як правило, нема розповідної частини, а загальну схему завершує прикінцева сентенція, функції якої часто виконує народна приказка чи приповідка.

Є. Гребінка орієнтувався на І. Крилова, але український байкар зумів чітко виявити власну творчу індивідуальність. І. Франко писав: «Гребінка йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика. Як байкар Є. Гребінка займає перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією».

Кращі байки Є. Гребінки написано в дусі просвітницького реалізму. Вони пройняті демократичними настроями, спрямовані проти сваволі й насильства, сповнені національно-побутового змісту. Митець розширив жанрові межі байки: народна казка й гумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання. Він майстерно динамізував сюжет байки, збагатив образно-поетичну систему наснажив національним колоритом. Є. Гребінка успішно виступав як прозаїк у той час, коли література переживала великі зміни. Народ, як зображення літератури і її споживач, вимагав від літератури інших якостей. Отож письменники звертались до народної творчості, яка служила джерелом пізнання народу, зразком художнього узагальнення та вираження думок. Творчість прозаїка розвивалася в напрямку від романтизму до реалізму. Щире співчуття до «маленької людини»-трудівника, увага до побуту й звичаїв народу, близький зв’язок із народною творчістю – визначальні ознаки прози.

З дитинства майбутній письменник виявляв особливу увагу до історії. Він автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648-1654 рр. Цей роман І. Франко називав «улюбленим твором галицько-руської молодежі 60-70-х років». Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Є. Гребінки походила з роду Чайковських. Є. Гребінка, продовжуючи лінію М. Гоголя, творами якого тоді зачитувалися, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Європейські романтики створили два типи романів: роман про історичні звичаї («нрави») і роман про історичні події та історичних осіб. У романі «Чайковський» боротьба Запорозької Січі та Лівобережної України проти татарських набігів відтворена епізодично. Згадка про похід козаків у Крим і зображення нападу татар на Лубни не складають єдиного причиново-наслідкового ланцюга, з якого б вибудовувався історичний сюжет. Отже, «Чайковський» – це роман про історичні звичаї. Майже кожний розділ роману супроводжується епіграфом, п’ять з яких узято з творів Т. Шевченка. Перевидаючи твір у 1848 р., автор зберіг їх, знявши тільки прізвище автора. Це було першим, хоч і анонімним підцензурним передруком рядків поета-засланця. У центрі роману – романтична любовна інтрига з надзвичайними пригодами, багатьма надуманими ситуаціями. На образах полковника Івана, Микити, Гадюки, Касяна, які є втіленням історичної людини, відбилися романтичні риси, які контамінувалися з реалістичними: героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення в них волелюбності, гіперболізація «природності», підкреслення їхньої винятковості.

«Нежинский полковник Золотаренко» – це перша історична повість, у якій Є. Гребінка з симпатією зобразив козацтво. В основу твору лягли події часів війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Звертався письменник і до злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві. Недарма його роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті Є. Гребінки А. Чехов називав серед кращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання. Велику популярність у другій половині XIX ст. мали також повісті Є. Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», у яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей у суспільстві.

З сьогоднішнього погляду найяскравішою гранню творчості Є. Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Кращі з-поміж українських поетичних мініатюр − «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить»), «Човен», «Опять передо мной знакомые поля». А російський романс на слова Є. Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Є. Гребінці світову славу.

Його поезії фонетично милозвучні, композиційно вишукані, інтонаційно й жанрово різноманітні. Чільне місце в них займає мотив палкого кохання. У романтичних шатах опоетизована природа, здатна одухотворювати людину. Автор не оминув і мотиву суспільної ролі митця та народної пісні, що налаштовують людину на боротьбу за свободу. Як поет Є. Гребінка збагатив силабо-тонічний вірш застосуванням різностопного ямба. У любовній ліриці він віддавав перевагу хорею і амфібрахію. Надаючи поезії невимушеності, безпосередності потоку почуттів і думок, поет користувався вільною строфікою, зберігаючи симетрію. Психологічно-етичним ґрунтом їх є народний ідеал вірності, щирості та взаємності.

«Давно хтось сказав, що українською мовою можна писати лише саме кумедне, смішне... Досить прочитати історію Малоросії, придивитися до характерів її героїв, прислухатися до її пісень, де ремство душі виливається в таких жалібних звуках, як пісня степової чайки, як стогін матері над могилою сина, і ви думаєте: невже народ з таким залізним характером, з такими глибокими почуттями може лише сміятися?» (Є. Гребінка).

Літературна діяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. Митець пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.

Увібравши народні традиції, творчо сприйнявши досвід І. Крилова, Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського та інших попередників, прямуючи шляхом реалізму і народності, Є. Гребінка підніс байку до вищого рівня, що мало велике значення для розвитку нової української літератури та літературної мови.

Література

1. Брайко О. Роман Є. Гребінки «Доктор» як соціальний наратив: текст та інтертекст // Слово і Час. – 2005.– № 3. – С. 51-64.

2. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – С. 342-345.

3. Задорожна Л. Євген Гребінка: Літературна постать. – К.: Твім інтер, 2000. – 160 с.

4. Зубков С. Євген Гребінка // Гребінка Є. Твори: у 3-х т. – Т. 1.: Байки, поезії, оповідання, повісті. – К.: Наукова думка, 1980. – С. 5-39.

5. Ковалець Л. У Петербурзі він був українцем: Є. Гребінка у пошуках свого хреста і своєї слави // Дивослово. – 2000. – № 6. – С. 7-8.

6. Нахлік Є. Від «національної туги» до соціально-критичного мислення: фольклорно-історичний роман «Чайковський» Є. Гребінки // Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60 років XIX століття. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 74-92.

7. Шевченко В. Ф. Українська історична поема / Перша половина ХІХ ст. – Запоріжжя: ЗДУ, 1993. – 186 с.

Запитання і завдання

1. Яких нових рис набуває жанр байки в художнього доробку Є. Гребінки?

2. Як поцінували критики байки Є. Гребінки?

3. Вивчити напам’ять та проаналізувати одну з байок Є. Гребінки?

4. Прокоментуйте слова П. Куліша: «Коли рівняти їх (байки Є. Гребінки) до сусідської словесності, то навряд чи є в їй кращі приказки до Гребінчиних, а тільки що московські дзвони голосніші од наших. Гребінка, пишучи приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почуєте якийся сум; коли ж сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії української».

5. Поясніть, чому роман Є. Гребінки називається «Чайковський»?

6. Чи можемо стверджувати, що «Нежинский полковник Золотаренко» – це перша історична повість?

7. Який романс приніс Є. Гребінці світову славу?

Тести

1. Жанр твору «Очи черные» Є. Гребінки?

а) байка; б) пісня; в) елегія; г) романс.

2. Скільки байок у творчому доробку Є. Гребінки?

а) 27; б) 37; в) 47; г) 107.

3. Яка байка Є. Гребінки починається словами: «Хто знає Оржицю? А нуте обзивайтесь»?

а) «Рибалка»; б) «Мірошник»; в) «Соловей»; г) «Ячмінь».

4. Як називається перший поетичний твір українською мовою Є. Гребінки?

а) «Ліс»; б) «Українська мелодія»; в) «Човен»; г) «Ліс».

5. Що стало причиною смерті грішника з байки «Грішник» Є. Гребінки?

а) застрілився; б) повісився; в) оженився на трьох жінках; г) утопився.

6. Вставити пропущене слово (байка «Вовк і Огонь»): «З панами добре жить, / Водиться з ними хай тобі Господь поможе, / Із ними можна їсти й пить, / А … їх – крий нас Боже»?

а) дожидать; б) цілувать; в) любить; в) величать.

7. Яка байка Є. Гребінки побудована у формі діалога?

а) «Пшениця»; б) «Ячмінь»; в) «Рожа да Хміль»; г) «Верша та Болото».

8. Який твір випадає з логічного ряду?

а) «Могилині родини»; б) «Богдан»; в) «Грішник»; г) «Злий кінь».

9. Яка байка Є. Гребінки закінчується словами: «Як тільки пан із паном зазмагався / Дивись – у мужиків чуприни вже тріщать»?

а) «Цап»; б) «Будяк да Коноплиночка»; в) «Ведмежий суд»; г) «Школяр Денис».

10. Де відбувається дія в романі «Чайковський» Є. Гребінки?

а) у Запорожжі; б) у Лубнах; в) у Полтаві; г) у Пирятині.

11. Пирятин стоїть на березі якої річки (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Удай; б) Случ; в) Сули;г) Ворскли.

12. Слова якого автора взяв Є. Гребінка як епіграфи до розділів роману «Чайковський»?

а) Т. Шевченка; б) О. Пушкіна; в) А. Кольцова; г) П. Гулака-Артемовського.

13. Яку пісню щовечора співав Олексій Марині (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) «Віють вітри, віють буйні аж дерева гнуться…»; б) «Барвіночку зелененький, стелися низенько...»; в) «Вийди, дівчино, вийди рибчино...»; г) «Ой ти дівчино, горда та пишна...».

14. Як називалася церква на Січі (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Святої Варвари; б) Покровська; в) Святого Юрія; г) Святого Андрія.

15. Про якого полковника Івана йдеться в романі «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) запорозького; б) полтавського; в) ніжинського; г) лубенського.

16. Хто сказав полковнику Івану гіркі істини (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Герцик; б) Гадюка; в) Олексій; г) Касьян.

17. Чому козацька рада засудила до смертної кари Олексія і Марину (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Олексій збрехав козакам; б) Олексій привів жінку на Січ; в) Марина перевдяглася в чоловічій одяг; г) Марина відрізала коси.

18. Як звали слугу полковника Івана (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Іван; б) Гадюка; в) Герцик; г) Гриць.

19. Ким було обрано Олексія на Січі (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) кошовим отаманом; б) військовим писарем; в) курінним отаманом; г)Марина відрізала коси.

20. Яке прізвисько отримав Олексій (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Чайка; б) Чиж; в) Чорний; г) Чайковський.

21. Хто жив у зимівниках (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) старі козаки; б) дружини козаків; в) одружені козаки; г) батьки козаків.

22. З чого пили козаки (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) з кухликів; б) чарок; в) михайликів; г) кубків.

23. Як звали останнього потомка Олексія Чайковського (роман «Чайковський» Є. Гребінки)?

а) Іван; б) Созонт; в) Олексій; г) Максим.

24. Як називається повість Є. Гребінки, присвячена ніжинському полковнику?

а) «У Ніжині»; б) «Ніжинський полковник»; в) «Ніжинський полковник Золотаренко»; г) «Золотаренко – полковник».

25. Як Є. Гребінка визначив жанр твору «Ніжинський полковник Золотаренко»?

а) исторический рассказ; б) историческая повесть; в) историческая быль»; г) исторический роман».

26. Як звали сестру полковника Івана (повість «Ніжинський полковник Золотаренко» Є. Гребінки)?

а) Марина; б) Олена; в) Любка; г) Настя.

27. Як називалася церква, збудована на могилі Любки, дочки полковника Івана (повість «Ніжинський полковник Золотаренко» Є. Гребінки)?

28. а) Пресвятої Богородиці; б) Свято-Успенська; в) Покровська церква; г) Віри, Надії і Любові.

29. Хто говорив про Є. Гребінку: «Він гадає, що чергове завдання є облагородити літературні вислови; завзято сперечається з земляками, які доводять грубість та літературну непридатність української мови, і певен, що українці починають … відчувати самобутність своєї літератури»?

а) М. Зеров; б) С. Єфремов; в) П. Хропко; г) Б. Деркач.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: