Стратегія та тактика козацького війська

Богдан Хмельницький, розпочавши національно-визвольну війну, врахував помилки та невдачі попередніх козацьких повстань. Крім того, він, беручи участь у тридцятилітній війні на боці Франції, ознайомився зі стратегією і тактикою західноєвропейського війська. Хмельницький, також, під час служби у реєстровому козацтві, вивчив сильні та слабкі сторони польського війська, а під час турецького полону і турецько-татарського. На основі цього багатого досвіду він виробив власний полководницький стиль.

Керуючись новою тактикою та враховуючи умови театру війни, Хмельницький відмовляється від облоги фортець, блокуючи їх, і зосереджує увагу на бойових діях проти головних сил ворога шляхом «промислу», тобто пошуку зустрічі з ним. [10, c. 110]

Якщо козацьке військо вирушало в похід і при цьому передбачалася зустріч з ворогом, то його похідний порядок будувався за всіма правилами військового мистецтва. Про це, наприклад, свідчить висування військ Б. Хмельницького в район Корсунської битви у травні 1648 року. [4, c. 148]

Першим рухався козацький розвідувальний загін, який висилав на відстань до шести кілометрів розвідувальні роз’їзди. За розвідувальним загоном на відстані чотирьох-шести кілометрів рухався передовий загін, що складався з трьох підрозділів татарської кінноти на чолі з Тугай-беєм, який теж висилав на відстань до шести кілометрів фронтальні та бокові роз’їзди охоронної розвідки. На відстані 11-15 кілометрів за передовим загоном йшли під захистом таборів головні сили війська на чолі з Б. Хмельницьким. Від табору на відстань у два-три кілометри висилались дозори фронтального і бокового сторожового охоронення.

На світанку 25 травня до польських військ, що стали табором під Корсунем, підійшов козацький розвідувальний загін. Зі сходом сонця передовий загін (татари) форсував з ходу річку Рось і розпочав бойові дії. В його обов'язки входило зв’язати бойовими діями ворога до прибуття головних повстанських сил, провести розвідку боєм, виявити склад польського війська, сильні та слабкі місця його укріпленого табору. В кінці дня 25 травня до Корсуня підійшли головні сили війська Б. Хмельницького. [4, c. 149]

Бій з ворогом козаки розпочинали герцем, тобто двобоєм окремих сміливців або невеликих загонів. Такий козак-сміливець сам або на чолі загону наближався до польського табору і закликав до двобою. Якщо ніхто не виходив, сипались образи на адресу польського війська, звинувачуючи його в боягузтві й нікчемності. Для чванливої польської шляхти це було гірше смерті. Військова козацька старшина вважала ознакою рицарської честі викликати ворога на двобій. Так, Іван Ганжа перед битвою під Пилявцями (1648 рік) провів декілька переможних герців. Максим Кривоніс під Старокостянтиновим у серпні 1649 році викликав на бій князя Я. Вишневецького. Данило Нечай, брацлавський полковник, закликав старосту Калиновського іронічними словами: «Прошу до Брацлава, до дому мого на добрий мед, на бочку одну-другу вина, маю на цей банкет і декілька штук гармат і пороху кілька бочок – будемо собі стріляти на здоров'я».

Якщо вороже військо не виходило до бою, козаки починали його облогу. Так було на Жовтих Водах у травні 1648 року, а також під Зборовом у серпні 1649 року. [4, c. 142, 165]Для артилерійського обстрілу ворожого табору поблизу нього під захистом валів та шанців обладнувались під час темряви вогневі позиції. Якщо ж командування супротивника вирішувало дати бій, то його військо виходило з табору і шикувалось в бойові порядки. Відповідно до нього займало бойовий порядок і козацьке військо. В центрі бойового порядку ставала кіннота, вишикувана в три-чотири шеренги. На флангах «батовалась» піхота, тобто ставала в три шеренги. В розривах між піхотними підрозділами ставали гармаші з легкою артилерією. При підтримці артилерії з табору починався наступ козацького війська або відсіч атаки ворога. Козацька атака проводилася «лавою», тобто невирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Піхота, ведучи невпинний вогонь з гармат та мушкетів, який забезпечували першій шерензі дві інших, готуючи набої, підтримувала атаки кінноти. Така взаємодія була здійснена під Зборовом, Берестечком та Городком. Піхота наступала під захистом шанців, які вона сама для себе копала. Якщо під час бою козацьке військо змішувалося з ворожим, то такий бій вони називали «галасом». Бій окремими загонами, не зв'язаними між собою, козаки називали «розгардіяшем». А якщо піхотний підрозділ попадав в оточення, то він приймав бойовий порядок «триангулою», тобто стрій трикутником, і бився на смерть. Так було 30 червня 1651 року у битві під Берестечком, коли 300 козаків, оточені польським військом, не здавались в полон. Останній козак, що ще залишився живим, декілька годин відбивався, поки не був заколотий списами. [4, c. 178]

Головною метою бою було виснаження супротивника та його деморалізація. З цією метою Б. Хмельницький затримував у таборі частину війська – резерв, яке у вирішальний момент повинно було завдати смертельного удару. Цей удар завдавався тоді, коли ворог цього не чекав. Так, під Пилявцями та під Зборовом приховане військо своїм раптовим наступом викликало у ворога паніку. [4, c. 154, 175] Навальний обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості – характерні риси військового мистецтва запорізьких козаків. Керування підрозділами в бою здійснювалось візуальними та звуковими «гаслами», для яких використовувався прапор, труба (сурма) або голос.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: