Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Військове мистецтво союзників та супротивників козаків




2.2.1. Військове мистецтво Західної Європи.З XV століття у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії, Швеції, Нідерландах швидко змінюються способи ведення війни. Відходять у минуле важкоозброєні кінні рицарі. Армії озброюються вогнепальною зброєю і гарматами.

Основну роль у війнах починає відігравати піхота. Нові солдати – мушкетери з важкими рушницями, мушкетами, навчилися вести безперервний вогонь по ворогу завдяки особливому шикуванню «караколе» (з французької – равлик). Солдати шикувалися квадратом або прямокутником у 3-6 шеренг. Після пострілу перша шеренга відходила назад і перезаряджала мушкети, поки стріляла друга шеренга, потім третя і знову перша. Але мушкетери на полі бою були беззахисними перед атакою кінноти. Тому на випадок рукопашного бою мушкетерів прикривали солдати з довгими списами – пікінери.

Змінилося і шикування всього війська в цілому. Замість застарілого глибокого шикування колонами або «клином» («свинею») війська розташовуються довгими лініями в кілька шеренг. У такій лінії поруч стояли і піхота, й кіннота, і гармати. [12, c. 398]

Такий спосіб ведення бою називався «лінійною тактикою». На рівній місцевості і при доброму вишколі лінійна тактика давала добрі результати. Чудовими майстрами лінійної тактики в XVII століття були шведський король Густав Адольф і французькі полководці Тюренн та Вобан. З Вобаном був особисто знайомий Богдан Хмельницький, коли служив разом із загоном козаків у французькому війську.

2.2.2. Військове мистецтво Східної Європи. Угорці, чехи та росіяни застосовували також і розсипний стрій, коли доводилось битися на пересіченій місцевості.

Шведи, росіяни й українські козаки винаходили нові способи застосування вогнепальної зброї. Шведи вели стрільбу з мушкетів способом, коли шеренга, що дала залп, ставала на одне коліно і заряджала зброю, поки стріляла друга шеренга і теж ставала на коліно для перезаряджання. Росіяни стріляли з рушниць способом, коли перша та друга шеренги давали залп одночасно, стоячи на одному коліні, а третя й четверта – стоячи.

Козаки застосовували стрільбу у спосіб, коли вогонь вела перша шеренга, а друга і третя заряджали і передавали першій шерензі зброю. Такий спосіб стрільби зображено на надгробку польського короля Яна Казимира в одній із церков Парижа.

Змінилася роль кінноти. Вона тепер не починала бій, а переслідувала і добивала ворога після вогневої атаки. Козаки, зважаючи на це, мусили створювати власну кінноту, бо до того вони билися пішими, а верхи тільки пересувалися. Перемогу тепер забезпечувала не оборона фортець, як раніше, а натиск, маневр, сила вогнепальної зброї і рухливість кінноти. [12, c. 195, 399]

Багато цінного досвіду набули козаки, беручи участь у європейських війнах XVII століття.

2.2.3. Військове мистецтво Кримського ханства. Татарське військо було кінним. Його головними перевагами були стрімкість, рухливість і раптовість нападу, а також здатність розсіюватися і швидко збиратися в певному місці. Татарський воїн був озброєний шаблею, луком, списом та арканом для захоплення полонених. Він мав кілька коней, яких міняв під час походу, щоб завжди бути на свіжому та прудкому, а також невеликий запас харчів та води. Татарські воїни були дуже невибагливими в походах, харчувалися підсмаженим тістом і могли швидко і непомітно пересуватися на великі відстані, доходячи часом до Львова чи Варшави. Татари в XVI-XVII століттях були більш грабіжниками, ніж завойовниками. Тому вони намагалися уникати відкритих битв із козаками й поляками. Основна частина татарського війська мала два крила: ліве та праве, які розходилися в різні боки вглиб України. Крила ділилися на менші загони – чамбули, що грабували й забирали в полон жителів, а потім знову сходилися докупи і поверталися додому зі своєю здобиччю. [6, c. 162]

Козаки іноді укладали союзи з татарами, бо не мали достатньо кінноти, хоча насправді від цих союзів було більше шкоди, ніж користі.

2.2.4. Військове мистецтво Османської імперії. П’ятсот років тому турки наводили жах на три континенти: Азію, Європу і Африку. Вони мали найсильнішу у світі армію, що тривалий час була непереможною.

Турецьке військо складалося з важкоозброєної кінноти, яку називали спагами, спагіями або сипаями, легкої кінноти, пішого війська лучників і пікінерів, яких набирали на час воєнного походу, та яничарів.

Яничари це постійна піхота, що вважалася найкращою частиною армії і особистою гвардією турецьких правителів – султанів. Їх назва походить від турецьких слів «йені чері», у перекладі «нове військо». Поповнювали яничарське військо хлопчиками від семи років, яких забирали в підкорених християнських народів, навертали в мусульманську віру й виховували з них вірних воїнів ісламу у спеціальних школах. На війні турки билися переважно на укріпленій позиції з частоколом і ровом. За цими укріпленнями розміщувались яничари й пікінери. Важка кіннота (спаги) стояла за піхотою. А легка кіннота могла бути і позаду, і попереду піхоти. Легка кіннота широко маневрувала на полі бою під захистом власної піхоти.

Особливістю тактики турків було активне застосування лука і стріл. До шабель і ятаганів турки бралися тоді, коли ворог уже зазнав значних втрат від стріл.

Атаки турецької кінноти були раптовими і стрімкими. Турки завжди намагалися діяти за певним задумом. Їхня піхота і кіннота узгоджували свої дії в бою, чого рідко досягали їх противники. Бій зазвичай починала легка кіннота на віддалі від основних сил. Відходячи, вона наводила ворога на позиції яничарів під зливу стріл і куль. А важка кіннота довершувала розгром. [5, c. 177]

У XVII-XVIII століттях тактика турецького війська мало змінилася. Значно збільшилася кількість рушниць і гармат. Турецька артилерія тоді була однією з найкращих у світі. [5, c. 178]

2.2.5. Військове мистецтво Великого князівства Литовського.Литовське військо складалося із феодалів та їхніх васалів. Іноді залучали селян і міщан. Більшу частину литовського війська складали загони з українських, білоруських та деяких російських земель, що перебували тоді у складі Литви. Литовці мали різноманітну зброю, билися тісним і глибоким порядком. Вони відіграли неабияку роль у розгромі німецьких рицарів біля Грюнвальда в 1410 році. Іноземні очевидці свідчили, що литовські воїни хоробрі і стійкі, мають «мужів випробуваних і витончених у військовій справі». [6, c. 138]

2.2.6. Військове мистецтво Речі Посполитої. Основу польського війська становило феодальне ополчення. Феод – це ділянка землі разом із селянами, яку король чи великий землевласник давав своїм слугам, щоб вони могли служити у його війську. Землевласники в Польській державі називалися шляхтою (від німецького – кращий). Шляхта поділялася на велику – магнатів, середню і дрібну, залежно від того, скільки земель і багатств вона мала. У польської шляхти були великі права і привілеї. Кожен шляхтич повинен був служити у війську.

Польське військо в основному було кінним. Воно складалося з окремих загонів – корогв («корогва» означає прапор). Їх виставляли окремі частини держави – воєводства – та великі феодали. У кожній корогві було від 500 до 1000 вояків. Мали поляки і добру артилерію. Билися вони тісним порядком у 2-3 лінії і вирішували долю битви в рукопашному бою. Страшних ударів ворогові завдавали панцирні гусари – закуті в сталеву броню вершники з прилаштованими за плечима високими крилами. Польське військо було дуже хоробрим і стійким у битві. Його недоліком була лише слабка взаємодія окремих підрозділів. [6, c. 144]




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных