ЖИТТЯ Г. Л. А. ХАРТА. КОШМАР І БЛАГОРОДНА МРІЯ

(Рец. на книгу: Lacey Nicola. A Life of H. L. A. Hart. The Nightmare and the Noble Dream.

– Oxford: Oxford University Press, 2004. – 422 p.)

Зазвичай, ми знаємо вченого за його працями, але чи знаємо ми його таким чином як людину? Життя й, зокрема, особистий до­свід вченого, думаю, погодяться усі, впливає на його наукові по­гляди. Але як, яким чином і чи ми знаємо, й, якщо так, то наскільки про цей досвід? Як б не була від­повідь на це питання, ми розуміємо, що право­знавство – це певний мікросвіт, співтовариство, в якому, треба визнати, ми теж судимо про праці вченого, зважаючи на його особистість. Прига­дується, коли автор цих рядків розпочинав за­йматися наукою, його здивувало, як досвідчені вчені при називанні певного імені іншого вче­ного несхвально махали головою, даючи зрозу­міти, що читати праць такого автора категорично не будуть. Проте, це зовсім не стосується героя рецензованої нами праці, інтелектуальна біогра­фія про якого визнана однією з кращих у 2005 році. Та й, прочитавши її, серйозний правозна­вець з новим натхненням заглибиться в читання праць, на цей раз наче прекрасно знаючи й розу­міючи його автора.

Харт став відомим правознавцям в Україні останніми роками, – завдяки, як кажуть спеціалі­сти вартим кращого, перекладу його основної праці, – “Концепція права”. Проте для поколінь західних правників Харт відомий як найвидат­ніший філософ права ХХ ст. Хоч дехто, як-от автор біографії, називає Харта скромніше (най­видатніший англомовний філософ права, певно, не забуваючи про Г. Кельзена, біографію про якого завершує вже відомий українським право­знавцям С. Полсон), видавництво Оксфордсь­кого університету має рацію. Презентуючи книгу, воно відзначає, що науковість Харта спричинила до еволюції в вивченні права, тоді як сам вчений дав імпульс лібералізації суспільства 1960-их. Проте поряд з зовнішнім успіхом, осо­бисте життя Харта було вкрай суперечливим і проблемним. Єврейське походження, амбівален­тна сексуальність, складний шлюб за­свідчують психологічні труднощі, з якими його довелося мати справу; тоді як звинувачення у шпіонажі (на користь СРСР), хоча вони й не справдилися, ледь не зруйнували всю його від початку прогно­зовано блискучу кар’єру.

Книга, написана професором права Лондон­ської школи економіки Ніколи Лейсі, надзви­чайно цікава, зокрема, тому, що дає глибокий й детальний психологічних аналіз й написана на основі спогадів автора та його близьких, щоден­ників, нотаток і листування Харта.

Біографія, проте, детально розповідає й про наукове життя Харта. Й перед тим, як продов­жити цю тему, опишемо її структуру. Вона скла­дається з 4 частин і 13 розділів, з низкою додат­ків та фотографій, які дають нам певне уявлення про віхи життя вченого:

Частина І: Північ і Південь: 1. Гаррогейт, Че­лтенгем, Бредфорд. 2. Оксфордський вчений. 3. Успіх, виборений з невдачі: Лондон і бар (прав­ництво);

Частина ІІ: Зміна і продовження: 4. Дженіфер, 5. Від корпорації правників до військової розві­дки: М15, шлюб і батьківство. 6. Оксфорд з ін­шого боку рубежу;

Частина ІІІ: Золота ера: 7. Продаючи філосо­фію правникам: кафедра юриспруденції, 8. Американська юриспруденція очима англійця: Гар­вард 1956-7, 9. Право з позиції філософії: при­чинний зв’язок в праві, Концепція права, 10. За­хід і Схід, Каліфорнія та Ізраїль: право, свобода і моральність; відвідини Кельзен; моральність кримінального права, 11. Дисципліна, покарання та відповідальність;

Частина IV. 12. Стара і молода гвардія: Бен­там і Бразеновс, 13. Кошмар і благородна мрія.

Харт (1907-1992) закінчив Оксфордський уні­верситет у 1932 році й успішно займався юриди­чною практикою. Під час Другої світової війни (за станом здоров’я не призваний в діючу армію) зразково відпрацював в зовнішній розвідці Ве­ликобританії. Він з “відразою, не говорячи вже про тошноту” думав про повернення до прак­тики. Причини такого відношення: не тільки пе­реоцінка правильності рішення обрати професію правника, але й ненависть “до антисоціальної чи, принаймні, асоціальної” ролі правника, які часто зайняті тим, як багатих зробити ще багатшими й при цьому робити вигляд соціально корисних співгромадян. Відтак повернення до Оксфорду в 1945 році було закономірним рішенням, тим паче, що захоплення філософією не полишало його ніколи. В Оксфорді, життя, традиції якого цікаво й предметно описані в праці, Харт споча­тку викладає філософію і є наставником студен­тів, а в 1952 р. обіймає славетну кафедру юрис­пруденції. Її колись посідали професори Генрі Мен і Павло Виноградов.

Харт починає викладати юриспруденцію, так називають правову філософію чи філософію права в Великобританії. До Харта відзначає Лейсі вивчення юриспруденції представляло со­бою освоєння технічного правового аналізу, з прискіпливою увагою до деталей й праць авторів про різноманітні правові концепції, як-от влас­ність, володіння, корпорація тощо. Харт же спробував “дати загальну картину права”, “дій­сну, на відміну від ідеальної, природи права” (С. 4). Дійсно, “Концепція права”, зібрання лекцій Харта, утверджує позитивістський погляд на те, що право не є творінням Бога чи природи, а, на­томість, системою правил поведінки, які не обов’язково мають відношення до моральності. Разом з тим, відзначав Харт право є творінням суспільства, винаходом людини, й владність права випливає не з їхнього змісту, а їхнього джерела, яке закладене в відмінно інституціона­лізованій системі соціального визнання. Харт на прикладі про лівосторонній рух (у нас – право­сторонній рух) доводить, що це правило має своїм джерелом визнання його як такого, ви­знання обов’язковості цього правила. Це ж сто­сується й норм права (С. 5).

Визначною подією для Харта й для філософії права загалом була праці в 1956-57 рр. в Гарва­рдському університеті, які запам’яталися його відомою дискусією з Л. Фуллером. Проте не менш цікавою була його дискусія, й справжні публічні дебати з Кельзеном у 1961 р. (остан­ньому було майже 80). Запам’яталися вони не тільки інтелектуальним напруженням, але й па­діння в кінці Харта зі стільця, коли Кельзен про­голосив: “Норма є норма”.

В 1969 р. йде у відставку й полишає кафедру обраному Р. Дворкіну, котрий з самого початку критикував Харта.

Харт – представник аналітичної юриспруден­ції та юридичного позитивізму (зокрема юриди­чного неопозитивізму). Автор багатьох праць із загальної теорії, філософії та етики права, кримі­нального та деліктного права тощо (“Концепція права” (1961, 1994), “Причинний зв’язок у праві” (у співавторстві, 1959, 1985), “Право, свобода, моральність” (1963), “Моральність криміналь­ного права” (1965), “Покарання і відповідаль­ність” (1968), “Бентамські нариси” (1982), “На­риси юриспруденції та філософії” (1983) та інші. Х. вважається найвизначнішим англ. філософом права ХХ ст.

Погляди Харта сформувалися під впливом лі­нгвістичної філософії (зокрема Л. Вітгенштейна, Ґ. Райта, Дж. Л. Остіна) та юридичного позити­візму (зокрема поглядів І. Бентама, Дж. Остіна).

Х. використовував методи аналітичної філо­софії для системного аналізу і критичної оцінки природи правових систем, їхньої ролі в суспільс­тві, усталених правових доктрин та практики. Вважаючи, що запропоноване Дж. Остіном (1790-1859) поняття та визначення права (сукуп­ність загальних наказів, виданих вищим органом політичної влади чи політичним сувереном, що примусово здійснюються під страхом покарання, виконуваних як звичка більшістю населення) є нездатним пояснити низку важливих рис та про­явів правової системи, Х. натомість запропо­ну­вав власну концепцію права.

Право (правова система), на думку Х., є скла­д­ною системою право-регулятивної та нормати­вної поведінки, що складається із поєднання правил (норм) “первинних” (правила-зо­бов’язання) і “вто­ринних” (правила-визнання, правила-змін, пра­вила-санкції) та їхньої взаємо­дії. Вчений вважав, що “вторинні” правила конс­татуються не держа­вою, а практикою: вони ді­ють в разі їхнього ефе­ктивного прийняття в яко­сті звичної нормативної практики представників судової влади та уповно­важених офіційних осіб. Саме ці правила провадять механізм для офіцій­ної ідентифікації, адміністру­вання та застосу­вання “первинних” правил. Для функціонування правової системи необхідно й до­статньо, на ду­мку Х., щоб правила поведінки до­тримувалися усіма й щоб, правила-визнання крите­ріїв право­вої дійсності, правила-змін і правила-рі­шення сприймалися офіційними особами, що займа­ються правозастосуванням, в якості всезагаль­ного стандарту офіційної поведінки.

Харт, у дусі позитивістської традиції, строго розмежовував поняття права та моральності й виключав останню зі “вторинних” правил “ви­знання”. У співвідношенні моральності та права, вчений виділяв фактичні, концептуальні, аналі­тичні та моралістичні питання, а також два аспе­кти “моральності”. Перший – сукупність мора­льних принципів і переконань, прийнятих суспі­льством (позитивна моральність), другий – суку­пність таких моральних принципів і переконань, що незважаючи на їхнє прийняття у суспільстві, можуть пройти через горнило раціонального критичного аналізу. Тому, на думку Х., обґрун­тованість примусової реалізації суспільством моральних принципів і переконань (позитивної моральності) з допомогою кримінального права залежить від обґрунтування примусового дотри­мання норм позитивної моральності. Застосову­ючи це положення для вирішення практичних завдань, Х. вважав, що кримінальне право має забороняти та карати таку поведінку, яка завдає шкоди (“принцип шкоди” Дж. С. Мілля), а лише сам факт того, що певний акт визнається суспі­льством непристойним не є достатнім аргумен­том на користь його заборони.

Харт, розвиваючи ідеї аналітичної юриспру­денції, прагнув посилити процес гуманізації по­зитивного права. Незважаючи на використання низки природно-правових конструкцій при виро­бленні власної концепції права, Х. визнають представником легістського неопозитивістського праворозуміння, оскільки під правом, у широ­кому розумінні, вчений розумів наказ суверена.

Харт підкреслював високе значення філософ­ського аналізу в визначенні, з’ясуванні, обґрун­туванні права та вирішенні не тільки теоретич­них, але й практичних питань реального життя. Ідеї Х. як піддано критиці низкою дослідників (особливо Р. Дворкіним), так і розвинуто та ін­терпретовано низкою його учнів і послідовників (В. Валухов, Н. МакКормік, Д. Колеман, К. Ґрі­навальт, Ґ. Хьюз. Ф. Сопер, Дж. Раз, Р. Сарто­ріус, Є. Булигін та ін.).

Книга Лейсі вчасна для українських право­знавців, оскільки уможливлює формування цілі­снішого, нарешті, неупередженого уявлення про Харта, його внеску в теорію та філософію права, інші юридичні науки. Крім того, вона надихає на наукове вдосконалення, є джерелом оживлення інтересу до правознавства як цілісного процесу, як життя, яке не тільки складається з праць вче­них, але й з життя самих вчених*.

Тв.: Hart H. L. A. Concept of Law. Oxford, 1961, (2-е видання) 1994; Law, Liberty and Morality. Oxford, 1963; Positivism and Separation of Law and Morals // Harvard Law Review. 1958, № 81; Punishment and Responsibility. Oxford, 1967; Essays on Bentham. Oxford, 1982; Essays in Jurisprudence and Philosophy. Oxford, 1983; Харт Х. Л. А. Концепція права. К., 1998.

Літ.: Туманов В. А. Буржуазная правовая иде­ология. М., 1971; MacCormick. H. L. A. Hart. Stanford, 1981; Нерсесянц В. С. Философия права. М., 1997; Baker B. M. Hart H. L. A. в кн.: The Philosophy of Law. An Encyclopedia. N. Y., 1999; Дворкін Роналд. Серйозний погляд на права. К., 2000; Вдовина А. Г. Розвиток філосо­фії права в XX ст..(англо-саксонська традиція). Дис... канд. юрид. наук. К., 2002.

_____________________________

* Українське правознавство теж має ким пишатися, тими, хто може надихнути нинішнє покоління правознавців (згадати хоча б Б. Кістяківського, про якого Л. Депенчук написала в 1995 р., академіка М. Василенка, зібрання праць якого нарешті виходять завдяки І. Б. Усенко, В. М. Корецького, про якого написав і праці якого вийшли за редакцією В. М. Денисова. Разом з тим варто було б більше видавати біографій правознавців.

© 2005 В. О. Нечипоренко

Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: