Ст. 114 КК України «Шпигунство».

Безпосередній об’єкт злочину – зовнішня безпека України. Отримана у результаті шпигунства інформація може бути використана на шкоду суверенітету, територіальній недоторканності, обороноздатності України, а також для вчинення інших злочинів проти національної безпеки України, наприклад, – диверсії.

Предмет шпигунства – відомості, що становлять державну таємницю, тобто певна інформація.

Визначення державної таємниці надається у законі України про державну таємницю від 24 серпня 1994 р. Це інформація у сфері оборони, науки і техніки, у сфері зовнішніх відносин, у сфері державної безпеки та охорони правопорядку. За цим Законом не належить до державної таємниці інформація про стан довкілля, аварії, катастрофи, надзвичайні події, про стан правопорядку, про незаконні дії органів влади та ін.

Для визнання наявності предмету шпигунства має значення не форма, а зміст. Форма може бути письмова, усна, на різноманітних носіях (дискети та інші електронні носії, плівки тощо). Відповідну інформацію можуть містити і певні зразки продукції, технічні зразки, які саме по собі можуть бути засекреченими. Як бачимо, предметом злочину можуть бути не лише «речі матеріального світу», а й інформація, тобто явище, що до речей не належить.

Питання про належність інформації до певного виду іноді вирішується вкрай складно. Для цього необхідно вивчити великий об’єм нормативних документів. Приклад такої складності – справа про здогадне шпигунство у одному з науково-дослідних інститутів Харкова. Його співробітник збирав та передавав інформацію, до якої мав доступ, іноземної організації. Проте належність інформації до державної (а також до конфіденційної або комерційної чи банківської) не була доведена. Відповідно, ніякого злочину ставити у провину особі не було підстав.

Об’єктивна сторона

Діяння передбачає лише дію. Скоїти шпигунство шляхом бездіяльності неможливо. Диспозиція містить 2 варіанти дій: передача або збирання з метою передачі відомостей, що містять державну таємницю.

Слід звернути увагу, що адресат передачі чітко сформульований у законі. Це іноземна держава, іноземна організація або їх представники. Якщо адресат інший – за наявності усіх інших ознак складу злочину це може бути розголошенням державної таємниці (ст. 328 розділу ХІV «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів»).

Передача - це вручення відповідних предметів чи повідомлення інформації будь-яким способом (усно, письмово, по каналах зв’язку, через посередників, за допомогою тайників тощо).

Збирання – отримання відомостей також будь-яким способом (викрадення, підслуховування, розпитування осіб, що мають доступ до інформації, фотографування, замальовування, зосередження інформації, що перебуває у різних джерелах ті ін.

Хоча мета збирання інформації належить до суб’єктивної сторони, вже зараз зазначимо, що метою для даного злочину може бути лише передача інформації адресатам, що вказані у диспозиції. Якщо мета інша (задоволення запитливості, наукова або літературна робота), це свідчить про відсутність складу шпигунства.

Певні труднощі викликає кваліфікація дій особи, коли вона зберігає певні носії державної таємниці. Тут можливі наступні варіанти.

1. Людина з метою передачі адресату, вказаному у ст. 114, зберігає відомості, отримані саме ним. Тут має місце закінчене шпигунства у формі збирання. Постає питанняпро можливість тут сукупності закінченого шпигунства у виді збирання відомостей з готуванням до їх передачі. Це питання слід вирішити негативно, оскільки за визначенням (ст. 33 КК) сукупністю є вчинення особою двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами статті. Проте і збирання, і передача відомостей передбачені однією й тої самою частиною статті 114. Зрозуміло, що кваліфікувати таки дії слід лише як закінчене шпигунство у виді збирання відомостей. Те, що злочинна поведінка особи не обмежилося збиранням відповідної інформації, а продовжилося як готування до її передачі, дає підстави для призначення злочинцю покарання ближче до максимальної межи. Нагадаємо, що загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) зобов’язує суд при призначенні покарання враховувати (крім іншого) тяжкість вчиненого злочину. Зрозуміло, що мається на увазі не «типова», а саме індивідуальна тяжкість злочину, тобто його тяжкість у порівнянні з іншими злочинами, передбаченими тією ж частиною статті. Безумовна тяжкість злочину, якій містить ознаки двох передбачених диспозицією діянь є очевидно більшою, ніж злочину, в котрому виявляється лише один з варіантів діяння.

2. Людина зберігає відомості, які сама не збирала, з метою передачі в певний час відповідним адресатам. Збирання не було, передача ще не відбулася. Такі дії слід кваліфікувати як готування до шпіонажу у формі передачі відомостей. Слід згадати визначення готування та чім воно відрізняється від замаху.

3. Людина зберігає у себе носії інформації, які зібрані іншою особою, обіцяючи в потрібний час повернути їх, при тому, що особа, яка надала ці носії для зберігання, має намір передати інформацію відповідному адресату. Тут нема ані збирання, ані передачі, проте, якщо зберігання заздалегідь обіцяне, вони мають усі ознаки пособництва у шпигунстві у формі передачі (звісно, за умовою, що особа розуміє для чого вона зберігає носії інформації). Ті ж дії, якщо вони не були заздалегідь обіцяні, містять склад ст. 396 «Приховування злочину», а саме, приховування шпигунства у формі збирання з метою передачі відомостей, що становлять державну таємницю.

Слід згадати визначення пособництва та його відмінність від інших форм співучасті, поговорити про конкретний вид співучасті, про те, що перелік видів пособництва є вичерпаним, а також обговорити, що у ч. 5 ст. 27 йдеться про «обіцянку» приховати злочин, а не про саме приховування; висловитися з цього приводу, звертаючись до змісту ст. 396 «Приховування злочину» (заздалегідь не обіцяне) та ст. 198 «Придбання, отримання зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом» (також заздалегідь не обіцяне).

Склад шпигунства формальний, тобто наслідки не передбачені.

Шпигунство закінчене з початку збирання або передачі (хоча б часткової) інформації чи предметів, що є її носіями. Замах на шпигунство можливий у разі фактичної помилки. Наприклад, особа вважає певні відомості такими, що містять державну таємницю, а насправді вони такими не є. Як збирання, так і передача таких відомостей створюють замах на шпигунство. Якщо спроба зібрати або передати інформацію не вдалася з причин, що не залежать від волі особи, вона також відповідає за замах на шпигунство (наприклад, носій інформації не вилучили з тайника, лист не дійшов до адресата, не спрацював фотоапарат тощо).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: