Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Прочитайте наступний текст, випишіть види і жанри мистецтва 20-30-х років ХХ століття. Проаналізуйте відмінності тем і сюжетів мистецтва даного періоду.




На теренах колишньої Російської імперії, після революційних подій 1917 року та громадянської війни 1918 – 1924 рр. почався період мирного будівництва. На тлі значних політичних перетворень відбувалися значні зміни в культурі та мистецтві. Радянська держава, що утворилася на місті багатонаціональної Російської імперії, приступила до здійснення культурної революції. Культурна революція передбачала здійснення багатьох заходів, серед яких слід відмітити такі: а). ліквідація неписьменності; б). критичне засвоєння культурних досягнень людства та створення на цій основі нового типу культури – соціалістичної культури; в). створення мистецтва, котре буде доступним та зрозумілим масам трудящих. З огляду на такі програмні заходи стає більш зрозумілим поширення у 20-30 роки минулого століття жанрів масового мистецтва, зокрема жанру плакату в образотворчому мистецтві, революційної пісні та частушки в музичному мистецтві. Швидкими темпами розвивалося мистецтво кіно, як самий молодий та найбільш масовий вид мистецтва 20 століття.

Якими засобами масові жанри мали реалізувати культурну політику влади?

Уважно прочитайте наступний текст:

Вагомим засобом реалізації планів культурного будівництва в ті часи стали друковане слово, котре доносило нові політичні ідеї засобами плакату, шляхом газетних та журнальних публікацій. Не менш важливим було створення масових вокально-поетичних жанрів – частушки та революційної пісні.

Плакат, частушка та пісня виконували в ті часи значні агітаційні функції, а саме: доступною мовою роз’яснювали заходи нової влади, націлені на покращення життя простих людей, доводили переваги нового життєвого устрою, висміювали ворогів трудящих, закликали до боротьби з ними тощо. Масові жанри, особливо плакати та фільми, пропонували наочні образи нових героїв – будівників нового життя, створювали образи „ворогів” – буржуїв, кулаків та під кулачників тощо.

Значну роль в мистецтві 20-30 років ХХ століття відгравали жанри кіно – хронікальне, хронікально-документальне та художнє. З перших років революції 1917 року, що кардинально змінила життя багатьох людей, зусиллями кінооператорів, кінорежисерів почався створюватися кінолітопис. На цьому тлі виникли новітні жанри хронікально-документального кіно: кіно - журнал, кіно – правда, „кіно – око”. Молоді майстри мистецтва кіно, зокрема Л. Кулешов, В. Пудовкін, Д. Вертов та ін. із захопленням вивчали можливості кіно-техніки, експериментували, намагаючись створити нову виразну мову кіно.

Художнє життя в Україні в ті часи розвивалося за подібними напрямками. У перше післяреволюційне десятиліття столицею Радянської України був Харків. У цьому місті, котре в 20-ті роки минулого століття нічим не нагадувало столицю, стрімко виникали творчі гуртки, молоді митці палко сперечалися про нові шляхи розвитку мистецтва. Не зважаючи на те, що деякі з митців були прибічниками авангарду-футуризму, деякі вважали себе неокласиками, а інші – обстоювали „пролетарську культуру”, всі вірили в те, що саме вони є творцями нової культури. У перші післяреволюційні роки в Харкові створював фрески художник М. Бойчук, виходили гравюри Сідляра, портрети і пейзажі Падалки, відкрилася виставка робіт грузинського художника Ніко Піросманішвілі. Із Києва до Харкова був переведений драматичний театр „Березіль”, в якому працював режисер Олександр Курбас. Дотримуючись традицій свого часу, О. Курбас розділив театр на творчі майстерні, котрими керували його учні. Таким чином театр „Березіль”, подібно до театру МХАТ, створеного К.С. Станіславським та В.І. Немировичем –Данченко, подібно до багатьох інших відомих театрів того часу, функціонував також як школа-студія з підготовки майбутніх театральних акторів. Акторами театру „Березіль” свого часу були Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницькій, Наталія Ужвій, Валентина Чистякова.

Молода українська інтелігенція Харкова об’єднувалася шляхом створення нових журналів, випуску газет, мистецьких часописів. Наприклад, редактором республіканської газети „Вісті” в Харкові був поет Василь Блакитний (псевдонім В.М. Еланського). Василь Блакитний залучив до роботи в газеті майбутнього класика українського кіно Олександра Довженко, котрий прославився на той час як художник-карикатурист. У редакції газети „Вісті” й об’єдналися талановиті митці, скульптори, майбутні діячі українського мистецтва. Більшість із них, у тому числі й сам Василь Блакитний, стануть жертвами політичних репресій 30-х років минулого століття.

У естетиці та мистецтвознавстві ХХ століття широко використовуються поняття модерну та модернізму. Сутність цих понять слід розрізняти, оскільки за цими поняттями „приховуються” різні моменти із історії художньої культури, а отже - різні події культурно-мистецького життя та різні творчі біографії майстрів мистецтва. Уважно прочитайте наступне і проаналізуйте відмінності у змісті понять «модерн», «модернізм»:

За допомогою поняття модернсьогодніпозначаються нові напрямки художньої творчості, які виникали на початку ХХ століття і поступово йшли на зміну напрямкам класичного мистецтва. Так, на початку ХХ століття виник новий архітектурний стиль, що отримав назву модерн (сучасний, новий) і замінив собою архітектурні стилі минулого. Будівлі у стилі модерн набули поширення, на основі архітектурних принципів модерну проектувалися приватні маєтки, оздоблювалися інтер’єри, будувалися вокзали, міські площі тощо. Стиль модерну на початку 20 століття настільки поширився і набув такої популярності, що на його основі виникла витончена культура модерну. Ця культура охопила своїм впливом не тільки види мистецтв, але і диктувала людям того часу моду, зумовлювала стиль життя, створювала кумирів тощо. Але при цьому слід звернути увагу на ідейні настанови мистецтва модерну. По-перше, митці нового стилю орієнтувалися у своїй творчості на класичні традиції, цінили у собі насамперед майстерність і, наслідуючи майстрів минулого, намагалися досягти універсальності таланту. По-друге, теоретики мистецтва модерну наголошували на принциповій незалежності мистецтва від будь-яких поза художніх моментів, розцінювали як несуттєвий для творчості зв’язок мистецтва з суспільним життям, політикою, релігією тощо. Таким чином у художній програмі мистецтва модерну була намічена тенденція, яка згодом реалізується у концепціях елітарного мистецтва. Тим не менш у перші десятиліття ХХ століття творчій імпульс щодо переосмислення цінностей минулого, міркування стосовно майбутнього культури та цивілізації об’єднував таких різних майстрів, як В’ячеслав Іванов та Андрій Бєлий, Олександр Блок та Костянтин Бальмонт, Микола Гумільов та Осип Мандельштам, Максиміліан Волошин та Федір Сологуб.

Поняття модернізм позначає інше. Модернізмом називають мистецтво 30-40 років 20 століття, яке наслідує творчі здобутки мистецтва авангарду, але відмовляється від його бунтарських або епатажних мотивів. Можна сказати, що мистецтво модернізму – це мистецтво кубізму. експресіонізму, абстракціонізму, сюрреалізму та ін., яке у своїх кращих досягненнях стало класикою художньої культури 20 століття. До мистецтва модернізму слід віднести живопис А. Матісса, П. Пікассо, В. Кандинського, К. Малєвіча, С. Далі, музику А. Шенберга, театр абсурду Е. Іонеско, С. Беккета, літературу М. Пруста, представників українського футуризму-авангарду, українських неокласиків та неоромантиків 20-30-х років минулого століття. Вважається, що розквіт мистецтва модернізму припадає на 1940-1970-ті роки 20 століття.

 







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2020 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных