Способи виготовлення печатних плат.

Вихідними матеріалами для виготовлення односторонніх і двосторонніх печатних плат служать фольговані діелектрики на основі гетінаксу (ГФ1 – 35) і склотекстоліту (СФ1 – 35, СФ2 – 35). Провідникові елементи отримують витравлюванням міді відповідно до заданного малюнку, а для отримання металізованих отворів застосовують процеси хімічного та електрохімічного осаджування.

В нашій промисловості виготовляють печатні плати хімічним методом, комбінованим негативним і комбінованим позитивним способами, а також позитивним комбінованим методом з попереднім сверлінням отворів.

При хімічному методі виготовлення ПП захисний малюнок схеми наноситься так, щоби після витравлювання залишилися лише провідники. Захисний малюнок виконується стійкими до травильних розчинів матеріалами (фоторезистами, фарбами) травлення проводиться в кислих розчинах на основі хлорного заліза, хлорної або сірчанокислої міді. Цей метод застосовується при виготовленні побутової апаратури.

При негативному комбінованому способі після аналогічних операцій знімається фоторезист або фарба, наноситься лак НЦ134 (ХВК-24, ХСЛ, бакелітовий лак або інші) в 2 – 3 шари при в’язкості 30 – 40 с за віскозиметром ВЗ – 4. Тривалість сушіння першого і другого шарів – 40 – 50 хв при температурі 18 – 25⁰С, останнього шару – 2 – 3 години при тій же температурі. Потім сверляться і металізуються отвори, зачищається лак за допомогою гострого ножа чи скальпеля після витримки у воді температурою 50 – 60⁰С протягом 1 – 2 хв (бакелітовий лак відчищується в 10% - ному розчині лугу); поверхня зачищається шліфпорошком і віденським вапном, декапірується в 10% - ній соляній кислоті і покривається сплавом “Розе” занурюванням при температурі 145 – 155⁰С.

Більш насичені плати з підвищеними вимогами до якості і точності малюнку виготовляються позитивним комбінованим способом. В цьому випадку після нанесення рисунку (провідникові елементи вільні від фоторезисту) наноситься лак, висвердлюються отвори і покриваються міддю методом хімічного відновлення. Потім, після зняття лаку в теплій воді, поверхня плати зачищується сумішшю шліфпорошку і віденського вапна у співвідношенні 1:1, декапірується в 10% - ному розчині соляної кислоти і піддається гальванічному мідненню. Після цього плати покриваються сплавом олово – кобальт або олово – свинець. Більш стійким покриттям, яке тривалий час зберігає здатність до пайки, є сплав олово – свинець. На наступному етапі очищується фоторезист з вільних місць плати і проводиться травлення в лужних розчинах.

Позитивний метод з попереднім сверлінням порівняно з вищеописаними методами характеризується скороченням циклу виготовлення плат і можливістю механізації і автоматизації майже всіх процесів. При цьому методі на заготовках фольгованого матеріалу висвердлюються отвори на станках з числовим програмним управлінням (ЧПУ), після чого проводиться хімічна металізація отворів і затяжка міддю (покриття провідників і отворів гальванічним мідненням на товщину 5 – 6 мкм). Потім наноситься малюнок схеми з допомогою СПФ (при цьому повністю суміщується малюнок схеми з отворами), доріжки і отвори покриваються міддю товщиною не менше 25 мкм, потім захисним покриттям олово-свинець і проводиться травлення малюнка схеми в лужних розчинах для травлення.

Мікромініатюризація радіоелектронної апаратури, постійно зростаючі вимоги до збільшення густини монтажу сприяють розширенню застосуванню багатошарових друкованих плат (БПП). Найбільш поширеним є метод наскрізної металізації отворів. Суть його полягає в наступному. Спочатку збирають пакет з окремих шарів, які виконані хімічним способом, і склеюючих прокладок. Потім після склеювання пресуванням проводять просвердлювання і металізацію отворів за позитивним методом з попереднім просвердлюванням отворів. Для шарів використовується матеріал СТФ -1, СТФ -2, а для прокладок – прокладочна склотканина СПТ -3.

Контроль цілісності друкованих провідників, величини опору і електричної міцності ізоляції між електричнорозрізненими колами проводиться на установці для автоматизованого контролю друкованих плат. Контроль якості друкованих плат проводиться за принципом “придатний - брак”. Керування установкою ведеться за програмою комп’ютером.

Для контролю металізації отворів друкованих плат призначений прилад для вимірювання товщини мідного покриття в отворах, а також для виявлення дефектів у вигляді порушення суцільності покриттів.

Створення сучасного обладнання, а також надзвичайно широке розповсюдження комп’ютерної техніки стали передосновою розробки і впровадження автоматизованих систем контролю і керування технологічними процесами виготовлення фотооригіналів друкованих плат і просвердлювання отворів.

Вихідною інформацією для роботи автоматизованої системи управління технологічними процесами виготовлення фотооригіналів і просвердлювання отворів в друкованих платах є конструкторське креслення плати 1, на якому вказані координати отворів (вузлів), друковані провідники з вказанням їх товщини, діаметри отворів, діаметри і конфігурація контактних площадок.

На координатоскопі 2 в двійковому коді шифруються координати кожного отвору друкованої плати, його діаметр, діаметр контактної площадки, наявність або відсутність провідника і його ширина.

Вказана інформація перфорується на паперовій стрічці в координатоскопі у вигляді акремих кадрів, в яких сконцентрована інформація про кожний отвір.

Отримана перфострічка подається в фотозчитуючий пристрій 3, зв’язаний

через пристрій зв’язку з об’єктом (ПЗО) 6 і з комп’ютером 9. Інформація за спеціальною програмою, яка закладена в комп’ютер, перевіряється на правильність кодування і наявність всього необхідного об’єму даних для вимальовування фотооригіналу. У випадку невідпо-відності закодованої на перфострічці інформації комп’ютер роздруковує протокол-повідомлення про наявність помилки і висвічує на дисплеї той

Структурна схема автоматизованої системи

кадр, в якому вона виявлена, з тим щоб можна було скоректувати програму.

Якщо стрічка закодована вірно, то комп’ютер заносить всю інформацію в пам’ять і записує її на дискетку.

Фотооригінал виготовляється на координатографі 8, що має відтворюючу головку, конструкція якої забезпечує отримання світлового променя з п’ятном різного діаметра (кількість діафрагм до 64), і горизонтальний стіл, який переміщується з точністю 0,05 мм в координатах х і у.

Включення координатографа на пересування стола, заміна діафрагми і включення джерела світла здійснюється з ПЗО комп’ютера через пульт керування координатографа 7.

Інформація на переміщення стола координатографа вводиться окремими кадрами. Наступний кадр передається після отримання сигналу про обробку попереднього. Інформація про координати отворів друкованих плат є вихідною для формування програми керування свердлильними станками 5.

Так як на платі звичайно наявні отвори різних діаметрів, комп’ютер формує програму керування через пристрій зв’язку з об’єктом свердлильних станків 4 для кожної групи станків, які просвердлюють відповідні отвори.

Потім плати переставляються на інші станки, які призначені для просвердлювання отворів інших діаметрів.

7. Монтаж і налагодження розподільчих пристроїв.

7.1. Апарати розподільчих пристроїв.

Низьковольтні апарати виконують наступні функції: включення, переключення і відключення електричних кіл (комутуючі апарати); автоматичного відключення електричного кола при КЗ і недопустимих струмових перевантаженннях, а також при недопустимих короткочасних зниженнях напруги або пропаданні напруги (комутаційно-захисні апарати).

7.2. Комутуючі апарати.

Контактори з бездуговою комутацією. Модифікацією контакторів серії КТ600, КТП6000 і КТ7000 є контактори змінного струму 380 і 660 В на 100, 160 1250 А, гібридного виконання з бездуговою комутацією КТ60 і КТП60, в яких поєднані контактні і напівпровідникові елементи.

Гібридні контактори поєднують переваги контактних апаратів (малі габарити, невелика споживана потужність і підвищена навантажувальна здатність) і безконтактних (висока стійкість до зношування, надійність, простота обслуговування).

Електрична стійкість до зношування контакторів – 5 млн.циклів. Контактори витримують прохідний струм КЗ до 20 кА. Контактори типу КТ мають котушку електромагнітну змінного струму, а КТП – постійного. Також випускаються контактори з бездуговою комутацією серії МК2 на 380 і 660 В на струм 63 А.

7.3. Вакуумні контактори серії КМ13 і КТ12Р.

В зв’язку з тим що електрична міцність проміжку між контактами у вакуумі значно вища, ніж в повітрі, гасіння дуги проходить швидше, а як наслідок, комутаційна зношуваність контактів вища. Вакуум в дугогасячих камерах – не вище 13,3 МПа. Переваги в порівнянні з повітряними контакторами: швидке відновлення електричної міцності міжконтактного проміжку, відсутність взаємодії дуги з оточуючим середовищем, швидкодія, висока механічна і комутаційна зношуваність, виключення необхідності застосування срібла для силових контактів, стабільність перехідного опору, мінімальний нагляд і обслуговування. Вакуумні камери серії КДВ-12 розраховані на номінальні струми 400 і 630 А при напрузі 1140 В. Вакуумні контактори КМВ з керуванням на постійному і змінному струмі призначені для керування асинхронними двигунами з короткозамкнутим ротором і іншими приймачами електроенергії, в основному електроприводів з тяжким режимом роботи в мережах змінного струму 380, 660 і до 1000 В частотою 50 і 60 Гц на номінальні струми головного кола 250, 400 і 630 А. Комутаційна стійкість до зношування для КМ13-35 – 2,2 млн.циклів, і 1,5 млн.циклів для КМ13-37 і КМ13-39. Частота включень за годину 1200. Гранична комутаційна здатність при 660 В Іном. При включенні і 8 Іном при відключенні, механічна стійкість до зношування 5 млн.циклів включення- відключення.

Вакуумні контактори серії КТ12Р за конструкцією і призначенням аналогічні до контакторів КМ13, але можуть бути вмонтовані в оболонки вибухозахищених і рудникових вибухобезпечних апаратів. Вони задовільняють підвищені вимоги безпеки в умовах вугільних шахт. Номінальний струм 400 А, напруга 660 і 1140 В. Гранична комутаційна здатність (діюче значення струму КЗ) 4,8 кА при 660 В і 34,5 кА при 1140 В. Комутаційна здатність зношування від 2 до 0,5 млн.циклів ВВ для різних режимів роботи.

Герсіконові контактори КМГ-13 і КМГ-14 призначені в основному для комутації кіл змінного струму, керування асинхронними (приводами) двигунами потужністю до 3 кВт і малоамперними елементами низькострумової автоматики. Мала споживана потужність (4 кВт) і висока гранична потужність комутації (більше 20 кВА) дозволяють використовувати їх як зв’язуючу ланку між слабкими вихідними від логічних схем і контакторами (до 630 А).

Контактори оснащені герсіконами КМГ-13 (магнітокерованими герметичними контактами – комутаційними апаратами принципово нового типу, підвищеної надійності контактування і підвищеної комутаційної стійкості до зношування; з контактами, які розміщені в герметичному керамічному корпусі, наповненому захисним газом. Контакти виконані з тугоплавкого матеріалу який використаний замість срібла. Герсікони не вимагають догляду і постійного обслуговування. Вони безшумні і їх рухомі елементи практично не зношуються. Комутаційна і механічна стійкість до зношування 60 млн.цикоів ВВ. Номінальний струм цих контакторів 6,3 А при напрузі 380 – 400 В, а маса 0,11 кг.

Крім використання в контакторах КМГ-13 і КМГ-14, герсікони КМГ-12 можуть використовуватися самостійно в різних силових схемах.

7 .9 Комутаційно-захисні апарати.

8.1 основні визначення.

Розподільчим пристроем (РП) називається установка, яка служить для приймання і розподілу електроенергії і містить комутуючі апарати, збірні і з’єднуючі шини, допоміжні пристрої (компресорні, акумуляторні і інші), а також пристрої захисту, автоматики і вимірювальні прилади.

Підстанцією називається електроустановка, яка служить для перетворення та розподілу електроенергії і складається з трансформаторів, або інших перетворювачів енергії, РП, пристроїв керування і допоміжних споруд.

В залежності від переважання тої чи іншої функції, підстанції називаються трансформаторними (ТП) або перетворюючими (ПП).

Розподільчим пунктом (РП) називається РП, який призначений для приймання і розподілу електроенергії на одній напрузі без перетворення і трансформації, який не входить в склад підстанції.

Струмопроводом називається пристрій, який призначеній для передачі і розподілу електроенергії і складається з неізольованих чи ізольованих провідників та ізоляторів, які до них відносяться, захисних оболонок, освітлювальних пристроїв, підтримуючих і опорних конструкцій.

Обладнання розподільчих пристроїв і підстанцій.

Основними напрямками дальшого технічного прогресу в області розробки і освоєння промислового виробництва високовольтного обладнання для РП і ТП є підвищення технічного рівня, надійності, ступеню заводської готовності, зниження затрат праці при виготовленні, монтажі та експлуатації, зменшення матеріалоємності і масогабаритних параметрів.

Всі ці вимоги в повній мірі відноситься до силових трансформаторів, які є основними агрегатами на ТП.

Силові трансформатори призначені для підвищення і пониження напруги змінного струму. Вони виготовляються трифазними і однофазними, двообмотковими і триобмотковими. Двообмоткові трансформатори мають обмотку високої напруги (ВН) і низької напруги (НН). В триобмоткових трасформаторів – три обмотки. Крім обмоток ВН і НН вони мають ще обмотку середньої напруги (СН). В залежності від прийнятої системи охолодження обмоток, трансформатори бувають оливні (ТМ), з негорючим наповненням (ТН) і сухі з повітряним охолодженням (ТС). Всі трифазні силові трансформатори потужністю 0,3 кВА і більше, а також однофазні вище 4 кВА класів напруги до 750 кВ включно повинні задовольняти загальним вимогам умов ГОСТ 116-85.

За ГОСТ 16555-75 виготовляються силові трифазні оливні трансформатори герметичного типу ТМВ, а також з негорючим рідким діелектриком типу ТНЗ потужністю від 250 до 2500 кВА і напругою обмоток ВН 6 і 10 кВ і НН 0,4 і 0,69 кВ із з’єднанням обмоток: ВН – в зірку (У) або в трикутник (Д), НН – в зірку з виводом нуля (Ун). Схема і група з’єднання обмоток перших позначається У/Ун – 0, а других Д/Ун – 11. Трансформатори мають перемикач ступенів (ПБВ) обмотки ВН, який забезпечує діапазон регулювання напруги ±(2х2,5%). Привід перемикача виведений на кришку або на стінку бака трансформатора. Переключання проводиться при виключеному трансформаторі. Баки трансформаторів забезпечують зручність з’єднання з РП високої і низької напруги КТП. Для забезпечення температурних змін об’єму оливи і негорючого рідкого діалектрика (совтолу-10) під кришкою бака залишається газова (азотна) подушка. Для контролю рівня оливи або совтолу передбачений вказівник рівня. Тиск газу контролює реле тиску.

Силові трифазні сухі трансформатори загального призначення в тому числі і для КТП, виготовляються потужністю від 160 до 1600 кВА, напругою обмотки ВН 6; 10; 13,8; 15,57 кВ. Напруга обмотки НН 0,23; 0,4; 0,69 кВ. Затискачі відгалужень обмотки ВН знаходяться всередині бака. Трансформатори потужністю 630 кВА і більше мають переставні гладкі катки для поздовжнього і поперечного переміщення. Трансформатори потужністю 160 – 400 кВА. катків не мають, і їх переміщення повинно здійснюватись на монтажних катках, які підкладаються під жорстку нижню раму кожуха.

Особливостю трансформаторів типів ТМГ і ТМВГ є роз’ємна герметизована конструкція бака, яка дозволяє запобігти контакту внутрішнього об’єму трансформатора з оточуючим середовищем. Ці трансформатори повністю до кришки заповнені трансформаторною оливою, а температурні коливання її об’єму компенсуються за рахунок зміни об’єму бака з гофрованими стінками. Трансформатори заповнюються дегазованою оливою, яка заливається під глибоким вакуумом. Бак трансформатора в залежності від типу - овальної або трикутної форми і складається з верхньої кутникової рами, гофрованої стінки з тонкої листової сталі, нижньої підставки з привареним дном. З конструкції баки виключені традиційні: оливорозширювач, термосифонний і повітряний фільтри і радіатори охолодження. Гарметичне виконання і застосування гофрованих стінок бака дозволио суттєво знизити масу і габарити. Термін служби цих трансформаторів 25 років при скороченні об’єму текучого ремонту і без необхідності проведення капітального ремонту. Поряд з цим трансформатори типів ТМГ і ТМВГ вимагають більш високого рівня монтажу і експлуатації. Гофровані стінки бака виконані з тонколистової сталі і є чутливими до механічних пошкоджень. Тому персонал, який проводить монтаж і експлуатацію, повинен бути дуже обережним при транспортуванні, монтажі і текучих ремонтах герметизованих трансформаторів.

Комплексні трансформаторні підстанції (КТП).

Застосування КТП забезпечує індустріалізацію ЕМР, скорочує терміни спорудження електроустановок і підвищує надійність їх роботи. Завдяки цьому КТП майже повністю витіснили в промислових установках ТП старого типу, обладнання яких монтувалося на місці встановлення.

Конструкція КТП забезпечує можливість зміни силового трансформатора без демонтажу РП. Комплектна трансформаторна підстанція повинна виготовлятися в повністю зібраному вигляді або окремими складовими частинами (трансформаторними блоками довжиною не більше 4 м) які підготовлені для зборки, на місці монтажу без ревізії; без розбирання комутаційних апаратів, перевірки надійності болтових з’єднань і правильності внутрішніх з’єднань в окремих шафах.

Комплектні трансформаторні підстанції внутрішнього встановлення можуть виготовлятися з трансформаторами потужністю 160; 250; 400; 630; 1000; 1600; 2500 кВА. Шафи вводу ВН випускаються з комутаційними апаратами, вимикачем навантаження, вимикачем навантаження і запобіжником ПК, роз’єднувачем і запобіжником ПК. Шафи на боці НН мають комутаційний апарат на вводі - автоматичний вимикач А3770 або “Електрон”, на відхідних лініях – автоматичні вимикачі, або блок запобіжник - вимикач.

Комплектні трансформаторні підстанції зовнішнього встановлення можуть мати трансформатори потужністю 25; 40; 63; 100; 160; 250; 400; 630 і 1000 кВА. Комутуюча аппаратура як на боці ВН так і з боку НН та ж сама що і для КТП внутрішнього встановлення.

При монтажі районних понижуючих підстанцій і головних понижуючих підстанцій (ГПП) промислових підприємств останнім часом широко використовуються комплектні підстанції блочного виконання типу КТПБ зовнішнього встановлення на напруги 35/6 – 10 кВ і 110/6 – 10 кВ з відкритим розподільчим пристроєм низької сторони. У порівнянні з підстанціями, які виконуються за традиційними проектами, використання КТПБ забезпечує значне зменшення затрат праці на спорудження підстанції, витрат основних будівельних матеріалів, тривалості будівництва та площі забудови(від 1,5 до 3 раз). Ця ефективність отримана за рахунок максимального перенесення будівельних і монтажно-налагоджу-вальних робіт з будівельного майданчика на завод-виготовлювач і застосування наступних технічних рішень – уникнення використання вимикачів на боці високої напруги, складних заглиблених фундаментів, окремо поставлених громовідводів і прожекторних опор, шинних і лінійних порталів; уникнення або значного зменшення кабельних каналів. Роботи при спорудженні підстанцій КТПБ фактично зводяться до монтажу і з’єднання шинами і кабельними комунікаціями окремих блоків заводського виготовлення, які встановлюються на фундаментах поверхневого типу.

Ще більш ефективним напрямком індустріалізації спорудження підстанцій є застосування транспортабельних блочних пристроїв (ПТБ), які являють собою металевий блок-бокс із вмонтованим електричним і допоміжним обладнанням, який оснащений системами вентиляції, електроопалення і освітлення. Зовнішні конструкції ПТБ являють собою металеві тришарові панелі з теплоізоляційними шарами з пінополіуретану. Промисловістю освоєний масовий випуск ПТБ для монтажу ЗРП 6/10 кВ підстанцій 110 – 220 кВ, акумуляторної для підстанцій 110 кВ, компресорної для підстанцій 110 – 500 кВ.

Застосування ПТБ дозволяє відмовитись від спорудження традиційних будівель, використовуючи відповідний комплект ПТБ розміром 3х12 м.

Лекція № 9. Технологія монтажу силових трансформаторів

Обсяг і послідовність робіт з монтажу залежать від особливості конструкції конкретного типу трансформатора й від конструктивних особливостей основних комплектуючих вузлів трансформаторів (системи охолодження, пристрою перемикання напруги під навантаженням, виду захисту оливи, типів високовольтних вводів).

Транспортування й розвантажування трансформаторів

Трансформатори підстанцій з номінальною напругою 110-220 кВ, доставляють до місця установки з демонтованими складовими частинами (радіаторами, вводами 350220 кВ, розширниками й ін.) на залізничних транспортерах.

Перед розвантажуванням перевіряють зовнішнім оглядом стан бака й складових частин трансформатора: перевіряють відповідність і стан кріплення бака до транспортера, співпадання контрольних міток на баці трансформатора й на площадках транспортера, відсутність вм’ятин й інших ушкоджень. Всі ущільнення й пломби на засувках, кранах і пробках повинні бути цілі. На баці й транспортері не повинно бути слідів протікання оливи. Зовнішнім оглядом перевіряють також цілісність оливо наповнених вводів трансформаторів струму, що транспортують окремо, радіаторів і розширника, інших вузлів і деталей трансформатора. У випадку заповнення бака трансформатора азотом фіксується тиск за манометром, установленим на спеціальному вентилі.

Трансформатор розвантажують залізничним краном вантажопідйомністю 100-150 т на постійне місце встановлення або проміжного складування.

Попередні роботи

Перед початком роботи з монтажу вивчають експлуатаційну документацію, проект впровадження робіт (ППР), протоколи й акти, складені на транспортування, зберігання й розвантаження трансформатора. Роблять попередню оцінку герметичності бака трансформатора. При цьому в трансформаторах, оснащених азотним захистом, перевіряють наявність надлишкового тиску азоту в над оливному просторі, у герметично закритих трансформаторів – наявність вакууму в баці. Для цього злегка послабляють яку-небудь заглушку, попередньо очищену, на кришці бака трансформатора: при наявності надлишкового тиску або вакууму буде чути шиплячий звук. Після перевірки заглушку знову щільно закривають.

У випадку відсутності надлишкового тиску або вакууму створюють у баці надлишковий тиск шляхом подачі в над оливний простір азоту за ДСТ 9293-84, якщо він був заповнений азотом, або сухого повітря з температурою крапки роси не вище мінус 50⁰. При наявності надлишкового тиску трансформатор перевіряють на герметичність. Якщо через 3 години тиск знизиться не більше ніж на 2 кПа (0,02 кгс/мм²), трансформатор уважають герметичним.

Визначають пробивну напругу й вологовміст оливи, взятої з бака трансформатора 110-220 кВ і бака контактора, вбудованого в бак трансформатора пристрою РПН. Пробивна напруги оливи в баці повинна бути не нижчою за 55 кВ, у баці контакторів – не нижчою за 50 кВ. Вологовміст у баці трансформатора й баці контактора – не більше 0,0025%. Вимірюють тангенс кута діелектричних втрат оливи, узятої з бака трансформатора.

До початку монтажу трансформаторів роблять перевірку комплектуючих вузлів і деталей, що транспортують окремо або на трансформаторі.

Висовольтні вводи 110-220 кВ установлюють вертикально на стійках, очищають від бруду, а порцелянові покришки протирають спиртом (ДЕРЖСТАНДАРТ 8314-77), перевіряють відсутність ушкоджень покришок і оливо розширювача, а також цілісність всіх пробок.

У герметичних вводів перевіряють справність кранів і манометрів, а у вводів 220 кВ, крім цього, оглядають спеціальні бачки тиску, у яких установлюють компенсатори (сильфони), а також гнучку мідну трубку з відпаленої міді, що з’єднує порожнини вводу і бачка тиску. Перевіряють якість з’єднання гнучкої трубки з вводом і бачком тиску. Звертають увагу на відсутність слідів протікання оливи.

У негерметичних вводів перевіряють рівень оливи в оливопоказувачі, що при температурі 15-20⁰С повинен дорівнювати 0,5-0,6 висоти скла. Якщо рівень вищий, зливають оливу через оливо відбірний пристрій, попередньо викрутивши пробку для виходу повітря з розширника.

Тиск оливи в герметичному вводі регулюють за кривими залежностей допустимого тиску від температури навколишнього середовища, що додаються до технічної документації на вводи підприємством виробником. При підвищеному тиску відкривають вентиль, передбачений на сполучній втулці вводу для регулювання тиску й приєднання манометра для контролю тиску оливи у вводі та установлюють за манометром необхідний тиск. При зниженому тиску приєднують до вентиля через штуцер насос, попередньо заповнений оливою, що повинна надходити з насоса під час приєднання.

Відкривають вентиль за манометром, установлюють тиск дещо вищий, ніж потрібно із кривої нормального тиску, закривають вентиль, від’єднують насос, потім знову відкривають вентиль і доводять тиск до нормального. Доливають вводи сухою дегазованою оливою із пробивною напругою не меншою за 50 кВ.

Вимірюють опір ізоляції й tg вводів 110(220) кВ при навколишній температурі не нижчій 10⁰С. При температурі нижчій 10⁰С вводи встановлюють у тимчасове наметове приміщення й прогрівають їх від установки “Суховій” до температури 20-25⁰С. Прогрів здійснюють таким чином, щоб потік гарячого повітря не був спрямований безпосередньо на порцелянову покришку вводу, а швидкість прогріву не перевищувала 5-7⁰С в годину; при прогріві герметичних вводів із виносними бачками відкривають вентилі, що перекривають порожнини вводу й бачка тиску.

Високовольтні вводи до 35 кВ включно, що транспортують окремо, очищають від бруду й вологи зовнішні й внутрішні поверхні, протирають спиртом, перевіряють цілість порцелянових частин і випробовують підвищеною напругою частотою 50 Гц протягом 1 хв. Випробування проводять при зануреній нижній частині вводу в суху трансформаторну оливу. При цьому внутрішню порожнину вводів 27,5 й 35 кВ заповнюють оливою. Величини випробувальних для вводів із номінальною напругою 6; 10; 27,5;й 35 кВ приймають рівними відповідно 32; 42; 80 і 95 кВ.

Радіатори трансформаторів транспортуються окремо, промитими й випробуваними на заводі виготовлювачі, з герметизованими патрубками й пробками. Перед монтажем радіатори промивають і випробовують у тому випадку, якщо в процесі транспортування порушені їхня герметичність або виявлені ушкодження.

Монтаж трансформаторів 110 кВ роблять у наступній послідовності:

1. Монтують систему охолодження, розширник і вивідну трубу. Для цього на трансформаторі встановлюють кронштейни, на яких закріплюють минулу ревізію й перевірені вентилятори. Знімають із закритих радіаторних кранів заглушки, перевіряють відсутність протікання оливи, цілість ущільнюючих гумових прокладок, очищують фланці, після чого встановлюють перевірений і випробуваний радіатор автокраном, вантажопідйомністю 3-5 т.

Спочатку встановлюють радіатори, розташовані під розширником, потім перевірені й випробувані розширник і вивідну трубу, після цього навішують інші радіатори й монтують підготовлений і випробуваний термосифонний фільтр.

2. Установлюють газове реле й термосигналізатори. На трансформаторі без спеціальних захистів оливи або з азотним захистом газове реле, перевірене й випробуване, установлюють на трубопроводі, що з’єднує розширник з баком трансформатора, з кутом підйому трубопроводу 2-4⁰ у сторону розширника.

На трансформаторі із плівковим захистом, для запобігання поширення газу в розширник при невеликих газовиділеннях, патрубок, що з’єднує розширник з газовим реле, розташовують із ухилом убік розширника.

Перевіряють термосигналізатори й налагоджують їхню контактну системуЖ, потім корпус приладу закріплюють на баці у вертикальному положенні, а термобалон занурюють на кришці бака в гніздо, заповнене трансформаторною оливою.

3. Установлюють висовольтні вводи 110 кВ. Перед монтажем перевірені й випробувані вводи ставлять у вертикальне положення в стійках, розташованих поблизу трансформатора. У нижній ізолятор вводу закріплюють екран. Через струмоведучу трубу пропускають капроновий канатик для підйому гнучкого відводу обмотки; при цьому верхній кінець капронового канатика тимчасово кріплять на вводі.

До установки вводів на трансформаторі монтують кожух з перевіреними убудованими трансформаторами струму, з яких попередньо зливають оливу, а на верхніх фланцях кожухів наклеюють гумові прокладки.

Після стропування й виведення вводу зі стійки на нижній порцеляновий ізолятор надягають ізоляційний бакелітовий циліндр, і ввід підводять по можливості точніше до місця установки. Нижній кінець капронового канатика закріплюють за відвід, що обережно протягують через струмоведучу трубу. Після протягування вільної частини гнучкого відводу в трубу, повільно опускають ввід в бак трансформатора й одночасно протягують відвід. Ввід на фланці кожуха вбудованого трансформатора, а відвід закріплюють у вводі штифтом.

4. Установлюють газовідвідні труби, попередньо випробувані гарячою оливою при температурі 70-90⁰С під тиском 300-400 кПа (3-4 кгс/мм²) протягом 1 год. із використанням фільтр-преса.

5. Зливають оливу в бак трансформатора. Для цього нагріту до температури не нижче + 10⁰С оливу подають зі швидкістю не більшою за 3 т/г у бак через патрубок, розташований у верхній частині трансформатора, або через розширник. Подачу оливи роблять через оливопідігрівач і фільтр, або через оливо насос, якщо оливу доливають. За оливопоказувачем розширника встановлюють рівень оливи, що відповідає температурі оливи в баці.

Заповнюють радіатори й й термосифонні фільтри оливою. Після 12 годин відстою оливи перевіряють наявність повітря в баці й складових частинах трансформатора. Доливку трансформатора роблять у випадку, якщо після випуску повітря рівень оливи в розширнику понизиться нижче необхідного.

6. Випробовують трансформатор на щільність оливи. Для цього від’єднують повітроосушувач й у його місці на патрубок розширника ставлять тимчасову заглушку. У над оливний простір розширника подають азот або повітря з температурою точки роси не вище мінус 50⁰С від установки “Суховій” з надлишковим тиском 10 кПа (0,1 кгс/мм²) і витримують протягом 3 годин.

7. Монтують силові й контрольні кабелі. На трансформаторі встановлюють розподільну клемну шафу (ШР) і шафу автоматичного керування дуттям (ШД). До шафи ШР підводять контрольні кабелі від вбудованих трансформаторів струму, газового реле, термосигналізаторів, укладені в металеві рукави й прокладені на трансформаторі. До приводу РПН силові й контрольні кабелі прокладають безпосередньо із щита керування, без проміжних клемних шаф.

Особливості монтажу трансформаторів 220 кВ.

Технологія монтажу складових частин трансформаторів 220 кВ має відмінні риси від технології монтажу трансформаторів 110 кВ, пов’язані з установкою вводів 220кВ та підготовкою оливи.

Монтаж складових частин починають із установки вводів 220 кВ. Монтаж їх так само, як і вводів 110 кВ, роблять без зливу оливи.

На трансформаторах 220 кВ установлюють в основному з нахилом, тому для правильного контролю рівня оливи у вводі його встановлюють так, щоб оливопоказувач перебував у площині, перпендикулярній площині нахилу вводу. Для перевірки правильності установки вводів зливають оливу з бака трансформатора через зливальний кран, при цьому трансформатор попередньо нагрівають до температури 50-60⁰С оливо підігрівачем, або постійним струмом від випрямної установки. В останньому випадку до прогріву встановлюють тимчасові вводи, до яких приєднують виводи обмотки ВН, вимірюють струм і втрати неробочого ходу трансформатора, а також перевіряють рівень оливи в баці, що повинен бути нижчим кришки бака не менш ніж на 300 мм.

Після зливу оливи із трансформатора відкривають оглядові люки й перевіряють правильність установки вводів, відсутність ушкоджень видимих вузлів і деталей активної частини, справність ізолюючих вузлів. Перевіряють розташування екрана й циліндра щодо осі вводу. Контролюють ізоляційні відстані, які повинні бути не меншими: 20 мм – між екраном вводу 220кВ й елементом активної частини, а також бакелітовими циліндрами; 20 мм – між циліндром вводу й обмоткою, а так само ізоляційною перегородкою, якщо немає інших вказівок в експлуатаційній документації.

До випробування бака на герметичність установлюють також вводи 6-35 кВ, підключають до них гнучкі відводи обмоток, закривають всі люки бака заглушками з гумовими ущільненнями, монтують засувки й крани, установлюють технологічний оливопоказувач для контролю рівня оливи в баці, а так само стрілочний вакуумметр. Після цього приєднують вакуумний трубопровід і оливо провід до запірних вентилів, розташованим у верхній частині бака. Для того, щоб у процесі вакуумування від різниці тисків не ушколилися окремі деталі й вузли, до вакуумування з’єднують вакуумним трубопроводом бак трансформатора з надоливним простором бака контактора вбудованого РПН і порожниною між захисною діафрагмою контактора й транспортною заглушкою.

Термосифонний фільтр і повітроосушувач при підготовці до встановлювання розбирають, оглядають, промивають чистою сухою трансформаторною оливою. Термосифонний фільтр збирають і випробовують на герметичність шляхом подачі трансформаторної оливи під надлишковим тиском 200 кПа (2 кгс/мм²) протягом 30 хв. Потім у фільтр засипають сухий очищений від пилу силікагель або активний окис алюмінію типу А-1 і промивають сухою оливою із застосуванням фільтр-преса до видалення з оливи механічних домішок. Якщо термосифонний фільтр після промивання не відразу встановлюють на трансформатор, його герметизують заглушками. Повітроосушувач після промивання просушують і збирають: установлюють скло в оглядовому вікні, у патрон і циліндр засипають попередньо просушений і просіяний силікагель, у гідравлічний затвор заливають чисту суху трансформаторну оливу до нормального рівня в оливопоказувачі.

Газове реле (ПГЗ-22, РГ43-66) перед установкою на трансформатор випробовують на герметичність оливою, нагрітою до 70-90⁰С, при надлишковому тиску 100 кПа (1 кгс/мм²) з використанням фільтр-преса протягом 20 хв. Після випробування електричної міцності ізоляції підвищеною напругою 1 кВ протягом 1 хв. перевіряють основні технічні дані газового реле: спрацьовування на сигнал повинне відбуватися при зниженні оливи в камері реле на 400 мм³ 20%, на відключення – при зниженні рівня оливи до нижньої точки вхідного отвору для виходу оливи. Установку реле РГЧЗ-66 по швидкості регулюють у межах 0,6-1,2 м/с залежно від потужності трансформатора.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: