Практичне заняття № 4. Тема: Точність, стислість, доступність,

Тема: Точність, стислість, доступність,

логічність і впливовість мовлення.

ПЛАН

1. Різноманітність визначень поняття «точність мовлення» у посібниках та підручниках.

2. Умови точності і стислості мовлення.

3. Логічність мовлення.

4. Стислість і доступність мовлення.

5. Впливовість мовлення.

Виконати завдання:

1. Виписати значення вказаних ознак культури мовлення із тлумачних українських та російських словників.

2. Ознайомтеся зі статтею Віталія Дончика «Мова невинна». Чому автор дав матеріалам такий заголовок? У чому актуальність статті? Висловіть свою думку про мову телебачення і радіо і вимоги до її точності. Як пов'язана точність мовлення носіїв з правильністю, чистотою і лексичним багатством? Чи зустрічаються у Вашому мовленні описані автором «перли»? Напишіть листа другу з порадою про вживання слів, про які Ви дізнались зі статті В.Дончика.

З усіх ЗМІ телебачення вирізняється найбільшою мовною неохайністю: тут і неправильне вживання слів, і русизми (найбільше!), і слова-покручі, і жахлива вимова, і граматичні помилки, і абсурдні наголоси. Справді, на українському радіо, в українській пресі такого, на щастя, менше: прийняти участь, на слідуючий рік, згідно указу Президента, на протязі багатьох років, рік назад, підняти налоги, нарядні діти, чередуючись, не стали виключенням, заборгованість по пенсіям, до Дніпропетровську, осень, мост, поважних особ, ризниця, теннисисти, удар Кличко, відношенням до них, як і годиться, люб'язно, взяли, позіханням на життя людини – наводжу тільки дещицю з того, що просилося на олівець і що я записав з уст самих телевізійників. Взагалі тут і далі я наводжу, за зовсім поодинокими винятками, «перли», підслухані саме у ведучих, кореспондентів, оглядачів, дикторів, коментаторів політичних подій, погоди і спортивних змагань, тобто тележурналістів, для яких припускатися помилок не просто не личить, для них – це свідчення професійної непридатності. Особливо слід сказати про спортивних коментаторів (як правило, футбольних), україномовних в ефірі й російськомовних поза ним (що відчувається з перших фраз), в їхніх коментарях почуємо: площадь воріт, ударив по воротам, від цього неуйде, залик, шестя і т. ін., а ще ота зворушлива прихильність до звуку ґ (вимагає, багато, змагання і навіть гарно). Втім, про це, про «зачинений футбол» уже писалося, зокрема і в журналі «Урок української» (див.: УУ. – 1999. – № I – С. 22 та УУ. – 2000. – № З. – С. 32).

Далі йтиметься про помилки, що виникають здебільшого під впливом російської мови і тепер особливо поширені – їх можна зустріти і в пресі, і в деяких солідних виданнях (зрідка). Не скажу, що я відкриваю Америку: на частину таких помилок-русизмів уже звертали увагу вимогливі мовознавці, тим прикріше, що на мовленнєвій практиці наших телестудій це і ніяк не позначилося.

Певне, не перебільшу, якщо скажу, що на першому місці за поширеністю слово знаходитися: «Ми знаходимося в студії», «Делегація знаходиться в столиці Чилі», «Питання знаходилося в центрі уваги», «Ти знаходишся так далеко», «Проблема довго буде знаходиться в стадії розв'язання», «Радіаційні відходи знаходяться у сховищі» і т. ін., або перебувати, бути тощо («Делегація перебуває в столиці Чилі», «Питання перебувало(було)...», «Проблема довго залишатиметься (буде)...»), або міститися, зберігатися (радіаційні відходи, рукописи, архіви містяться, зберігаються), або: розташований («Будинок розташований на вулиці Мазепи», «Музей розташований на Печорську», «Чернігів розташований на півночі України» та ін.) – вживання в цих випадках дієслова знаходитися неправомірне. На місці воно буде в таких, наприклад, реченнях: «Знайшлися кошти для видання журналу» або «Знаходяться ще люди, які вірять у повернення минулих порядків», тобто там, де є семантична близькість до основного значення лексеми знаходити (щось, когось).

Дуже багато прикладів невідповідного слововживання пов'язано зі словом відноситися та похідними від нього. Зрозуміло, що ми не відносимося (сумлінно чи несумлінно) до роботи, до обов'язків, а ставимося. Щоправда, диктори й ведучі майже не припускаються в цьому разі помилок, більше грішать тут запрошені до студії співрозмовники. А ось в іншому значенні, замість належати, слово відноситись («До цієї категорії відносяться...») вживається часто, що є, звичайно, помилкою. Бо правильно: «Ячмінь належить до родини злакових», «Вона належала до партії УНР», «Ця подія належить до початку 20-х років». Значно вужча сфера вживання лексеми відношення, ніж це спостерігаємо на практиці. Скрізь чуємо: в усіх відношеннях, у цьому відношенні, він має відношення... По-українськи ж, тобто правильно, буде: з усіх боків, з усіх поглядів, з цього боку, в цьому плані, він має стосунок та інше, залежно від контексту.

До поширених помилок належать (а не відносяться): вірний – треба: правильний, слушний (правильний висновок, слушна думка); вірніше – треба: точніше, правильніше, радше (це слово забувається); терпіти поразку-зазнавати поразки; носить характер – має характер («Дії посла носять характер втручання», треба: «... мають характер втручання»); нанести удар – завдати удару, вчинити злочин – скоїти злочин; кидається в очі – впадає в очі; відмінити – скасувати; як прийнято – як заведено; область – галузь (або ще царина); прослідковувати – простежувати (це відмінні значення); направлений – спрямований (у деяких випадках – відряджений); об'явити – оголосити; багато чисельний – численний; свідоцтво – свідчення (зовсім різні значення, перше – документ, напр., свідоцтво про освіту, друге – «свідчення на суді», «свідчення наших великих успіхів» тощо). Нерідко кажуть: образити («образили дитину») замість скривдити (порівн.: рос. оскорбить і обидеть). Плутають уяву (рос. воображение) і уявлення (рос. представлений). Постійно звучить: «Уряд прийняв рішення», а поряд такий простий і точний варіант: «Уряд ухвалив рішення (чи постанову)», або вже краще «прийняв ухвалу». Кажуть: почувати себе, значно краще почуватися... Або вести себе, треба-поводитися...

У відомій пісні Таїсії Повалій стократно лунає: «Там, де ти, там одні сніги», треба ж казати і писати (і співати!): «...там самі сніги». У пустелі – самі піски, у зошиті – самі помилки, у слухачів – самі питання і т. ін. Також: «Вийшов з хати в самій сорочці» (бо гаки ж не в двох). А в котрійсь нав'язливій рекламі повторюють: «...Потрібна одна олія», слід же – тільки олія (тільки, лише, лиш вживаються саме в таких випадках), а ось далі в тій же рекламі замість однією олією треба самою олією. З недавно почутого: «Одного бажання замало». Тут взагалі виникає двозначність: одного бажання замало, а кількох досить? Чи самого (тільки) бажання замало, потрібні ще й зусилля?..

Зафіксовано мною в українських телепередачах не лише лексичні помилки, а й порушення граматичних форм і норм. Відомо, що наша мова має порівняльні ступені прикметників: сильний, сильніший, найсильніший; є й форми, утворювані за допомогою більш, найбільш, що їх використовуємо, як правило, тоді, коли суфіксальний спосіб з тих чи тих причин менш прийнятний. Однак на практиці поширенішою стала друга, не така економна, ніж перша, форма (більш сильний, найбільш вдалий). Забуваються форми з частками що- і як-: щонайсильніший, якнайкорисніший. Під впливом російської продукуються й набувають поширення взагалі покалічені витвори: самий перспективний, самий сильний, або й ще гірше: самий найкращий, самий найбільший...

Або ось незрідка чуємо: «А все останнє хай вас не турбує...» Слід же – «А решта хай вас не турбує». Іноді ще кажуть: не дивлячись на труднощі, замість незважаючи, або такого ощадливого, як попри. Все доречне на своєму місці: не дивлячись в очі, не дивлячись на неї тощо.

Цікаво, як користуються наші телемовці формою майбутнього часу. Знову ж таки, на жаль, перша форма, притаманна тільки українській мові {працюватиме, бігатимуть, змагатимуться, голосуватимемо), дуже істотно потіснена другою, властивою як українській, так і російській мовам, менш ощадною і, я б сказав, менш вишуканою (буде працювати, будуть бігати, будуть змагатися, будемо голосувати).

Набуває поширення така не властива українській мові форма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв'язкою продовжувати. На кожному кроці, може, навіть не рідше, ніж знаходитися, зустрічаємо: «Кияни продовжують атакувати», «Україна продовжує розвивати свою економіку», «У шахтах продовжують гинути люди», «Оболонь» продовжує дивувати», «Міністр продовжує заявляти», «Нас продовжують мати за неофітів»...По-канцелярськи, незграбно, неоковирно звучать ці речення. А проте в українській мові є чудові відповідники, починаючи від пропуску цієї зв'язки («Україна розвиває свою економіку») до використання прислівників далі, знов, і досі, ще тощо: «Кияни і далі атакують», «У шахтах досі гинуть люди», «Оболонь» знов дивує», «Міністр ще раз заявляє», «Нас і далі мають за неофітів» та ін.

Ще два звороти, на які неодмінно слід звернути увагу, бо вони рідко коли вживаються правильно. «Уряд ліквідував за­боргованість не тільки по пенсіях, а й по зарплатах». У пере­важній більшості випадків кажуть (часто пишуть!) неправиль­но: але й...

І зворот другий. Безліч разів не в одній передачі лунає: «Як би не намагалися супротивники...», «Як би не прагнули ми...». Або навіть так: «Як би не ненавиділи люди...». Проте в українській мові цей зворот має стверджувальну форму: «Хоч би як намагалися супротивники...», «Хоч як прагнули ми...» «Хоч би як ненавиділи люди...». Звернімо увагу: пружна, точна, злагоджена форма!

Досі йшлося про питання чистоти мови, лексичні й граматичні помилки, про неграмотність, якої не повинно бути, та ще в такій кількості, ні на телебаченні, ні в інших засобах інформації. Але хіба наше телебачення, радіо, преса, естрада, театри не мають прагнути більшого, ніж уникання безграмотності – досягати мовного багатства, різноманітності в мовленні, виявлення невичерпних ресурсів рідного слова? Про окрему людину, буває, кажемо, що в неї широкий чи обмежений запас слів, багатий чи збіднений лексикон. За цим критерієм можна характеризувати й ту чи ту студію або канал – оцінки, напевне, будуть різні, але загальний образ телебачення твориться різними телекомпаніями й телепрограмами, спільними зусиллями всіх його працівників – ведучих, дикторів, коментаторів, редакторів, постійних авторів – оцінки рівня їхнього мовлення матимуть ще ширшу амплітуду. Серйозні набутки (до прикладу, органічне дублювання й бездоганні переклади фільмів на студії «1 + 1») стоять поряд з такими ж серйозними прогалинами, яких більш ніж достатньо. Збідненість синонімічного ряду, зловживання одноманітними зворотами й конструкціями, зчаста не найточнішими й не найзугарнішими, кальки, брак самого прагнення шукати свіже слово замість обшмульгованого штампу, та й взагалі брак відчуття мовних нюансів та відтінків і, як наслідок, лінгвістичні горе-винаходи, на зразок «Що за гомін, а без бійки?» (замість галас, гамір) – так в одному з рекламних текстів скальковано російське «Что за шум, а драки нет?». Такі риси загальної картини не можуть не викликати занепокоєння. А головне — обмаль взірців добірного, чистого, як джерело, природного мовлення.

Приклади, які наводитиму, не вважаємо порушенням слововживання, точніше грубими порушеннями, їх можна зустріти і вдрукованих, зокрема газетних, текстах, є вони і в окремих словниках. Та йдеться про те, що чимало цих широко вживаних у ЗМІ слів чи словосполучень не скрізь і завжди преференційні, що поряд із ними існують синонімічні варіанти, які здебільшого доречніші, влучніші (і, певне ж, свіжіші), ніж ті, що заповнюють мовлення.

Так, нині всі кажуть: збільшується (кількість, заборгованість, злочинність, напруженість тощо), підвищується (якість, видобуток, рівень, урожайність, загазованість тощо), а проте в багатьох випадках влучніше було б: зростає. Щастить і лексемі приховувати (вік, обставини, погодні умови і все на світі), а тим часом чи не в переважній більшості випадків набагато ліпше звучить: зважати на (вік, обставини, погодні умови, політичну ситуацію і ще на багато що) або: брати до уваги, з огляду на....

Має значно більше поширення, ніж це зумовлено семантично, і прислівник дійсно; скрізь, крім деяких випадків (зокрема, зі сфери діловодства), відчутно сильніше замість нього виступає слово справді (подекуди насправді). Так само і зі словом чисто, його з успіхом замінює (на практиці, на жаль, не часто) суто, і це завжди звучить суто по-українському.

Якось в одній статті, де мовилося про газетно-книжкові кіоски, здибалося мені слово книжкові ятки, а в одній із телепередач – зазвичай, ошатний. Ці слова, як і багато інших, стають рідкісними. А дарма. Звернення до них збагачує мовлення і, на­впаки, витіснення цілих лексичних шарів, одноманітність і зоднаковіння - це завжди знак недбайливості у ставленні до мови. Хотілось би, щоб кожен із журналістів дбав про те, аби мова з-під нашого пера, з наших уст була свіжою, багатою, насиченою синонімами, щоб у ній відчувалися питомість, первісність. Адже радіо й телебачення слухають тисячі й тисячі людей.

Далі поданий список – це наслідок моїх постійних нотувань за телевізійним мовленням. У ньому перше слово – те, що постійно звучить, а друге – те, що чути значно рідше, хоч воно, як і правило, свіжіше або точніше, або просто «більш українське»:

Протиріччя-суперечності; минулого року-торік; співпадати-збігатися; відсутність-брак (відсутність здібностей – брак здібностей); суттєвий – істотний; справедлива думка – слушна думка; розмір – обсяг; думаю, що... – гадаю, що...; відрадно-тішить; витрачати (час) – гаяти, гайнувати, марнувати час; у порівнянні-порівняно; турбує – непокоїть; обов'язково – неодмінно; русло – річище та ін. До речі, спостерігаються і втішні зміни: рідше, звучить дуже популярне раніше слово відрадний («відрадні зміни»); колись всіляко зневажали відсоток, вважали його ледве не «націоналістичним словом», тепер майже не зустрічається процент, хоч це і крайність, процент – нормальне слово-синонім, хай і іноземного походження.

Інший сюжет зі словом книга. Первісне означення продукту друку в українській мові – книжка. Книга – то книжка особлива: рукописна, богослужебна, просто велика, груба книжка, це – книга скарг, книга як загальне, абстрактне поняття та ін. Отже: «Він подарував мені книжку» і «Книга супроводжувала його протягом усього життя». А тим часом цю відмінність мало хто завважує, і не тільки на телебаченні.

Ці й подібні приклади засвідчують, що нівелювання особливостей, притаманних саме українській мові, все ще триває. Так, у нас багато іменників, які в російській мові не мають жіночого роду: авторка, лікарка, касирка, пасажирка, ювілярка, секретарка та ін. Пам'ятають про цю перевагу далеко не всі. «Вона автор історичних романів» – так характеризували на ТБ одну з письменниць.

З другого боку, в українській мові утворення дієприкметників на -аючий, -уючий, -юючий досить обмежене (працюючий, практикуючий, виконуючий, зростаючий), заміна їх окремими реченнями не завжди адекватна, спричинює громіздкість, проте ми рідко шукаємо продуктивніших замінників, зокрема з-поміж дієприкметників, утворених за допомогою інших суфіксів: захопливий замість захоплюючий, атакувальний замість атакуючий, леткий замість летючий. Наприклад, далекосягаючий. Варіанти: який сягає далеко; ще краще – далекосяглий, ще краще – далекосяжний (див. цю тему «Урок української». – 2000 – № 3. – С. 20).

Нарешті, про кличну форму, властиву тільки українській мові. В суто нормативних випадках, у прямих звертаннях до осіб ця форма використовується, однак сфера її застосування, стилістична роль – набагато ширші і не лише в поезії: «О земле, велетнів роди!» (П.Тичина), «Непевний кроче мій, іди!» (М.Вінграновський), «Гей, блискавице, громова сестрице, де ти?» (Леся Українка).

Українська мова багата на вставні слова й речення, має велику кількість виразних, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота використовується лише частково. Прикметно, що тільки-но хтось із мовців вдається до ширшого й різноманітнішого лексикону, це відразу приємно вражає. Паралельно ж бо існують наприклад і приміром, до прикладу, мабуть, очевидно і очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; до речі, між іншим і до слова; нарешті, зрештою і врешті-решт, по суті і власне, властиво; на мою думку і на мою гадку, правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати; крім того і до того ж і т. ін. З наведених слів активно вживаються в усному мовленні далеко не всі, а такі, як либонь (мабуть), далебі (справді, правду кажучи), годі запам’ятати та деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих. Маємо, однак, і протилежний приклад. Діалектний прислівник наразі (зараз, поки що) з чиєїсь легкої руки ожив у мові радіо й телебачення, і тепер його незрідка можна чути, хоча й не завжди до місця, але сам факт такої «реанімації» слова втішає.

Рідше вживають наші мовці впродовж року, ніж протягом (зустрічається і взагалі помилкове на протязі); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на..., ніж через те. Повсюдно чуємо в тому числі, хоч цей канцеляризм у багатьох випадках успішно замінюється словом зокрема або його дуже рідко вживаним в усному мовленні відповідником –зосібна. Або зворот з точки зору. Він значно популярніший, ніж під кутом зору, і прикро мало використовується з погляду, втім, у багатьох контекстах маємо говорити саме так. Відомий роман П.Загребельного має назву «З погляду вічності» («С точки зрения вечности») – навряд чи треба доводити, який це влучний і зугарний варіант. Синонімами є і прийменники біля та близько, але в часовому значенні вживаємо тільки близько «Сергій прийде близько восьмої» (а не біля).

Активно й доречно вживається принаймні, зустрічається і в крайньому разі, але зовсім рідко здибаємо в цьому значенні щонайменше. Назагал форми що- (щотижня, щоночі, щонайдовше, щодуху і т. ін.) мали б використовуватися частіше (як зручні й «компактні»), натомість переважають: кожного тижня, кожної ночі...

Майже незрушно (принаймні, якщо вести мову про телебачення та інші ЗМІ) лежить семантично багатий, різновідтінковий шар слів на аби- (абихто, абикуди, абичий, абищиця та ін., хіба що не забуваємо абияк), ані- (анітелень, анітрохи, аніскільки, анічогісінько та ін.), казна- (казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-коли та їн.).

Прикладам слів чи зворотів, які ми залишаємо для словників, немає кінця.

Чи почуємо, наприклад, від наших теле- і радіомовців такі повновагі прислівники, що, буває, конденсують у собі цілі речення, як-от: намарно, навдивовижу, мерщій, навмання, спересердя, знетями, вщерть, небавом, навідліг, впроглиб, смерком, всуціль, живосилом, ницьма, навздогад, похапцем, покраєм, допевне, достоту, доконче, притьма, геть-чисто, долілиць, крадькома, навперейми, наосліп, чи й простіші, похватніші: дарма, вдосталь, вкрай, обіруч, навзаєм, нашвидкоруч, відтак, відтепер, надмір, відмалку, замолоду, несамохіть, силоміць, оповесні, чи й такі сполучення, як от: над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), без упину, до крихти, без ліку, до решти, у стократ тощо, хоча, слава Богу, живуть і зустрічаються до вподоби, до снаги, віч-на-віч, навагу...

В українському словотворенні має велике значення фонічний принцип, і тому чимало частин мови, зокрема прислівники, сполучники, прийменники існують у великій кількості варіантів і відтінків, у розлогих синонімічних гніздах, задокументованих художньою літературою, поезією – з них до усного мовлення, природно, потрапляє вкрай мало. Але знати про цей обшир, уявляти його ми, мовці, мусимо: між, поміж, межи, з-поміж, з-проміж;як, мов, немов, мовби, наче, неначе, ніби, нібито, буцім, буцімто; здаля, здалеку, віддалік, здалік, віддаля, віддалеки; здебільш, здебільшого, здебільше, здебільша...

Питання про те, як прикро мало черпаємо (в даному разі йшлося переважно про ТБ) із бездонної скарбниці української мови, – важливе, гостре, воно потребує постійного осмислення та обговорення, і виступи щодо засмічення мовлення, правильного чи помилкового слововживання – це лише початок великої і, я б сказав, історично значущої справи утвердження культури української мови. В ній завжди першорядну роль відігравала, та й зараз відіграє, художня література, проте сьогодні її «вплив на маси» відчутно меншає, а натомість зростає популярність телебачення (втім, це інша тема).

Мова не винна, якщо її носії, мовці, особливо ті, що на видноті, що покликані, як кажуть, нести слово, – недбало та невміло користуються нею, роблять її одноманітною, безбарвною, «суконною» або «дубовою» (Дончик Віталій. «Мова не винна (про суржик, двомовність і грамотність на українському ТБ)» // Слово і час. – 2001. – № 2. – С. 68-78).

3. Запишіть послідовно вислови, які є відповіддю на запитання:

1) про що треба дбати ораторові, щоб не зіпсувати враження від промови?

2) за яких умов промова буде доступною?

3) у чому полягає стислість мовлення оратора?

Істинна стислість виразів полягає у тому, щоб говорити лише те, що достойне бути сказаним і, навпаки, не говорити того, про що кожен сам може подумати (А.Шопенгауер).

Одного неточного, невдало сказаного, або хоча б погано висловленого слова іноді досить, щоб зіпсувати все враження (А.Міцкевич).

Оратор, який виступає перед певною аудиторією, повинен враховувати рівень її здібностей, інтересів і забобонів; у противному випадку він даремно буде розраховувати на вплив серед її слухачів і на їх прихильність (Д.Юм).

Оскільки оратор прагне до живого практичного впливу промови, він повинен враховувати місце, де виголошує промову, ступінь освіченості, рівень розуміння, характер слухачів (Г.Гегель).

З розумовим запасом людини і з її здатністю сприйняття необхідно рахуватися. Це знання дає точку опори доказам оратора і становить необхідну умову для доступності (О.Бен)

4. Виконайте вправи з підручника М.Пентилюк [5].

Вправа 1. Поясніть, чому у наведених словосполученнях немає логічності. Від чого це залежить? Виправте помилки.

Дуже синюватий, зовсім лисий, трохи чистісінький, надзвичайно злющий, забагато добрий, сильно смугастий, дуже далеченько, надто зеленуватий, білувата синява, цукрова сіль, солодкувата кислота.

Вправа 2. Знайдіть у реченнях порушення логічності. Відредагуйте речення і аргументуйте виправлення.

1. Кожний герой має свої індивідуальні риси. 2. У мовленні він уживав місцеві слова і діалектизми. 3. Шевченко подружився з друзями. 4. Він почав займатися малюванням і намалював багато картин. 5. Він людина передових і прогресивних поглядів. 6. Ще зовсім молодими юнаками пішли вони на заробітки. 7. У січні місяці багато здібний і перспективний на майбутнє спортсмен. 10. В українській мові вимова не збігається з написанням.

Вправа 3. Знайдіть порушення логічності у наведених нижче реченнях, виправте помилки і запишіть речення.

1.Ми радіємо і гордимося успіхами наших спортсменів. 2. Погода була холодна, сіра і пасмурна. 3. Роман чекав ранку і коли всі прокинуться. 4. У святкуванні ювілею письменника взяли участь учні і молодь. 5. Шевченко писав вірші, поеми, повісті і прозу. 6. У селі побудовано не тільки нову школу, а також лікар­ню і бібліотеку. 7. Мене не тільки цікавлять тварини, але і собаки. 8. Ці квіти пахнуть ніжно, але не різко. 9. Ти маєш свою власну бібліотеку? 9. У святковий вечір багато людей було на площах, бульварах, вулицях, провулках, містах і селах. 8. На вулиці було чути крик дитячих голосів.

5. Напишіть твір-мініатюру за одним із прислів'їв. Прослідкуйте за тим, щоб Ваш текст мав вступну частину, основну частину (з аргументацією) та висновки:

• Від теплого слова і лід розмерзає.

• Не бійся розумного ворога, бійся дурного приятеля.

• Кожен край має свій звичай.

• Не бажай синові багатства, а бажай розуму.

Література:

1. Бабич Н. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990.

2. Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь. – К.,1990.

3. Головин Б. Основи культуры речи: Учеб. для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.». – М.: Высш. шк., 1988.

4. Одинцов В. Лингвистические парадоксы: Кн. для учащихся ст. клас сов: 3-е изд., исп. – М.: Просвещение, 1988.

5. Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю. – К.: Вежа, 1994.

6. Сагач Г. Золотослів: Навч. посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – К.: Райдуга, 1993.

7. Словник української мови. В 11-ти томах/За ред. Ільїна В., Зайцевої Т., Паламарчука Л. та ін. – К.: Наук, думка, 1970-1980.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: