ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТЕРМІНУ „ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА”.

Дослідники

В Україні опубліковано чимало наукових праць про державну політику та її аналіз.

Серед дослідників проблем державної політики варто назвати В.Андрущенко, О.Бабкіна, В.Бех, В.Вашкевич, В.Горбатенко, Г.Губерський, О. Дем’янчук, В.Журавський, В.Кремень, М.Михальченко, В.Огнев’юк, М.Попович, Ю.Шемшученко та інші вітчизняні філософи,

політологи та державні діячі. Вони відзначали роль державної освітньої політики та досліджували освітні системи різних країн світу.

Концептуально базові питання освітньої політики були розглянуті в наукових працях зарубіжних дослідників Дж.Дьюї, М.Квієка, Дж. Марча, Дж.Олсена, Ф.Раймерза, М.Фулана і т.д.

Історія

Термін «державна політика в галузі освіти» або «державна освітня політика» почав використовуватися у науковій літературі 60-70-х років XX століття, коли в СРСР, США, державах Європи та в Японії освіту почали розглядати як найважливіший чинник економічного розвитку й соціального прогресу, як сферу, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні. Цей період характеризується «інформаційним вибухом», тобто бурхливим розвитком природничих і фізико-математичних наук.

Так, значні успіхи СРСР у галузі космічних досліджень у 60-х роках стали чи не головною причиною зміни освітньої парадигми в усіх розвинених країнах світу. Принциповою особливістю освітньої політики в ці роки стає пріоритетність фінансування системи освіти й визнання її сферою національних інтересів. Державні витрати на освіту в усьому світі зростають більш як у 12 разів. У ВВП усіх передових країн світу частка цих витрат підвищується до початку 80-х до 5,7% порівняно з 3,6% у 1960-му. Тоді ж в освітній політиці різних держав з'являється така особливість, як планування розвитку освіти. Якщо 1960 року лише кілька розвинених країн здійснювали його, то 1970-го вже 57 прийняли план розвитку освіти.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: