СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОРІВНЯННЯ.

Одним з суттєвих елементів становлення національної системи вищої освіти України стало впровадження багатоступеневої системи освіти. Це було зумовлено необхідністю її гармонізації з сучасними освітніми системами та відсутністю внутрішньої гнучкості в традиційній схемі підготовки фахівців.

Існуюча структура підготовки фахівців включає такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст; магістр та була сформована відповідно до ст. 30 Закону України «Про освіту» (1996 р.) і Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65.

Термін підготовки бакалаврів складає – чотири роки, спеціалістів – один рік, магістрів – один-півтора роки. Відхилення від стандартних у світовій практиці термінів підготовки зумовлене компромісною трансформацією радянських навчальних планів у програми підготовки бакалаврів через деідеологізацію та наслідки руйнування командно-адміністративної планової економіки. Збереження підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» було даниною усталеній традиційній практиці і фактично «законсервувало» застарілу модель підготовки фахівців.

Впровадження в кінці 90-х років програм магістерської підготовки мало скоріш демонстраційний, ніж змістовний характер. Ці програми слабко відрізнялись від програм підготовки спеціалістів (наприклад, кількома дисциплінами), не мали реальної наукової спрямованості, не були належним чином забезпечені викладацьким складом та дослідницьким обладнанням. На жаль, наступні роки не привели до того, що вітчизняна модель магістерської підготовки стала відповідною сучасним моделям розвинутих країн. Цикл магістерської підготовки залишається дуже коротким (найчастіше один рік), що не дає можливості забезпечити належний зміст та якість підготовки. Ці програми недостатньо орієнтовані на проведення наукових досліджень та міждисциплінарний характер сучасного наукового пошуку, не забезпечено можливостей для побудови гнучкої траєкторії навчання та мобільності студентів. Магістратура спрямована на підготовку наукових та викладацьких кадрів, у той час як світова практика дає чимало взірців використання цих програм як школи лідерів у професійній та бізнесовій діяльності.

Поява в національній системі вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» не була достатньою мірою обґрунтованою та логічною. Досі зберігається певна неузгодженість між навчальними планами підготовки молодших спеціалістів та бакалаврів, не сформувалась уява про цей рівень підготовки, як «короткий цикл» бакалаврату, не має можливостей для мобільності через непорівнянність з подібними програмами в інших країнах.

Незважаючи на десятирічний період дії чинного Закону України «Про вищу освіту» передбачені ним Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти так і не були розроблені.

Реформування аспірантури в третій цикл є однією з нагальних рекомендацій щодо трансформації системи вищої освіти в Україні, її гармонізації з Європейським простором вищої освіти та наукових досліджень.

Навчання в аспірантурі та процедура присудження наукових ступенів в Україні суттєво відрізняється від європейської практики.

Підготовка в аспірантурі включає обов’язкове вивчення таких дисциплін як філософія, іноземна мова, методика наукових досліджень. Після першого року навчання аспіранти складають екзамени з іноземної мови, філософії, а надалі — з наукової спеціальності («кандидатський мінімум»).

Навчання в європейській докторантурі передбачає вивчення міждисциплінарних курсів з методології досліджень, фахових спецкурсів, участь у наукових колоквіумах та семінарах з проектного менеджменту, розвитку академічних навичок і т. п.

Багато наукових керівників в українській аспірантурі виконують свої функції формально, аспірант практично позбавлений продуктивного наукового середовища та змушений реально виконувати дослідження самостійно. Не є поширеною і не заохочується практика подвійного керівництва аспірантами та проведення міждисциплінарних досліджень. Відсутні програми національної мобільності аспірантів/докторантів, а приклади міжнародної мобільності є результатом самостійного пошуку та ініціативи окремих молодих науковців чи їх керівників.

Заслуговує на увагу досвід створення окремих експериментальних програм підготовки в рамках третього циклу.

Найбільш типовим шляхом адаптації рекомендацій щодо впровадження третього циклу є спроби формального перейменування кандидата наук в доктора філософії. В усіх редакціях нового законопроекту «Про вищу освіту» зберігається саме такий імітаційний підхід до реформи підготовки науковців.

Процедура присудження наукових ступенів в Україні залишається формалізованою, рішення, прийняті спеціалізованими вченими радами університетів та наукових установ, не є остаточними. Фінальне рішення щодо присудження наукового ступеню приймається атестаційною колегією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

При цьому суттєва частина наукових досліджень залишається осторонь світового «наукового мейнстріму». Переважна більшість наукових публікацій здійснюється в маловідомих локальних виданнях. Серйозної деформації зазнає етика наукової праці. Плагіат перестав бути явищем, яке виводить науковця за межі професійної спільноти.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: