Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Періодизація вікового розвитку. Основні критерії вікового розвитку. Вирішення проблеми співвідношення розвитку і навчання




Періодизація вікового розвитку за Д.Б.Ельконіним (критерій - провідний тип діяльності) 0-1 рік Безпосереднє емоційне спілкування. Формується потреба у спілкуванні з іншими людьми, емоційне ставлення до них. І-З роки. Предметно-маніпулятивна діяльність. Дитина відтворює суспільне вироблені способи дій з речами, у неї виникає мовлення, суспільно-категоріальне сприйняття предметного світу, наочно-дійове мислення. Центральне новоутворення - виникнення свідомості. 3-6 років. Ігрова діяльність. У процесі її здійснення у дитини формується уява та символічна функція, орієнтація на загальний зміст людських відносин і дій; складаються узагальнені переживання й осмислена орієнтації в них. 6-10 років. Навчальна діяльність. На її основі виникає теоретична свідомість і мислення, розвивається аналіз, рефлексія, уявне планування; відбувається становлення погреби й мотивів навчання,

10-15 років. Суспільно-корисна діяльність. Включає в себе такі види як трудова,-навчальна, суспільно-організаторська, спортивна та художня діяльність. У цих видах діяльності в підлітків виникає прагнення брати участь у суспільній роботі, будувати спілкування, з'являється рефлексія на власну поведінку, уміння оцінювати можливості свого "Я"(самосвідомість). 15-17 років. Навчально-професійна діяльність. Формується потреба в праці, професійному самовизначенні. Розвиваються пізнавальні інтереси, здатність будувати життєві плани, громадянські якості особистості, стійкій світогляд. Вивчення типів діяльності дозволяє виявити шляхи і механізми становлення особистості в онтогенезі. Відтак, загальна періодизація вікового розвитку за Д.Б. Ельконіним виглядає таким чином: 1. Немовля (0-1 рік); 2, Раннє дитинство (1 — 3 роки); 3. Молодший і середній дошкільний вік (3 — 4-5 років); 4. Старший дошкільний вік (4-5 — 6-7 років); 5. Молодший шкільний вік (6-7 —10-11 років); 6. Підлітковий вік (1.0-11 — 13-14 років); 7. Ранній юнацький вік (13-14 — 16-17 років). Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) моло­дший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17р р.)

Критерії визначення вікових стадій. У вітчизняній віковій психології основні періоди психічного розвитку визначаються за психолого-педагогічпими критеріями, які включають соціальну ситуацію, зміст і форми навчання, виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, рівень розвитку особистісних новоутворень, зокрема свідомості й самосвідомості особистості, провідну потребу, динаміку переходу від одного віку до іншого.

0-1 р. Немовля. Провідний вид діяльності і спілкування ситуативно-особистісне, безпосередньо-емоційне спілкування з дорослими (комплекс пожвавлення). Спрямованість пізнавальної діяльності - на пізнання відношень. Формуються орієнтувальні і сенсомоторні маніпулятивні дії. Яка сфера психіки перевалено розвивається - особисгісна потреби і мотиви. Домінує сприймання. Етапи соціалізації - зароджується індивідуальне Психічне життя: з'являється потреба у зовнішніх враженнях, у спілкуванні з близьким дорослим. Починається засвоєння елементарних норм відношень між людьми. Вікові новоутворення - новоутворенням цього віку є психіка. Ходьба — перше із, основних новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи "МИ", тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Новоутворенням в цьому віці є поява першого слова. Особливість перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів.

1-3 р. Раннє дитинство. Провідний вид діяльності і спілкування — ситуативно-ділове спілкування, зародки вербальних форм спілкування з дорослими. Предметна діяльність. Спільна з дорослими дія з предметами. Спрямованість, пізнавальної діяльності — на розпізнавання предметів. Оволодіння предметами дії. Яка сфера психіки переважно розвивається — пізнавальні психічні процеси, практичний сенсомоториий інтелект, формується узагальнення дій. Етапи соціалізації — засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Потреба у практичному співробітництві з дорослими. З'являється потреба в оцінці. Дитина одержує її від інших, вчиться давати сама. Вікові новоутворення — новоутворенням раннього дитинства є самосвідомість. Виникає й відповідний цьому новоутворенню клас дій, пов'язаних з прагненням,до самостійності, що виявляється у відомому "я сам".


З - 6-7 р.р. Дошкільник. Провідний вид діяльності і спілкування — сюжетно-рольова гра, моделювання відношень між людьми. Предметні дії включають в систему людських відносин Спрямованість пізнавальної діяльності — Інтенсивний розвиток орієнтувальної основи дій пізнання відношень. Розгортається пошукова діяльність як основа мислення. Удосконалюється використання символів, орієнтація на узагальнені норми; з'являються пізнавальні завдання (супідрядність мотивів). Яка сфера психіки переважно розвивається - особистіша сфера: система мотивів, етичних норм. Розвиток довільності поведінки. Активно накопичується досвід. Треба щоденно багато інформації запам'ятовувати. Пам'ять грає домінуючу роль. Бурхливий розвиток уяви дозволяє дитині забути про буденні дитячі турботи. Етапи соціалізації -Засвоєння соціальних ролей, взаємовідношень між людьми. Дитина вчиться усвідомлювати, що в своїх діях нона повинна враховувати не пише власну точку зору, але й думки інших. Дитина починає орієнтуватись на оточуючих, оцінювати свої вчинки з точки зору моральних норм і вимог дорослих. Вікові новоутворення — формується потреба в суспільно-значущій діяльності і оцінці цієї ДІЯЛЬНОСТІ. Потреба у повазі дорослих. Розвиток самосвідомості, самооцінки як основних МОМЄНТІВ готовності до навчання в школі і вимог дорослих..

6-11 р. МОЛОДШИЙ шкільний вік. Провідний вид діяльності і спілкування — учбово-пізнавальна ДІЯЛЬНІСТЬ, Спрямованість пізнавальної діяльності — пізнання основ наук. Інтенсивне формування інтелектуальних сил дитини. Яка сфера психіки перевалено розвивається — інтелект. З'являються більш високі форми довільного керування поведінкою. Домінує мислення. Розвиток внутрішнього плану дитини. Етапи соціалізації — засвоєння знань, розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери особистості. З'являються міркування про себе, схильність аналізувати не лише зовнішні події, але й власні переживання щодо подій. Вікові новоутворення — центральним новоутворенням молодшою шкільного віку є: якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки і діяльності; рефлексія, аналіз, внутрішній план дій; розвиток нового пізнавального ставлення до дійсності.

11-14 р. Підлітковий вік. Провідний вид діяльності і спілкування — спілкування з ровесниками. Професійно-особистісне спілкування в процесі навчання і трудової діяльності, підготовка до майбутньої професійної діяльності. Спрямованість пізнавальної діяльності — пізнання системи відношень у різних ситуаціях. Побудова відношень з товаришами на основі визначених морально-етичних норм, які опосередковують вчинки підлітків. Яка сфера психіки переважно розвивається — Зароджується інтимно-особистісна форма спілкування. На формування особистості впливає процес статевого визрівання. Етапи соціалізації — засвоєння норм відношень між людьми. В спілкування формується самосвідомість. Вікові новоутворення ~— самооцінка, критичне ставлення до оточуючих, підкорення нормам дорослого життя. Почуття дорослості. Вироблення "кодексу товариськості". Формується особистий сенс життя.

14-18 р. Юність. Провідний вид діяльності і спілкування — учбово-професійна діяльність. Інтимно-особистісне спілкування. Спрямованість пізнавальної діяльності — пізнавальна діяльність спрямована на пізнання професій. Яка сфера психіки переважно розвивається — пізнавально-професійне і особистісне самовизначення. Етапи соціалізації — засвоєння професійних знань та вмінь; засвоєння норм відношень між людьми. Вікові новоутворення -— професійні інтереси, світогляд, ідеали. Самосвідомість, Юнацький максималізм. Життєві плани Перспективи на майбутнє. Яка сфера психіки переважно розвивається — пізнавально-професійне й особистісне самовизначення. Етапи соціалізації — засвоєння професійних знань та вмінь, засвоєння норм відношень між людьми. Вікові новоутворення - професійні інтереси, світогляд, ідеали. Самосвідомість. Юнацький максималізм Життєві плани. Перспективи на майбутнє.

В психології можна виділити кілька підходів, кілька спроб розв'язати питання співвідношення розвитку і навчання. 1. Відстоює незалежність процесів дитячого розвити від процесів навчання. Навчання трактувалося як зовнішній процес, який не бере активної участі в дитячому розвитку, а лише узгоджується з дитячим розвитком.

2. Головною тезою є та, що навчання і є розвиток, обидва ці процеси здійснюються рівномірно і паралельно й одночасно (Торндайк, У. Джеме). 3. Головні точки зору попередніх теорій дуалістично об'єднуються: розвиток мислиться як процес, що не залежить від навчання, а саме навчання, в процесі якого дитина набуває цілого ряду нових форм поведінки, розглядається як тотожне з розвитком (Коффка).

Проблема співвідношення навчання і розвитку знайшла нове розв'язання в роботах Л.С. Виготського. Він висунув гаку формулу: лише те навчання < хорошим, яке забігає наперед розвитку, навчання не є розвиток, але правильно організоване навчання дитини веде за собою розвиток, а не пристосовується до наявного рівня розвитку.


Криза новонародженого ~ перебудова усіх фізіологічних механізмів дитини (прохолодне і світле середовище, нова форма харчування і кисневого обміну); стрибок у розвитку, зміна ситуації розвитку - перехід від біологічного типу розвитку до соціального. До кінця другого місяця у відповідь на доброзичливий вираз обличчя дорослого у дитини починає з'являтися посмішка - перший соціальний жест, психічне новоутворення, що знаменує перехід від періоду новонародженого до немовля. Вік немовляти завершується кризою першого року життя. Криза першого року життя обумовлена появою здібності дитини ходити та говорити. Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче.

Криза трьох років. Ознаки кризи виявляються в чому, що на третьому-четвертому році життя дитина часто виявляє впертість; відмовляється виконувати вимоги дорослих; на заборону реагує афектом, прагне діяти самостійно, заявляючи "я сам". При цьому впертість має вибірковий Характер; вона виявляється стосовно дорослого, до того ж близької людини, і не поширюється на однолітків. Криза проявляється також у негативізмі, вередливості, гонорливості, своєвіллі, деспотизмі, протестах-бунтах. Ревнощі і деспотизм мають спільну психологічну основу — ДИТЯЧИЙ егоцентризм, прагнення зайнятті головне, центральне місце в житті родини.

Криза семи років завжди пов'язувалася з початком шкільного навчання. При переході від дошкільного до шкільною віку дитина різко змінюється. Ці зміни носять більш глибокий і складний характер, ніж у кризі трьох років. Негативна симптоматика кризи повною мірою виявляється її у цьому віці (негативізм, упертість, норовистість та ін.). Поряд з цим з'являються специфічні для даного віку особливості; нарочитість, безглуздість, штучність поведінки; блазнювання, клоунада.

Криза підлітка — (11-13. років у дівчат, 14-15 років у хлопців). У підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситуації розвитку механізми подолання труднощів. Найчастіше вони характеризують кризу ідентичності. Останню можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя. Підлітки починають "пошук себе", ставлячи вічні питання; Хто я? Для чого я? Яким я хочу бути? Яким мене бачать інші? У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму. Негативізм проявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Це протидія іншому та невмотивованї протистояння дорослим (частіше батькам). Підлітковий егоцентризм являє собою неадекватно сильну сконцентрованість на власній особистості. Егоцентричні підлітки відрізняються переоцінкою своїх здібностей і можливостей, надлишковим честолюбством, надмірними і необумовленими очікуваннями у ставленні до оточуючих. У переважної більшості підлітків егоцентризм має тимчасовий характер і не досягає значної виразності. Ознаки кризи проявляється на фізичному рівні: дитина не росте, втрачає у вазі, часто хворіє Спостерігається тимчасове психологічне відокремлення від сім'ї і школи.


23. Загальна характеристика ситуації розвитку молодшого школяра. Навчальна діяльність як провідна в молодшому шкільному віці. Розвиток пізнавальних психічних процесів молодшого школяра

Основною особливістю цього молодшого шкільного віку є зміна соціальної позиції особистості:вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективів. Змінюється місце дитини в системі суспільних відносин, вона приймає роль учня. Змінюється провідний вид діяльності - з гри на навчання. Навчальна діяльність є провідною в шкільному віці тому, що, по-перше, через неї здійснюються основні відносини дитини із суспільством. По-друге, у ній здійснюється формування як основних якостей особистості дитини шкільного віку, так і окремих психічних процесів (Д Б. Ельконін). Поряд з навчанням діти разом з дорослими беруть участь також у трудовій діяльності. Досить багато часу вони зайняті і грою, що теж є необхідною формою діяльності для дитини. Молодший шкільний вік і є періодом найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Відбувається формування внутрішньої позиції школяра. Найавторитетнішою фігурою стає вчитель. У структурі навчальної діяльності прийнято виділяти такі компоненти, як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), учбові ситуації (задачі) і учбові дії та операції. Учбові ситуації є специфічними. Вчитель ставить молодших школярів у такі умови, коли вони мають шукати загальний спосіб розв'язання всіх конкретно-практичних задач певного типу. Під керівництвом вчителя учні знаходять і формують такий спосіб. Ставлення учнів до учіння. Спочатку діти оцінюють своє ставлення до навчання просто як до діяльності, до якої схвально ставляться дорослі, то потім їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на учбово-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності. Переборення учнями труднощів, на які вони натрапляють в учбовій діяльності, є невід'ємною внутрішньою умовою зміцнення інтересу до неї, її мотивації. Нагромадження невдач викликає зниження інтересу до учіння. Формування уміння вчитись є актуальною проблемою. Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Велике значення має формування самостійності. Самостійна робота активізує діяльність вихованців.


24. Формування особистості дитини молодшого шкільного віку. Основні особистісні новоутворення.

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. У дітей цього віку можна констатувати наявність не тільки спрямованості на майбутні особистісні перетворення (наприклад, стати школярем), але й усвідомлення себе (яким школярем я буду). Це дозволяє включити в образ власного Я дитини різні якості особистості, необхідні для успішного виконання шкільних обов'язків. Дитина охоче приймає свій новий статус учня, тому що в ньому міститься суспільна значимість. Важливість її навчальної діяльності постійно підкреслюють дорослі, що дає підставу дитині вважати, що її навчання і вона — значимі для дорослих. При вступі дитини до школи до усвідомлення себе як дитини своїх батьків додається ще один зі значимих образів: «Я — учень такого-то вчителя». Спілкування з однокласниками й іншими однолітками також збагачує Я-концепцію дитини, подаючи іншим дітям інформацію про себе й одержуючи від них інформацію про їхнє сприйняття його «персони», дитина істотно розширює свій Я-образ. Розвиток самооцінки молодших школярів. Серед різноманітних соціальних мотивів навчання головний - одержання високих оцінок. Інші мотиви відповідальність, необхідність отримати освіту усвідомлюються, але реально не діють. Вони залишаються тільки «знаними» (О. М. Леонтьєв). Самооцінка молодших школярів багато в чому визначається оцінкою вчителя. До кінця молодшого шкільного віку з'являється рефлексія, створюються нові можливості для формування самооцінки досягнень і особистісних якостей. Самооцінка стає більш адекватною і диференційованою.

Інтереси молодших школярів: 1. Формуються за наслідуванням, мають велику ступінь випадковості. 2. Інтереси непостійні, короткочасні, поверхові 3. Інтереси близькі до власного життєвого досвіду. 4. Інтереси мають широкий спектр. 5. Інтереси спрямовані на найближчий результат. 6. Формуються пізнавальні інтереси, пов'язані з процесом пізнання, з інтелектуальними почуттями.

Характерологічні особливості молодших школярів. Характер у цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість у поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлень.


Індивідуально-типологічні особливості. На формуванні вольових та інших якостей особистості молодшого школяра позначається тип його нервової системи, що є основою його темпераменту. Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Важливою умовою формування рис характеру є життя учнів у шкільному колективі, їх участь у дитячих організаціях.

Засвоєння морально-етичних якостей, норм і правил поведінки. Діти цього віку вже мають деякі уявлення, пов'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта — жорстокість, чесність — нечесність тощо). Для деяких молодших школярів притаманні уявлення про національні цінності (поняття національної гідності, любов до рідної мови, національних свят і традицій тощо). Молодшим школярам притаманні і деякі цінності особистого життя (почуття гумору, життєрадісність, працьовитість, увага до власного здоров'я тощо). Молодші школярі вживаю і терміни, зв'язані з моральними якостями, але далеко не всі учні розуміють їх зміст. Основними новоутворенням молодшого шкільного віку є:

1. Довільність психічних процесів— це здібність дитини свідомо регулювати пізнавальні процеси,стани,діяльність, поведінку. Довільність формується в результаті того, що дитина щодня робить те,що вимагає його позиція учня: слухає пояснення, вирішує задачі та ін.Таким чином, учні навчаються керувати своєю поведінкою. Дитина може ставити мету, знаходити засоби її досягнення, долати труднощі.

2.Самоконтроль — вияв усвідомлюваної регуляції власної поведінки та діяльності, постійне утримання в зоні уваги будь-якого власного психічного явища. Самоконтроль передбачає: 1) оволодіння еталоном; 2) розвинутість операцій порівняння і співставлення. Види самоконтролю: поточний, за кінцевим результатом, прогностичний (контроль майбутнього результату діяльності).

3.Внутрішній план дій—планування і виконання будь-яких дій у внутрішньому плані. У початковий період навчання учням першого класу потрібна опора на зовнішні предмети, моделі, малюнки. До закінчення початкової школи учні вже можуть виконувати дії про себе — у розумовому плані. Це означає, що їхній інтелектуальний розвиток піднявся на нову сходинку, у них сформувався внутрішній план дій.

4. Рефлексія, аналіз - не здатність дитини усвідомлювати те, що вона робить, що зробила. А оцінити, а чи правильно вона зробила і чому вона вважає, що правильно.Саме завдяки цим новоутворенням психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання.


Розвиток пізнавальних психічних процесів молодшого школяра. Молодший шкільний вік – це період інтенсивного розвитку і якісного перетворення пізнавальних процесів: вони починають набувати опосередкованого характеру, стають усвідомленими і довільними. Дитина поступово опановує свої психологічні процеси, вчиться керувати увагою, пам'яттю, мисленням. Мислення стає центром свідомої діяльностідитини. У мисленні молодших школярів важливе місце посідають образні його елементи. До ознак, за якими можна судити про розумовий розвиток учнів, належать такі, як якість знань, вміння застосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування у матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу та ін. У молодшому шкільному віці діти удосконалюють навички усного мовлення. У міру того як продовжує розширюватися словниковий запас дітей, вони опановують усе більш складними граматичними структурами. Найбільшим досягненням мовного періоду є розвиток навичок, зв'язаних з читанням і письмом. Сприймання молодших школярів досить розвинуте, однак ще слабо диференційоване. Діти цього віку ще не вміють робити цілеспрямованою аналізу результатів сприймання, вирізняти серед них головне, істотне, їх сприйманню властива виражена емоційність.

Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. Інтенсивно формується і творча уява. Зростає як швидкість утворення образів фантазії, так і вимогливість дітей до витворів власної уяви.

Увага у першокласників мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне, їм важко довільно керувати своєю увагою. Молодшим школярам важко зосередитися на незрозумілому складному матеріалі. Бурхливий розвиток характеристик пам'яті молодших школярів пов'язаний насамперед із процесом навчання. Процес засвоєння нових знань дитиною визначає розвиток довільної пам'яті. У молодшому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам'ять. Молодший школяр володіє гарною механічною пам'яттю, заучує навчальні тексти, схильний дослівно відтворювати те, що запам'ятав. Обсяг запам'ятовування за однаковий проміжок часу однакового матеріалу з віком і навчанням молодших школярів теж зростає.


25. Загальна характеристика ситуації та розвитку підлітка: перехід від дитинства до дорослості, провідний вид діяльності, особливості протікання підліткової кризи. Спілкування з однолітками та дорослими у підлітковому віці

Підлітковий вік - це період дорослішання. Дорослішання - багатомірне психічне явище, яке охоплює радикальні зміни соматичного, фізичного, статевого, соціального і психологічного характеру. У цей період особистості притаманні особливі форми поведінки, специфічні норми, установки, соціальні ролі, конфлікти та приналежність до різних типів спільнот. Початок підліткового періоду пов'язаний з появою перших статевих ознак і закінчується входженням людини в світ дорослих, коли вона досягає незалежності у вчинках, дозріває емоційно та соціально, володіє мотивацією до виконання ролі дорослого. Основний зміст розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості.

Становленню дорослості підлітків сприяють: акселерація фізичного і статевого дозрівання: інтенсивне спілкування з однолітками; більш рання самостійність через зайнятість батьків; величезний потік різноманітної за змістом інформації.

Підліток вимагає визнаним своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча реальні фізичні, інтелектуальні й соціальні передумови для цього ще відсутні За рівнем та особливостями свого психічного розвитку підлітки ще не повністю вийшли з дитинства, але — вони вже стоять на порозі дорослого життя, в їхній поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та ставлень.

В традиційний психології існують три варіанти визначення провідної діяльності у підлітковому віці. Так, Д.Б.Ельконін виділяв інтимно-особистісне спілкування, освоєння нових норм поведінки і відносин з людьми на основі необхідності «завоювати» визнання і повагу однолітків до себе. Д І. Фольдштейн провідною вважає суспільно-корисну діяльність.


26. Особливості розвитку пізнавальних психічних процесів у підлітковому віці. Зміни в мотивації навчальної діяльності підлітка.

Розвиток пізнавальних процесів і особливо інтелекту в підлітковому віці має дві сторони — кількісну і якісну. Кількісні зміни виявляються в тому, що підліток вирішує інтелектуальні задачі значно легше, швидше та ефективніше, ніж дитина молодшого шкільного віку. Якісні зміни характеризують зрушення в структурі розумових процесів: важливо не те, які задачі вирішує людина, а яким чином вона це робить. Найбільш істотні зміни в структурі психічних пізнавальних процесів підлітків спостерігаються саме в інтелектуальній сфері. Основні властивості інтелектуального розвитку підлітків полягають у наступному: у можливості прояву нестандартного підходу до уже відомих проблем; в умінні включати часткові проблеми в більш загальні, родові; у здатності поставити слушні запитання навіть на основі погано сформульованих задач.

В ході розвитку мислення учнів середнього шкільного віку виникають його нові риси, збагачується його зміст, удосконалюються форми і засоби. Формуються елементи стилю розумової діяльності. Діапазон мислення підлітків стає значно ширшим, а зміст багатшим і складнішим. З'являється логічна система, на основі якої пов'язуються факти життя, що дозволяє підлітку аналізувати, узагальнювати і конкретизувати ситуації, події, явища незалежно від реальних обставин (О.В.Скрипченко). У процесі розвитку мислення в підлітковий період у дитини виявляються наступні здібності: оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних задач; аналізували абстрактні ідеї, шукати помилки і логічні протиріччя в абстрактних судженнях. Мислення стає об'єктом самосвідомості підлітка. Важлива особливість цього віку — формування активного, самостійного, творчого мислення. Словесно-логічне мислення — провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. З конкретно-понятійного мислення підлітка поступово стає абстрактно-понятійним. Учніпочинають оперувати загальними абстрактними поняттями. Однією з рис підлітків є критицизм.
Підлітки не завжди сприймають на віру пояснення вчителя та батьків. Вони намагаються знайти докази, які заперечують те, що їм говорять. Розвиток мовлення у підлітковому віці відбувається внаслідок оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними можливостями. У підлітковому віці продовжується активний розвиток навичок читання, а також монологічної і писемної мови. Мовні дії стають більш контрольованими. Розвиток відчуттів і сприймання відбувається в органічному взаємозв'язку. Сприймання все більшою мірою починає характеризуватися планомірністю і послідовністю. Дедалі більше розвивається цілеспрямованість і активність сприймання. Увага підлітка розвивається у зв'язку з формуванням у нього умінь вчитись і працювати. Вдосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу. Увага стає більш контрольованою, зростають елементи самоконтролю та саморегуляції. Розвиток пам'яті в підлітковому віці також багато в чому залежить від процесу навчання, від тенденції ускладнення навчальних програм у міру дорослішання дитини. Процес оволодіння більш складною системою знань впливає на розвиток мимовільної і довільної пам'яті. Пам'ять підлітків поступово набуває характеру організованого, регульованого і керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам'ять. Розвиток уяви н підлітковому віці. Розширюється зміст її образів, оскільки уява бере участь у процесах розуміння художніх творів, технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності тощо. Про розвиток творчої уяви у підлітків свідчать продуктивність, оригінатьність, самостійність процесу уяви. Зміни в мотивації навчальної діяльності підлітка. Динаміка відношення дітей до учбової діяльності при переході до середніх класів така: діти майже не цікавляться навчанням, відбувається диференціація відносної зацікавленості різними предметами, деякі з них починають сприйматися як нудні Дітям починають подобатися легкі предмети, або ж нові.

Вміння вчитися тісно пов'язане з розумовим розвитком. У школярів з заниженим рівнем уміння вчитися, як правило, відмічається низький рівень сформованості процесів мислення і, зокрема, якостей розуму.
Ламання старих психологічних структур, характерне дня цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства (так звана "криза 13 років"). Новоутвореннями підліткового віку є: почуття дорослості; рефлексія та самосвідомість. Важливим психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений новими, вищими вимогами до них з боку навчальної діяльності. Підліток вже в змозі самостійно організовувати свою увагу, пам'ять, мислення, уяву, певною мірою регулювати власні емоційно-вольові процеси тощо.

Особливостями протікання підліткової кризи є характерологічні поведінкові реакції підлітків, а саме: реакція емансипації - намагання звільнитися з під опіки дорослих, устремління в майбутнє, включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю; реакції гіперкомпенсації - коли підлітки для самореалізації обирають ті сфери діяльності, в яких необхідно долати певні труднощі. Неуспіх в якійсь одній галузі вони компенсують успіхами в іншій; Реакція опозиції - підліток у взаєминах з дорослими намагається привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе; реакцію імітації - наслідування поведінки значущого дорослого; реакція групування - створення неформальних груп ровесників; реакції протесту - зміст їх — протистояння авторитетам (батькові, вчителю, тренеру), існуючим порядкам, структурі соціальних норм.

Провідною, діяльністю в підлітковий період стає інтимно-особистісне спілкування. Спілкування підлітків перетворюється в самостійний вид діяльності. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація розвитку особистості. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування. Спілкування підлітків — це специфічний вид міжособистісних стосунків. Підлітковий вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання. Симпатія нерідко виявляється у неадекватних формах: зовнішній агресії, індиферентності, гострій критиці тощо. Підлітки цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці. Актуальним стає порівняння з однолітками. Дорослий - це приклад бажаний, але практично не реальний для досягнення, тому підлітку краще рівнятися на однолітка, бачити свої переваги і недоліки. Школа стає місцем самоствердження. Якщо в школі не знаходиться одноліток чи вчитель, перед якими підліток може себе показати, завоювати престиж та визнання як особистість (хоч у позитивному, хоч у негативному плані), то привабливість школи неминуче надає.

 


27. Становлення особистості підлітка: структура самосвідомості, формування самооцінки, інтереси, ідеали, формування «Я –концепції»

Підлітковий період — це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, появи прагнення бути і вважатись дорослим, переорієнтації з цінностей, характерних для дітей, на цінності світу дорослих. Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особисте і підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція в ставленні до себе, людей і світу в цілому. Підлітків вже цікавить не лише зовнішній бік життя дорослих, а й їхній внутрішній світ, духовні якості.

В структурі самосвідомості підлітка можна ВИДІЛИТИ три компоненти: когнітивний, емоційний, регулятивний. 1. Когнітивний компонент включає поняття " самопізнання", "рефлексія", пізнання та уявлення про самого себе. " Хто я? ", " Який я?". Відповідаючи на ці запитання, підліток характеризує себе за такими Критеріями: формально-біографічні, рольові відомості; самооцінка, якості особистості, характер, ВМІННЯ; інтереси, здібності, інтелект; відношення з оточуючими людьми (дорослими, ровесниками); ЦІННОСТІ, переконання, ідеали, права і обов'язки; почуття, переживання, МОТИВИ уявлення про власну дорослість, самостійність; життєві плани (ким бути, яким бути); зовнішність, ставлення до ровесників протилежної статі; особливості поведінки. 2. Емоційний компонент самосвідомості описується термінами "відношення до себе", "самооцпика", тобто емоційний компонент складається з загальною відношення до самого себе ("Я себе люблю - не люблю ", " Я себе приймаю - не приймаю ") і суто конкретної оцінки себе. 3. Регулятивний компонент самосвідомості відображається в динаміці розвитку рівня домагань.

Типовими особливостями особистості сучасного підлітка: егоцентризм,, прагнення до одинокості, потреба у самоствердженні, самоаналіз, почуття невпевненості у собі, ідентичність, почуття винятковості, емансипація, прагнення до створення ідеалів, вразливість, мрійливість, конформність; поява прямолінійних оцінок та критичних суджень про оточуючих; нестійкість самооцінки; мотивація досягнення (погреба в успіху чи уникненні невдачі та гостре їх переживання); висока сприйнятливість думок оточуючих про власну особистість; поява відносно стійких цілей і здатності довільно приймати рішення; вимогливість до однолітків і дорослих у дотримуванні слова, обіцянок, у відданості та довірі; потреба в інтимно-особистісному спілкуванні зі значущими ровесниками; відносна незалежність поведінки від порад дорослих; прагнення до автономності та самостійності; прагнення до нової соціальної позиції — позиції бути і вважатися дорослим; здатність до саморозвитку.

Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Дослідження самооцінки школярів, показало, що в інтервалі від третього до восьмого класу вона в цілому неухильно зменшується. При цьому було встановлено, що діти, уявлення яких про свої можливості невисокі, втілюють їх у відповідній поведінці і тому навчаються гірше ніж могли Підлітки починають вбачати причини своїх конфліктів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами, в особливостях власної особистості. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопцям, ніж дівчатам.


28. Соціальна ситуація розвитку старшокласників. Основні завдання розвитку юнацтва. Напрямки розвитку самосвідомості старшоклас­ників. Самовизначення та життєві плани юнацтва, пошуки власної ідентичності

Старший шкільний вік — початкова стадія фізичної зрілості та одночасно стадія завершення статевого розвитку. Це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості. Темпи збільшення зросту та ваш сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16-17 роками (відхилення в той чи інший бік до 13 місяців), а юнаки — між 17 і 18 роками (відхилення — до 10 місяців). У фізичному відношенні це період спокійного розвитку. Юність — не перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві.

Старшокласник вступає в нову соціальну ситуацію розвитку відразу ж при переході із середньої школи в старші класи чи в нові навчальні заклади - гімназії, коледжі, училища. Цю ситуацію характеризують не тільки нові колективи, але, найголовніше, спрямованість на майбутнє: на вибір способу життя, професії, референтних груп людей. Необхідність цього вибору диктується самою життєвою ситуацією, ініціюється батьками і навчальним закладом. Значення юнацького віку в житті родини переоцінити дуже важко. Па порозі самостійного буття визначається життєвий шлях людини, її подальше життя.. Умовно період юності можна розділити на два етапи - ранню юність (від 14-15 до 18 років) і пізню юність або початок зрілості (від 1Н до 23-25 років).

Провідною на цьому етапі стає учбово-професійні діяльність. Перехідний, маргінальний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості юнацтва. Ще актуальними залишаються успадковані від підліткового віку проблеми — захист свого права на автономію від старших, власне вікова специфіка та ін. Основна соціальна задача на цьому етапі — вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дали змогу молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, в майбутній сім'ї. Передусім це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення; формування теоретичного мислення і вміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що виражається в наявних основах наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе; становлення готовності до трудової діяльності.

Рання юність характеризується виробленням ціннісних орієнтацій, які розширюють межі соціальної ситуації розвитку особистості та виводять її на вищий рівень стосунків із оточуючим світом. Криза юнацького віку, яка виявляється в непослідовності, суперечливості думок, самотності У цьому віці на основі прагнення школяра до автономії в нього формується повна структура самосвідомості, розвивається особистісна рефлексія, усвідомлюються життєві плани, перспективи.


Завдання розвитку юнацтва: 1. Досягнення зрілих відносин з особами протилежної статті. 2. Досягнення соціально сприятливої дорослої сексуальної ролі. 3. Пристосування до змін свого фізичного стану та ефективне використання свого тіла. 4. Досягнення економічної незалежності. 5. Вибір професії і підготовка до професійної діяльності. 6. Підготовка до одруження і сімейного життя. 7. Розвиток інтелектуальних можливостей та ідеологічних концептів, необхідних для компетентної участі в соціальному житті. 8. Досягнення соціально відповідальної поведінки. 9. Вироблення комплексу цінностей, відповідно з яким формується поведінка.

Відповідаючи самому собі на питання "Хто я? Який я? До чого я прагну"?, молода людина формує:.1) самосвідомість — цілісне уявлення про самого себе, емоційне відношення до самого себе, самооцінка своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей, усвідомлення своїх достоїнств і недоліків, на основі чого виникають можливості цілеспрямованого самовдосконалення, самовиховання.

Юнакові притаманні постійна оцінка своєї особистості, аналіз своїх дій і вчинків.

Формування самосвідомості відбувається за такими напрямками: 1. Відкриття свого внутрішнього світу, коли юнак починає усвідомлювані витоки своїх емоційних станів, особливості своїх психічних процесів, індивідуальних рис; 2. Усвідомлення незворотності часу, розуміння обмеженості свою існування, роздуми про сенс життя, свої перспективи, майбутнє. 3. Формується цілісне уявлення про себе, ставлення до себе. 4. Відбувається усвідомлення своєї власної сексуальності. Формування свого ставлення ДО кохання, вибір супутника життя — важливі прояви юнацької самосвідомості.

Самовизначення та життєві плани юнацтва, Вони прагнуть виробити майбутній життєвий план, стиль життя, цілі й засоби їх досягнення. Життєве самовизначення юнаків передусім пов'язане з вибором майбутньої професії. Готовність учня до професійного й особистісного самовизначення включають систему ціннісних орієнтації, явно виражену професійну орієнтацію і професійні інтереси, розвинуті форми теоретичного мислення, оволодіння методами наукового пізнання, уміння самовиховання. Це завершальний етап дозрівання і формування особистості, коли найбільше повно виявляється ціннісно-орієнтована діяльність школяра. Самовизначення характеризується не лише розумінням самого себе, але й розумінням свого місця в суспільстві і свого призначення в житті.

Найважливіше психологічне новоутворення даного віку -- уміння школяра складати життєві плани, шукати засоби їх реалізації визначає специфіку змісту навчальної діяльності старшокласника. Життєвий план — явище одночасно соціального та етичного порядку, тобто, ким бути (професійне самовизначення) та яким бути (моральне самовизначення). Життєвий план виникає тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але й способи його досягнення, шлях, яким збирається йти людина, ті об'єктивні та суб'єктивні ресурси, які йому для цього знадобляться.

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості — це формування особистісної ідентичності, почуття індивідуальної самототожності та цілісності. Юність, за Еріксоном, — це передусім криза ідентичності, яка полягає у послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успішно справившись з вирішенням відповідних задач, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації. У цьому віці фіксуються найнижча задоволеність смислом свого життя, найгостріша невпевненість у собі, стан тотальної невизначеності.
Підлітки намагаються відкріпи себе з кращого боку, заслужити схвальні відгуки від інших, особливо тих, чия думка для них важлива. Страх показати своє незнання або невміння може бути причиною надмірної сором'язливості та невпевненості в собі, набувати хворобливого характеру. Все це часто маскується напускною розв'язністю, бравадою і грубістю, аби приховані внутрішню невпевненість.

Інтереси у підлітків набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості, Нерідко вже можна спостерігати і визначення професійних намірів, яке супроводжується Серйозними зусиллями щодо ПІДГОТОВКИ себе до омріяного майбутнього. Чим стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованіше його ставлення до навчальних предметів (останні ЧІТКО розрізнюються як "потрібні" та "непотрібні"). Самостійна діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою — ОВОЛОДІТИ знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.

Підлітковий вік — дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами є образи конкретних людей* то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальнених уявленнях про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки.

Формується "Я-концепція" підлітка (система внутрішнього узгодження уявлень особистості про себе). В підлітковому віці відбувається пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, самоутвердження своєї самостійності. Інтерес до власного внутрішнього світу виникає приблизно у 11-12 років. Потім відбувається поступове ускладнення і поглиблення самопізнання. Підліток відкриває для себе внутрішній світ, він починає аналізувати власні риси, вчинки, складні переживання. Підліток намагається зрозуміти, яким він є насправді, і уявляє, яким би він хотів бути. Підліток починає думати про майбутнє, будувати „ життєві плани". Він ставить за мету перетворення суспільства, в якому йому належить жити. Підвищується вимогливість підлітка до відповідності слова і діла. Образи "Я" підлітка різноманітні. "Я" концепція складається з: І) реального "Я"~ фізичне "Я", уявлення про свою зовнішність, привабливість, розум, здібності, характер, доброту, тобто уявлення про те "який Я насправді"; 2) ідеального "Я" — ідеальний образ, спонукає до самовиховання та саморегуляції. Уявлення про те "яким я хотів би бути"; 3) дзеркального "Я" — уявлення про те " як мене сприймають інші та яким я сам себе бачу"; 4) фантастичного "Я"— фантазування про себе під впливом абстрактного мислення та уяви, створення таємного інтимного світу, ретельно прихованого від сторонніх.


29. Пізнавальні процеси та розумовий розвиток старшокласників. Особливості когнітивного розвитку старшокласників. Здатність старшокласників до інтроспекції (самоспостереження)

У ранньому юнацькому віці закріплюються і вдосконалюються психічні властивості особистості, набуті нею в підлітковому віці. Водночас відбуваються подальші якісні зміни всіх сторін психічної діяльності. Старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Учні цього віку більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Ранній юнацький вік сенситивний для формування професійно орієнтованих знань, умінь та навичок. В старших класах школи розвиток пізнавальних процесів школярів досягає такого рівня, що вони виявляються практично готовими до виконання усіх видів розумової роботи дорослої людини. Пізнавальні процеси школярі» здобувають такі якості, що роблять їх більш досконалими і гнучкими, причому розвиток засобіі пізнання дуже часто випереджає власне особистісний розвиток дітей. Важливим асиекіом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання Продовжується інтелектуалізація всіх інших пізнавальних процесів.

Старшокласники засвоюють багато наукових ПОНЯТЬ, навчаються використовувати їх в процесі вирішення різних задач. Це означає сформованість у них теоретичного, або словесно-логічного мислення

Теоретичне мислення, що полягає в утворенні абстрактних понять та оперуванні ними виступає вже у ранньому юнацькому віці як шлях до глибокого і правильного пізнання об'єктивної дійсності, як засіб формування наукового світогляду. Мислення стає більш систематичним. Для учнів старших класів дедалі відчутнішою стає потреба в науковому обґрунтовані та доведенні положень, думок, висновків, критеріями істинності яких виступають не конкретні факти дійсності, а логічні докази. Розвиток абстрактно-логічного мислення визначає появу не тільки нової інтелектуальної якості, але і відповідної потреби. Школярі починають вести дискусії на теми, про які вони нічого не знають.

Розвиток мовлення в юнацькому віці. Разом з розвитком абстрагуючого й узагальненого мислення відбувається і перехід до вищих рівнів мовлення. Мовлення ускладнюється за змістом та структурою, розширюється активний і пасивний словник, удосконалюються мовні засоби усного і письмового висловлення думок, формується вміння точно висловлювати думки абстрактного характеру, користуватись усним мовленням як засобом спілкування тощо. Певні зміни спостерігаються в динаміці та структурі внутрішнього мовлення. У ці роки думка остаточно поєднується зі словом, внаслідок чого утворюється внутрішнє мовлення як основний засіб організації мислення та регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовленнєвим, а мовлення інтелектуалізованим.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных