II. 1.7. Особистість у культурно-історичній теорії Л. С. Виготського

Видатний вітчизняний психолог Л. С. Виготський (1896—1934) відомий як творець культурно-історичної тео­рії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії Л. С. Ви готський виділяє три основних закони розвитку особис­тості.

Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм пове­дінки до опосередкованих, штучних, що виникають у про­цесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей пе­ріод в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спирається на мову або іншу систему знаків.

Другий закон формулюється так: відношення між вищи­ми психологічними функціями були колись реальними від­носинами між людьми. Колективні, соціальні форми пове­дінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості. Вищі психологічні функції виникають із колективних со­ціальних форм поведінки.

Третій закон може бути названий законом переходу функ­цій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функ­ція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої фор­ми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуаль­ною формою поведінки. У цьому процесі можна виділити три ступені. Спочатку будь-яка вища форма поведінки опа­новується дитиною лише з зовнішнього боку. Об'єктивно вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральним, природним засо­бом поведінки. Однак люди наповнюють цю натуральну форму поведінки певним соціальним змістом, що пізніше набуває для дитини значення вищої функції. У процесі роз­витку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції. Тільки тоді, коли функція піднімається на свій вищий, третій, ступінь, вона стає власне функцією особистості.

За Л. С. Виготським, основою особистості є самосві­домість людини, що виникає саме в перехідний період під­літкового віку. Поведінка стає поведінкою для себе, людина усвідомлює себе як певну єдність. Цей момент являє собою центральний пункт перехідного віку. Психологічні процеси у підлітка набувають особистісного характеру. На основі самоусвідомлення особистості, оволодіння психологічними процесами для себе підліток піднімається на вищий ступінь керування внутрішніми операціями. Він відчуває себе дже-

релом власного руху, приписує власним учинкам особис-тісний характер.

У процесі соціогенезу вищих психологічних функцій ут­ворюються так звані третинні функції, що грунтуються на новому типі зв'язків та відношень між окремими проце­сами, наприклад, між пам'яттю і мисленням, сприйманням, увагою і дією. Функції вступають одна з одною у нові склад­ні відношення.

У свідомості підлітка ці нові типи зв'язків і співвідно­шень функцій передбачають рефлексію, відображення пси­хічних процесів. Характерною для психологічних функцій у перехідному віці є участь особистості у кожному окремому акті: мислить не мислення — мислить людина, запам'я­товує не пам'ять, а людина. Психологічні функції входять у новий зв'язок одна з одною через особистість. Закон побу­дови цих вищих третинних функцій полягає в тому, що вони є перенесеними в особистість психічними відношен­нями, які раніше були відношеннями між людьми.

Отже, вивчення особистості у класичній психології спри­чинилося до створення низки фундаментальних теоретич­них положень, які відкрили можливість для розгортання подальших психологічних досліджень.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: