ІІ.1.12. Концепція особистості Г. С. Костюка

Видатний український психолог Г. С. Костюк (1899— 1982) зробив значний внесок у психологічну теорію осо­бистості. За його концепцією, індивід стає суспільною іс­тотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Об'єктивна соціальна сутність особистості завжди реалі­зується суб'єктивними психічними засобами. Одночасно со­ціальне зумовлене психічне в людини визначає її соціальні відносини з іншими людьми.

Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є системою, що залежить у своєму функціонуванні від тих систем організму, які складаються з біохімічних, біофізичних та інших ком­понентів. Між психічним та фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонування фізіо­логічних механізмів.

Особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у ста­новленні індивідуальної своєрідності особистості Проте осо­бистість може усвідомлювати власні слабкі сторони і певною мірою компенсувати їх завдячуючи сильним сторонам, на­приклад, стримувати ефективність, імпульсивність свого тем* пераменту тощо.

Розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність. Природне «знімається» в. суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапах жит­тя особистості. Слід розрізняти поняття «індивід» і «особис* тіеть». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Необхідно долати абсолютне протиставлення природного І\ суспільного, біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспільного, соціального без природного, біологіЧ--; ного, як немає суспільства поза взаємодіючими в ньому^ індивідами. Найбільш продуктивним, на думку Г. С. Костюм

kа, є гцдхід до Проблеми структури особистості, який спи­рається на аналіз її діяльності. Адже суспільні умови визна­чають психічні властивості особистості лише через дії само­го індивіда.

Зв'язок між діяльністю особистості та її психічними влас­тивостями складний і багатозначний. В тій же самій діяль­ності, наприклад навчальній або трудовій, психічні влас­тивості нерідко формуються по-різному. Якості особистості, що виникають у ході діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складного ці­лого, яким є структура особисгоеті. Остання виступає при цьому як стійка і динамічна система психічних властивос­тей. Структуру особистості утворюють різні психічні влас­тивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє бут­тя і себе самого, своє ставлення до нього, свої функції та обов'язки. Формою існування свідомості є насамперед знан­ня. Вони входять у систему психічних властивостей як пев­на підсистема, що характеризує освіченість особистості.

Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установ­ками, моральними та іншими почуттями. Особистість ха­рактеризується і тим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями, здібностями та вольовими якостями володіє. Звичайно, у структуру осо­бистості включаються і психофізіологічні властивості інди­віда.

При розв'язанні проблеми структури особистості вини­кає питання співвідношення психічних властивостей/ зок­рема ідеологічного і психічного, інтелектуального й емо­ційного, мотиваційної спрямованості та операційної озброє­ності, свідомою і несвідомого в діяльності тойю. Структура особистості — ієрархічне утворення, куди входять підструк-тури різного онтогенетичного віку. Ці підструктури включа­ються в загальну організацію особистості як суб'єкта спіл­кування, пізнання і праці.

Особистість являє собою діалектичну єдність різнома­нітних та взаємопов'язаних психічних процесів і властивос­тей. Як система, що сама себе регулює та вдосконалює, вона характеризується єдністю протилежних тенденцій і процесів — інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації та інтеграції,

потягом до спілкування та до усамітнення, відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характеру суперечнос­тей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхів подолання.

Динамічність та стійкість особистості дають їй змогу бу­ти незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: