ІІІЛ.З. Властивості й законошрності відчуттів та сприймання

Відчуття та сприймання людини виконують у її жит-тедіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприй­мання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприймання як умовні знаки, а не зображення, образ дійс­ності. У ХІХ ст. німецький фізіолог І. Мюллер навів пере­конливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, елект­ричного струму, механічного тиску. Проте той самий под­разник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо — слухове від­чуття. Але наведеш приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у світлі тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприймання у життєдіяльності.

Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнай­точнішого відображення властивостей предметів і явищ. То­му й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо). У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'я­заних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анато-мо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому ніч­ному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля.

При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебіль­шого наслідувала природу. Згадаймо, наприклад, аналогії у будові ока і фотоапарата.

Наведені Мюллером факти реагування рецептора на не­адекватні подразники пояснюються тим, що рецептор, функ­цією якого є отримання інформації із середовища, виріз­няється високою чутливістю і реагує на широке коло под-

разників. Але його реакція на неадекватні подразники незрів­нянно менш виразніша, ніж на адекватні. Так, електричний струм, діючи на око, викликає недиференційоване зорове відчуття, яке не можна порівняти з тонким відчуттям, що його породжують електромагнітні коливання.

Чуттєві образи невіддільні від предметів, що їх викли­кають. Тому людина звичайно не розрізняє предмет, що сприймається, та його образ. Проте таке розрізнення дуже важливе, бо чуттєві образи завжди бідніші й обмеженшіі порівняно з відображуваними в них предметами та яви­щами. По-перше, у фізичному світі є об*єкти, які не сприй­маються без спеціального обладнання, наприклад мікроор­ганізми. По-друге, об'єкти можуть бути сприйняті хибно, про що свідчать ілюзії та помилки сприймання. По-третє, змістовність і глибина чуттєвого відображення в різних лю­дей неоднакові залежно від попереднього досвіду, теоретич­них знань, рівня мислення, мотивації тощо. Індивідуальні відмінності у відчуттях та сприйманні свідчать про мож­ливість розвитку цих психічних процесів, завдяки чому лю­дина може отримувати більш повні та різні знання, доско­наліше пристосовуватися до дійсності та змінювати її. Наяв­ність розбіжностей між фізичним світом та його чуттєвим відображенням вимагає знань властивостей і закономірнос­тей цього відображення, щоб ураховувати їх на практиці.

Властивості та закономірності відчуттів. Відчуття як еле­ментарне відображення матеріального світу закономірно від­биває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яск­раво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єк­тивним відображенням об'єктивного світу.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивос­тями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у люди­ни лише п'яти органів чуття — зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом є темпера­турні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теп­лообміну між організмом і середовищем. Спільними для різних органів чуття с больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення на­шого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо,

дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах і зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибуляторш від­чуття, органом яких є півколові канали та отолітовий апарат вуха. Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різно­манітну інформацію про внутрішній стан людини дають ре­цептори, розташовані в органах і тканинах організму (рис. 11).

Рис. 11. Схема розташування аналізаторів у корі головного мозку

Органи чуття і рецептори щомиті отримують, фільтру­ють, перетворюють і передають у мозок величезні потоки інформації, яка дає можливість орієнтуватися у світі. Але для деяких життєво важливих факторів у людини немає відповідних органів чуття, бо вони виникли внаслідок тех­ногенних впливів людини на середовище. Брак відповідних відчуттів заважає, наприклад, деяким людям, які живуть у зоні радіаційного забруднення, усвідомити небезпеку та за­побігти їй.

Людство успішно долає обмеженість інформації, котру несуть органи чуття. Застосовуються технічні пристрої, що

розширюють діапазон факторів довкілля, які сприймаються людиною. Завдяки пристроям, що продовжують органи чут­тя, людина сприймає і напругу електромагнітного поля, і ультразвукові хвилі, й іонізуюче випромінення.

У відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі. Наприклад, сітківка ока перетворює у фізіологічні процеси електромагнітні хвилі — це прояв загальної функції рецепторів, спроможних збуджуватися під дією електромагнітного поля. Водночас кожної хвилини ре­цептори сітківки збуджуються внаслідок дії хвиль певної довжини, завдяки чому виникає відчуття певного кольору. Прикладом якостей відчуттів у більш вузькому розумінні є різні кольорові тони та відтінки, звуки різної висоти і темб­ру, певні запахи, смаки тощо.

Якість відчуття залежить не тільки від природи подраз­ника, а й від нервово-психічного стану людини, наявної установки, схильності до навіювання тощо.

Інтенсивність дії подразників на аналізатори відбиваєть­ся в інтенсивності відчуттів. Кількісна залежність між под­разником та відчуттям досить складна. Інтенсивність від­чуття визначається не тільки силою (енергією) діючого под­разника, а й функціональним станом органу чуття, який у свою чергу залежить від стану організму, значущості под­разника, просторово-часових умов сприймання.

Для виникнення відчуття необхідна певна енергія под­разника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Чутливість основних аналі­заторів до дії фізичних та хімічних подразників є досить значною (табл. 4).

Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутли­вості. Це максимальна сила подразника, що викликає адек­ватне йому відчуття. Подальше зростання сили подразника викликає больову реакцію.

Перехід від подразників, які не сприймаються, до тих, що викликають відчуття, відбувається стрибком. Іноді до­статньо ледь змінити інтенсивність подразника, щоб він з такого, що зовсім не сприймається, став таким, що сприй­мається цілком. Так само суттєві зміни інтенсивності под­разників, які перевищують верхній поріг, теж не викли­кають змін у відчутті. Ця закономірність у вигляді психо-

Таблиця 4. Середні значення абсолютних порогів виникнення відчуттів для різних органів чуття людини

Значення абсолютного порога відчуттів, яке представлене у

вигляді умов, що приводять до виникнення ледь помітного

відчуття даної якості

Здатність сприймати ясної темної ночі полум'я свічки на відстані до 48 км від ока

Здатність сприймати цокання наручного годинника в повній тиші на відстані до 6 м

Відчуття присутності однієї чайної ложки цукру в роз­чині, який містить 8 л води

Відчуття наявності однієї краплини духів у приміщенні з шести кімнат

Відчуття руху повітря від падіння крила мухи на по­верхню шкіри з відстані 1 см

метричної кривої наведена на рис. 12. Пунктирною лінією показане значення стимулу, якому відповідає 50 % випадків виникнення і відсутності відчуттів. Це значення береться як значення абсолютного порога, тобто таке, що розділяє між собою стимули, які головним чином не сприймаються, і стимули, що в основному сприймаються.

змінним. Це відношення називається диференційним порогом чутливості. Щоб, наприклад, помітити різницю у вазі, треба до початкової ваги додати 1/30 її частку, для слухових від­чуттів диференційігий поріг становить 1/10, а для зорових — 1/100 вихідної величини подразника.

Як залежить зростання інтенсивності відчуття від зрос­тання сили подразника? Експериментальні дані показали, що це зростання найчастіше не відбувається прямо пропор­ційно зростанню сили подразника.

Рис. 13. Логарифмічна крива залеж­ності величини відчуття від сили подразника

Рис. 12. Загальний вигляд пси­хометричної кривої

Не кожна відмінність між діючими подразниками помі­чається людиною. Щоб ця відмінність стала відчутною, во­на має досягти певної величини. Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмін­ність відчуттів, називається порогом розрізнення. Для окре­мих відчуттів відношення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш не-

У середині XIX ст. німецький фізик і математик Г. Фех-нер показав, що інтенсивність відчуттів пропорційна лога­рифму інтенсивності подразника (рис. 13). Згідно з цим законом за зростання сили подразника в геометричній про­гресії сила відчуття зростає в арифметичній.

Пізніше завдяки винайденню електронного мікроскопа та дослідженням з його допомогою електричної активності окремих нейронів було встановлено, що генерація імпульсів у рецепторі під дією подразника підпадає під закон, від­критий Фехнером. Це свідчить, що даний закон описує електрохімічні процеси в нервовій системі.

У математичній формі закон Фехнера виражається так: Е = klgR + с, де Е — інтенсивність відчуття, R — сила под­разника, k та с —константи.

На початку XX ст. американський психолог С. Стівенс описав зв'язок фізичного стимулу і відчуття більш диферен­ційовано. Він показав, що між подразником та відчугтям частіше існує степеневий зв'язок:

E=aRⁿ, де Е — інтенсивність відчуття, R — сила под­разника, n — показник степеня, а — константа.

Для відчуттів різної якості показник степеня змінюється. Так, для відчуття світла він дорівнює 0,33, а для відчуття удару електричного струму — 3,5. Це означає, що, напри­клад, подвоєння яскравості світла змінює його видиму яскра­вість усього на 25 %, тоді як подвоєння сили електричного струму збільшить відчуття у 10 разів. Дані Стівенса свідчать про те, що, відображуючись у відчуттях однієї якості, ряд фізичних величин ніби «стискається», у відчуттях іншої якості може «розширюватися» чи залишатися незмінним. Конк­ретний характер відображення фізичного подразника у від­чуттях визначається тією роллю, яку відіграють відчуття різ­ної якості в поведінці та діяльності.

Чутливість аналізаторів не є постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника називається сенсорною адап­тацією. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразників і підвищенні при низьких. Явище адаптації, наприклад, зорового аналізатора добре відоме всім. Коли людина з напівтемної кімнати захо­дить у сонячну, вона певний час нічого не бачить. Інтенсив­ність світла при цьому може перевищувати верхній абсо­лютний поріг і викликати больові відчуття. Але за кілька хвилин чут.Ігивість очей знижується і навколишні предмети знову стають видимими. Заходячи зі світлого приміщення в темне, людина теж спочатку нічого не бачить, та поступово чутливість зорового аналізатора підвищується, і сліпота зникає. Адаптоване до темряви око чутливіше до електромагніт­них хвиль, які знаходяться у зелено-блакитній частині спек­тра, ніж до тих, що знаходяться в оранжево-червоній його частині. Цей факт можна проілюструвати так. Якшр при денному світлі показати людині червоне й синє зображення на чорному тлі, вона побачить їх однаково чітко. Але якщо людина буде роздивлятися ці зображення в сутінках, їй зда­ватиметься, що червона частина зникла і залишилася тільки синя. З цієї причини розпізнавальні знаки, що вказують на контури злітної смути аеродрому, позначаються синім ко-

льором

льором....

Адаптаційне регулювання чутливості має велике біоло­гічне значення Адаптація допомагає вловлювати слабкі под­разники й охороняє органи чуття від занадто великих чи тривало діючих подразників. Зміни чутливості органів чуття можуть мати стійкий характер, пов'язаний, зокрема, Із ви-

моїами професійної діяльності. Наприклад, спеціалісти з фарбування тканин розрізняють до 60 відтінків чорного колюру. Для нетрєнованого ока вони здаються однаковими. Високого ступеня досконалості набувають нюхові або сма­кові відчуття в дегустаторів.

Явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їх­нього тренування називається сенсибілізацією. Вона є дока­зом того, що відчуття людини пристосовані до умов її життя та діяльності й можуть значною мірою розвиватися під впли­вом суспільної практики.

Знання кількісних зв'язків між подразниками та відчут­тями, які вони викликають, мають велике пракгичне зна­чення у зв'язку з діяльністю операторів, зайнятих обробкою інформації про виробничі процеси. На основі таких зв'язків визначається та оптимальна зона, в якій сприйняття і роз­різнення сигналів, адресованих людині-операгору, здійсню­ються з найбільшими швидкістю і точністю. Так, при виборі інтенсивності сигналу орієнтуються на середню, найбільш екстремальну частшгу шкали чутливості аналізатора, інтер­вал між інтенсивностями кількох стимулів визначається з урахуванням величини диференційного порога певного ана­лізатора тощо.

Просторові характеристики подразників відображаються у просторових властивостях відчуттів. Таке відображення ви­являється в локалізації відчуття там, де знаходиться под­разник. Наприклад, у хірурга, який обмацує зондом кулю в рані, дотикові відчуття локалізовані не на кінчиках пальців, а на межі зонда й кулі, тобто на поверхні предмета, що його обстежує хірург. Відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце у просторі. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань до предмета, що його породжує. При дотику ми напевне знає­мо, з якою частиною нашого тіла зіткнувся подразник.

Коли орган стимулюється неадекватним подразником (на­приклад, око чи вухо стимулюються електричним струмом), виникає відчуття, що локалізується в просторі самого ре­цептора. Тоді людина каже: «З очей посипалися іскри», «У вухах дзвенить». У деяких видах косоокості відчуття локалі­зується не там, де міститься подразник.

Завдяки чому людина відображає подразники в тих ко­ординатах простору, де вони знаходяться? Локалізація под­разника в певному місці поверхні тіла характерна, напри­клад, для дотикових відчуттів і залежить від локалізації осе-

редків збудження в мозку. Це підтверджується даними спос­тережень над дотиковими відчуттями хворих у перші хви­лини після операції пересадки шкіри з одного місця на інше. У таких хворих дія подразника на нове місцезна­ходження перенесеного клаптика шкіри локалізується на старому місці. В мозку осередок збудження утворюється в старому відділі, який певний час зберігає нервові зв'язки з попереднім місцем.

Головну роль у локалізації подразника в зовнішньому просторі відіграє взаємодія відчуттів різної якості. У такі системи відчуттів завжди входять кінестетичні відчуття від руху м'язів. Наприклад, зорове відчуття відстані, на якій міститься подразник, забезпечується спільною діяльністю сіт­ківки та моторних структур ока (м'язів, що зводять та розво­дять очні яблука, змінюють кривизну кришталика тощо). Збудження рецепторів у зорових м'язах разом зі зміною зображення на сітківці є сигналом відстані від спостерігача до об'єкта. Важливе значення для сприймання відстані ма­ють також рухи очей, зокрема їх зведення на об'єкті, перс­пективне зменшення об'єктів, перекриття віддалених об'єк­тів ближче розташованими.

Відображення напрямку локалізації подразника в зов­нішньому просторі досягається через спільну діяльність парних органів чуття. Так, напрямок локалізації звукового джерела залежить від різниці в часі між надходженням зву­кових сигналів до лівого та правого вуха, що, в свою чергу, забезпечує послідовну обробку цих сигналів у корі головно­го мозку.

Здатність до аналізу просторових характеристик подраз­ників може змінюватися. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяль­ності, мотивації, стану організму тощо.

Тривалість дії подразників на органи чуття відображу­ється в часових характеристиках відчуттів. Як і інші власти­вості відчуттів, тривалість відчуття містить у собі суб'єк­тивний компонент. Він виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника й не зни­кає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії. Завдяки післядії в зоровому аналізаторі окре­мі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення.

Отже, характер відчуття зумовлений властивостями под­разників (якісними, кількісними, просторово-часовими), але

водночас він залежить від особливостей нервово-психічної організації та стану суб'єкта відображення. Це свідчить про те, що відчуття, як і інші психічні процеси, не є пасивним відбиттям впливів зовнішнього середовища. В образі від­чуття найповніше відбивається те, що може задовольнити потреби суб'єкта, орієнтує його під час організації діяль­ності та поведінки. Тому відповідність об'єкта образові завжди відносна. Повна їх адекватність недосяжна, та й непотрібна.

Властивості та закономірності сприймання. Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не пред­мети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо, як це буває при деяких серйозних психічних захворюваннях. Однак у повсякденні, хоч на органи чуття діють окремі фізичні та хімічні подразники, в нас вини­кають образи цілісних предметів, які не можна скласти з суми відчуттів. Ми сприймаємо не окремі кольори, звуки, запахи, а речі, що мають певні властивості. Крім того, подразники, що діють на органи чуття, постійно змінюють свої просторово-часові, якісні та кількісні характеристики, але ми сприймаємо речі такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Так, залежно від різної освітленості предметів змінюється спектральний склад світ­ла, що діє на сітківку, але колір предмета не змінюється.

Сприймання, грунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлю­ють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання вважа­ються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприймання з потоку відчуттів, що йдуть іззовні, виділяє ті чи інші пред­мети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значен­ня й функції.

Предметність сприймання полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. Предметне сприймання зумовлює зов­сім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин шіціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий пред­мет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки

предметів, ключові для організації поведінки, все інше в мочок не передасться. На такому рівні розвитку психіки предметний образ не формусться, дійсність диференцію­ється за якостями відчуттів, речі розкладаються на кольори, звуки, смаки тощо. При предметному відображенні дійснос­ті різні за якостями відчуття поєднуються й об'єкт відтво­рюється у багатстві його властивостей. Поведінка скеро­вується й регулюється речами, що мають певний колір, смак.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: