Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації

Відображення світу через відчуття і сприймання до­сягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інфор­мації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Від­чуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і пе-редання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. До­сягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси по­вергаються до рецепторів, змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корек­тивам оптимізується процес введення інформації, регулю­ється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішнюю стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення ін­формації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його три­валість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних про­цесів, що забезпечують акти сприймання, є уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому ма­люнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецеп­торів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передається до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.

Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (на­приклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Неру­хоме око ставало незрячим — образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як І відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з объектом і відображає результати цієї взаємодії.

Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання віді-Ірають нейрони-детектори, що розташовані на різних рів­нях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумов­лений наявністю природжених нейронних структур, спро­ектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори їх наявність свідчить,

цептивних дій, здобуваючи за їх допомогою необхідну ін­формацію.

Перцегггивні дії — особливий вид дій, що суттєво від­різняються від дій, спрямованих на задоволешія потреб лю­дини Мета перцептивних дій — не зміна об'єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їхні властивості й характеристики. Так, різні системи перцептивних дій засто­совують геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості, і жи­вописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт.

Перцептивні дії не зводяться до фізіологічних реакцій, хоча за своїми механізмами є рефлекторними. Основна ха­рактеристика цих дій визначається змістом взаємодії люди-

Рис. 18. Малюнки, виконані після першого (А) та другого (Б) обмацу­вання предмета

що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції

інформації.

Фізіологічна рефлекторна активність організму є необ­хідною, але недостатньою умовою відображення дійсності у відчуттях та сприйманні. Схема рефлексу не спроможна пояснити суб'єктивність чуттєвих образів, їх зумовленість установками та інтересами людини, особливостями профе­сійної діяльності тощо.

Процеси відчуття і сприймання необхідно розглядати як дії, спрямовані на розв'язання певних завдань, що станов­лять пізнавальну чи практичну діяльність суб'єкта. Такі дії, названі перцептивными, забезпечують орієнтування в конк­ретній ситуації, виділення найважливіших для розв'язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності До перцептивних дій належать рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежує предмет (рис. 18), очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки (рис. 19). Залежно від завдання людина застосовує різні системи пер-

ни з довкіллям, тобто належить до психологічної, а не фізіо­логічної сфери.

Перцептивні дії в процесі індивідуального розвитку ди­тини виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукуп­ність предметів і створюють їхні моторні копії. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зов-нішньоруховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, які становлять механізм зрілого сприй­мання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об'єкта. Ллє якщо дорослій людині доводиться знайомитися з чимось новим або даним у складних умовах спостережен­ня, система її перцептивних дій знову стає розгорнутою, набуває характеру зовнішньорухової активності.

Процес згортання перцептивних дій зумовлений форму­ванням у суб'єкта численних систем еталонів, якими є фік­совані в пам'яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в про­цесі цілеспрямованого навчання. Це суспільне вироблені системи фонем рідної мови, геометричні форми, кольори спектра тощо. Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве пізнання, суттєво змен­шують кількість інформації, що вимагає переробки. Достат­ньо вловити лише кілька ознак предмета, щоб сформувався його цілісний образ. Так, ми практично не помічаємо поми­лок у тексті, бо сприймаємо слова такими, якими вони мали б бути. Завдяки наявності в пам'яті багатьох систем еталонів сприймання з процесу побудови образу перетво­рюється у менш складний і розгорнутий у часі процес піз­нання.

Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізу­ються різні системи еталонів, змінюються системи пер­цептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептив­ною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв'язує різні за змістом численні перцептивні задачі.

Визначальною рисою людського сприймання є те, що воно не зводиться до пошуку й переробки інформації лише на основі індивідуального досвіду. Сприймання людини суспільно зумовлене. Сприймаючи конкретний предмет чи

подію, людина звичайно усвідомлює їх як вияв загального і відносить до певної категорії об'єктів чи подій. Будь-яке сприймання є включенням сприйнятого змісту в певну сис­тему понять, що є продуктом суспільно-історичного досвіду. Чим більш різноманітними й глибокими знаннями володіє людина, тим багатшим є її сприймання світу. Музична осві­та розкриває перед нами світ музики, знання таємниць жи­вої природи змінює нашу поведінку під час прогулянки в лісі, дає можливість насолоджуватися спілкуванням Із при­родою. А розвинуте сприймання, новий чуттєвий досвід є імпульсом для розвитку мислення і почуттів, оволодіння новими сферами людської практики.

Рівень узагальненості сприймання, його змістовності ви­значає мовне оформлення сприйнятого. Іменування пред­метів та явищ при їхньому сприйманні допомагає вирізняти їх серед подібних, зближати за загальними ознаками з інши­ми, відмінними, повніше й точніше відбивати їхні якісні, кількісні та просторою-часові характеристики й відношен­ня. Суттєві ознаки речей дитина починає виділяти, лише оволодівши мовою, яка є матеріальним засобом закріплення узагальнених понять. Добре сприйнятим є те, що ми може­мо назвати.

У практичній діяльності, процесах розвитку мови й по­няттєвого мислення людини системи її перцептивних етало­нів стають більш узагальненими та взаємопов'язаними. Во­ни оформлюються в цілісні схеми й моделі, в межах яких прогнозуються очікувані властивості та зміни дійсності. За­вдяки процесам випереджаючого відображення підвищую­ться швидкість і змістовність обробки інформації, що над­ходить сенсорними каналами.

Процес перебудови механізмів сприймання яскраво ви­являється, наприклад, у розвитку навичок читання. Оволо­діваючи читанням, дитина сприймає текст за допомогою літер, складів, зливаючи звуки у склади й слова. Сприйман­ня тексту протікає дуже повільно і характеризується знач­ною кількістю помилок, зумовленою бідністю еталонів сприй-пятія, їх низькою узагальненістю. Розуміння тексту дити­ною відірване від його сприймання: сприймання слова пе­редує його осмисленню. У подальшому еталони сприйман­ня стають дедалі узагальненішими. Дитина навчається схоплю­вати слова повністю, але робить це не без труднощів, бо розуміння тексту відстає від його сприймання. Доросла людина, Що володіє технікою читання, сприймає текст не літера за

літерою а схоплює цілі слова. Це помітно з того, що під час
швидкої експозиції (0,1—0,2 мс) ми сприймаємо 4—5
літер не пов'язаних у слово, і до 20 літер, що складають
слово Не сприймаючи всіх літер слова, читач схоплює
найхарактерніші, щоб його впізнати. Досвідчений читач не­
рідко сприймає і речення не слово за словом, а схоплює
його цілком, спираючись на слова, у яких концентрується
основний зміст фрази (рис. 20). _; •••,<

Рис. 20. Запис рухів очей у про­цесі читання

та перцептивних дій, що сприяє виділенню найбільш важ­ливого чи цікавого в об'єкті.

Спостереження потребує опису сприйнятою, а це, з од­ного боку, допомагає виділити більше його ознак та власти­востей, а з іншого — узагальнити матеріал, віднести його до певної категорії чи класу об'єктів та явищ. Отже, сприйман­ня у процесі спостереження невідривне від мислення і мо­ви. Вони поєднуються у спостереженні в єдиний процес розумової діяльності.

Важливим моментом спостереження є план його прове­дення. Він слугує узагальненою схемою процесу спостере­ження, передбачає, що в об'єкті може бути виділене, дає хронологічну послідовність етапів спостереження. Якщо об'єкт складний і спостереження його має тривалий характер, воно розподіляється за планом на окремі частини, підпорядко­вані кінцевій меті.

У спостереженні людина часто озброює свої органи чут­тя знаряддями, що розширюють її пізнавальні можливості: мікроскопами, телескопами, радіолокаторами, сейсмографами тощо. Застосування підсилюючих органи чуття приладів за­безпечує розширення можливості чуттєвого пізнання і во­дночас допомагає логізувати його, піднести до рівня твор­чої, перетворюючої навколишній світ діяльності.

Не тільки сприймання, а й відчуття людини можуть ста­новити зміст пізнавальної діяльності, опосередковуватися іншими психічними процесами. Окремі відчуття можуть сві­домо виділятися людиною з цілісного образу сприймання. Усвідомлюючи особливості предмета, людина виконує ана­літичну діяльність, визначаючи їх словом, вона надає від­чуттю певної визначеності й чіткості.

Сприймання та відчуття, що базуються на узагальнених схемах, які відображують об'єктивні структури та відношен­ня дійсності, являють собою опосередковані високоінтелек-туалізовані процеси пізнання навколишнього світу. Яскра­вим виявом інтелектуалізованого сприймання є спостережен­ня. Спостереження — цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів і явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Спо­стереження характеризується наявністю мети, завдання ви­ділити певні риси й ознаки того, що сприймається, взаємо­зв'язки його складових тощо. Відповідно до мети спостере­ження активізуються різні системи перцептивних еталонів

Запитання

Для

Самоперевірка

1. Яку роль відіграють відчуття та сприймання в життє­
діяльності людини?

2. Що спільного й відмінного у відчуттях та сприйманні
як процесах психічного відображення дійсності?

3. Які основні властивості відчуттів?

4. Що таке пороги чутливості аналізатора, які фактори
можуть їх змінювати?

5. Які основні властивості сприймання?

6. У чому виявляється активний характер відчуттів і сприй-

мань у взаємодії людини із середовищем?

Теми рефератів

1. Розвиток сенсорної культури особистості.

2. Проблема моделювання процесів сприймання.

3. Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах

науково-технічного прогресу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б. Г. Теория ощущений. Ленинград, 1961.

2. Бардин К. В. Проблема порогов чувствительности и психофи­
зические методы. Москва, 1976.

3. Восприятие и деятельность. Москва, 1976.

4. Восприятие: механизмы и модели. Москва, 1974.

5. Грегори Р. Л. Глаз и мозг. Москва, 1970.

6. Грегори Р. Л. Разумный глаз. Москва, 1972.

7. Запорожец А. В. и др. Восприятие и действие. Москва, 1977.

8. Линдсей Г., Норман Д. Переработка информации у человека:
Введение в психологию. Москва, 1974.

9. Найссер Г. Познание и реальность. Москва, 1981.

10. Познавательные процессы: ощущение, восприятие. Москва,
1982.

11. Психология восприятия. Москва, 1989.

12. Смирнов С. Д. Психология образа: проблема активности пси­
хического отражения. Москва, 1985.

13. Хрестоматия по ощущению и восприятию. Москва, 1975.

14. Шехтер М. 3. Зрительное опознание: закономерности и меха­
низмы. Москва, 1981.

15. Шостак В. И. Природа наших ощущений. Москва, 1983.

ПІ.2 ПАМ'ЯТЬ

Усе, що людина безпосередньо відображає за допо­могою процесів відчуття і сприймання, фіксується, упоряд­ковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуаль­ний досвід, і за потреби використовується в подальшій ді­яльності. Досвід є раціональним елементом пізнання, який забезпечує цілісне сприймання об'єктів дійсності (аппер­цепція) та надає процесові відображення динамічної харак­теристики. Без збереження слідів попередніх вражень кожне відчуття і сприймання переживалось би як таке, що ви­никло вперше.

Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціональ­ного досвіду, опора на шформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнту­ватися в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевне­но. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберігати їх в упорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення в розвитку психіки зав­жди грунтуються на результатах попереднього розвитку. Ді­яльність людини великою мірою залежить від багатства її пам'яті.

Пам 'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає люди­ні здатності засвоювати й використовувати потрібну інфор­мацію. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, збе­рігання, забування та відтворення. Запам'ятовування пов'я­зане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам'ятованого Ре­гулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання — забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність моз­ку утворювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосе­редньо, немає. Запам'ятовування і зберігання грунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв'язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтворення — на їхньому відновленні.

III.2.1. Теорії пам'яті

Поглиблене вивчення пам'яті поставило перед до­слідниками ряд нових проблем, і серед них механізми запа­м'ятовування, хоч саме вони, як здавалося раніше, були найбільш дослідженими. Єдиної концепції щодо цього не існує. Ряд теорій дають можливість уявити стан відповідних наукових розробок.

Психологічні теорії підкреслюють роль об'єкта або актив­ність суб'єкта у формуванні процесів пам'яті. Асоціативний напрям в основу психічних утворень кладе зв'язок. Якщо певні психічні угворення виникли одночасно або безпосе­редньо одне за одним, то між ними виникає асоціативний зв'язок. Відповідно до різних умов виділяють три типи асо­ціацій (за суміжністю, за схожістю, за контрастом), які ви­значаються зовнішніми умовами. Теорія асоціаиізму роз­криває залежність утворення зв'язків від особливостей об єкта й водночас недооцінює роль суб'єкта у вибірковому утво­ренні. Погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обгрунтування в теорії біхевіоризму. Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних зв'язках між операціями, що визначали результати навчання й поведінки суб'єкта.

На противагу асоціанізму теорія гештальтизму (від нім. Gestalt —образ) виходить із принципу цілісності відображу-вальної функції психіки, активної ролі свідомості в проце­сах пам'яті. Відповідно до цієї теорії головним у створенні зв'язків є організація матеріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою.

Обидві теорії займають полярні позиції: асоціаністи на перший план висувають значення об'єкта в процесі пси­хічного відображення дійсності й утворення зв'язків у корі головного мозку, а гештальтисти —суб'єкта, раціонального компонента його діяльності й організаційної ролі свідомості (активності вольових зусиль, спрямованості намір'їв тощо). Обидві теорії є однобічними у своїх вихідних положеннях і то.уу не могли дати вичерпного пояснення механізму запа­м'ятовування.

Нині дедалі більше визнання дістає теорія дішьності осо­бистості. За цією концепцією поняття діяльності розгля­дається як фактор, що зумовлює процеси пам'яті. Сама па-

м'ять виступає як мнемічна діяльність, котра включає в себе певну систему дій, підпорядкованих розв'язуванню мнемічних задач на запам'ятовування, збереження й відтворення ін­формації в різних формах.

У контексті цієї теорії процеси пам'яті визначаються міс­цем, яке належить їм у діяльності суб'єкта, тим, що і як він запам'ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для навчальної чи продуктивної діяльності, а також тим, як суб'єкт ставиться до запам'ятовуваного матеріалу та з чим його пов'язує у своїй діяльності. Якісні й кількісні харак­теристики пам'яті людини складаються в процесі діяльності, великою мірою залежать від уключення запам'ятовуваного в процес виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів пам'яті дістала розвиток у культурно-історичній теорії по­ходження вищих психічних функцій. У цьому контексті більш ґрунтовне пояснення дістали уявлення про пам'ять, яка спирається на свідомо поставлену мету і використання суспільне вироблених знакових засобів. Визначено етапи розвитку пам'яті у філогенезі та онтогенезі, з'ясовано особ­ливості довільної й мимовільної, безпосередньої й опосе­редкованої пам'яті, залежності становлення вищих форм пам'яті від соціокультурних чинників та норм.

Значний внесок у розробку процесів пам'яті з позицій діяльнісного підходу зробила в Україні наукова школа хар­ківських психологів. Грунтовно досліджено процеси мимо­вільного запам'ятовування залежно від мети, мотиву й спо­собу виконання завдань навчальної діяльності, зокрема в ході класифікації наочного і словесного матеріалу, та запро­поновано заходи значного підвищення продуктивності па­м'яті (П. І. Зінченко). Спеціально вивчалась ефективність взаємозв'язків мимовільного й довільного запам'ятовування в умовах шкільного навчання і керування мнемічною діяль­ністю учнів (Г. К. Середа). Доведено, що в управлінні ми­мовільним і довільним запам'ятовуванням учнів доцільно спиратися на ті умови, за яких кожне з них є найпро­дуктивнішим. Так, умовою продуктивності мимовільного за­пам'ятовування в процесі виконання пізнавального завдан­ня виступає активне розуміння матеріалу, умовою продук­тивності довільного запам'ятовування — усвідомлення й під­порядкування матеріалу виконанню мнемічного завдання.

Фізіологічні теорії механізмів пам'яті пов'язані з ученням 1 П. Павлова про утворення тимчасових нервових зв'язків.

Акт утворення зв'язку між новим і вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам'ятовування. За­вдяки пластичності кори нервове збудження в мозку, ви­кликане дією подразника, зберігається у вигляді слідів. Слі­ди мають свої біохімічні основи. Необхідно, щоб подраз­нення аналізатора були пов'язані із задоволенням потреб, досягненням мета. Пам'ять людини Ірунтується на взаємо­дії першосигнальних і другосигнальних зв'язків, тому домі­нуючого значення набувають смислові причинно-наслідкові асоціації. Завдяки мові процеси пам'яті макггь довільний

характер.

Нейрофізіологічні дослідження з'ясовують перебіг нерво­вого імпульсу й фізичні зміни в провідних шляхах (аксонах, синапсах та дендритах), що полегшують повторне проход­ження імпульсу знайомим шляхом. Теорія нейронных моделей грунтується на просторово-часовій структурі з відкритими групами нервових клітин, що моделюють об'єкт відобра­ження, та реверберуючими колами циркуляції збудження різної складності як механізмів короткочасної й довгочасної пам'яті.

Біохімічні теорії пов'язані з нейрофізіологічними, роз­кривають механізми пам'яті на клітинному рівні. Процес запам'ятовування прихильники цього напряму уявляють як двоступінчастий. На першому ступені після дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах — це і є фізіо­логічний механізм короткочасної пам'яті. На основі першої виникає друга стадія, більшої тривалості, яка зводиться в основному до біохімічної реакції, пов'язаної з утворенням нових білкових речовин — протеїнів як носіїв довгочасної пам'яті.

Досліди з тваринами, яких навчали чогось нового, але переривали навчання на рівні електрохімічної реакції до того, як вона мала переходити в біохімічну, показали, що тварини не могли згадати, чого їх навчали. Сліди стиралися до того, як вони могли закріпитися у ході відповідної біохі­мічної зміни, котра вимагає значно більшої тривалості.

Хімічні теорії розглядають механізми пам'яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників. Ідеться про різні перегрупування білкових молекул нейронів і насампе­ред нуклеїнових кислот, причому дезоксирибонуклеїнова кис­лота (ДНК) пов'язується з генетичною, спадковою пам'ят­тю, а рибонуклеїнова кислота (РНК) — з онтогенетичною,

індивідуальною пам'яттю. РНК дуже непостійна, може змі­нюватися з великою частотою й утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нервових клітин різко змінює вміст РНК, залишає тривалі біохімічні сліди, що надає їй здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи.

Структурні та хімічні зміни в клітинах мозку внаслідок попередньої діяльності стають необхідною умовою подаль­ших, більш складних дій, включаючи механізми їх виконан­ня. Хоча процеси людської пам'яті характеризуються дуже складною взаємодією на всіх рівнях, їх детермінація йде згори донизу, від цілого до частин.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: