ЕКОЛОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Екологічна психологія вивчає психологічні пробле­ми взаємодії людини з матеріальним предметно-природним середовищем свого життя. Це відносно нова галузь знань, яка бурхливо розвивається останнім часом у зв'язку з гло­бальним погіршенням екологічної ситуації, загостренням су­перечностей між людиною, штучно створеним нею сере­довищем і природою, — суперечностей, які дедалі більше набувають антагоністичного характеру.

Виникнення екологічної психології спричинене перед­усім диференціацією екології, виділенням з цієї науки, яка традиційно вивчала біологічні закономірності взаємодії жи­вих організмів із довкіллям, аспектів, що торкаються взає­мин природи, суспільства й людини. Ці взаємини, що вия­вилися незбалансованими, побудованими на інших основах, ніж природні біогеоценози, стали предметом вивчення со­ціальної екології, медичної екології, екології людини, еко­логічної психології та інших наукових напрямів.

Екологічна психологія має на меті пошук сталих зв'язків між матеріальним середовищем, його психічним відобра­женням та поведінкою людини у ньому. Розкриття таких зв'язків — необхідна умова формування екологічної свідо­мості сучасної людини, виховання в неї здатності оцінювати свої дії за ефектом їхнього впливу на довкілля.

Фахівці в галузі екологічної психології пропонують різні класифікації типів середовища (екологічно чисте — забруд­нене, природно-штучне, первинне — вторинне, побутове — виробниче та ін.) і вивчають вплив того чи іншого з цих типів на психічний стан, працездатність, поведінку і взає­мини людей, сприймання та розуміння ними інформації тощо. За останні роки отримано важливі дані про наявність і характер психічних розладів у зонах екологічної небезпеки, в урбанізованому, перенасиченому технікою, аудіовізуаль­ними подразниками середовищі, про специфічні захисні ме­ханізми, які допомагають запобігти цим розладам.

Значну увагу приділяють вітчизняні психологи пробле­мам психологічної реабілітації людей, потерпілих під час аварії на Чорнобильській атомній станції. Для багатьох з них характерні психосоматичні розлади, високий рівень три­вожності, звужена життєва перспектива, обмеженість кола інтересів проблемами, пов'язаними з пережитим лихом. Для

робота з потерпілими в різних регіонах України створені психологічні служби, які проводять діагностику та консуль­тування дорослих і дітей, щоб повернути їх до повноцінного життя. При цьому поєднуються зусилля фахівців з різних галузей психології та суміжних наук.

Розв'язанню численних практичних завдань екологічної психології сприяють теоретичні пошуки в цій галузі, зокре­ма спроби знайти такий специфічний об'єкт дослідження, в якому б психологічні та середовищні явища існували в не­розривній цілісності. Так, у концепції американського пси­холога Р. Баркера об'єктом дослідження екологічної психо­логії виступає «місце поведінки» — певним чином орга­нізоване фізичне середовище, в якому виникають стерео­типні форми поведінки людини та певний психічний на­стрій. Такими різними за своїм психологічним змістом міс­цями поведінки є, за Баркером, бібліотека, стадіон, бар тощо. Організуючи певним чином місця поведінки, можна регулювати психічну активність, стосунки та дії людей у цих місцях. Так, наприклад, доведено, що від розміщення столів та стільців у службовому приміщенні значною мірою зале­жить активність спілкування між працівниками. Воно здійс­нюється найбільш активно, якщо простір організований за схемою «круглого столу», і найменш активно — якщо за­стосовується схема «президія — зал». На це треба зважити при проведенні тих чи інших зборів, організації робочих місць в офісі гощо.

Інший американський дослідник І. Альтман зробив спробу інтегрувати в єдину систему психічні та середовищні явища через аналіз ролі фізичного простору в становленні «Я» лю­дини. За значущістю такої ролі Альтман виділяє первинні, вторинні та спільні території. Первинна територія — це простір, особисте використання якого людиною чи певною групою людей беззаперечно визнається іншими. До цього простору людина ставиться як до самої себе, прикрашає та зберігає його, ідентифікується з ним, що сприяє усвідом­ленню себе як автономної особистості. Отже, первинний простір — не тільки фізична, а й психологічна реальність. Наявність чи відсутність первинної території значною мі­рою впливає на ставлення людини не тільки до себе, а й до інших людей. Про це свідчить дослідження, в якому ви­вчалися взаємини жителів будинку для старих у двох альтер­нативних ситуаціях — коли коже«мав сусідів по кімнаті і коли (після перебудови) всі вони одержали по окремій

кімнаті. Виявилося, що після цього значно зросла інтен­сивність спільної діяльності, зникли претензії щодо місця в спільній кімнаті відпочинку й пов'язані з цим сварки.

Існує думка, що потреба в первинній території — це одна з базових потреб людини, яка має свої витоки в пове­дінці тварин. Представники багатьох біологічних видів поз­начають і захищають свою територію від посягань собі по­дібних. Така поведінка біологічно доцільна, бо вона ви­значає оптимальну для харчування та відтворення кількість тварин на певній площі. Територіальна поведінка людини зумовлена насамперед соціальними факторами і є склад­нішою, ніж у тварин. Особистість ототожнює себе з місцем, де вона звичайно перебуває, з предметами, що їй належать. Почуття територіальності дає змогу людині зберегти нор­мальне сприймання багатьох життєвих цінностей. На від­міну від тварин територіальні погреби людини можуть знач­ною мірою змінюватися. Це яскраво демонструють дослід­ження так званого особистого простору.

Особистий простір визначається як невидима територія навколо тіла людини, порушення якої іншими людьми не­бажане. Особистий простір завжди пересувається разом з людиною; щоб його забезпечити, людина проявляє тери­торіальну поведінку. Наприклад, сідаючи на лавку в парку, людина ставить поруч сумку чи кладе капелюха, те саме вона робить на пляжі, в бібліотеці. Але в деяких ситуаціях (на танцях, під час бесіди тощо) звуження особистого про­стору приносить людині задоволення. Якщо ж особистий простір звужується через вплив об'єктивних чинників і не можна здійснити територіальну поведінку для його захисту, активізуються механізми, що дають людині змогу зберегти свою автономність. Так, у переповненому транспорті люди­на відвертає голову, заглиблюється в книгу й т. п. Такі символічні жести діють як прикордонні стовпи.

Люди не тільки захищають свій особистий простір, а й зберігають недоторканим простір інших. Якщо, наприклад, у кабінеті немає потрібного нам службовця, ми сідаємо (якщо сідаємо взагалі) на окремий стілець (і в жодному разі не сідаємо на стілець людини, якої немає).

Особистий простір і певна територіальна поведінка зале­жать також від культурних традицій. Наприклад, представ­ники східних культур, спілкуючись, перебувають один до одного на ближчих відстанях, ніж представники західних

культур Це може призводити до непорозумінь у разі кон­тактів людей різних національностей. Якщо людина не має змоги користуватися прийомами захисту своєї первинної території та особистого простору, вона відчуває втрату ін­дивідуальності, приниження своєї гідності.

У зв'язку з екологічними проблемами дедалі більшу ува­гу дослідників привертають так звані вторинні та спільні території — місця громадського користування, які певний час чи завжди відкриті для всіх бажаючих. До них належить широкий спектр просторових одиниць: від Ітюмадських при­міщень різного соціального призначення, таких як лікарні, гуртожитки, вокзали, до місць спільного користування у багатоповерхових будинках, зелених насаджень та ділянок, які оточують будинки. Дуже часто такі об'єкти та місця мають занедбаний вигляд і не викликають у людей нічого, крім негативних емоцій. Одним із шляхів упорядкування деяких з таких місць є закріплення за ними статусу пер­винних територій. Так, сучасні проекти багатоповерхових житлових будинків зводять до мінімуму площу місць спіль­ного корисіуваніш шляхом відокремлення простору, фіксо­ваного тими чи іншими засобами за мешканцями квартир. Завдяки цьому значно поліпшується санітарний стан бу­динків. Ллє загальне вирішення проблеми вимагає глиб­шого вивчення психологічних закономірностей поведінки людей на спільних територіях. У цьому плані цікаво розгля­нути результати досліджень тих складнощів, які виникають у людини в умовах урбанізованого середовища.

Відомо, що в розвинутих країнах кількість населення, яке проживає в містах, значно перевищує кількість сіль­ських жителів. Це об'єктивне явище має свої позитивні моменти, але водночас породжує безліч психологічних проблем, що вважаються надто складними для мешканців міст-мета полісів. На них постійно діє величезна кількість иодра шиків, зокрема й ті соціальні контакти, що слугують звичним фоном життя міської людини. Індивід має адапту­ватися до численних фізичних і соціальних впливів, але засобом, за допомогою якого це досягається, є відчуження, апатія, знеособлення, зниження чутливості не тільки до шу­му, загазованого повітря та бруду, а й до соціальних под­разників.

Байдужість іноді набуває крайнього вираження. Пере­хожі можуть тривалий час обминати людину, котра неві­домо з яких причин лежить на асфальті, ігнорують навіть

прямі прохання допомогти. Психологи пояснюють це яви­ще розмиванням відповідальності в умовах наявності ве­ликої кількості спостерігачів подій. Установлено зворотну залежність між кількістю присутніх та прагненням людини втрутитися в події. Людина, яка залишається наодинці з тим, хто потребує допомоги, надасть її швидше.

У багатьох країнах проблема подолання негативних на­слідків урбанізації вирішується створенням територіальних громад найближчого сусідства. Це райони певної якості за­будови, населення яких добирається за близькими соціаль­ними чи професійними ознаками, наприклад середній клас, робітники заводів Форда тощо. При вивченні таких мікро­районів установлено, що спільними рисами мешканців є взаємодопомога, товариськість, дбайливе ставлення до об'єктів та місць громадського користування, високий рівень самоврядування. В районах найближчого сусідства яскраво виявляють себе феномени ідентифікації з місцем прожи­вання, воно перетворюється на предмет гордості людини, компонент її уявлень про себе. Продовженням реального «Я» людини стають не тільки її будинок та автомобіль, а й район, у якому вона живе, — він набуває деяких властивос­тей «первинної території». При цьому складаються всі пе­редумови екологічно спрямованої поведінки в міському се­редовищі.

Отже, фізичне середовище людини не є одвічно даним, воно може проектуватися та плануватися з урахуванням перспектив розвитку особистості, гуманізації її відносин з довкіллям. У визначенні шляхів виховного й терапевтич­ного впливу матеріального середовища на людину полягає перспективний напрям розвитку екологічної психології.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1 Го.ІдДж. Основы поведенческой географии Москва, 1990

2. Душков Б. А. География и психология. Москва 1987.

3. Черноушек М. Психология жизненной среды. Москва,

, • -

-. - • •

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: