УІІ.ЗІ ПСИХОЛОГІЯ СІМ'Ї

Сім'я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за фор­мою та неофіційними за змістом. Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування ро­дини як специфічної малої соціальної групи, умови та ме­ханізми її функціонування. Психологічному аналізові під­лягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім'ї; формування готовності до шлюбу й подружніх сто­сунків; загальні тенденції розвитку сім'ї, особливості шлюб­но-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Досліджується вплив сім'ї на фор­мування особистості дітей. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або деста­білізують шлюб. Багато уваги приділяється питанням стате­во-рольового виховання молоді, формуванню просімейної мотивації, психологічним аспектам сексуальних стосунків, взаємоадаптації шлюбної пари, їхній психологічній суміс­ності. Чільне місце відводиться дослідженню соціально-пси­хологічних процесів, що відбуваються в сім'ї: сімейна ко­мунікація ті інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя.

Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі сто­суються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікун­ську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто пот­ребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, переда­ючи їм мову, основні форми поведінки, національні тради­ції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя,

оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сі­мейних ролей — це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і зба­гачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних

партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я, суспіль­ства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка поля­гає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх чле­нів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби — біологічні, емоційні, психосоціальні та еко­номічні.

Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбані­зація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і ду­ховній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, по­ліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і пра­вил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Сім'я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень, пов'язаних головним чином з перебігом життя індивідів. У розвитку кожної сім'ї можна виділити кілька фаз: початкова фаза подружнього життя — до народження першої дитини; три батьківські фази, що охоплюють періо­ди зростання й виховання дітей; фаза, коли діти стали соці-ально зрілими й відокремлюються від батьків; пенсійне под­ружжя. Перехід з однієї фази в іншу характеризується змі­ною структури сім'ї, її функцій, перебудовою внутрісімей-них стосунків і взаємодії відповідно до нових завдань, що постають у різні періоди сімейного життя.

На початку кожної фази може створюватися специфічна кризова ситуація, пов'язана з пристосуванням членів ро­дини до нових сімейних завдань і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни в кількісному й віковому складі сім'ї викли­кають перетворення всіх її функцій — економічної, захис­ної, психологічної, соціалізуючої та ін. Це вимагає перегля­ду попереднього способу життя родини. Успішне функціо­нування сім'ї в нових умовах збагачує осіб, які її складають, новим досвідом і свідчить про їхні адаптивні можливості.

Психологічний аналіз сім'ї як малої соціальної групи, умов і механізмів її функціонування передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які є одним з конститую-ючих сім'ю чинників, що регулює взаємини подружжя, ви­значає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною пере­шкодою інтеграції сім'ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому грунті, роблять неможливим нормальне внугрісімейне спілкування і ство­рюють небезпеку для існування родини.

Система ціннісних орієнтацій сім'ї не є сталою протягом усього її життєвого циклу. Загальносімейні цінності не зав­жди включають у себе ціннісні орієнтації кожного з под­ружжя. Діапазон ціннісних орієнтацій окремих осіб родини може бути вужчий або ширший від загальносімейних. Чим ширший обсяг індивідуальних цінностей подружжя, тим більше в них можливостей для взаєморозуміння, тобто для єдності.

Для психологічної сумісності подружжя важливе значен­ня має взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій кожного з них, вироблення на їх ос­нові загальносімейних цінностей. При цьому мають значен­ня не тільки схвалення й прийняття загальносімейних цін­ностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних орієнтацій партнера. Тому з погляду психологіч­ної допомоги сім'ї доцільно з'ясувати характер цього став­лення. У практиці психологічного консультування виділені такі його варіанти: 1) один з подружжя намагається дізна­тися про ціннісні орієнтації іншого, а також сім'ї його батьків, але не приймає їх, визнаючи лише свої; 2) подруж­жя взаємотолерантні до ціннісних орієнтацій один одного, визнають їх рівноправність, але не прагнуть до створення спільної системи цінностей; наслідок цього — життя «по-

руч», а не «разом»; 3) подружжя схильні до схвалення і прийняття майже всіх цінностей один одного, значно змі­нюючи при цьому власні системи цінностей. Такий стан крис в собі небезпеку для самореалізації й самоствердження одного з подружжя і може призвести до надмірної залеж­ності його від іншого; 4) подружжя створюють спільну сис­тему цінностей, визнаючи при цьому право кожного на індивідуальні ціннісні орієнтації, але зберігаючи пріоритет загальносімейних орієнтацій.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть служити грунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім'ї, конфлікт як засіб зняття напруження, конф­лікт як захист власного «Я». В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уяв­леннями кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в сім'ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного ч подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення від­стояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера.

Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що перешкоджає створенню взаємоприйнятної системи сімей­них цінностей ширшого обсягу, ніж індивідуальні, внемож-ливлює інтеграцію родини, а отже й виконання нею своїх обов'язків, створює небезпеку для її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій дезінтегрують родину.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох скла­дових: між самим подружжям, між батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. Основним чинником, який зумовлює характер взає­мин і взаємодії в усіх ланках сім'ї, є ставлення подружжя один до одного та 'їхні батьківські установки щодо дітей. У працях із психології сім'ї виділено чотири типи ставлення: прийняття — неприйняття; взаємодія — уникнення кон­тактів; визнання свободи активності — надмірна опіка; по­вага до прав кожного в сім'ї — надмірна вимогливість. Позитивні типи ставлення — прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного — забезпечують парт-

перські стосунки та егалітарний устрій життя сім'ї. Виник­нення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояс­нюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосеред­женістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, над­мірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. У взає­минах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоцій­ною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини. Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізні­ших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дис­танція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сі­мейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картиігу родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я має прита­манний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних сто­сунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класи­фікацію для надання цілеспрямованої психологічної допо­мога в налагодженні сімейних стосунків.

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на ос­нові виявлених особливостей спілкування і міжособових сто­сунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів ро­динної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно по­діляють на кілька полярних типів.

За ступенем уключення членів родини в сімейні сто­сунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані (дезінтегровані) сім'ї. У перших кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емо­ційна близькість, відповідальність один за одного, довір'я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сі­мей характерна відособленість членів родини один від одно­го. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем згурто-

ваності. Це так звані суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати — дитина). За ступенем роз'єднаності виділяють частково дез-інтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єд­ності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родин­ної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результа­том свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у систе­мах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в та­ких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює пси­хологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами ро­дини створює сприятливий грунт для виникнення психо­логічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини роз­різнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує по­кладені на нього обов'язки лише за умов, якщо інші вико­нують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему по­зитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов'язків. Сімейна Ірупа може мати подібні цін­нісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов'язаного, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що

отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім'ях грунтується на сві­домому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом «жити для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усі-ляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв'язків роз­різнюються відкриті і закриті сім'ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних ін­тересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв'язки Специфікою відкритої сім'ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захис­ний потенціал. Вони мають можливість компенсувати не­вдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інте­ресів в іншу.

Закриті сім'ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне — це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше —тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в іє­рархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності при­стосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий тип сім'ї характери­зується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови житія. Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки.

За характером розподілу влади виділяють сім'ї єдино­владні (авторитарні) і демократичні. У перших влада -зосе­реджена в руках когось одного — чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення приймаються тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим показ­ником поділяють сучасні сім'ї на неопатріархальні і нео-матріархальні.

Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів родини в прийнятті рішень, або функціональний розподіл влади: в одних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших — жінка, у третіх — хтось із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення для оцінки ресурсів сімейного вихо­вання, але за умов, коли відомі інші характеристики спіл­кування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об'єднаних, з альтруїстичними уста­новками сім'ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами ро­дини як природна й оптимальна, незалежно від того — авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім'ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологіч­ного напруження в родинних стосунках.

Класифікація сімей за наведеними шістьма полярними ознаками дещо умовна. Характеризуючи сім'ю як той чи інший тип, беруть до уваги перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи — це наукова абстракція, яка потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трап­ляються змішані тини, у яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання сім'ї психологічної допомоги доцільно визначати тип сім'ї за домінуючою ознакою, наприклад так: «швидше інтегрована, ніж роз'єднана, і т. п.».

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1 Витек Карел. Проблемы супружеского благополучия / Пер
с чеш Москва, 1988

2 Волкова A. ff., Трапезникова Т. М. Методические проблемы
диагностики супружеских отношений // Вопр психологин
1985 № 5

3. Jочман Л. Я. Психология эмоциональных отношений Москва,

4 Джеймс М. Брак и любовь / Пер с англ Москва, 1985 5. Ковалев С. В. Психология современной семья. Москва, 1988

6 Левкович В. П., Зуськова О. Э. Методика диагностики супру­
жеских отношений // Вопр психологии 1987 № 4

7 Психологическая культура семейных отношений: Методичес­
кие материалы Москва, 1988

8 Рибаченко В Ф. Грані сумісності. Київ, 1987

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: