Релігійна система індуїзму

Індуїзм — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сягає своїм корінням у ведичну цивілізацію,через що його називають найдавнішою у світі релігією.У індуїзму не було свого засновника, в ньому відсутня єдина система вірувань і загальна доктрина.Індуїзм є сімейством різноманітних релігійних традицій, філософських систем і вірувань. Типовими для індуїзму можна визнати такі релігійні положення, як дхарма, карма, сансара, мокша і йога.Оскільки індуїзм поєднує у собі різні вірування й традиції, у нього немає єдиного засновника.

В індуїзмі існує велика кількість священних писань, які діляться на дві основні категорії — шруті та смріті. Індуїстські писання створювалися протягом тисячоліть, і богослов'я та філософія, котрі у них викладаються дають можливість для духовного усвідомлення і є керівництвом у духовнім житті. З ортодоксальної точки зору, серед усіх текстів індуїзму, Веди та Упанішади мають найбільший авторитет і вважаються найбільш значимими й прадавніми. До інших важливих священних писань ставлять Пурани та індійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Часто говориться, що в «Бгаґавад-Ґіті», котра є уривком з «Махабхарати», викладена основна суть духовного знання усіх Вед.

33. Робота І.Канта «Що таке Просвітництво?»

Іммануїл Кант (1724-1804) – німецький філософ, який алежить до плеяди мислителів епохиПросвітництва і у той же час є першим критиком ідеї безмежних можливостейлюдськогорозуму."Відповідь на питання: щотакеПросвітництво?" (1784).

Просвітництво І. Кант на­зивавдобою «виходулюдинизі стану свогонеповноліття», тоб­то з такого стану, за якогоіндивідще не виплекав у собіздат­ністьсамостійно (без керівництва та виливу з боку іншого) ко­ристуватисявласнимрозумом. Просвітництво — цезаклик до мужностікористуватисявласнимрозумом. Протебільшість людей, на думку І. Канта, цьогозаклику не почула. Лінощі та боязливість, одвічнозлостива природа людиниутримують од­них у стані «неповноліття», спонукаютьінших до опікунства над «неповнолітніми».Цестримуєісторичнийпрогрес, попираєсвященні права людини та людства. Право користуватисявласнимрозумомнаштовхується на низку обмежень. Просвітництвоціобмеження не тільки не зняло, а йпоглибило, і, отже, свого го­ловного завдання не розв'язало. Якщоце так, розмірковуєдаліфіло­соф, то головною проблемою подальшогопрогресу є проблема по­глиблення «індивідуальноїсвободирозуму», яка, в свою чергу, не повинна обмежуватиіншу «індивідуальну свободу» в реалізаціїособистихможливостей.Функціюузгодження «індивідуальних свобод»перебирають на себе держава та уряд, якіпіклуються про загальний порядок. Якщо ж говорити про просвітництво не як про історичну епоху, а як про процес у просторі і часі, то просвітництво це перш за все свобода думки та слова, які походять від свободи духу. Тобто можливість вільно виражати свої погляди та думки, стосовно будь-яких речей. Звичайно, для того щоб виражати ці думки потрібно перш за все їх аргументувати, не бути голослівним, а вже для цього потрібно бути освіченою людиною. Тобто просвітництво перш за все полягає у здобутті освіти, а вже потім у можливості свободи думки та слова.

Зороастризм

Зороастризм - релігія, що була поширена у древності і ранньому Середньовіччі в ряді країн Ближнього та Середнього Сходу і була пануючою релігією в давньоіранських імперіях приблизно з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е. Зороастризм був державною релігією Ірану до його завоювання арабами. Його засновник - пророк Заратуштра. Греки вимовляли це ім'я як Зороастр (від грець. астрон - зірка), оскільки вони вважали Заратуштру мудрецем-астрологом, і в такій формі ім'я пророка прийшло до європейців. Звідси і назва цієї релігії. Вчення Заратуштри викладене в Авесті - збірці священних книг, що відображали релігійні вірування і міфологічні уявлення давньоіранських племен. Текст Авестискладається з 3-х головних книг: "Ясна", "Яшти", "Відевдат". НайдавнішачастинаАвести- Гати (гімни та молитви) вважаютьсянаписаними самим Заратуштрою, іншічастининаписаніпослідовниками пророка.

Основна риса зороастризму - дуалізм. Згідно з йоговіровченням, в основісвітулежитьборотьбаміж злом і добром, яка ніколи не припиняється. Світле начало уособлюєдобрий бог Агура-Маз-да; темне, зле - Ангра-Майнью. Кожний з богівочолює сонм духів: світла і добра - ахурів, і зла - девів. Обидва великих божества вважаютьсярівноправнимитворцямисвіту. Перший створив усе добре, розумне, корисне; другий - усе погане і шкідливе. Цестосується і областіетики: правда, добро, справедливістьпротистоятьбрехні, злу, підлості.

Агура-Мазда та Ангра-Майнью борються за людину. Вона створена Агура-Маздою, але вільна у виборіміж добром та злом. Таким чином, у зороастризміважлива роль відводилась духовному вдосконаленнюлюдини, котрарозглядається як арена битвисвітових сил. Головна увагазосереджувалась на діяльностілюдини, котра заснована на тріаді "добріпомисли, добрі слова, добрісправи", "зрікаюсьзлихпомислів, злихслів, злих справ" (Авеста). Зороастризм закликав людину до чистоти і порядку, вчивспівчуттю до людей і вдячності, вимагаввиконуватисвоїзобов'язання. Укульті зороастризму особливезначеннянадаєтьсявогню як очищувальнійсилі.

Зороастризм визнавав безсмертядуші. Маючи свободу вибору свогомісця в житті, людина могла стати на сторону добра чи зла їхвічнійборотьбі і відповіднозаслужитиабопосмертне блаженство, абострашні муки. Те, кудипопадеїї душа післясмерті - до пекла чи до раю - залежало відїїповедінки.

Міфологія зороастризму розробила есхатологічне вчення про кінецьсвіту і страшний суд - поділусіх людей на праведників і грішників. Людськаісторія в зороастризміподіляється на три ери: Творення, Змішування, Розділення. Нинітриває ера Змішування, тобтоборотьбипроти зла, протеприйдемитьостаточної перемоги над злом в еру Розділення. У день Останнього Суду грішникипомрутьназавжди, а праведні, якимАгура-Мазда дастьнапійбезсмертя, будутьжитивічно і щасливо.

Зороастрійськевіровченнябуло унікальним для свого часу. Багатойогоположеньглибокоблагородні і моральні. Тому не випадково, щобільшпізнірелігії - іудаїзм, християнство, іслам -багаточого запозичили із зороастризму. Усіцірелігіїпропонуютьслідувативисоким нормам моралі і строгим правилам поведінки. Зокрема, великий вплив на християнство мала розробленаоднією з перших у зороастризміконцепціягріха як морального падіннялюдини. Саме в ційрелігіїпосмертна доля людинизалежитьвід добра або зла, напрацьованого нею за життя. Безсмертютіла не надавалось великого значення. Головнимбулоспасіннядуші. Крім того, на християнствозначновплинулоесхатологічневчення про кінецьсвіту, "страшний суд", а також про пришестя "месії", якийврятуєлюдство і нарештівиграє битву добра проти зла

35. Робота Г.В.Ф. Гегеля «Хто мислить абстрактно?»

Твір починається з невеличкої насмішки над певним розумінням людей поняття «абстрактного» як уявлення про певну таємничу область, вхід у яку доступний тільки обраним і неможливий для звичайної людини.

"Мыслить? Абстрактно? – Спасайся кто может!" – саме такою могла б бути реакція людини того часу. Та і напевно деяких сучасників теж. Проте Гегель наводить багато прикладів, чим ілюструє думку: мислити абстрактно дуже просто. Тому що абстрактно думає кожен, насамперед людина неосвічена. Парадокс? Можливо. Але все наше життя складається з парадоксів. І вся важкість полягає в тому, щоб мислити конкретно. Тому Гегель протиставляє неосвіченій продавщиці чи дрібному бюрократу «пристойне товариство» аристократів. Саме в ньому не надто цінуються пусті абстрактні розмови.

Можна взяти під сумнів: мислити абстрактно – це добре, чи погано. Адже слідуючи прикладам Гегеля, можна побачити, що мислити абстрактно – це мислити «штампами», це як міряти всіх під одну лінійку. Але з іншої сторони, мислити абстрактно – це могутній науковий засіб аналізу дійсності. Адже є спосіб мислення від абстрактного до конкретного, і навпаки. Сам по собі процес пізнання світу таким чином не можна віднести до людини неосвіченої. І в цьому я бачу парадокс абстрактного мислення.

36. Первісні форми релігії – сукупність релігійних уявлень та обрядів, що склалися в умовах первісного ладу, родоплемінної організації общинного життя та які відповідали низькому рівню розвитку продуктивних сил, простоті суспільних відносин і примітивності їх свідомості. Первісні вірування включають: фетишизм, тотемізм, анімізм, магію, шаманство.

Фетишизм (португ. feitico - амулет, магічна річ) - поклоніння неживим предметам, яким приписуються не притаманні їм властивості (здатність зцілювати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні і т.п.). Вперше ця форма релігійних вірувань була виявлена ​​португальськими моряками у Західній Африці в XV ст., а потім численні аналоги Ф. були виявлені в релігіях майже всіх народів. Об'єктом поклоніння – фетишем, міг стати будь-який предмет, який чомусь вразив уяву людини. Найчастіше предмет, який ставав фетишем, вибирався методом проб і помилок. Якщо в результаті цього вибору людині вдавалося досягти успіху в практичній діяльності, вона вважала, що в цьому їй допоміг фетиш, і залишала його собі. Якщо ж людину осягала якась невдача, то фетиш викидався або замінювався іншим.

Тотемізм – одна з ранніх форм релігії, основу якої складає віра в існування особливого роду зв'язку між якою-небудь групою людей (плем'я, рід) і певним видом тварин або рослин. Назва цієї форми релігійних вірувань походить від слова «ототеман», яке мовою північноамериканських індіанців оджибве означає «рід його». У ході вивчення Т. було встановлено, що його виникнення тісно пов'язане з господарською діяльністю первісної людини – збиральництвом і мисливством. Тварини і рослини, що давали людям можливість існувати, ставали об'єктами поклоніння. Члени родової групи стали вірити в те, що вони походять від предків, які поєднали в собі ознаки людей і їх тотема. Це вело, з одного боку, до посилення культу предків і віри в їх особливі можливості, а з іншого боку, до зміни ставлення до самого тотему, зокрема до появи заборон на вживання тотема в їжу, за винятком тих випадків, коли поїдання тотема носило ритуальний характер і нагадувало про древніх нормах і правилах.
Анімізм (лат. anima, animus - душа, дух) – віра в душі і духів. Вперше в цьому значенні термін був використаний англ. антропологом Е. Тайлором для опису первісних релігійних вірувань. Відповідно до його теорії, ці вірування розвивалися у двох напрямках. Перший ряд анімістичних уявлень виник у ході роздумів стародавньої людини над такими явищами, як сон, видіння, хвороба, смерть, а також з переживань трансу і галюцинацій. Первісний «філософ» виробляє поняття про душу, що знаходиться в тілі людини і покидає його час від часу. Надалі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, про переселення душ у нові тіла, про загробний світ і т.п. Другий ряд анімістичних вірувань виник із притаманного первісним людям прагнення до уособлення і одухотворення навколишньої дійсності. Старовинні люди розглядали всі явища і предмети об'єктивного світу як щось подібне собі, наділяючи їх бажаннями, волею, почуттями і т.п.

Магія (грец. - чаклунство, чародійство) – сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра в можливість впливу на людей, тварин, предмети та явища об'єктивного світу особливими способами, відмінними від повсякденної практичної діяльності. За методами впливу М. ділиться на контактну (шляхом безпосереднього зіткнення носія магічної сили з об'єктом, на який спрямована дія), ініціальну (магічний акт спрямований на об'єкт, який недосяжний для суб'єкта магічної діяльності), парціальну (опосередкований вплив через стрижене волосся або нігті, залишки їжі, які тим чи іншим шляхом потрапляють до носія магічної сили), імітативності (вплив на подобу об'єкта). За цілями впливу М. ділиться на білу, чорну, військову, промислову, лікувальну, любовну і т.п.

Шаманізм (мовою сибірських народів "саман" - несамовитий) – особливий комплекс обрядів та ритуалів, пов'язаних з віруваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу – шаманів.Шаман – це знахар, жрець і душе водій. Він лікує хвороби, керує суспільними жертвоприношеннями та проводжає душі мертвих в інший світ. Все це можливо завдяки тому, що він володіє техніками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за власною волею.Шаманізм був заснований на уявленнях давніх людей про існування зв'язку між шаманом і духами, що допомагає битися з ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу шамана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім образ "матері-тварини" набув вигляду духа-предка самого шамана, а згодом перетворився в духа-помічника шамана, людиноподібного.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: