Проаналізуйте природу людських здібностей. Задатки як природні передумови здібностей. 3 страница

3.

4. І ндивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності Клімов СО. усвідомлено розглядає лише такі особливості, що обумовлюються типологічними властивостями нервової системи, тому у вузькому розумінні "індивідуальний стиль" - це індивідуально-своєрідна стійка система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно звертається людина з метою найкращого врівноваження власної типологічно-обумовленої індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. Він дозволяє людям з різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагатися рівної ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами, компенсуючи при цьому індивідуальні особливості, що перешкоджають досягненню успіху. У той же час індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з погляду ефективності діяльності.
Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю діяльності можна вважати наступні:
а) стійка система прийомів і способів діяльності; б) ця система обумовлена визначеними особистими якостями; в) ця система є засобом пристосування до об'єктивних вимог.
Отже, у вузькому змісті слова індивідуальний стиль діяльності — це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності. При цьому, говорячи про способи, не обов'язково мати на увазі тільки виконавчі і тим більше рухові акти — це і гностичні, орієнтовані дії і зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети (наприклад, «самозбудження» у деяких ораторів, акторів). Інакше кажучи, індивідуальний стиль — це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.

5. Вивчення продуктів діяльності - це дослідницький метод, який дозволяє опосередковано вивчати сформованості знань і навичок, інтересів і особливостей людини на основі аналізу продуктів його діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що дослідник не вступає в контакт з самою людиною, а має справу з продуктами його попередньої діяльності або роздумами про те, які зміни відбулися у самому випробуваному в процесі і результаті його включеності в деяку систему взаємодій і відносин. Метод вивчення продуктів діяльності людини поєднує в собі кілька дослядницьких та аналітичних процедур, диференціація яких відбувається за ознакою предмета пізнання кожної з них. Так, виділяють: 1) аналіз особистих документів — листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо, якісно-кількісний аналіз яких дає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістовних взаємодій та ін.; 2) аналіз офіційних матеріалів гру пової, колективної та масової комунікації,цей тип дослідницьких та аналітичних процедур застосовується, як правило, для вивчення соціальних процесів, явищ та їх проекцій на індивідуальне буття особистості; 3) аналіз продуктів діяльності — система процедур, спрямованих на дослідження та тлумачення змістових результатів діяльності людини — творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтованих тощо.

Біографічний метод являє собою комплексний метод психологічного дослідження, який спрямований на вивчення біографічних подій (2 основні підходи): Ідеографічний підхід – дослідник аналізує життєвий шлях особистості(реконструкція значимих для особистості життєвих подій, виборів), аналіз причинно-наслідкових залежностей між подіями та прогноз їх впливу на наступне життя. Аналіз особистісних рис.(вивчення біограф щоденників) Номотентичний підхід – узагальнення біографічних даних, здійснення вивчення біографій, щоденників з метою отримання інформації про становлення, розвитку особистості групи людей.(Почав розроблятись в першій чверті 19 ст.). Первісно біографічний метод обмежувався описом минулих етапів життя людей. Сучасні біографічні методи засновані на вивченні особистості в контексті історії, в контексті перспектив розвитку в контексті взаємозв’язків із значимими людьми.

Ме́тод експе́ртних оці́нок — один з основних класів методів науково-технічного прогнозування, який ґрунтується на припущенні, що на основі думок експертів можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку об'єкта прогнозування. Методи експертних оцінок поділяють на індивідуальні та колективні. Індивідуальні бувають двох типів: оцінка типу «інтерв'ю» та аналітичні (найпоширеніші з останніх — морфологічні — виявлення різних варіантів поведінки об'єкта прогнозування та метод складання аналітичних оглядів). Серед колективних методів розрізняють: метод комісії, метод віднесеної оцінки та дельфійський метод. Метод комісії передбачає проведення групою експертів дискусії для вироблення заг. думки щодо майбутньої поведінки прогнозованих об'єктів. Недолік цього методу — інерційність (консервативність) поглядів експертів щодо прогнозованої поведінки об'єкта. Цих вад можна частково позбутися шляхом віднесеної оцінки , або методу «мозкового штурму».

Білет 8

1.Розкрийте структуру сучасної психології та опишіть завдання окремих галузей П. Які на вашу думку є найбільш перспективними

2. Порівняльний аналіз емоцій та почуттів, їх значення в житті і діяльності людини. Емоційні стани людини. Види емоцій і почуттів, їх властивості.

3. З'ясуйте твердження вітчизняних психологів про те, що гра – особлива форма життя дитини в суспільстві за своїм походженням і за змістом. Розкажіть про особливості розвитку гри в дошкільному віці. Що в своїх іграх відображають молодші і старші дошкільники

4. З чого складається структура індивідуального стилю діяльності? Охарактеризуйте складові та рівень їх взаємообумовлення

5. Діагностика психічних станів: страху, хвилювання, тривожності. Тривога і тривожність, причини їх виникнення. Вплив стану тривожності на діяльність. Види тривожності

1.Структура Ψ: 1)Теоретичні; 2)практичні; 3)Науково-прикладні. Теоретичні: Загальна Ψ– вивчає закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком, досліджує: пізнавальні процеси, емоційні процеси, вольові процеси, питання пов’язані з спілкуванням, діяльністю особистості,її характером та здібностями. Історія Ψ,Соціальна Ψ, Етнопсихологія,Психофізіологія, Психологія особистості, Диференційна Ψ. Науково-прикладні: Включає 4 підгрупи: 1. Галузі за видом діяльності, поведінки людей(творчості, праці); 2. За психологічними аспектами розвитку людини(вікова, педагогічна, патопсихологія) 3. За відношенням до нормальної або хворої психіки(здоров’я, медична псих). Вікова Ψ, Педагогічна Ψ, Психологія творчості, Психологія спорту Психологія здоров’я,Патопсихологія, Юридична психологія. Практичні галузі: Психологічна служба сім'їта соціального захисту населення – психологічна підтримка сім'ї, корекції та профілактика сімейних конфліктів, забезпечення культури сімейного життя.

2. Емоція має ситуативний характер, тобто виражає оцінне відношення існуючої або можливої в майбутньому ситуації, а також до своєї діяльності в ситуації. Почуття ж носить виразно виражений наочний характер, це стійке емоційне відношення.Емоції і відчуття можуть не співпадати і навіть суперечити один одному.Емоції не завжди усвідомлюються, почуття ж, навпаки, зовні помітні. Емоції більшою мірою пов'язані з областю несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості. Емоції короткочасні, а відчуття тривалі, і відображають стійке відношення до конкретних об'єктів. Почуття виражаються через певні емоції залежно від того, в якій ситуації опиняється об'єкт, до якого дана людина переживає почуття. Не проявляючи зовні емоції, людина приховує від інших і свої почуття.Емоції завжди суб?єктивні. Вони передусім виконують функцію відображення суб?єктивного відношення людини до оточуючого середовища та до себе самої.Функції: Віддзеркалення і оцінка навколишньої дійсності.Роль емоцій, що управляє.Захисна функція емоцій, Мобілізующая функція емоцій.Компенсаторна функція емоцій.Сигнальна функція емоцій.

Емоційні стани:.Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус..Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умов напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання.Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності і за якого людина опиняється в стані безнадійності, втрати перспективи. Пристрасті -це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

Види емоційЗа основу беруться різні ознаки: – модальність (позитивні, – негативні, приємні – неприємні, задо-волення – незадоволення);– інтенсивність (слабкі і сильні);– тривалість (тривалі, нетривалі);– глибина (глибокі, поверхневі);– усвідомленість (усвідомлювані, неусвідомлювані);– функції;– вплив на організм (стенічні і астенічні);– за змістом (моральні, естетичні) інтелектуальні – іноді їх нази-вають вищими почуттями;– за рівнями.
Рубінштейн виділяє три рівня: 1) елементарні фізичні чуття, повязані з органічними потребами. При цьому не усвідомлюється предмет чуття (безпредметна три-вога, самопочуття);2) предметні – відображають ставлення людини до предметів: мо-ральні, естетичні, інтелектуальні;3) світоглядні почуття: гумор, іронія, трагізм, що виражають став-лення до дійсності в цілому.
Почуття.В якості почуття виявляється стійке емоційне ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Естетичні почуття - це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні

3. Гра — це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Гра - провідний вид діяльності дитини дошкільного віку. Сутність гри заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ. Предметом ігрової діяльності є доросла людина як носій певних суспільних функцій, що вступає в певні стосунки з іншими людьми. На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє. Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Головна зміна в поведінці полягає в тому, що бажання дитини відходять на другий план, і на перший план виходить чітке виконання правил гри.

Молодші дошкільники імітують предметну діяльність - ріжуть хліб, труть морквину, миють посуд. Вони поглинені самим процесом виконання дій і часом забувають про результат - для чого і для кого вони це зробили.

Для середніх дошкільнят головне - відносини між людьми, ігрові дії проводяться ними не заради самих дій, а заради стоять за ними відносин.

Для старших дошкільнят важливо підпорядкування правилам, що випливають з ролі, причому правильність виконання цих правил ними жорстко контролюється.

У розвитку гри виділяються 2 основні фази або стадії. Для першої стадії (3-5 років) характерне відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри є предметні дії. На другій стадії (5-7 років) моделюються реальні відносини між людьми, і змістом гри стають соціальні відносини, суспільний сенс діяльності дорослої людини.

Роль гри у розвитку психіки дитини.1) У грі дитина вчиться повноцінного спілкування з однолітками.2) Вчитися підпорядковувати свої імпульсивні бажання правилами гри. З'являється супідрядність мотивів - "хочу" починає підкоряться "не можна" або "треба".3) У грі інтенсивно розвиваються всі психічні процеси, формуються перші моральні почуття (що погано, а що добре).4) Формуються нові мотиви і потреби (змагальні, ігрові мотиви, потреба в самостійності).5) У грі зароджуються нові види продуктивної діяльності (малювання, ліплення, аплікація)

4.. Найбільш загальна структура індивідуального стилю зводиться до наступного. Насамперед існують такі особливості, способи діяльності, що мимоволі без помітних суб'єктивних зусиль (як би стихійно) провокуються в даній об'єктивній обстановці на основі наявного у людини комплексу типологічних властивостей нервової системи. Ці особливості можна позначити як ядро індивідуального стилю, вони-то й обумовлюють перший пристосувальний ефект і, таким чином, істотно визначають напрямок подальшого зрівноважування із середовищем. Але вони не забезпечують усього необхідного пристосувального ефекту, і в міру необхідності виникає інша група особливостей діяльності, що виробляються протягом деяких більш-менш тривалих пошуків (свідомих чи стихійних). Ця група складає своєрідну прибудову до ядра індивідуального стилю. Наприклад, на основі інертності сама собою виникає схильність не відриватися від початої роботи, а отже, і така особливість діяльності, що може бути осмислена як своєрідний спосіб ефективного зрівноважування із середовищем, як доведення дій до кінця. На основі інертності легко здійснюються повільні і плавні рухи, виникає перевага стереотипних способів дії, пунктуальне дотримання один раз прийнятого порядку. Аналогічним образом і на основі рухливості стихійно складаються протилежні риси діяльності.
Прибудова до ядра виникає протягом часу свідомо або стихійно та поділяється на дві категорії:"А" - особливості, що сприяють успіху за даних обставин; "Б" - особливості, що спричиняють опір успіхові.Особливості типу "Б" поступово "обростають" компенсаторними механізмами. Особливості компенсаторного значення відносяться до категорії "В".Особливості типу "А" викликають інші елементи прибудови до ядра стиля - максимальне використання всіх позитивних пристосувальних можливостей - категорія "Г".

5. На думку Є.П. Ільїна, тривога – це емоційний стан гострої внутрішньої часто беззмістовної схвильованості, яка пов’язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності найбільш науково обґрунтованим є пояснення поняття “тривога” В.М. Астаповим, як неприємного для особистості емоційного стану, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруження, очікуванням несприятливого розвитку подій. Стан страху належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Він виникає у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямований на джерело дійсної чи уявної небезпеки Страх – це дуже сильна емоція, яка справляє відчутний вплив на всі когнітивні процеси та поведінку людини. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті чи ситуації, які сигналізують нам про небезпеку.Такі психомалюнки, як „Неіснуюча тварина”, „Малюнок людини”, „Автопортрет” та інші, дають можливість дослідити різні особливості психіки дитини та її психічні стани. Насамперед, це можливість виявити такі стани, як астенія, тривога, страх, агресія, депресія, У дослідженні також можна використати проективні тести: тест тривожності Р. Темпл, М. Дорки, дитячий апперцептивний тест (ДАТ), а також тест кольорових виборів Люшера, а саме, використана семантика кольорів при аналізі малюнкових проективних тестів.

Тривога сприяє успішній діяльності у відносно простих для людини ситуаціях, а перешкоджає в складних. Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати з наявністю в людини відповідної особистісної риси (так звана “особистісна тривожність”). Ситуативно мінливі прояви тривожності іменують ситуативними, а особливість особистості, яка виявляє такого роду тривожність, позначають як “ситуаційна тривожність”. Психологи виділяють два основних види тривожності. Першим з них - це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, яка об'єктивно викликає неспокій. Цей стан не тільки є нормальним, але і відіграє свою позитивну роль. Другий вид - особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, яка проявляється в постійній схильності до переживань, тривоги в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, в тому числі і таких, які об'єктивно до цього не провокують.

Білет 9

1 Розкрийте поняття “особистість” та її соціально-історичну детермінацію. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”.

2. Опираючись на фізіологічні основи темпераменту, зробіть порівняльний аналіз холеричного та меланхолічного типів Т.

3. Проаналізуйте розвиток дитини протягом першого року життя. Дайте характеристику сенсорного розвитку немовляти. Які новоутворення в психіці дитини з’являються і розвиваються в період немовляти?

4. Система здібностей людини за моделлю Дж. Гілфорда. Біологічні та соціальні детермінанти розвитку здібностей. Результати досліджень

5. особливості врахування П-Д основних етапів дослідження. Розкрийте основні завдання кожного з етапів дослідження.

1. Як співвідносяться поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»? Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.

2. Меланхолік - це людина зі слабкою, неврівноваженою, малорух­ливою нервовою системою, яка володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний може спричинити в них "зрив".

За спрямованістю меланхолік - інтроверт, тому він важко пережи­ває зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надміру сором'язливим, відлюдькуватим, бояз­ким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній.Особистість з таким типом темпераменту виявляє розгубленість, спонтанність. Меланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди надчутливі. Характерні ознаки зовнішнього вияву меланхолійного темпера­менту: повільний, млявий темп рухів, малорухома й водночас напружена міміка, повільна манера мовлення, голос неголосний, погляд часто збоку або повз співрозмовника, під час рукостискання рука млява, можливі "опущені" кутики рота, стиснутий рот, нерівномірність у ритмі мови.

Холерик — людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нерво­вою системою, яка відзначається перевагою збудження над гальмуванням. Холеричний темперамент вирізняється циклічністю та імпульсив­ністю у діяльності й поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху досяг­нення мети, і раптом усе кинути.Для особистості з таким типом темпераменту характерна підвище­на збудливість та емоційна реактивність. Вона буває нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, прямолінійною. її вольові дії дуже поривчасті, якщо їй цікаво, вона здатна до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик - екстраверт, полюбляє бути в центрі уваги, але в спілкуванні не є лагідним, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Характерні ознаки зовнішнього вияву холеричного темпераменту: квапливий, збуджений темп рухів, прямолінійні рухи починаються з ривка, незграбність рухів, дуже рухлива міміка, голосний голос, швидка мова (її швидкість може коливатися), рукостискання рвучке.

3.. Ситуація дозрівання і розвитку новонародженого. Період новонародженості є проміжним між внутріутробним і позаутробним способом життя, коли дитина адаптується до зовнішнього фізичного світу.
Дитина народжується із готовою до функціонування системою безумовних рефлексів (вроджених реакцій організму на певні впливи): смоктальний, захисний, орієнтувальний. Комплекс пожвавлення — позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики. Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку.
Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування. Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів.До 6—7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.
Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Розпізнавання немовлям інформації. Діти вчаться виявляти зміни в однакових явищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Наприкінці першого року життя у дітей з'являються ознаки мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Вони зауважують, засвоюють та використовують у своїх практичних діях елементарні властивості і відношення предметів. Подальший прогрес у розвитку мислення безпосередньо пов'язаний з початком розвитку мовлення.
Розвиток пам'яті. -співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням — ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення — пригадування вигляду об'єкта. починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії. Новоутворення. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. 2) розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася..
Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо. Головною ознакою кризи - зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів.

4. Модель заснована на припущенні про три виміри, комбінації яких визначають різних типів інтелектуальних здібностей. Кожен чинник інтелекту утворюється поєднанням одного з типів інтелектуальних операцій, області, в якій вона виробляється (вміст), і отримуваного у результаті результату. Гилфорд розрізняє п'ять типів операцій, складових перший вимір моделі: розуміння інформації (С), запам'ятовування (М), дивергентне мислення, або виробництво логічних альтернатив, пов'язаних з інформацією (D), що пред'являється, конвергентне мислення, або виробництво логічно обгрунтованих виводів (N) і оцінювання — порівняння і оцінка інформаційних одиниць по певному критерію (Е). Другий вимір визначається в термінах вмісту або форм пред'явлення інформації. Інформація, що пред'являється, згідно Гилфорду, може бути образною (F), символічною (5), семантичною (М) і поведінковою (В). Третій вимір — це продукт, результат додатка певної інтелектуальної операції до конкретного вмісту. Результати з'являються у вигляді відносний роздільних елементів, одиниць (U), класів (С), стосунків (R), систем (S), трансформацій (Т) і імплікацій (I). Таким чином, передбачає-ся існування 120 (5x4x6) чинників інтелекту, кожен з яких включає поєднання трьох умовних позначень, відповідних типові операції, формі пред'явлення інформації і отриманому результату.(Кінець).

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з'являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей. При вивченні здібностей використовується широкий набір різноманітних методів: спостереження, природний і лабораторний експеримент. Для вивчення здібностей застосовується якісний і кількісний аналіз. За допомогою якісного аналізу з'ясовують властивості індивідуальності, необхідні для успішного виконання конкретної діяльності. Він дає змогу встановити, що, наприклад, одна людина має математичні, інша — педагогічні чи музичні здібності, що провідними в них є ті чи ті компоненти, що одні й ті самі здібності в різних людей відмінні.

Кількісний аналіз дає відповідь на запитання: якою мірою здібності розвинені у тієї чи іншої людини і яка їх будова. Кількісно схарактеризувати здібності — означає методами психологічного дослідження встановити психологічний діагноз рівня їх розвитку.

Д іагностика моторних (або, як їх ще називають, психомоторних або сенсомоторних) здібностей знаходить широке практичне застосування в профвідборі і спорті. Моторні тести спрямовані на вивчення точності і швидкості прямувань, зорово-моторної і кінестетично-моторної координації, спритності прямувань пальців і рук, тремора, точності м'язового зусилля й ін... Методика «Доповнення» Кет Френк Вам пропонується бланк з малюнками 12 різних фігур. Треба доповнити, вдосконалити кожну з них таким чином, щоб дістати завершене зображення. Слід також дати кожному малюнку назву», модифікація плям Роршаха

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: