Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






У структуру психіки входять: психічні властивості, психічні процеси, психічні якості і психічні стани. 4 страница




3. Спадковість — здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності. За спадковістю передаються: тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри) та власне людські задатки (високоорганізований мозок, здатність розмовляти, ходити у вертикальному положенні, займатись певними видами діяльності та ін.). Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку — задатки. Задатки — природні особливості людини, які є передумовою для розвитку індивіда. Вони впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту Спадково передаються інтелектуальні здібності — основа розвитку розумових і пізнавальних сил. Генетики довели, що люди здатні до необмеженого духовного розвитку завдяки можливостям мозку. Проте інтелектуальний розвиток відбувається лише за активної розумової діяльності. Тому важливо якомога раніше виявляти задатки до різних видів діяльності й створювати відповідні умови для їх розвитку. Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, — все, що оточує дитину протягом усього життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім'я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу. Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) макросередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, суспільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, приналежність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім'я, клас, школа, компанія, сусіди, Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується. Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин. Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

 

4. ВИЗНАЧ-НЯ ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ТИПОЛОГІЙ В ДИФ.ПС. КОНКРЕТНІ ПРИКЛАДИ ХАРАКТЕРОЛ-Х ТИПОЛОГІЙ.

Характеролог-ні типології: Фрейд, Лоуен…

На прикладі Лазурського.

Основна його мета, скласти повну класифікацію характерів. Виступав за природній експеримент. У праці 1912 ствердж. що темпер. і характ. складають ендопсихічну (вроджену) сторони, а екзопсихічна характеризує ставлення до оточ. дійсності., що стало кроком вперед порівняно з механістичним уявленням провплив середовища. Екзопсихічні прояви: позитивне, негативне, утилітарне.

В основі його класифікації - принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, містить не тільки речі, природу, Л, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.Чисті типи:нижчий рівень – розсудливі, афективні, активні;

середній рівень – непрактичні теоретики-ідеалісти (вчені, художники, релігійні споглядачі), практики-ідеалісти (альтруїсти, гром працівники, владні, гсподарі);вищий рівень – альтруїзм, знання (індукція, дедукція), краса, релігія, суспільство, зовнішня д-ть та ініціатива, система і організація, влада і боротьба.

Комбіновані: науково-практичні, науково-суспільні, художньо-практичні, релігійно-адміністративні.Спотворені: 1) нижчий – пасивні (апатичні. безвільні), розважливі егоїсти, афективні спотворені, активні спотворені (безладні та зосереджено-жорстокі гвалтівники); 2) середній рівень – невдахи (непристойні мрійники, афективні невдахи, енергійні і розлючені), успішні (лицеміри, владні спотворені).

5. ЕКСПЕРТНІ МЕТОДИ (методи розуміння, клінічні методи) – методи, розраховані на професійний досвід, псих.інтуїцію самого психодіагноста. Незамінні там, де не розроблені чи невідомі стандартизовані процедури. Виявляються ефективними по відношенню до психічних явищ, які погано піддаються об’єктивації (суб’єктивні переживання, особистісні смисли, глибинні шари досвіду), а також відносно мінливих явищ, для яких важко створити фіксовану операціональну модель (динаміка цілей, станів, настроїв у групі). Суть методу – у проведенні аналізу проблеми з якісною і кількісною обробкою результатів індивідуальних експертних оцінок.

Якщо їх використовує експерт високої кваліфікації, вони стають більш надійним засобом у випадку індивідуальної психодіагн-ки. Глибокий експертний аналіз є необхідним первинним етапом у розробці будь-якої стандартизованої процедури.

ВИМОГИ ДО ЕКСП-Х МЕТОДІВ: 1) однозначно сформульовані цілі, предмет, галузь застосування методики, контингент досліджуваних (стать, вік, проф.досвід), цілі мають бути конкретизовані. Інструкції по використанню мають містити вказівку на необхідну кваліфікацію експертів, їх кількість для отримання достовірних даних; 2) інструкціїповинні пройти випробування на однозначність їх виконання експертами; 3) процедура обробки результатів повинна включати у себе документування проміжних етапів обробки; 4) користувачі-розробники повинні мати змогу відтворити нормативне дослідження; 5) головна організація повинна вести банк даних, забезпечуючи підготовку користувачів.

Будь-яка методика, що не відповідає вимогам, не може вважатись профес-ю психодіагн-ю методикою. Мет-ки повинні проходити атестацію у рамках головних методичних організацій, які повинні мати бібліотеку атестованих пс.діагн-х методик. Вся л-ра по методикам, що не пройшли атестацію, не може вважатись придатною для застосування у практичній психології.

ВИМОГИ ДО ЕКСПЕРТА: компетентність, креативність, відсутність схильності до конформізма, наукова об’єктивність, аналітичність, відсутність консерватизма, позитивне ставлення до інновацій.

 

 

Білет 26

1. Дайте характеристику понять про емоцій та почуттів. Розкрийте фізіологічні основи емоцій та емоційних станів. Наведіть основні види емоційних проявів.

2. Дайте характеристику видів і властивостей уваги. Покажіть їх прояв на уроці. Які причини розсіяності уваги

3. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку дітей раннього віку. Опишіть провідну діяльність та її розвиток у дітей протягом перших років життя. Яка її роль в розумовому розвитку дітей?

4. Зробіть порівняльний аналіз конституційних типологій Е. Кречмера, У.Шелдона. У чому їх спільні та відмінні ознаки? Визначте їх евристичність.

 

1. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

Всі емоційні прояви по тривалості перебігу і інтенсивності підрозділяються на афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес. Афект - інтесивніше, бурхливо протікає і короткочасна емоційний спалах. До афектів відносяться сильний гнів, лють, жах, бурхлива радість, глибоке горе, відчай. Ця емоційна реакція повністю захоплює психіку людини. Афект нав'язує людині необхідність виконати будь-яку дію, але при цьому у людини втрачається відчуття реальності. Емоції - це більш тривалі стани. Вони також представляють собою реакцію не тільки на поточні події, але і на ймовірні і згадувані. Настрій -це більш-менш тривалий і стійкий емоційний стан, фарбувальний всі інші переживання і діяльність людини. Тривалий настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів. Настрій завжди має причину. Нею можуть бути навколишня природа, події, люди, виконувана діяльність, стан здоров'я. Однак не завжди ці причини усвідомлюються. Недарма говорять про беззвітній смутку, безпричинному веселощі.

Стрес -це такий емоційний стан, який викликається несподіваною і напруженою обстановкою. Стресовими станами будуть дії в умовах ризику, необхідність самостійно приймати швидке рішення, миттєві реакції при небезпеці, поведінка в умовах несподівано мінливої обстановки. Тривалі стреси можуть вести до психосоматичних хвороб. Стрес має наступні стадії: - Фаза тривоги (мобілізація захисних сил організму, підвищує його стійкість); - Фаза стабілізації (при настанні адаптації); - Фаза виснаження.

2.. Види уваги виділяють за 2 принципами: 1) За спрямованістю на об’єкти: Зовнішня (сенсорна, рухова)увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. 2) За участю волі: Мимовільна виникає незалежно від волі, бажання чи мети, властива і тваринам. Вважається пасивною або вимушеною. Довільна увага керується свідомою метою, є вольовою і активною. Організує діяльність і спрямовує її до мети. Післядовільна увага – це мимовільна увага, яка виникає після довільної. Це цілеспрямована увага, що потребує зусиль для входження в процес роботи, а потім переходить в мимовільну.

Властивості уваги:Зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концент­рації на предметах розумової або фізичної діяльності. • Стійкість характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Роззосередженість - це негативна особливість уваги, зумов­лена послабленням сили зосередженості. Роззосередженість уваги наявна під час інтенсивного зосередження на чомусь. • Коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. • Переключення — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. • Концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об'єктах. • Розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об'єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша — свідомо. • Спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи ін­ших об'єктів. • Обсяг - це така кількість елементів, • Розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об'єк­та до іншого, нездатність зосередитися на чомусь протягом тривалого часу. Буває справжня та несправжня. Справжня – через недостатність внутрішнього гальмування. Несправжня – через зосередженість на іншому. Причини: емоційні перевантаження мозку; нечіткі інтереси; виховання, не цікаво; хвороби; перевтома; важкі переживання.

3. Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: "дитина — ПРЕДМЕТ — дорослий". Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. На цьому етапі дорослий бере в свої руки руку дитини й виконує нею певну дію. Далі з'являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, скеровує рухи малюка. До функцій дорослого на цьому етапі також входять контроль і оцінка виконуваної дитиною дії. Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета. Для розвитку малюка особливе значення має гра — діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.
Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками, сосками). На другому році життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предметами, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (наприклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.
Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення.Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного. Усе це створює умови для знайомства з раніше незнаними властивостями предметів, вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано тобто з допомогою інших предметів або дій.

 

4. ПОРІВНЯЛЬНЙ АНАЛІЗ КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ СІГО, КРЕЧМЕРА, ШЕЛДОНА. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ ОЗНАКИ.

СПІЛЬНЕ: Ними вперше було запропоновано комбінований підхід до розробки типологій. Включає в себе: опис соматотипу (тілобудова) та психодинамічні властивості (похідні від функцій певних органів) Кречмер виділив 3 типи конституції лептосоматичну/астенічну (тендітну) пікнічну (щільну, товсту) та атлетичну (мязову) що відповідають Шелдонівській ендоморфічній (велика к-ть жиру на плечах та стегнах) мезоморфічній (добре розвинена м’язова тканина, широкі плечі та грудна клітина) та ектоморфічний (слабкий розвиток внутрішніх органів та тілобудови, довготелеса людина) та конституційним типології за Сіго, який виділяє дигестивний (травний), м»язовий, дихальний та церебральний типи. Не був врахований соціальний вплив на розвиток психічних властивостей людини.

ВІДМІННЕ: Якщо Кречмер та Шелдон виділяють як опис соматотипу, так і психодинамічні властивості, то Сіго до похідних від певних функцій тіла не звертається. У Сіго – морфологічна типізація за переважаючим розвитком однієї з систем організму.

5.. Під інтерпретацією розуміють сукупність значень (сенсів), які приписуються певним чином разным даним. Отже, інтерпретувати експериментальні дані означає надати певний сенс отриманим в дослідженні результатам.

Виділяють такі рівні інтерпретації даних експериментального дослідження психіки: • змістовний, який передбачає якісний аналіз сукупності емпіричних об'єктів (наприклад, учасників малої групи) і відносин між ними (наприклад, міжособових взаємин), побудова моделі реальності (наприклад, социометрическую).• формальний, який полягає в кількісному аналізі сукупності результатів вимірювань, коли кожному об'єкту приписується певний формальний символ (як правило, число) так, щоб зв'язки між елементами системи відображали відповідні відносини між емпіричними об'єктами (наприклад, кількість виборів в групі певного її члена співвідноситься з його статусом в цій групі).

Інтерпретація результатів експериментального дослідження передбачає оцінку правильності ухвалення рішення про експериментальний ефект перш за все на основі міркувань щодо достовірності статистичного рішення, вірогідності помилок 1-го і 2-го роду, а також щодо особливостей переходу між різними рівнями гіпотез: статистичних і експериментальних, експериментальних і теоретичних. При цьому важливо зіставити вірогідність основного і конкуруючих психологічних пояснень фактів, які були отримані в експерименті.

Необхідними є також міркування щодо допустимих рівнів узагальнення в психологічній реальності, яка досліджувалася в експерименті, можливості перенесення виявленого ефекту на інші ситуації, популяції і тому подібне.

Отже, складовими інтерпретаційного етапу експериментального дослідження в психології є обробка даних, їх пояснення і узагальнення. Обробка даних в цілому направлена на переведення “сирих” даних в значущі результати, пошук основних параметрів розподілу даних — показників центральної тенденції (моди, медіани, середнього арифметичного і тому подібне) і дисперсії значень навколо цієї центральної тенденції. Першим кроком обробки є впорядкування даних, тобто їх класифікація і групування через табуляцію (складання таблиць, в яких результати розбиті по групах “сирих” значень, частот або відсотків), геометричне зображення залежностей між змінними (побудова полігонів частот, гистограм, графіків, графів, діаграм і тому подібне). Пояснення експериментальних результатів полягає у кожному конкретному випадку у визначенні можливості характеристики встановленого типу відносин як часткового випадку вже відомого закону. Тобто при поясненні дослідник орієнтований на пошук ширшої системи зв'язків, в яку можна залучити експериментальні факти.

 

 

Білет 27

1. розкрийте поняття “свідомість”. Суспільно-історична природа свідомості. Свідомість і підсвідомість

2. Поняття про волю, довільні дії та їх особливості. Проведіть аналіз складної вольової дії. Наведіть приклади.

3. Проаналізуйте основні принципи гуманістичної парадигми та типи практичного дискурсу гуманістичного навчання

4. Назвіть етапи створення та оновлення конституційної типології Е. Кречмером. Які основні критерії знаходяться в її основі?

5. проан роль застосування кореляції у пс дослідженнях. Кількісний вира і значення

 

1. Підсистема особистості «свідомість-самосвідомість» відображає її об?єктивний світ, індивідуальну свідомість. СВІДОМІСТЬ є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов?язку тощо, а також створення до них свого ставлення. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось під час суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об?єкт - значить включити його в систему своїх знань і зарахувати до певного класу предметів, явищ. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття. Підсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки. У підсвідомість витісняються і різні комплекси - нереалізовані бажання, пригнічені прагнення, різні побоювання і занепокоєння, амбіції і завищені претензії (комплекс Наполеона, нарцисизму, неповноцінності, сором'язливості та ін.)

2. ВОЛЯ - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Довільні дії виникають свідомо, під впливом різних мотивів. Мимовільні й довільні дії не протилежні одна одній, між ними немає чіткої межі. Один і той самий умовно-рефлекторний рух може бути мимовільним, якщо його спричинено периферичним подразненням, але він стає довільним, якщо його зумовлює центральне, кіркове подразнення. Структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомлення є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій. Однак довільні й вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми виявами. Вольова людина з властивою їй ієрархією мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість, цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює себе). І навпаки, людина з високим рівнем розвитку довільності (організована, володіє собою, керує своєю поведінкою) може не мати стійкої системи власних мотивів та цінностей і бути слабовільною. Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування. У складній вольовій дії можна виокремити чотири основні фази:виникнення спонукання та попередня постановка мети;стадія обмірковування і боротьба мотивів;прийняття рішення;виконання рішення. Процес перебігу вольової дії в реальних умовах завжди залежить від конкретної ситуації, тому різні фази можуть набувати більшої або меншої ваги, інколи сконцентровуючи на собі весь вольовий акт, а інколи зовсім нівелюючись.

3. Гуманістичний підхід до навчання. Послідовники гуманістичного підходу спираються на "Я - концепцію"(Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. «Я-концепція» формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки зі світом, що її оточує.) і відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб'єк:гивний досвід та прогнозувати його наслідки.

У своєму підході до людини і способу його навчання А. Маслоу виявляється прихильником внутрішньої детермінації, на відміну від Скіннера, який боровся за зовнішню детермінацію, як поведінки, так і навчання. Абрахам Маслоу наполягає, що необхідно в першу чергу навчати особистість людяності. Його не влаштовує, що під навчанням розуміється тільки придбання асоціацій, навичок і вмінь, зовнішніх, а не внутрішніх по відношенню до характеру, до самої людини. Це тільки одна, хоч і корисна частина навчання людини; вона важлива і корисна в технологічному суспільстві для вивчення об'єктів і речей. Можна навчатися навичкам водіння за допомогою бихевиорального підходу, можна навчати іноземної мови використовуючи метод асоціацій. Але навчатися людяності таким способом неможливо. Крім того, «світ може повідомити особистості лише те, що вона заслуговує, чому вона співмірна, до чого вона доросла,... за великим рахунком особистість може отримати від світу або дати світові тільки те, що являє вона сама» (А. Маслоу, з. 152). Маслоу зазначає, що в освіті сьогодні явно видно два різні підходи до навчання. Основна мета освіти при першому підході- це передача знань, необхідних в індустріальному суспільстві. Вчителі не задаються питанням, чому вони вчать тому, що вони вчать. Їх головна турбота - про ефективність, тобто про те, щоб вкласти більше фактів в голови якомога більшої кількості учнів, витративши при цьому мінімум часу, грошей і зусиль. Функція і головна мета освіти і виховання при гуманістичному підході - сутнісна, людська. Педагоги в такому випадку займаються самоактуалізацією своїх учнів, тобто допомагають людині стати настільки хорошим, наскільки він може. Ці два підходи породжують і два види освіти: зовнішнє і внутрішнє. Для гуманістичного підходу характерна внутрішня освіта, яка, в кінцевому рахунку, дозволяє студенту придбати такий набір знань, умінь, що дозволяють йому стати «хорошою людиною». Тоді проблема освіти зміститься не пошуку способу придбання інформації з більшими чи меншими витратами, а до того, як людині найбільш ефективно зрозуміти і особистісно оцінити цю інформацію для включення в свій досвід для подальшого використання в будь-яких сферах життя: в побуті і на роботі. Саме при такому підході одержувані знання стають осмисленими, як і сам процес навчання.

4. 1921 р. Ернст К. Кречмер запропонував синтетичну класифікацію, в якій увага приділяється не переважно одній з систем, а комплексу різноманітних ознак, які складаються в єдиний тип (ідея пізніше підхоплена синдромологією). За лікарською практикою він спостерігав, що хворі на шизофренію та МДІІ мають комплекси спільних зовнішніх ознак, якими чітко диференціюються на дві групи. Кречмер виділив чотири групи за будовою тіла, яким відповідали різні темпераменти та схильність до захворювання певними нозологіями.

Будова тіла Темперамент Захворювання: Астенічний тип (лептосоматик) -Шизотимічний –Шизофренія, Пікнічний тип -Циклотимічний –МДП,Атлетоїдний тип -їксотимічний (віскозний)- Епілепсія, Диспластичний тип -Грацільний тип –Істерія.

Кречмер не просто вказав на типові шляхи розвитку людського організму в індивідуальному формуванні, а й започаткував використання діалектичної єдності протилежних рис ("біполярність'" за Кречмером): в астеніка поєднуються холодність і хвороблива чутливість, пікнік схильний до підвищеного та заниженого настрою, в атлетика вибухонебезпечність поєднується з в'язкістю.

5. Кореляційний аналіз застосовують для визначення існування зв’язку чи прямої залежності між двома рядами даних, що допомагає встановити, чи можна передбачити значення одного показника, якщо відоме значення іншого показника. Значення коефіцієнту кореляції змінюється від – 1 до + 1. Величини, які знаходяться в цих межах, відображають максимально можливий взаємозв’язок змінних, що порівнюються.

При позитивній кореляції збільшення одного показника супроводжується аналогічною зміною другого; при негативній – зростання першого показника означає зменшення другого.

При порівнянні порядкових величин користуються коефіцієнтом рангової кореляції Ч.Спірмена (ρ), при порівнянні інтервальних величин – коефіцієнтом кореляції за К.Пірсоном (r).

Для встановлення взаємозв’язку між парами порядкових величин застосовують коефіцієнт рангової кореляції Спірмена (ρ). Коефіцієнт кореляції Персона (r) розраховується на основі відхилень первинних результатів та середнього квадратичного відхилення від їх середньоарифметичного значення.

Кореляція в психології застосовується у багатьох випадках. 1. Для визначення зв'язку між різними псих, функціями. 2. Для визначення зв'язку між псих. функціями і соматичними, конституціональними і физиологич. ознаками: вивчення соматичних конституцій Кречме-ра 3. Для визначення зв'язку між результатами тестових випробувань і практичними досягненнями, для характеристики окремих тестів відносно їх надійності: якщо при дослідженні відомих псих, якостей за допомогою тестів між ними виходить значна К., то цей тест може вважатися надійним для виявлення у інших цієї якості, що ми бачимо при професійному відборі.

 

Білет 28

1. Дайте визначення поняття пам’яті та розкрийте її значення в житті і діяльності людини. Теорії пам’яті, їх суть та характеристика

2. Опишіть рівні розвитку здібностей. Обдарованість, талант, геніальність як вищі прояви здібностей. Доведіть необхідність раннього виявлення задатків для розвитку здібностей.

4. Сучасні погляди на типологію психофізіологічних основ індивідуальності людини (В.М. Мерлін, В. М. Русалов).

5. Соціальні і етичні аспекти психодіагностики. Вимоги до психодіагностичної літератури. Типи документації, основні принципи професійної етики. Вимоги до психолога.

1.. Пам?ять - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці. Завдяки пам?яті людина може набувати потрібних для діяльності знань, умінь і навичок. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, здобутках, зафіксованих у пам?яті. Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам?яті від характеристик матеріалу, що запам?ятовується. В основі пояснення механізмів пам?яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам?ятовуються, встановлюється зв?язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв?язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов?язаного, а запам?ятовується те, що пов?язане із вже наявним в пам?яті матеріалом. Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам?яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам?ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам?ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об?єднання або, навпаки, роз?єднання його різних частин.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных