У структуру психіки входять: психічні властивості, психічні процеси, психічні якості і психічні стани. 1 страница

Головною психологічною функцією волі є посилення мотивації і вдосконалення на цій основі свідомої регуляції дій. Реальним механізмом породження додаткової спонуки до дії є свідома зміна сенсу дії таким, що виконує його людиною. Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким роздумує людина,підтримувати сконцентровану на нім увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття уяви, пам'яті, мислення і мови. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу рішення задачі, індивід обирає інший, іноді важчий, і прагне не відступати від нього. Нарешті, вольова регуляція контролю виконань дії полягає в тому, що людина свідомо примушує себе ретельно перевіряти правильність виконаних дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося. Проаналізуйте структуру складної вольової дії. У складному вольовому акті можна виділити, принаймні, чотири фази:Перша фаза -- виникнення спонукання до дії і попередня постановка мети.Друга фаза -- обговорення і боротьба мотивів.Третя фаза -- ухвалення рішення.Четверта фаза -- виконання рішення. Перша фаза характеризує початок вольового акту. Вольовий акт починається з виникнення спонукання, яке виражається в прагненні щось зробити. У міру усвідомлення мети це прагнення переходить в бажання, до якого додається установка на його реалізацію. Друга фаза вольового акту характеризується активним включенням в нього пізнавальних і розумових процесів. На цьому етапі відбувається оформлення мотиваційної частини дії або вчинку. Річ у тому, що мотиви, що з'явилися на першій стадії у вигляді бажань, можуть суперечити один одному. Третя фаза пов'язана з прийняттям однієї з можливостей як рішення. Проте не всі люди ухвалюють рішення швидко, можливі тривалі коливання з пошуком додаткових фактів, сприяючих затвердження в свого рішення. Четверта фаза -- виконання цього рішення і досягнення мети. Без виконання рішення вольовий акт вважається незавершеним. Виконання рішення припускає подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів самої справи.

2. Фізіологічна теорія. Згідно з ученням Павлова, матеріальною основою пам?яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв?язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв?язків є фізіологічним механізмом пам?яті. Запам?ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв?язки, що утворилися у відповідь на дію подразника.Фізіологічна основа пам?яті тісно пов?язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Учення про утворення тимчасових нервових зв?язків - це теорія запам?ятовування на фізіологічному рівні.

Теорії п.Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу.

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об'єднання або, навпаки, роз'єднання його різних частин.

3. Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою. Інтенсивний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що мову, на думку Д.Б. Єльконіна, слід розглядати не як функцію, а як особливий предмет, яким дитина опановує точно так, як опановує іншими знаряддями (ложкою, олівцем тощо). Розвиток мови — це "гілочка" в розвитку самостійної предметної діяльності.Вік від одного до трьох років — це стадія сензитивності (особливої чутливості, сприйнятливості) дитини до мовних впливів, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим. До трьох років дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови. її словниковий запас становить 1200— 1500 слів, вона використовує поширені речення (5—6 слів), виявляє активність у мовному спілкуванні з дорослими та дітьми, оволодіває експресивно-мімічними діями (усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики). Якщо дитина з певних причин не має необхідних умов для розвитку мовлення, то пізніше надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2—3-му роках життя необхідно особливо інтенсивно займатись її мовленнєвим розвитком.
Автономна мова дитини в перші місяці другого року життя трансформується і зникає.Незвичні і за звучанням і за змістом слова замінюються словами мови "дорослих". Зрозуміло, що швидкий перехід на новий рівень мовного розвитку можливий лише в сприятливих умовах — у першу чергу, при повноцінному спілкуванні дитини з дорослим. Якщо спілкування недостатнє* або, навпаки, рідні виконують всі бажання малюка, орієнтуючись на його автономну мову, розвиток мови уповільнюється. Спостерігається затримування мовного розвитку і в тих випадках, коли в сім'ї ростуть близнюки, які інтенсивно спілкуються один з одним на спільній дитячій мові.

Пізніше, в 2—3 роки виникає розуміння мови-розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді, які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують. Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10—12 слів, в два роки — близько 300 слів, в три роки словник складає 1200—1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники дієслова і прикметники На другому році у дитини з'являються перші дво-трислівні речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу. Як вказував Л.С. Виготський, мова дитини перетворюється із засобу спілкування у-засіб впливу дитини і на власну поведінку. Це спостерігається ближче до третього року її життя. Мовлення дитини поступово починає виступати і в ролі організатора її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах виконання цих дій, зокрема, у формі так званого "егоцентричного" мовлення, тобто розмови дитини із собою, що формується на основі спілкування з іншими. чутливості дитини до мови дорослих.

4. . Зв'язок обраної професії типу особистості знайшов своє відображення у "теорії професійного вибору" Дж.Голланда (1963 р.), який виділив шість основних родів діяльності, характеристика яких відображена у таблиці (див. наступну стор.65).

Деякі жінки прагнуть спочатку виростити дітей, лише потім піти працювати. Інші - спочатку добитися успіхів у кар'єрі, а треті обирають таку роботу, що не буде заважати їх сімейному життю.

Вибираючи кар'єру, необхідно оцінити можливість майбутнього працевлаштування. Навіть ті спеціальності, що користуються хорошим попитом сьогодні, в майбутньому, по мірі розвитку технологій, можуть виявитися непотрібними. Основні роди діяльності, Приклади професій, Характеристики тилу особистісних особ­ливостей, що обумовлюють певний вибір:- Практична,Фермер, водій вантажівки Несоціалізованість, зрілість, маскулінність, екстравертованість, наполегливість:Дослідниць­ка Хімік, біолог Несоціалізованість, маскулінність, інтровер-тованість, самодостатність, наполегливість; Суспільна Соціальні ро-бітникі, вчителі Рухливість, підприємливість, консерватизм, фемінність, соціалізованість;Традиційна Банківські службовці, книготорговці Конформність, консерватизм, залежність, маскулінність, несором'язливість, екстра­вертованість, відповідальність; Підприєм­ницька Бізнесмени, політики Соціалізованість, домінантність, консерва­тизм, імпульсивність; Художня Музики, актори Незрілість, витонченність, параноїдальність, інтровертованість

5. ОПИТУВАННЯ – це метод збору інфо на основі вербальної (усної чи письмової) комунікації. Дає змогу отримати інфо про події минулого чи теперішнього, про факти, результати діяльності. 2 види: усне і письмове. УСНЕ (інтерв’ю) – використ-ся коли необхідно визначити емоційну реакцію людини стосовно певних питань, але вимагає достатньої кількості часу. ПИСЬМОВЕ (анкетування) – викор-ся в тих випадках, коли за короткий проміжок часу необхідно зібрати достатню к-ть інфо по досліджуваній проблемі. ІНТЕРВ’Ю – метод збору первісної інформації на основі вербальної усної комунікації. 6-10 запитань (7-10 хв)Бесіда – 3-5 запитань (до 1 год) ВИДИ: 1) вільне/стандартизоване; 2) клінічне/діагностичне (кероване, вільне, індивідуальне, групове, масове).Інтерв’ю дає змогу фіксувати емоції респондента!!! ОСНОВНІ ЗМІННІ КОМУНІКАТИВНИХ МЕТОДІВ: 1) особистість дослідника (ступінь обізнаності з проблемою респондента, спостережливість), 2) особистість респондента (зміна рівня мотивації, актуальні емоційні стани, особливості особистості, ступінь втоми), 3) інфо, яка досліджується, 4) ситуативний фактор (наявність перешкод, тривалість бесіди). ДРУГОРЯДНІ ЗМІННІ: 1) вікова різниця, 2) к-ть людей, присутніх при інтерв’ю, 3) умови, в яких воно відбувається, 4) статева приналежність. ВИМОГИ ДО ІНТЕРВ’ЮЕРА: кваліфікованість, компетентність, комунікабельність, відповідальність, за необхідності вміти вмовити респондента на інтерв’ю, вміти створювати дружню і довірчу атмосферу, збереження нейтральної позиції під час інтерв’ю, вміння «залишатись непомітним» і відводити роль лідера респонденту.

!!! не можна пояснювати респонденту, як розуміти те чи інше питання або що мається на увазі, оскільки він буде відповідати не на заплановане запитання, а не те, як його розуміє інтерв’юер!!!

Білет 19

1. Виявіть та проаналізуйте відмінності та подібності темпераменту і характеру.

2. Розкрийте поняття самосвідомості особистості. Який взаємозв’язок між поняттями “самооцінка”, “самоповага”, “рівень домагань”.

3. Охарактеризуйте передумови і початок формування особистості дитини в ранньому віці. Дайте пояснення такій вимозі дитини: ”Я сам”.

4. Проан. Функціональні типології у ДП

5. Діагностика психічних станів: страху, хвилювання, тривожності. Тривога і тривожність, причини їх виникнення. Вплив стану тривожності на діяльність. Види тривожності.

1. Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мірі не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.
   Хоча темперамент не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливості, певним чином створених на трудової та громадської діяльності індивіда. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини, а органічно входить у його структуру. Життєві враження, виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту - типі вищої нервової діяльності-поступово тчуть візерунки.
   Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.
   Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому сенсі є взаємообумовлених процесів.

2. САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість орієнтована на весь об?єктивний світ, то об?єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб?єкт, і як об?єкт пізнання. Самооцінка особистості - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніше самооцінка, тим адекватніший рівень домагань. Занижений рівень домагань, коли людина обирає занадто прості, легкі цілі (хоча могла б досягти значно більш високих цілей) можливий при низькій самооцінці (людина не вірить у себе, низько оцінює свої здібності, можливості, відчуває себе “неповноцінною”), але також можливий і при високій самооцінці (коли людина знає, що вона розумна, спроможна, але цілі обирає простіші, щоб не “перетруджуватися”. Завищений рівень домагань, коли людина ставить перед собою занадто складні, нереальні цілі, об'єктивно може призводити до частих невдач, розчарування, фрустрацій.

3. У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість. Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до “сили Я”, основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забезпечує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до “слабкості Я”, що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тенденція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Основними функціями Я є самоузгодження внутрішнього світу людини, забезпечення його цілісності (холістичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досвіду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагування на моральні та соціальні норми і духовні цінності.

Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать: — називання свого імені в різних варіантах; — твердження про себе в першій особі (“Я”); — здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби (“Я хочу”, “Я буду”); — позитивно забарвлене твердження про себе (“Я гарний”); — позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію; — прагнення до активних самостійних дій.

4. Функціональні типології у диф.Ψ. Найбільш відома функціональна типологія Юнга – за 4-ма психічними функціями. Юнг, як психолог, вважав, що мислення і відчуття утворюють раціональний рівень сприйняття миру, оскільки включають причинні думки. Почуття і інтуїція ж, навпаки, є нераціональним рівнем, оскільки не припускають використання поняття причини. З'єднані попарно: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Усередині кожної пари таких функцій тільки одна може домінувати в кожен окремий момент часу. Подібна домінуюча функція у поєднанні з тією або іншою психологічною спрямованістю (інтроверсія-екстраверсія) утворює вісім психологічних типів (наприклад, екстравертний розумовий тип, або інтровертний інтуїтивний тип). Також Юнг описує і статеві відмінності у розвитку основних функцій. Так, у чоловіків частіше зустрічаються свідомі мислення та відчуття, а почуття та інтуїція – у жінок.

Фактор первинність-вторинність, потрактований як лабільність-вразливість, став однією з підстав типології Г. Хейманса - Ле Сенна. В результаті дослідження біографій 110 історичних особистостей було встановлено, що поряд з показниками емоційність-неупередженість (Е + і Е-) і активність-пасивність (А + і А-) цей показник є основним елементом (рисою) характеру. Різні комбінації з емоційності, активності і первинності - вторинності (П і В) складають вісім основних типів: нервовий (Е +, А-, П); сентиментальний (Е +, А-, В); дуже діяльний, бурхливий (Е +, А +, П); пристрасний (Е +, А +, В); сангвінік (Е-, А +, П); флегматик (Е-, А +, В); аморфний, безтурботний (Е-, А-, П); апатичний (Е-, А-, В). Можливі також змішані типи. Особливості психофізіологічних реакцій людини послужили основою для типології К. Н. Корнілова. З поєднання таких характеристик реакцій, як швидкість і сила, виходять 4 типи поведінки: 1) особи з природною схильністю до швидкого і сильного способу реагування – мускульно-активний тип; 2) особи із природною схильністю до швидкого і слабкому способу реагування – мускульно-пасивний тип; 3) особи з природною схильністю до повільного і сильному способу реагування – сенсорно-активний тип; 4) особи з природною схильністю до повільного і слабкому способу реагування – сенсорно-пасивний тип.

5. На думку Є.П. Ільїна, тривога – це емоційний стан гострої внутрішньої часто беззмістовної схвильованості, яка пов’язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності найбільш науково обґрунтованим є пояснення поняття “тривога” - неприємного для особистості емоційного стану, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруження, очікуванням несприятливого розвитку подій. Стан страху належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Він виникає у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямований на джерело дійсної чи уявної небезпеки Страх – це дуже сильна емоція, яка справляє відчутний вплив на всі когнітивні процеси та поведінку людини. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті чи ситуації, які сигналізують нам про небезпеку.Такі психомалюнки, як „Неіснуюча тварина”, „Малюнок людини”, „Автопортрет” та інші, дають можливість дослідити різні особливості психіки дитини та її психічні стани. Насамперед, це можливість виявити такі стани, як астенія, тривога, страх, агресія, депресія, У дослідженні також можна використати проективні тести: тест тривожності Р. Темпл, М. Дорки, дитячий апперцептивний тест (ДАТ), а також тест кольорових виборів Люшера, а саме, використана семантика кольорів при аналізі малюнкових проективних тестів.,м.Спілберга

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: