За провідним аналізатором виокремлюють такі види сприйняття: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове.

В основу другого типу класифікації сприйняття покладено форми існування матерії: простір, час і рух. Сприйняття простору - це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, об?ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі. Сприйняття простору має велике значення. Воно є обов?язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. Сприйняття часу - це відображення об?єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Фізіологічною основою процесу сприйняття часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини. Воно здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші аспекти явищ об?єктивної дійсності. Сприйняття руху - це відображення зміни положення об?єктів у просторі.

За активністю сприйняття поділяють на :Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Навмисне.

Властивості: Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей. Структурність сприйняття виявляється в тому, що, відображаючи предмети та явища в цілісності, людина виокремлює в них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо. К онстантність - це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються. Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Осмисленість. Узагальненість сприйняття - це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Вибірковість.

3. Професійний розвиток педагогічного працівника – це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійної компетентності й розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної діяльності та власної програми розвитку.

Не існує меж професійного саморозвитку, оскільки цей процес динамічний, діалектичний і зумовлений новими цілями й вимогами, які з’являються відповідно до змін стандартів професійної діяльності, ідеальних уявлень про сенс, зміст, форми і методи професійної діяльності.

Існує багато факторів, які впливають на творчий розвиток педагога. Одним з таких факторів є вміння користуватися рефлексією, тобто рефлексивна компетентність учителя. Розвиток педагога зумовлений творчим потенціалом особистості, що, формується на основі накопиченого нею соціального досвіду, психолого-педагогічних і предметних знань, нових ідей, умінь та навичок, що дозволяють знаходити й застосовувати оригінальні рішення, новаторські форми й методи, й тим самим удосконалювати виконання своїх професійних функцій.

Саморозвиток розглядається нами як безперервний процес, у якому під впливом певних мотивів визначаються і досягаються конкретні цілі за рахунок змін особистої діяльності, поведінки або шляхом зміни себе самого, використовуючи форми самоствердження, самовдосконалення та самоактуалізації. Виділено чотири стадії професійного самовиховання педагога:Прийняття себе і визнання потреби в професійному саморозвитку.Саморозвиток і самовдосконалення.Стабілізація необхідності потреби саморозвитку як базової в розвитку особистості і професіонала.Входження в цілісну систему саморозвитку (з урахуванням підйомів і спадів у процесі руху до поставлених цілей).

Процес самовиховання вчителя починається із самопізнання, самовивчення й ухвалення рішення про необхідність постійно працювати над собою й викорінювати в себе небажані якості. Потім іде постановка мети й розробка програми, пов'язаної із самоорганізацією й використанням необхідних методів і прийомів самовиховання. І нарешті, практична реалізація програми, що включає саморегулювання й самокоректування професійної діяльності

4. В процесі життєдіяльності людина опиняється зв’язаною із світом двояким способом: 1) придбавши або використовуючи речі і 2) встановлюючи відносини з іншими людьми (і з самим собою)»,. Перше Е.Фром назвав процесом асиміляції, а друге – процесом соціалізації. І як би людина не будувала свої відносини з іншими людьми, любила їх чи ненавиділа, прагнула б бути авторитетом або рабом, все це буде диктувати їй власний характер.

Соціальний характер - специфічна форма, яку надає енергії людини динамічна адаптація його потреб до певного способу існування даного суспільства. Ідеї несуть в собі емоційну насиченість, що визначає дух будь-якої культури. Ідеї можуть стати реальними силами, але лише у тій мірі, в якій вони відповідають особливим людським потребам, що властиві даному соціальному характерові. Соціальний характер інтеріорізує зовнішні вимоги і тим самим використовують енергію людини для розв'язання завдань даної економічної і соціальної системи. Характер не зафіксований у біологічній природі людини, його розвиток визначається основними умовами життя.

У залежності від орієнтацій характеру і від того, в якій мірі проявляються ті чи інші його риси, Е.Фром розділив характер на продуктивний і непродуктивний.

Непродуктивних типів орієнтацій Е.Фром виділив аж чотири, а от продуктивну знайшов лише одну.Отже, розглянемо спершу непродуктивні типи характеру.

(а) Рецептивна орієнтація, тобто орієнтація прийняття, запозичення полягає у тому, що людина вірить, що все що їй потрібно, вона може отримати з зовнішнього світу. Люди з рецептивною орієнтацією очікують всього ззовні. Якщо вони релігійні, то все, чого вони очікують отримати від життя, вони чекають отримати від Бога. У питаннях любові, вони чекають, щоб любили саме їх, а не вони. Зробіть такій людині пропозицію і вона відповість «так», не залежно від того, любить вона вас чи ні. (б) Експлуататорська орієнтація. Людина з такою орієнтацією, подібно до рецептивної, вважає, що всі блага отримає з навколишнього світу, а самому годі щось робити. Різниця між цими орієнтаціями в тому, що експлуататор, замість очікувати чогось, забирає силою і обманом. Такі люди, не здатні створювати власний світ і побудувати окремі стосунки, прагнуть заволодіти чужими ідеями, речами і коханими. Їм подобається та річ, яка подобається іншим, вони кохають того, кого вже хтось кохає.

(в) Накопичувальна орієнтація. Люди з такою орієнтацією прямо протилежні двом попереднім. Вони песимістичні, нічого не очікують ні від Бога, а ні від людей і зовнішнього світу. До всього нового вони ставляться обережно і з недовірою. Їх спокій залежить від того, наскільки добре вони берегтимуть те, що мають. Таких людей не заставиш нічого викинути, навіть старі і непотрібні речі. Всі шухляди і закутки забиті речами. Вони педантичні і фантастично чистоплотні. Ринкова орієнтація – це найяскравіший приклад сучасного характеру. Люди стали на рівні з речами продавати самих себе, тобто кожна людина є одразу і продавець і товар. Інші люди також сприймаються як товар. Такі люди женуться за престижем, статусом, успіхом. В людини з ринково орієнтованим характером, на відміну від трьох попередніх, формуються лише ті якості, які можна вигідніше продати.(д) Продуктивна орієнтація.У продуктивному характері на перше місце поставлена любов, а разом з нею: турбота, відповідальність, повага і знання.

5. Неекспериментальні методи Спостереження – метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків. Наукове (психолого-педагогічне) спостереження повинно відповідати наступним вимогам: цілеспрямованості, самостійності, природності, плануванню, систематичності, об'єктивності, фіксації фактів.

Анкетування. Анкети розрізняють за змістом, функціями, формою. За змістом анкети можуть стосуватись фактів, суджень, характеристик певних людей, намірів, подій. За функціями анкети можуть мати так звані питання – фільтри для-відсіювання певної інформації, контрольні питання. За формою анкети бувають відкриті і закриті. Позитивні сторони методу – в його масовості, швидкості одержання інформації, легкої обробки даних, можливості застосування математичних методів обробки даних і порівняльного аналізу декількох обстежень. Недоліки методу – важко розраховувати на повні, правильні, точні відповіді, неможливість втручання в сам процес анкетування, немає гарантій недобросовісного заповнення анкет тощо.

· Бесіда вимагає дотримання наступних правил: 1) починати з питань, які є приємними для учня і дозволяють встановити з ним контакт; 2) вибирати час і місце проведення бесіди; 3) не слід задавати питань біографічного або анкетного характеру (це бажано з'ясувати раніше); 4)бесіду слід вести з врахуванням віку, інтересів, нахилів, індивідуальних властивостей учня; 5) при необхідності уточнень ні в якому разі не давати учню підказок, натяків тощо 8) бесіда не повинна тривати більше 30-45 хв. Позитивні сторони методу в тому, що можна підтримувати контакт з учнем, враховувати його відповіді, реакції, оцінювати поведінку співбесідника. Недоліки методу в тому, що ми одержуємо не об'єктивний факт, а думку про нього, учні часто говорять те, що від них чекають, деколи довільно чи мимовільно подають викривлені факти тощо.

Експериментальні методи Основною ознакою експерименту є те, що експериментатор не лише контролює хід досліду, але й створює умови, використовує (чи розробляє) методики, завдяки яким виявляються певні досліджувані психічні явища. Можливість математичної обробки даних, стандартизація, контрольованість результатів експерименту з боку інших дослідників роблять його найпрогресивнішим методом педагогічної психології. Можна виділити такі види експерименту як природний, лабораторний і моделюючий.

Природний має можливість вивчати психічні явища, що деколи не можливо в умовах лабораторного експерименту. В природному експерименті виділяють констатуючий і формуючий варіанти (або етапи). В констатуючому експерименті встановлюється (констатується) наявність тих чи інших явищ (на момент експерименту). У формуючому експерименті не тільки створюються умови для прояву певних психічних явищ, але вони активно формуються в ході експерименту (навчаючий чи виховуючий експеримент). В моделюючому експерименті (деколи його називають генетико-моделюючим) моделюється процес становлення та розвитку різних психічних функцій у діяльності.

Білет 12

1. Розкрийте поняття характеру особистості. Структура характеру. Характер і темперамент

2. Проаналізуйте основні емоційні стани, їх зовнішній вираз та необхідність управління ними в спілкуванні та діяльності вчителя. Прояв емоцій і культура поведінки

3. Субкультура і її роль у становленні особистості підлітка. Особливості групування в підлітковому віці. Товаришування і дружба.

4. П’яти-факторні моделі особистості. Історія створення, основні постулати, засновники. Охарактеризуйте зміст виділених факторів

5. Основні етапи дослідження: попередня підготовка дослідника, її зміст та значення, інші етапи. Причини виникнення помилок при проведенні ПД та їх наслідки

1. Поняття про характер. Структура характеру. Характер і темперамент. Термін "характер"- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток". Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

Структура характеру.Характер є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдність. Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:1. Спрямованість,2. Переконання,3. розумові риси,4. Емоції,5. Волю,6. Темперамент,7. Повноту,8. Цілісність,9. Визначеність,10. Силу.

Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе.

Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку.Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на жодні перешкоди.

2.. Емоційні стани:настрій, афект, стрес, фрустрація, пристрасть.

Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус. Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умов напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання. Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності і за якого людина опиняється в стані безнадійності, втрати перспективи.Фрустрація виникає внаслідок конфліктів особистості з оточуючими, особливо в колективі, в якому людина не має підтримки, співчуття. П ристраст і — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

Вияв емоцій та почуттів. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і мають зовнішній вияв. Вони виявляються у виразних рухах і міміці (виразні рухи обличчя), пантоміміці (виразні рухи тіла), голосових реакціях (інтонація і тембр голосу), фонетичних змінах мовлення, перебудови синтаксичної будови мовлення, появи „запинок" тощо. Емоційні вияви виявляються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор, реакції зіниць). До зовнішніх виявів емоцій відносяться також сльози (від радості чи горя), слина (від хвилювання пересихає в роті), піт (холодний піт від страху).

Керування емоційним станом Внутрішня техніка вчителя – це не що інше, як управління емоційним станом.Суть отриманих даних – пізнання самого себе (у певних звісно межах), а також набуття цілком конкретних навичок і умінь саморегуляції.Важливою умовою є дотримання душевної рівноваги. Тому не варто допускати похмурість, перебільшення чужих вад. Важливо звертатися до гумору, так само, як бути оптимістом і доброзичливою людиною.Існують певні умови для формування цих якостей, а саме: розуміння соціальної ролі своєї професії, розвинуте почуття обов’язку, педагогічна правильність, емоційна чуйність, самоаналіз та самооцінка, професійне педагогічне мислення.

3.. Субкультура - це соціальна, етнічна чи економічна група з особливим власним характером у межах загальної культури суспільства. Підлітковий вік, особливо з 13-15 років - це вік формування моральних переконань, принципів, якими підліток починає керуватись у своїй поведінці. Моральні переконання підлітка складаються під впливом навколишньої дійсності. Вони можуть бути помилковими, неправильними, спотвореними. Дуже сильною є потреба в сепарації та відокремленні від батьків, в запереченні їх авторитету, в опозиційності. Адже без такого психологічного заперечення батьків буде ускладнене подальше самовизначення, ідентифікація, взаємодія із старшими людьми та входження в «дорослий» світ.

У цей період вони прагнуть себе затвердити, особливо в очах однолітків. Але зате зростає роль і значення референтних груп, з'являються нові образи для наслідування. Підлітки, що втратили орієнтир, що не мають підтримки серед дорослих, намагаються знайти ідеал чи зразок для наслідування. Таким чином, вони примикають до тієї чи іншої неформальної організації. Особливістю неформальних об'єднань є добровільність вступу до них і стійкий інтерес до певної мети, ідеї. Друга особливість - суперництво, в основі якого лежить потреба самоствердження. Саме там підліток вчиться самовиражатися, спілкуватися, приміряти на себе ролі дорослих людей та дорослої поведінки, отримує підтримку та схвалення, спілкується з людьми протилежної статі та встановлює з ними стосунки, вчиться досягати поставленої мети. Тобто підліток в межах своєї групи вчиться дуже важливим речам і здобуває важливі навички.

Позитивне спрямування субкультур: Молодіжні субкультури створюють свою культуру, яка допомагає молодим людям адаптуватися до життя, беруть на себе частину функцій соціалізації індивідів, з якими не справляється сім'я, школа, формальні молодіжні організації, держава;

Негативне спрямування субкультур:- Прояви вандалізму, бездіяльність, вживання наркотиків, розпуста.- Приклади груп з негативним спрямуванням. - Гопники себе так не називають. В них орієнтація на систему цінностей кримінальної субкультури. Тут панує культ сили, земляцтва, взаємовиручки і взаємозалежності. Накачані, коротко стрижені, більш агресивні на своїй території, вживають наркотики. Демонстративний пасивний протест проти світу дорослих, пристрасть до рок-музики.- Скинхеди - схильні до насилля, підтримують ідеї фашизму і расизму, ведуть пасивний бездіяльний спосіб життя. Вживають наркотики, щоб досягти агресивного стану і подолати моральні бар'єри.- Растамани - більшість вважають причетними себе до цієї субкультури тільки тому, що вживають марихуану та гашиш. Справжні растамани - це прихильники релігійно-політичної доктрини домінуючої африканської раси.

Профілактикою проти такого поглинання підлітка може бути підтримка його в сім`ї батьками, спілкування «на рівних», визнання самостійності та автономності підлітка, довірливе, інтимне спілкування з ним, відсутність тиску та докорів, Прямі заборони чи висміювання підлітків не дають позитивних результатів. Будь-який прояв неуваги до проблем підлітків і молоді здатний створити ще більші проблеми для суспільства.

4. У факторних теоріях особа. розглядається як що складається із стабільних внутр. чинників, що обумовлюють індивідуальні відмінності. У цій теоретич. рамці працювали Оллпорт, Айзенк, Кеттелл, Р. Норман, Л. Голдберг.

Створення пятифакторную моделі особистості, як і роботи згаданих авторів, базувалися на лексичному підході: виділення критеріїв для опису особистості з аналізу природної мови і подальшої наукової таксономізаціі. Типова процедура дослідження в рамках даної моделі виглядає так. Підготовлені експерти виділяють в словнику прикметники, які описують індивідуальні відмінності в поведінці. Потім вибираються поняття за критерієм релевантності, використання, природності і класифікуються за категоріями особистісних якостей. Структура рис піддається ретельному аналізу. Для отримання остаточної таксономічної структури проводиться факторний і кластерний аналіз даних досліджень, побудованих як процедура оцінювання та самооцінки.
У результаті проведеної роботи виділилися п'ять факторів, які виявили стійкість на різних вибірках, в т.ч. і в різних соціокультурних умовах. Запропонована на основі досліджень П. Коста і Р. Мак-Кра структура особистості, в 1961 р. отримала назву Big Five (Велика п'ятірка). Вона складається з таких вимірів (у дужках наводяться прикметники, що отримали найбільші навантаження по факторах): I. Екстраверсія: товариськість, напористість, висока активність vs спокій, пасивність і стриманість.II. Доброзичливість або Приємність: доброта, довірливість і теплота vs ворожість, егоїзм і недовірливість.III. Сумлінність або Надійність: організованість, грунтовність і надійність vs безтурботність, недбалість, ненадійність.IV. Емоційна стабільність або Нейротицизм: розслаблення, врівноваженість, стійкість vs нервозність, пригніченість, дратівливість.V. Культурність, інтелектуальність або Відвертість до досвіду: надихнула, допитливість, креативность vs вузькість інтересів, рядова, обмеженість.

На основі пятифакторную моделі особистості розроблений особистісний опитувальник NEO PI-R. В якості критичного зауваження слід зазначити, що в теорії не приділяється достатньої уваги проблемі розвитку (за винятком обговорення окремих лонгитюдинальном досліджень та порівняння даних, отриманих на різновікових вибірках). За змістом п'ятифакторна модель особистості - структура індивідуальних відмінностей, а не структура особистості, яка дозволяє зрозуміти і передбачити динаміку розвитку, причини порушень і т. п.

5. Кожний етап передбачає визначення певних цілей, які спрямовані на встановлення надійного та об’єктивного діагнозу. Підготовчий етап передбачає ретельну підготовку до проведення дослідження. Містить перелік важливих для всього дослідження кроків, серед яких: визначення мети дослідження; висування психодіагностичної гіпотези (гіпотез); постановка конкретних задач; визначення об’єкту дослідження та способу організації; формулювання попереднього визначення феномену, що вивчається; створення психодіагностичного комплексу, який включає валідні та надійні методики;проведення пілотажного дослідження (у випадку необхідності); коректування (у випадку необхідності) психодіагностичного комплексу.

Основний етап орієнтований на безпосереднє проведення психодіагностичного дослідження. На цьому етапі відбувається безпосередня взаємодія психолога-діагноста та досліджуваного. Тривалість основного етапу залежить від складності та масштабності поставлених цілей, кількості конкретних задач, психічного стану досліджуваного та інших психологічних та непсихологічних факторів. Завершується основний етап первинним узагальненням психологічної інформації. Заключний етап – це опис та інтерпретація отриманого матеріалу, співставлення результатів із гіпотезою дослідження.

А. Левицький визначає такі джерела неточностей, помилок в діагнозі: недостатність часу, відпущеного на обстеження, відсутність надійних джерел інформації про випробуваному і низький рівень наших знань про закони, які керують порушеннями поведінки. 3.Плевіцька виділила їх дві основні групи. Це помилки, пов'язані зі збором даних та їх переробкою. До першої групи помилок відносяться: • помилки спостереження (наприклад, «сліпота» на важливі для діагнозу риси, прояви особистості; спостереження рис у зміненій якісно або кількісно формі); • помилки реєстрації (наприклад, емоційна забарвленість записів у протоколі, що свідчить скоріше про ставлення психолога до обстежуваного, ніж про особливості його поведінки; випадки, коли абстрактна оцінка видається за предметну, відмінності в розумінні одних і тих самих термінів різними людьми); • помилки інструментальні виникають внаслідок невміння користуватися апаратурою та іншої вимірювальною технікою як в технічному, так і в інтерпретаційному аспекті. Основні помилки в переробці, інтерпретації даних: • ефект "першого враження" - помилка, заснована на переоцінці діагностичного значення первинної інформації; • помилка атрибуції - приписування обстежуваній рис, яких у нього немає, або розгляд нестабільних рис як стабільних; • помилка помилкової причини;

Білет 13

1. Проаналізуйте методи психологічних досліджень у сучасній психології: експериментальні методи, їх види та вимоги до їх організації і проведення

2. Розкрийте поняття «здібності», охарактеризуйте їх структуру, покажіть взаємозв’язок знань, умінь, навичок, вольових рис характеру і здібностей.

3.Ох. психологію школяра. Співвідношення навчання і розвитку. Розвиток пізнавальної сфери і інтелекту.

4. Поняття про факторні теорії особистості. Основні теоретичні передумови, приклади їх втілення та значення для диференціальної психології (за Р. Кеттелом, Г. Айзенком

5. Форми та ознаки наукового спостереження, запобігання недоліків спостереження у процесі психодіагностування. Можливості спостереження, суб’єктивна незалежність психолога

1. Методи наукових досліджень - це ті прийоми та засоби, за допомогою яких вчені отримують достовірні відомості, що використовуються далі для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій. У психології виділяються чотири групи методів (за Б. Г. Ананьєва): I група - організаційні методи. Вони включають порівняльний метод; лонгітюдний метод; комплексний метод (в дослідженні беруть участь представники різних наук; при цьому, як правило, один об'єкт вивчають різними засобами). II група - емпіричні методи, що включають: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, інтерв'ю, бесіда), аналіз продуктів діяльності, біографічні методи. III група - методи обробки даних, що включають: кількісний і якісний (диференціація матеріалу по групах, аналіз) методи. IV група - інтерпретаційні методи, що включають генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, критичних моментів і т.п.) і структурний (встановлює структурні зв'язки між усіма характеристиками особистості) методи.

Спостереження – цілеспрямоване, планомірне і умисне сприйняття поведінки і діяльності людини, що проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності. Опитування являє собою метод, заснований на отриманні необхідної інформації від самих обстежуваних шляхом запитань і відповідей. Види опитування: усний, письмовий і вільний. Головним методом психологічного дослідження є експеримент – створення штучної ситуації, де властивість, що вивчається проявляється і оцінюється найкраще. Тести займають проміжне положення між суб'єктивними і об'єктивними методиками. Методи моделювання застосовуються, коли використання інших методів утруднено. Моделі можуть бути технічними, логічними, математичними, кібернетичними і т.д. Крім зазначених методів існують і інші методики вивчення психічних явищ.

2. Здібності людини є її істотними властивостями.Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій,та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, але які, проте, не є знаннями, уміннями або навичками.Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює й забезпечує їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне використання на практиці.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне.

До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

Здібності людини спираються на наявні в неї знання, вміння та навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що формуються й розвиваються в процесі набування людиною нових знань, умінь і навичок.Проте це не означає, що здібності людини - це лише її вміння, знання і навички. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки або за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини.Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, але які, проте, не є знаннями, уміннями або навичками.Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, наголошує на їх єдності.

3. Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Дорослий. Його завдання — допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими. спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості.

У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.
4. Раймонд Кеттелл Використовуючи індуктивний метод, він зібрав кількісну інформацію з трьох джерел: реєстрації реальної поведінки людей упродовж їхнього життя (L-дані), свідчень самих людей про себе (Q-дані) та результатів об?єктивних тестів (Т-дані), обчислив взаємну кореляцію величин, сформував кореляційну матрицю і з неї вивів первинні фактори. Ці фактори здобувають психологічне значення у сфері трьох категорій властивостей особистості - темпераменту, здібностей та мотивації.

Загалом Кеттелл виокремлює 35 особистісних рис: першого порядку - 23 риси, властиві нормальній особистості, та 12 патологічних рис. Ці фактори корелюються між собою, що дає змогу провести повторний факторний аналіз і виявити принаймні вісім рис другого порядку. Ці первинні та вторинні фактори в теорії Кеттелла мають назву «основних рис особистості», але всі вони переважно є темпераментними рисами.

Англійський учений німецького походження Ганс Айзенк увійшов до історії психології як творець чотирирівневої ієрархічної моделі людської особистості. Айзенк користувався для своєї побудови математичним апаратом факторного аналізу, однак його підхід відрізнявся від підходу Кеттелла за кількома найважливішими пунктами.

Його теорію типів розроблено на основі математичного апарату факторного аналізу. Цей метод припускає, що люди мають різні відносно постійні особистісні якості, або риси, і що ці риси можна виміряти за допомогою кореляційних досліджень. Айзенк встановив чотири критерії для ідентифікації факторів. По-перше, слід отримати психометричне підтвердження існування фактора. Другий критерій - фактор повинен мати властивість спадковості і задовольняти генетичній моделі. Третє - фактор повинен мати сенс з погляду теорії. Останній критерій існування фактора - це його соціальна доречність.

Айзенк сформулював концепцію ієрархічної чотирирівневої моделі людської особистості. Нижній рівень - специфічні дії або думки, індивідуальний спосіб поведінки або думки, які можуть бути, а можуть і не бути характеристиками особистості. Другий рівень - звичні дії або думки, які за певних умов повторюються. Третій рівень - риси особистості, а четвертий, вищий рівень організації поведінки, - це рівень типів, або суперфакторів. Екстраверсія характеризується товариськістю й імпульсивністю; інтроверсія - пасивністю і замисленістю; невротизм - тривожністю і звичками; стабільність - відсутністю таких; психотизм - антисоціальною поведінкою; а суперего - схильністю до співпереживання і співпраці.

5. Наукове спостереження – це метод наук.пізнання, що здійснюється на основі ретельної попередньої підготовки. Має визначену мету, яка визначає час спостер. і відбір потрібних фактів.

ОЗНАКИ: Відрізняється від звичайного спостереження постановкою проблеми, вибором ситуації для спостереження, визначенням психологічних якостей чи особливостей поведінки, які повинні бути об’єктом дослідження, розробленою системою фіксації і запису результатів, однозначністю розуміння іншими людьми отриманих даних.

ФОРМИ (за ступенем усвідомлюваності досліджуваним спостереження): 1) усвідомлюв. явне; 2) неусвідомл.внутрішнє; 3) неусвід.зовнішнє (є ризик втратити повноту інформ.)

Щоб запобігти недолікам спост. необхідно: 1) чітко дотримуватись вимог до проведення спостереження (планомірність, ціле спрям-ть, ств-ня умов, продум-ня шляхів фіксації результ-в); 2) експериментатор повинен відповідати вимогам (об’єктив-ть, неупередж-ть, непоблажлив-ть, не переносити якості і проблеми на досл-го).

Психолог повинен бути об’єктивним та незалежним при сприйманні, незалежним при описі явища, яке спостерігалось, судження мають бути незалежними (особливо якщо спостерігачів кілька). Види:включене спостереження; невключене,відкрите і приховане систематичні (під час таких спостережень дослідник відвідує досліджувані об'єкти протягом певного часу) та епізодичні. Спостереження може також бути суцільним, коли фіксуються всі прояви психологічної діяльності протягом певного часу, і вибірковим, коли реєструються лише ті явища, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається.

Білет 14

1. Розкрийте поняття про увагу і її функції та покажіть її практичне значення в житті й діяльності людини.

2. Розкрийте поняття “уява”, вкажіть її роль у навчанні і вихованні дітей та самовихованні. Дайте характеристику видів уяви.

3. Обгрунтуйте суперечності між зростаючою самостійністю підлітка і можливостями її реалізації. Охарактеризуйте особливості спілкування підлітків з однолітками та дорослими. Які особливості стосунків хлопчиків і дівчаток в підлітковому віці? Як ви вважаєте, чи можуть батьки уникати конфліктів у стосунках з дітьми підліткового віку? Обґрунтуйте свою думку.

4. Диспозиціональна концепція особистості за Г. Оллпортом. Визначення риси особистості та рівнів індивідуальних диспозицій

5. Проаналізуйте зміст теоретичної, практичної та інструментальної підготовки психолога до спостереження. Як змінні на вашу думку слід врахувати для забезп. Даного процесу

1. Увага – це направленість і зосередженість психіки на якомусь об’єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної і рухової активності індивіда при відволіканні від інших об’єктів. Функції: підготовка до сприйняття, об’єднання елементів перцептивного досвіду, вибір потрібного, ігнорування непотрібного, оцінка переваг навчальних методів, прояв ставлення до об’єкта. Увага виконує три головні функції: 1) спрямованість діяльності; 2) зосередження та заглиблення в діяльність; 3) контроль та регуляція діяльності. Під спрямованістю розуміють вибірковий характер психічної діяльності, мимовільний чи довільний вибір її об'єктів. До поняття спрямованість включається також збереження та підтримання діяльності на певний проміжок часу. Зосередження та заглиблення в діяльність пов'язані з відволіканням від усього стороннього. При уважному відношенні предмет виявляється в центрі уваги нашої свідомості, завдяки чому відображення стає ясним і чітким, уявлення та думки утримуються у свідомості до того часу, поки не буде досягнута мета діяльності. Тим самим увага забезпечує контроль та регуляцію діяльності.

2. Відображаючи дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї впливає певної миті, а й уявляє те, що на неї впливало раніше. Життя вимагає від людини створення образів і таких предметів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява - це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався під час праці. Будь-який акт діяльності обов'язково включає уяву. Не уявивши результат праці, не можна приступити до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності.

Уява - це процес створення людиною на основі досвіду образів предметів, яких вона ніколи не сприймала.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, які постійно породжує діяльність, які з'являються з розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, потрібністю прогнозувати майбутнє.

Види уяви. За характером продуктивності: • відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були ві­домі раніше; • творчу (продуктивну) уяву. За мірою свободи, довільності: • Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети; • Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті. За характером образів: • Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо; • Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами). За відношенням до актуальної ситуації: • Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації); • Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації). За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування,

3. Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Дорослий. Його завдання — допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими. спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості.

У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.

4.. Гордон Оллпорт наполягав на унікальності індивідуальності. Він висував аргументи проти теорії рис - це «варіативність поведінки людини в залежності від ситуації», а люди демонструють певну постійність у своїх вчинках, думках і емоціях, незалежно від течії часу, подій та життєвого досвіду. Риса - це схильність людини вести себе подібним чином у широкому діапазоні ситуацій. Засноване Оллпортом диспозиціональне спрямування стверджує, що люди володіють деякими стійкими внутрішніми якостями, що зберігаються з часом та в різних ситуаціях.

Особисті диспозицій є індивідуальними, специфічними для кожної людини, тому для їх оцінки не підходять номотетічні методи. Особистість Г.Оллпорт визначає як «одночасно і результат і процес; людина організована у певну структуру, але в той самий час має здатність змінюватися», тобто організація особистості (і всі особисті диспозиції) «динамічні» - володіють мотиваційною силою. Не може істгувати двох однакових людей, оскільки кожна людина маркує свою особистість власним унікальним способом.

Гордон В.Оллпорт розрізняє унікальні особисті диспозиції за рівнем: на центральні (кардинальні, центральні) диспозиції та периферійні (вторинні) диспозиції, а за ступенем впливу на поведінку людини: на мотиваційні та стилістичні диспозиції. Вони підпорядковуються один одному.

«Індивідуальні (особисті) диспозиції» - це «генералізована нейропсихічна структура, що здатна відповідати на велику кількість стимулів функціонально однаково». Кожна людина зазвичай мас біля десяти диспозицій, які є центральними для даної особистості, і сотні менш важливих: вторинних та стилістичних диспозицій. Люди активно шукають соціальних ситуацій, що сприяють прояву їх особливостей.

Три рівні особистих диспозицій - це умовні точки на неперервній шкалі, що охоплює всі риси особистості. Особисті диспозиції не розраховані на порівняння характеристик різних людей, і будь-яка спроба це зробити перетворюс особисті диспозиції на загальні риси.

5. Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер. На противагу йому, наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації. Проектування спостереження полягає у складанні його програми та детального плану, який включає методологічні та організаційні питання. Підготовка до проведення спостереження включає: друкування бланків (формулярів), інструкцій, складання списків одиниць спостереження, підготовку та інструктаж кадрів тощо. Проведення спостереження полягає у безпосередньому заповненні формулярів, тобто у реєстрації даних. Контроль результатів спостереження здійснюється з метою перевірки повноти та правильності заповнення формулярів. Для забезпечення високої результативності, дотримуйтеся наступних вимог до проведення наукового педагогічного спостереження:Наявність чітко визначеної мети.Складання наперед продуманого і письмово зафіксованого плану.Мінімальна кількість ознак, які вивчаються, їх точне визначення.Передбачення можливих помилок та їх попередження. Щоб зменшити суб?єктивний вплив спостерігача, використовують технічні засоби: магнітофони, фотоапарати, відеокамери. Окрім того, об?єктивність спостереження зростає при збільшенні його тривалості та паралельному використанні інших методів дослідження психічних явищ.Щоб підвищити достовірність спостереження й уникнути помилок, необхідно суворо дотримуватись факту, фіксувати конкретні дії і не піддаватися спокусі робити висновки про складні процеси на підставі перших вражень. У дослідницькій практиці для підвищення об?єктивності спостереження нерідко звертаються до декількох спостерігачів, які роблять незалежні записи.

(Теоретична)Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу. 2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України.

Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості. 5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. 5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті.

Білет 15

1. Характеристика чутливості аналізаторів, пороги чутливості. Розкрийте поняття адаптації, синестезії, сенсибілізації.

2. Розкрийте поняття "емоції і почуття", покажіть їх значення в житті і діяльності людини. Дайте характеристику властивостей почуттів. Вплив емоцій і почуттів на навчальну діяльність, її продуктивність.

3. Експлікуйте предмет та завдання педагогічної психології. Розкрийте коло проблем педагогічної психології; їх значення в науковій та практичній парадигмі.

4. Концепція персонології і характер людини. Хто вважається засновником персонології та напрямки її розвитку

Чутливість аналізатора і поріг чутливості.Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порога.

Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають той рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний.Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття.

Абсолютна чутливість і величина порога відчуття перебувають у зворотній залежності. Чим вищою є чутливість, тим нижчим є поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Крім абсолютного порога відчуття розрізняють ще й поріг розрізнення, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за їх силою, розмішувати їх від найслабшого до найсильнішого.

Адаптація — пристосування чуттєвості органа відчуття до постійно діючого подразника, що призводить до зниження або підвищення порогів відчуття.Синестезія — збудження відчуттями однієї модальності відчуттів іншої модальності (наприклад, холоду від білого кольору).Сенсибілізація. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів і вправи називається сенсибілізацією

2. Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.

Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емоції і почуття з-поміж інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо.Емоції й почуття, виконуючи різні функції, беруть участь у керуванні поведінкою людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів керування поведінкою вимагає розуміння й емоційної та почуттєвої сфери людини.

Пізнавальні процеси, що розгортаються в ході навчальної діяльності, майже завжди супроводжуються позитивними і негативними емоційними переживаннями, які виступають в якості значущих детермінант, що обумовлюють її успішність. Це пояснюється тим, що емоційні стани і почуття здатні надавати регулюючий і енергізірующее вплив як на процеси сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, так і на особистісні прояви.У кожному пізнавальномупроцесі можна виокремити емоційну складову.
Пізнавальна діяльність дещо гальмує емоційне збудження, надаючи йому спрямованість і вибірковість. Позитивні емоції закріплюють і емоційно забарвлюють найбільш вдалі та результативні дії, що виникають у ході виконання навчальних завдань. При сверхінтенсівной емоційному порушенні виборча спрямованість дій порушується. При цьому виникає імпульсивна непередбачуваність поведінки.
Встановлено, що емоції зумовлюють динамічні характеристики пізнавальних процесів: тонус, темп діяльності, налаштованість на той чи інший рівень активності.Емоції виділяють у пізнавальному образі мети і спонукають до відповідних дій.

3.. Педагогічна психологія - самостійна галузь психологічної науки, найбільш тісно пов'язана з такими її галузями, як вікова психологія та психологія праці. Предметом педагогічної психології є не просто психічний розвиток людини, як у віковій психології, а роль у цьому процесі навчання і виховання, тобто певних видів діяльності. Предметом педагогічної психології є також факти, механізми і закономірності освоєння людиною соціокультурного досвіду і викликані цим освоєнням зміни в рівні інтелектуального та особистісного розвитку. Зокрема, педагогічна психологія вивчає закономірності оволодіння знаннями, вміннями і навичками, особливості формування в учнів активного самостійного творчого мислення, вплив навчання і виховання на психічний розвиток, умови формування психічних новоутворень, психологічні особливості особистості і діяльності педагога. На сучасному етапі розвитку предмет педагогічної психології включає в себе все більше різних завдань, які ставить перед цією наукою життя. Найбільш важливі та актуальні завдання педагогічної психології такі: 1)Розкриття механізмів і закономірностей навчаючого і виховуючого впливу на психіку учня; 2)Визначення механізмів і закономірностей освоєння учнями суспільного досвіду, його структурування, збереження в індивідуальній свідомості та використання в різних ситуаціях; 3)Визначення зв'язку між рівнем психічного розвитку учня та оптимальними для нього формами і методами навчаючого і виховуючого впливу; 4)Визначення критеріїв засвоєння знань, психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння; 5)Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей; 6)Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів з метою оптимального впливу на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність; 7)Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.

3.. Педагогічна психологія - самостійна галузь психологічної науки, найбільш тісно пов'язана з такими її галузями, як вікова психологія та психологія праці. Предметом педагогічної психології є не просто психічний розвиток людини, як у віковій психології, а роль у цьому процесі навчання і виховання, тобто певних видів діяльності. Предметом педагогічної психології є також факти, механізми і закономірності освоєння людиною соціокультурного досвіду і викликані цим освоєнням зміни в рівні інтелектуального та особистісного розвитку. Зокрема, педагогічна психологія вивчає закономірності оволодіння знаннями, вміннями і навичками, особливості формування в учнів активного самостійного творчого мислення, вплив навчання і виховання на психічний розвиток, умови формування психічних новоутворень, психологічні особливості особистості і діяльності педагога. На сучасному етапі розвитку предмет педагогічної психології включає в себе все більше різних завдань, які ставить перед цією наукою життя. Найбільш важливі та актуальні завдання педагогічної психології такі: 1)Розкриття механізмів і закономірностей навчаючого і виховуючого впливу на психіку учня; 2)Визначення механізмів і закономірностей освоєння учнями суспільного досвіду, його структурування, збереження в індивідуальній свідомості та використання в різних ситуаціях; 3)Визначення зв'язку між рівнем психічного розвитку учня та оптимальними для нього формами і методами навчаючого і виховуючого впливу; 4)Визначення критеріїв засвоєння знань, психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння; 5)Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей; 6)Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів з метою оптимального впливу на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність; 7)Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.

4. Класична персонологічна традиція. Засновником персонологічного спрямування, як і диференціальної психології, вважається Вільям Штерн. Три томи з системного філософсько-психологічного «персоналізму» були написані протягом 1906-1924 рр.. а вже у 1931 р. сформувалася «персоналістична психологія» - новий напрямок у психологічній науці та практиці, у якому спостерігалася тенденція повернутися від дослідження елементів до аналізу цілого, цілісний, структурний підхід до людської особистості замість асоціативного та атомістичного. «Кожне психічне явище є одночасно і особистісним явищем, а кожне особистіснс явище - це цілісність або частка цілісності». В.Штерн вважав людину творцем та включив поняття волі у психологічну концепцію.

Складові особистості за Ролло Меєм - цс свобода (наявність творчих можливостей), індивідуальність (знаходження справжнього «Я»), соціальна інтегрованість (здатність пристосовуватися до суспільства) та глибока духовність. Кожний рух людини наповнений смислом, вони індивідуальні, а тому жести і виразні рухи неможливо тлумачити однаково, навіть якщо вони схожі. Р.Мей головними якостями для психолога вважав доброзичливість та прагнення зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з кращого боку та усвідомити власну цінність як особистості.

Модифікації персонологічного підходу.

Концепція «волі» займає стрижневе місце у теорії характеру Отто Ранка, одного з відступників від психоаналізу.

Воля - «основний позитивний початок, що здійснює організацію та інтеграцію «Я» (самості), що дозволяє творчо використовувати, гать му вати та контролювати інстинктивні потяги». Характери людини відповідають стадіям розвитку волі, що знайшло своє відображення у наведеній таблиці. Реалізуючи власну волю, творчий тип виходить «за межі природи» - воля інтегрується з духом людини. Ідеали людини формуються шляхом свідомого надання переваги.

5. Засновником дослідження пам’яті (кін. XIXст.) вважається німецький психолог Г.Еббінгауз, який розробив ряд методів кількісного аналізу процесів заучування та зберігання. Пам’ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворені минулого досвіду.

Діагностуючи особливості П необхідно звернути увагу не лише її кількісні показникі, але і на особливості самого процесу монемонічної діяльності.П має безліч хар-к, які розрізняються:- наявністю або відсутністю установки на запам’ятовування (недовільне і довільне);- часом зберігається (короткотривала і довготривала)- характером запам’ятовування матеріалу (вербально-логічна, образна, емоційна),- засоби запам’ятовування "механічна смислова"Одним із важливих показників за яким визначають хороша чи погана пам'ять є об’єм короткотривалої пам’яті

Методики: "впізнавання ", "заучування 10 слів" "запам’ятовування двох рядів слів" "дослідження механічного та логічного запамятовування"

Методика Мюнстерберга бланк, який складається з набору літер, де необхідно знайти слова і підкреслити їх.

Проба на запам’ятовування 10 слів 10 слів, які не мають між собою ніяких змістовних зв’язків. Досліджуваному необхідно відтворити прочитаний експериментатором ряд слів Наприклад: ліс, хліб, стіл, вікно, вода, брат, гриб, кінь, голка, мед) Метод піктограм слова або словосполучення різного ступеня узагальненості, пряме зображення яких неможливе (напр. “веселе свято”, “теплий вітер” тощо). Досліджуваному необхідно для кожного слова або словосполучення намалювати будь-яке зображення або знак, тобто піктографічно записати ряд понять, за допомогою яких він потім відтворює задане поняття Методика Векслера особливості зорової пам’яті, здатність до візуальної репродукції. Метод утриманих членів ряду, Метод парних асоціацій, Метод заучування, Метод тотожних рядів або метод впізнавання Проби на запам'ятовування штучних (несмислових) звукосполучень. Проба на запам'ятовування 10 слів. При цьому обстежуваному зачитують 10 двоскладових слів.
Підбирати заучувані слова слід так, щоб між ними важко було встановити які-небудь смислові відносини. Методика дослідження короткочасної памятииспытуемый повинен запам'ятати, а потім відтворити максимальну кількість чисел з таблиці, що пред'являється йому. Дослідження зорової ретенции (тест А. Л. Бентона). Використовується п'ять серій малюнків. У трьох серіях пропонується по 10 карток рівної складності, в двох – по 15 карток. Картку протягом 10 секунд пред'являють випробовуваному, потім він повинен відтворити побачені фігури на папері.

Білет 16

1. Покажіть зв’язок пам’яті з іншими пізнавальними процесами: пам’ять і мислення, пам’ять і увага, пам’ять і уява.

2. Розкрийте основні класифікації емоцій. Дайте характеристику вищих почуттів людини. Як формуються моральні, інтелектуальні, естетичні почуття у дітей різного віку.

3. Дайте загальну психологічну характеристику соціальної ситуації розвитку у період ранньої юності. В чому полягають особливості стосунків юнаків і дівчат з однолітками та дорослими?

5. Методи вивчення операцій мислення: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення.

1.

Класифікація емоційНемає єдиної класифікації емоцій. За основу беруться різні ознаки: – модальність (позитивні, – негативні, приємні – неприємні, задо-волення – незадоволення);– інтенсивність (слабкі і сильні);– тривалість (тривалі, нетривалі);– глибина (глибокі, поверхневі);– усвідомленість (усвідомлювані, неусвідомлювані);– функції;– вплив на організм (стенічні і астенічні);– за змістом (моральні, естетичні) інтелектуальні – іноді їх нази-вають вищими почуттями;– за рівнями. Рубінштейн виділяє три рівня: 1) елементарні фізичні чуття, повязані з органічними потребами. При цьому не усвідомлюється предмет чуття (безпредметна три-вога, самопочуття);2) предметні – відображають ставлення людини до предметів: мо-ральні, естетичні, інтелектуальні;3) світоглядні почуття: гумор, іронія, трагізм, що виражають став-лення до дійсності в цілому. До фундаментальних емоцій відносять (за К. Є. Ізардом):• інтерес-хвилювання;• радість;• горестраждання;• гнів;• відраза;• презирство;• страх, подив;• сором;• вина.

Формування вищих почуттів починається з раннього дитинства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: