Ш"^ політичного режиму

Поняття політичного Політичний режим (франц. ге§іте, від
режиму дат. ге§ітеп — управління) є одним із
базисних понять політології. Порівняно
з іншими категоріями, які розкривають форми держави, —
«форма державного правління» і «форма державного уст-
рою» — поняття «політичний режим» є найменш визначе-
ним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із
тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя
стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма
державного правління, а щодо іншого — як політичний

режим. Так, під президентським режимом в одних випадках
мають на увазі політичний режим, а в інших — прези-
дентсько-республіканську форму державного правління, під
парламентським режимом також розуміють і політичний
режим, і форму правління. Такий підхід, який не розмежовує
форму державного правління і політичний режим, по суті,
знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма
правління сама по собі може нічого не говорити про
демократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному
світі окремі монархії є більш демократичними державами,
ніж деякі республіки. Про ступінь демократизму у здійсненні
державної влади свідчить саме характер політичного
режиму.

Якщо виходити з того, що форма правління визначається
відносинами між центральними органами держави, то
поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер
цих відносин, здійснення державної влади в цілому,
насамперед в аспекті демократизму цього процесу.

І Відповідно, політичний режим визначається як система
Щ методів і засобів здійснення політичної (державної)
| влади.

Структура Оскільки політичний режим виступає
політичного режиму функціональним аспектом політичної
системи суспільства, його структуру
складають ті самі елементи, що й структуру політичної
системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її
структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні
організації, а також політичні відносини, політичні норми,
політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно
держави йдеться не просто про структуру, а про характер
відносин між її елементами, способи формування органів
державної влади, стосунки держави з громадянами, створення
нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні
партії виступають елементами політичного режиму не як
інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто
як певна партійна система. Громадські організації є складо-
вими політичного режиму як групи тиску. Саме таке
розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у
відомого французького політолога М. Дюверже, котрий
визначав цей режим як «певне поєднання системи партій,

¹ Арановскш К. В. Государственное право зарубежннх стран. М., 1998.
С. 235.

способу голосування, одного або кількох типів прийняття
рішень, однієї або кількох структур груп тиску»².

На основі структурних елементів політичного режиму
виокремлюються його основні ознаки: спосіб формування
органів влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і
судової влади, центрального уряду та місцевого самовряду-
вання; становище й роль громадських організацій і партій;
правовий статус особи; встановлена законодавча система;
зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної
діяльності; рівень економічно-господарського розвитку;
політична стабільність суспільства; порядок функціонування
правоохоронних та каральних органів; історичні й культурні
традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади.
Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані
процедури та способи організації установ влади і врядуван-
ня, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язко-
вих для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами³.

Важливою характеристикою політичного режиму є його
легітимність (від лат. 1е§Шпшз — законний). За прямого
значення цього терміна легітимним є той політичний режим,
який встановлений законним шляхом і спирається на зако-
ни. Проте на законах у їх формально-правовому значенні
можуть грунтуватися й тиранічні, диктаторські режими,
засновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння
легітимності політичного режиму — як визнання його
масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме
такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою
мірою відповідає їхнім інтересам. Таке розуміння легітим-
ності політичного режиму стосується не самого режиму, а
його сприйняття (визнання) масами. Відповідне переконан-
ня в масах шляхом ідеологічної обробки може бути сфор-
моване будь-яким режимом. Так, під час фактичного
панування антидемократичного політичного режиму за
соціалізму маси були глибоко переконані в тому, ще саме
цей суспільний лад є найкращим, і всіляко його підтри-

² Цит. за: Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (характер
режимов, гражданское общество й партийньїе системи при демократии //
Полит. исследования. 1991. № 1. С. 134.

'Див.: Рябов С. Г. Державна влада: проблеми авторитету й легітимності.
К.., 1996. С. 68; Політологічний енциклопедичний словник / Відп. ред.
Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін. К., 1997. С. 294.

мували, у тому числі й стовідсотковою участю у виборах
органів державної влади з їх одностайним схваленням.

Третій підхід до розуміння легітимності політичного
режиму об'єднує два попередніх і стосується як самого
режиму, так і його відповідності устремлінням мас. Фран-
цузький політолог Ж.-Л. Кермонн вважає, що принцип
легітимності режиму має на увазі відповідність політичної
влади тим цінностям, на яких заснований режим. Легітим-
ним є не лише той режим, який провадить у життя власні
цінності, а й той, який хоча б у невиразній формі відповідає
народним устремлінням; іншими словами, легітимний будь-
який режим, що відповідає народному консенсусу. На
практиці легітимність політичного ладу проявляється через
відповідність походження і дій влади вимогам демократії⁴. За
такого підходу ступінь демократизму політичних режимів
стає їхньою найважливішою сутнісною характеристикою і
основною ознакою типології, а сам режим виступає формою
взаємодії держави і громадянського суспільства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: