Естетичне виховання – складова частина виховного процесу спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

Завдання естетичного виховання зазначені у Концепції національного виховання та у Концепції художньо-естетично говиховання:

1. Формування естетичних понять, поглядів, переконань.

2. Виховання естетичних смаків.

3. Формування умінь і навичок творити прекрасне.

4. Розвиток в учнів творчих здібностей.

Арсенал засобів естетичного виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

Ефективність естетичного виховання забезпечується через єдність та взаємообумовленість національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури із залученням до надбань культури світової.

Процес естетичного виховання триває впродовж всього життя людини і напрями цієї роботи багатогранні. До них належать:

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут закладаються основи формування естетичних смаків, естетичних почуттів. Організація естетичного побуту в оселі, одяг, краса взаємин між членами сім'ї, оцінка старшими предметів, явищ навколишньої дійсності з позицій естетики, безпосередня участь в естетичній діяльності, іграшки та ін. — все це так чи інакше впливає на формування естетичних почуттів і смаків дитини. На цьому етапі позитивний вплив можуть мати знання батьків у галузі народної педагогіки. Український народ споконвіків цінував і дбав про красу побуту (красиво прибране житло, використання картин, рушників, килимів, інших творів прикладного мистецтва, охайність одягу, упорядкованість садиби), а також брав участь у звичаєвих обрядах, які несуть в собі значний емоційний заряд (свято народження дитини, її хрещення, заручини, весілля та ін.), вивчав пісні. Відтворення народних традицій, обрядів, звичаїв позитивно впливає на естетичне виховання дітей.

2. Виховна діяльність дошкільних виховних закладів.

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Завдання естетичного виховання розв'язуються через залучення школярів до різних сфер діяльності: оволодіння змістом навчальних дисциплін, позакласна виховна робота, що несе в собі естетичне навантаження.

В умовах школи естетичне виховання так чи інакше пронизує всю систему навчально-виховної роботи. Учні оволодівають естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліни природничого циклу несуть в собі значний естетичний потенціал. Особливе місце серед навчальних дисциплін займають музика й образотворче мистецтво.

У рамках загальноосвітніх навчально-виховних закладів широко практикується залучення учнів до різних видів позакласної виховної роботи з естетичним змістом. Це участь у роботі танцювальних гуртків, хорових колективів, студій образотворчого, літературного мистецтва та ін.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Діяльність цих закладів спрямована на задоволення інтересів дітей, розвиток здібностей, залучення до активної естетичної діяльності.

5. Самоосвіта.

6. Діяльність професійних навчально-виховних закладів, де майбутні фахівці продовжують оволодівати естетичними знаннями, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають умінь естетичної діяльності.

7. Вплив засобів масової інформації: художня та наукова література, газети, журнали, радіо, кіно, телебачення

До основних засобів естетичного виховання належать:

1. Художнє виховання — двоєдиний процес художнього навчання і художньої освіти. Художнє навчання слід розпочинати з раннього віку. Спочатку воно тісно зв'язане з дитячою грою (насамперед такими її різновидами, як дитяче малювання та ігрова драматизація). Змістовною основою цих експресивних проявів дитини виступають казки, міфи, легенди та інші історії, що їх вона чує від дорослих, а також — реальні стосунки в сім'ї, на вулиці, в дитсадку і т. ін. У цей період важливо, по-перше, збагатити уяву дитини за допомогою народних казок та творів інших жанрів літератури, а по-друге, всіляко сприяти її образотворчій активності з метою вироблення в неї потреби в художній діяльності.

В міру завершення періоду спонтанної дитячої творчості необхідно органічно перевести інтерес дитини від самого процесу творчості на її продукт і розпочати навчання основам професійних навичок художньої творчості у тому чи іншому виді мистецтва. Із зростанням дитини та розвитком її здібностей доцільно переходити від навчання одним видам мистецтва до навчання іншим (беручи до уваги нахили і здібності дитини). Як правило, здійснюється перехід від образотворчих, динамічно-пластичних та імпровізаційно-ігрових видів мистецтва до мовно-словесних та музично-драматичних видів. Одночасно відбувається художня освіта дитини — її знайомство з надбанням кожного з видів мистецтва, який вона засвоює: з творами живопису, скульптури, театру, літератури, музики, кіно.

Звичайно, художнє виховання не передбачає, що кожна дитина стане в майбутньому митцем-професіоналом. Але тільки завдяки художньому вихованою в індивіда може сформуватися потреба у постійному та серйозному спілкуванні з мистецтвом. До того ж тільки засвоївши певні навички професійної діяльності в мистецтві можна навчитися адекватно розуміти художню мову того чи іншого виду художньої діяльності. І ще: саме під впливом художнього виховання формується естетичний смак — здатність людини оцінювати всі явища дійсності з точки зору їх естетичної значущості для неї. З самого початку він розвивається як художній смак — на етапі ранньої художньої діяльності дитини та під час її тісного спілкування з мистецтвом.

Навчаючись виражати в певній зовнішній формі певний людський смисл, опановуючи історію виражальної діяльності, яка концентрується в мистецтві та інших видах художньої творчості, людина одночасно вчиться безпосередньо у сприйнятті та переживанні визначати для себе сприйнятливість того чи іншого явища життя (а не тільки мистецького твору) на предмет органічного сполучення і відповідності його змісту та форми, внутрішнього та зовнішнього. Спільний естетичний досвід людей, що грунтується на прилученні до світової культури, сприяє тенденції до встановлення загальнозначущості естетичного смаку (при всій різноманітності індивідуальних смаків, конкуренція яких і породжує естетичне життя суспільства). Ця тенденція до спільності смаків втілюється в естетичному ідеалі, що є основним структурним елементом естетичної свідомості. Становлення естетичного смаку поза контактами з мистецтвом спричиняє прояви нерозвиненого смаку, які ще називають його відсутніст.

Отже, саме завдяки художньому вихованню мистецтво набуває для людини статусу смисложиттєвої цінності. Тому воно і є найдійовішим засобом естетичного виховання.

Крім класичною мистецтва важливим засобом естетичного виховання є фольклор. Власне перші стадії естетичного розвитку характеризуються засвоєнням саме фольклору (казки, приказки, колискові та інші народні пісні, традиційні форми побуту, одягу, іграшок тощо). Фонд фольклорних образів стає у подальшому основою розвитку інших художніх уподобань. Одним із завдань естетичного виховання є забезпечення органічного переходу естетичних інтересів людини від стереотипів фольклорного світосприйняття (при їх збереженні в естетичній свідомості) до канонів реалістичного мистецтва. На цьому важливо наголосити, оскільки у вік панування засобів масової комунікації прогалина в художньому розвитку особи (відсутність потреби у сприйнятті серйозного мистецтва) одразу ж заповнюється тими видами художньої діяльності, які виконують переважно одну, розважальну, функцію (поп-музика, розважальна література, кіно, масові видовища тощо).

2. Дійовим засобом естетичного виховання є естетична та мистецтвознавча освіта — опанування естетичною теорією, вивчення історії та теорії розвитку мистецтва, окремих його видів, ознайомлення з життям та творчістю видатних митців минулого й сучасності.

3. Процес естетичного виховання особи важко уявити без цілеспрямованого поширення, популяризації та пропаганди найвищих досягнень художньої культури людства, ознайомлення широких народних мас з видатними мистецькими творами минулого та сьогодення, творчістю вітчизняних і зарубіжних художників. Значну роль у цьому відіграє літературно-художня критика, яка, з одного боку, робить мистецтво зрозумілішим для публіки, а з другого — регулює сам художньо-творчий процес.

4. Значний вплив на естетичний розвиток особи справляє навколишнє естетичне середовище: природне оточення і предмети побуту, знаряддя праці й засоби виробничої діяльності, житло і міський або сільський ландшафт, архітектурні форми й форми засобів пересування, сфера дозвілля і прояви моди тощо. Естетичне середовище впливає на людину переважно на підсвідомому рівні, але тим дійовішим та безпосереднішим є цей вплив.

5. Естетичному вихованню особи сприяють також естетичні аспекти фізичної культури і спорту, а також культурний туризм, який дає змогу прилучитись до якомога більшої кількості культурних цінностей, відкрити для себе прекрасні та піднесені явища рідної природи, ознайомитися з культурою, традиціями та сучасним життям інших народів.

6. Дійовим засобом естетичного виховання є художня самодіяльність. Особливістю цієї форми прилучення до художньої культури є те, що учасники художньої самодіяльності з тих, хто сприймає мистецтво, перетворюються на його творців. Самодіяльним митцем є доросла людина, яка займається художньою творчістю не будучи при цьому професійним художником.

Художня самодіяльність є живильним грунтом для професійного мистецтва - як з боку поповнення лав професіоналів із середовища любителів, так і з боку підготовки більш освіченої та зацікавленої аудиторії мистецтва. Останнім часом серед молоді великого поширення набула художня самодіяльність у сфері естрадної музики. Багато самодіяльних вокально-інструментальних ансамблів завдяки своїй популярності перетворюються на професійні естрадні групи. Однак практика показує, що естетичний рівень багатьох з них не відповідає вимогам високого мистецтва.

Гра — вид людської діяльності, в якому в умовних ситуаціях відтворюються, засвоюються та вдосконалюються специфічні для людської культури форми та способи буття. Одна з основних сфер естетичного виховання дітей. За допомогою гри індивідам передається досвід життєдіяльності старших поколінь.

Слід розрізняти дитячі ігри, ділові ігри, спортивні ігри та гру, що є виражальним засобом у деяких видах мистецтва.

Специфічним видом ігрової дії, тісно зв'язаним з дитячою творчістю, є так зване дитяче малювання. Зображуючи на аркуші паперу спершу зовсім не зрозумілі для дорослого лінії та цяточки, дитина, однак, завжди знав, що вони означають. Це все ті ж таки уявні ситуації, предмети, люди, тварини. Більше того, з появою динамічних сюжетів на малюнку дитина починає довільно встановлювати відношення між елементами зображення, на папері розгортаються цілі історії.

Сферою художньої культури, де органічно використовуються ігрові елементи, є фольклор. Гра в фольклорному дійстві відрізняється від гри драматичного актора насамперед тим, що останній цілком свідомо перевтілюється у сценічного героя, залишаючись при цьому художником-творцем і відокремлюючи свою особистість від створюваного ним образу. Такого роздвоєння немає в учасника фольклорного дійства. Момент гри виступає для нього так само рівноправним моментом його життя, як і інші його прояви. Зв'язок гри з фольклором пояснюється їхнім обопільним генетичним зв'язком з первісним способом життя, з різноманітними формами обрядів, ритуалів, магії тощо.

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.
Ефективність естетичного виховання можна забезпечити єдністю і взаємообумовленістю національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури з залученням до надбань світової культури

25. Розкрийте роль, завдання та засоби фізичного виховання у гармонійному розвитку школярів. Проаналізуйте шляхи та форми фізичного виховання.

Наші пращури в системі виховання людини питанням формування фізичної досконалості надавали особливого значення. Фізична краса, здоров'я людини цінувалися найвище поряд з розумом серед інших людських вартостей. Уже в прислів'ях народ висловлював своє особливе ставлення до фізичної досконалості: «Сила та розум — краса людини»; «В здоровому тілі — здоровий дух»; «Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє»; «Бережи одяг знову, а здоров'я змолоду»; «Найбільше багатство — здоров'я»; "»Здоров'я — всьому голова» та ін.

Фізично красиві, здорові люди прославлялися у піснях, легендах, билинах. Згадаймо народні образи богатирів — Іллю Муромця, Кирила Кожум'яку, Котигорошка.

Упродовж століть народ створив своєрідну систему фізичного виховання дітей: це і турбота про здоров'я матері, яка у своєму лоні виношує дитину, і традиції вигодовування немовляти материнським молоком з першого дня до 1—1,5 років, і особливості купання та загартування дитини, і якомога раннє включення малюка в рухові вправи (повзання, рання ходьба за візочками, спеціальні ігри на розвиток м'язів). Коли дитина підростала, її залучали до різних видів діяльності, які сприяли розвитку м'язів, загартуванню (ігри на свіжому повітрі, купання, спілкування з природою). Батьки не боялися прилучати дитину до посильної фізичної праці, яка якнайкраще сприяла її фізичному розвитку, зміцненню здоров'я з одночасним соціальним розвитком особистості. Наприклад, спочатку доручали пасти качок, гусей, а потім телят, корів, овець, свиней. Підростав юнак, і йому доручали пасти коней, водити їх у плузі. Це були своєрідні класи фізичного змужніння. Одночасно діти росли і засвоювали правила догляду за своїм тілом, оволодівали санітарно-гігієнічними навичками (ходити босоніж, умиватися холодною водою, пити цілющу воду з джерела та ін.).

Проте тяжка праця, поширення різних хвороб, незадовільне медичне обслуговування, побутові незгоди все-таки негативно впливали на здоров'я людей, скорочували їх життя. Домінантним був природний відбір. Виживали тільки фізично здорові люди, які народжували здорових дітей. Тому не дивно, що турбота кожної людини про власне здоров'я виступала на перший план життєдіяльності.

В умовах науково-технічного прогресу проблеми фізичного виховання підростаючого покоління і всього населення різко загострюються. Значна частина дітей народжуються хворими. Це зумовлено передусім загрозливими екологічними негараздами. Крім того, через розвиток техніки дитина з раннього віку перебуває у стані гіподинамії, та й значна частина дорослих людей перебувають у такому самому стані.

Ось чому важливою передумовою інтенсивного соціально-економічного поступу є турбота про здоров'я громадян України.

Фізичне виховання - система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Основними завданнями фізичного виховання є:

1) створення умов для нормального фізичного розвитку, збереження здоров'я;

2) оволодіння знаннями про організм людини;

3) набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок;

4) підтримання організму в здоровому стані.

У процесі фізичного виховання використовують такі засоби:

1) натуральні сили природи — сонце, повітря, воду;

2) організацію правильного режиму харчування, праці та відпочинку;

3) гігієнічну гімнастику;

4) гігієну догляду за тілом;

5) спортивні ігри, туризм, працю.

Усі названі засоби, які забезпечують фізичне виховання людини, слід використовувати комплексно з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей вихованців і матеріальних умов.

У процесі фізичного виховання варто виділити такі його традиційні напрями (шляхи ):

1. Життєдіяльність у сім'ї. Тут мають бути закладені генетичні основи формування фізичного здоров'я дитини, забезпечені умови для її фізичного розвитку, оволодіння першими санітарно-гігієнічними вміннями та навичками догляду за собою (харчування, сон, догляд за тілом тощо).

2. Перебування в дитячому садку. Педагоги-вихователі допомагають батькам у забезпеченні системи фізичного виховання дітей з урахуванням їх віку і статі, формують початкові елементи фізичної культури дошкільнят.

3. Навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Впродовж 10—11 років школярі охоплені системою занять та інших заходів, які позитивно впливають на зміцнення здоров'я, набувають поглиблених знань у галузі фізичної культури через систему навчальних дисциплін (анатомія і фізіологія людини, валеологія та ін.).

4. Заняття в позашкільних виховних закладах (дитячих спортивно-оздоровчих секціях, клубах тощо). Ці заклади покликані задовольняти спортивні інтереси школярів і проводити цілеспрямовану роботу щодо зміцнення їх здоров'я, розвитку спортивних умінь з урахуванням віку й статі вихованців.

5. Навчання у професійних навчальних закладах. Оскільки розумова праця є переважаючим видом діяльності учнів, студентів, то для підтримання певної гармонії у розвитку особистості потрібні відповідні навантаження на фізичну сферу, що дають заняття з фізичної культури, участь у роботі спортивних секцій.

6. Участь у продуктивній виробничій діяльності. Фізичне виховання тісно пов'язане з трудовою діяльністю, передусім з фізичною працею. Помірні та дозовані навантаження на фізичну сферу сприяють розвитку м'язів, позитивно впливають на підтримання здорового ритму в організмі.

Склалися традиційні форми фізичного виховання: уроки фізичної культури, діяльність спортивних секцій, гуртків та ін.

Слід зауважити, що фізичне виховання не повинне обмежуватись лише формами, які забезпечують умови для зміцнення здоров'я, розвитку фізичних можливостей, формування спортивних навичок. На кожному «квадратному метрі» виховного простору педагоги мають дбати про створення оптимальних умов для збереження здоров'я дітей, їх фізичний розвиток (безпосередньо на кожному уроці нефізкультурного профілю, на перервах, під час прогулянок, суспільно корисної праці, в ігровій діяльності, в процесі організації дозвілля тощо).

На системний підхід у фізичному вихованні молоді орієнтує комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації», в якій фізичне виховання в навчально-виховній сфері розглядається як складова частина загальної системи освіти, покликана забезпечити розвиток фізичного і морального здоров'я, розумову та психологічну підготовку людини до активного життя й професійної діяльності.

26. Проаналізуйте погляди класиків педагогічної думки на роль вчителя в суспільстві. Назвіть функції вчителя на сучасному етапі. Розкрийте професіограму вчителя початкових класів.

Я.А. Коменський наголошував на тому, що успіхи школи в навчанні й вихованні учнів залежать передусім від учителя. Ця професія є «найпочеснішою під сонцем», а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями». Педагог повинен любити свою справу, бути працьовитим, ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися до них по-батьківськи, бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою і завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре володіти методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя, а й вихователя.

А. Макаренко приділяв увагу проблемам педагогічної майстерності. На його думку, педагог-вихователь повинен відповідати певним вимогам: бути патріотом своєї батьківщини; мати добру загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку; бути ініціативним, активним, енергійним і життєрадісним, гуманним і чуйним товаришем і другом, вимогливим до себе й вихованців; працювати творчо; уміти аналізувати свою роботу, вивчати досвід роботи товаришів; мати педагогічний такт. Для того, щоб стати хорошим педагогом, треба багато працювати над собою.

В.Сухомлинський вважав, що хороший педагог, на його думку, по-перше, повинен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-третє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання навчального предмета.

К. Ушинський - видатний російський педагог. Його називали вчителем російських учителів. Такої назви і пошани він заслужив своєю педагогічною діяльністю і своїми педагогічними творами. Він високо цінив роль і значення вчителя в суспільстві, у вихованні дітей і молоді, був глибоко перекона­ний, що в освіті, навчанні і вихованні учнів педагог відіграє головну роль, що «особа вихователя означає все в справі вихо­вання». Через те Ушинський ставив до вчителя і великі ви­моги.

Справжній учитель повинен любити педагогічну професію, бути добре обізнаним з науковими основами психології і педаго­гіки, досконало знати свій предмет, володіти методикою навчання та виховання учнів.

Вчитель - це високоосвічена людина з енциклопедичними знаннями, яка любить свою професію, постійно вдосконалює свою майстерність, має практичну підготовку, педагогічний такт, володіє методикою навчання і виховання (є не лише хорошим викладачем, а й вихователем), він повинен знати психологію вихованців, бути обізнаним з новими основами педагогіки і будувати свою діяльність на передових досягненнях педагогічної теорії.

Функції вчителя:

Освітня - учитель виступає джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Озброює дітей знаннями, уміннями та навичками з того чи іншого предмета. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів.

Виховна - у процесі навчання вчитель повинен піклуватись про всебічний гармонійний розвиток особистості (головна мета виховання на сучасному етапі), тобто реалізувати всі напрями виховання (розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне).

Розвиваюча - розвивати пам’ять, мислення, мову, уяву. Розвивати стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу у знаннях. Розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу.

Організаторська - яка потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Організовувати етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи.

Комунікативно-стимуляційна - пов’язана з великим впливом, який здійснює на учнів особистість учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі, гуманні з учнями взаємовідносини.

Оцінна функція діяльності вчителя пов’язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти у ньому позитивні сторони і недоліки, порівняти досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, використовуючи передовий педагогічний досвід.

Професіограма – це система вимог, що їх ставить професія до людини.

Вища педагогічна освіта будується на засадах професіограми (карти, атласу) учителя середньої загальноосвітньої школи. У професіограмі відбиті морально-психологічні риси, необхідні для майбутньої навчальної і виховної роботи з дітьми, які слід розвивати в процесі самовиховання і виховання у стінах вузу, та різноманітні компетентності.

Професіограма - це ідеальна модель вчителя, викладача, класного керівника, педагога. Це зразок, еталон, в якому представлені основні якості особистості, якими повинен володіти вчитель; знання, вміння, навички для виконання функції вчителя.

Професіограма вчителя - документ, в якому дана повна кваліфікаційна характеристика вчителя з позиції вимог, що пред'являються до його знань, умінь і навичкам, його особистості, здібностей, психофізіологічних можливостей і рівнем підготовки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: