Функційно-комунікативного вивчення мови

Pобота щодо розробки програм експериментального вивчення слова і фразеологізму в контексті функційно-комунікативного до­слідження мови є невід’ємною складовою методики викладання української мови. В українській методичній літературі, що вивчає проблеми викладання української мови, спеціальні дослідження застосування функційно-комунікативного підходу до засвоєння лексико-фразеологічних одиниць у мовній освіті вчителів-словесників не проводилися. Хоча проблема функційно-комунікативного підходу до вивчення мови є актуальною в лінгводидактичних дослідженнях (В. Аврорін, Н. Наза­ренко, Л. Давидюк, Н. Гац, Л.Паламар, В.Каліш та ін.), учених цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що свідчать результати їх досліджень, зокрема публікації останніх років у журналах,,Українська мова і література в школі’’,,,Дивослово’’ тощо (Л. Скуратівський, Г. Шелехова, О.Хорошковська, C.Омельчук та ін.). Питання фахової підготовки майбутніх учителів-словесників останнім часом усе більше цікавлять лінгводидактів, але часто у дослідженнях вони торкаються проблем розвитку мовної особистості взагалі, формування культури мовлення майбутніх учителів-словесників і учителів початкових класів, їх мовленнєвої компетенції (Л. Паламар, О. Біляєв, В. Пасинюк, В. Каліш, Н.Остапенко, Т. Симоненко, В. Усатий та ін.); значно активізувалася робота й з розробки нових програм для вищих навчальних закладів, але передусім це торкається програм з методики викладання української мови (Т. Донченко, С. Караман, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Т. Коршун та ін.).

Формування активної духовно багатої особистості неможливе без формування навичок вільного во­лодіння мовою, що починається ще зі школи. Вивчен­ня рідної мови повинно сприяти формуванню світо­гляду, національного характеру, розкривати творчі здібності людини. Через мову людина пізнає світ, мова служить засобом передачі думок. Недаремно,,Концепція мовної освіти 12-річної школи ’’ головною про­блемою вивчення мови визначає,,відродження й по­дальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшого розвитку національної культури та державності ’’. Це й зумовлює мету навчання української мови, що полягає у створенні умов для формування національно свідомої, духовно багатої мовленнєвої особистості, яка володіє виражальними засобами рідної мови, всіма її видами, типами, стиля­ми і найважливішими жанрами, акумульованими в ній духовними скарбами, уміє орієнтуватися в потоці різноманітної, нерідко суперечливої інформації і спроможна вільно, у неповторній мовленнєвій формі виражати власну позицію патріота і громадянина що­до певних життєвих явищ, самостійно визначати цілі самонавчання, самовиховання й саморозвитку, доби­рати відповідні для досягнення мети засоби та способи навчання. Серед основних завдань навчання української мови передусім варто виділити: форму­вання вмінь і навичок спілкування, вільного виражен­ня думок і почуттів у різних сферах суспільного жит­тя; оволодіння культурою мовлення; засвоєння основ­них усних і письмових корм української літературної мови, її виражальних лексико-фразеологічних, гра­матичних, стилістичних засобів тощо.

Досягнення поставленої мети й виконання основ­них навчальних завдань вимагає передусім нових підходів до мовної підготовки учнів загальноосвітніх шкіл, відповідно до цього зростають вимоги до фахо­вої підготовки майбутнього вчителя-словесника, а от­же, це і зумовлює необхідність проведення відповідної роботи. У сучасній лінгводидактиці варто відзначити тенденцію пере­орієнтації традиційної методики вивчення мови, яка спирається на системно-описовий підхід і сьогодні вже не відповідає вимогам підготовки вчителя-словесника, на нову, яка спирається на функційно-комунікативний підхід до вивчення мовних явищ. Але ми не можемо розмежо­вувати ці дві тенденції у вивченні мови: сукупність те­оретичних знань про мовні одиниці, а також умінь і на­вичок вільного володіння ними повиті знайти втілення у практичному використанні їх у процесі мов­леннєвої діяльності. Отже, розглядаючи проблему функційно-комунікативного підходу до вивчення ук­раїнської мови, ми враховуватимемо і особливості си­стемного опису лексичних і фразеологічних одиниць, бо, як свідчить попередній досвід, кожна нова система доповнює попередньо існуючу, зокрема функційно-комунікативний підхід служить для доповнення системно-описового.

Основний напрямок у навчанні мови визначається саме специфікою комунікативної функції мови і сприяє ознайомленню учнів з різними типами і форма­ми мовленнєвої комунікації, що й зумовлено комуніка­тивною змістовою лінією. Цій меті необхідно підпоряд­кувати весь процес навчання мови.

Знання лексики і фразеології рідної мови сприяє формуванню активної духовно багатої особистості, яка повинна не лише знати теоретичні відомості про лексико-фразеологічні одиниці рідної мови, а й уміти правильно, доречно й точно використовувати їх у власному мовленні. Учитель-словесник повинен на­вчити учнів бездоганно володіти всіма багатствами рідної мови, у першу чергу — лексичними та фразео­логічними. А для цього він сам повинен знати усі мовні засоби, володіти ними не лише на уроках української мови, а й у процесі повсякденного спілкування, особ­ливо з учнями в позаурочний час, бо мова вивчається передусім на.уроках української мови, а мовлення, крім того, розвивається і вдосконалюється ще й у про­цесі повсякденного спілкування.

Робота з формування мовленнєвих здібностей учнів, спрямована на досягнення комунікативної мети, проводиться під час вивчення всіх розділів шкільного курсу мови, але особливе значення у цьому процесі, на нашу думку, має відігравати вивчення лексики і фразеології української мови. Адже слово і фразео­логізм, які самі по собі виконують номінативну функцію, у процесі ж мовленнєвої комунікації слу­жать для забезпечення потреб спілкування — без знання цих одиниць спілкування неможливе. Слово і фразеологізм варто розглядати в тексті, який висту­пає основною одиницею мовлення; саме текст допома­гає зрозуміти роль лексичних та фразеологічних за­собів; у тексті, зокрема в реченні, слово і фразеологізм розкривають свої функціональні властивості. Прове­дення такої роботи з лексичними І фразеологічними одиницями вимагає, як уже зазначалося, поєднання системно-описового і функційно-комунікативного підходів. Застосування функційно-ко­мунікативного підходу до вивчення мовних явищ вза­галі і лексики та фразеології зокрема сприяє об'єднан­ню в єдине ціле мовного і мовленнєвого змісту курсу.

Нові підходи до викладання української мови в се­редній школі вимагають якісно нової підготовки май­бутніх учителів, які, крім засвоєння основних теоре­тичних відомостей з мови, самі повинні бездоганно во­лодіти мовою і мовленням, а також зумовлюють пе­репідготовку вчителів, які часто ще працюють без усвідомлення змін, що відбуваються сьогодні в мето­диці викладання рідної мови. Не можна применшува­ти ролі вчителя у процесі розвитку мовної особистості: саме вчитель повинен бути взірцем для учнів у всьо­му, а передусім зразком для наслідування має бути його мовлення — точне, правильне, доречне, ко­мунікативно виправдане, позбавлене помилок і неточ­ностей тощо.

Тому основним завданням фахової підготовки сту­дентів є формування вчителя, здатного творчо і плідно працювати і навчати цього своїх учнів, чому і сприяє реалізація функційно-комунікативного підходу в про­цесі вивчення мови. Цей ме­тод навчання допомагає засвоїти мову як засіб спілкування на основі практич­ного застосування мовного матеріалу, розширення і поглиблення пізнавальних здібностей учнів [48,с.14-15].

Н.Янчук пропонує програму експериментального вивчення фразеологізму як одиниці фразеологічної системи.

Фразеологія як розділ мовознавства

Предмет і завдання фразеології української мови. Основні праці з фразеології. Сучасні проблеми дослідження з галузі фразеології. Поняття про фразе­ологічну систему мови. Відбиття матеріального й духовного життя народу у фразеології, національна самобутність фразео­логізмів.

Фразеологізм як одиниця фразеологічної системи

Визначення фразеологізму та критерії його визна­чення. Фразеологізм як одиниця мови та мовлення. Озна­ки фразеологізмів. Функції фразеологізмів у мові та мовленні. Фразеологізм і слово: спільні та відмінні оз­наки. Експресивно-стилістичні властивості фразеологізмів. Синонімічні відношення фразеологізму і сло­ва. Значення фразеологізму. Співвідношення між лек­сичним значенням слова і значенням фразеологізму. Роль переносних значень у виникненні й функціонуванні фразеологізмів. Роль контексту. Фразе­ологічна варіантність як специфічна особливість функціонування фразеологізмів.

Багатозначність (полісемія) фразеологізмів. Явища синонімії, антонімії та омонімії у фразеології. Функціонування фразеологізмів у мовленні (кон­тексті) [48,с.16].

Дослідження реалізації функційно-комунікативного підходу до вивчення слова і фразеологізму не обме­жується лише розробкою і впровадженням теоретич­ної програми їх експериментального вивчення, яка має послужити основою формування відповідних умінь і навичок; самі ж уміння й навички формуються у ході проведення постійної роботи, спрямованої на побудову висловлювань різних типів, у результаті постійних спостережень над мовленням не лише власним, а й оточуючих, а також його докладним аналізом, на що й орієнтована практична частина програми.

Фразеологія

Вправи на виявлення в текстах фразеологізмів, тлумачення їх значень і походження; зіставлення відповідних фразеологічних одиниць у споріднених мовах. Зіставлення слів і фразеологізмів, їх спільних та відмінних ознак. Вправи на заміну фразеологізмів синонімічними словами, а слів — відповідними фра­зеологізмами. Визначення співвідношень між лексич­ним значенням слова і значенням фразеологізму. Екс­пресивно-стилістичні властивості фразеологізмів. Побудова різних типів текстів з використанням фразеологізмів, у тому числі й багатозначних, з'ясу­вання функцій фразеологізмів у мовленні. Добір фразеологізмів-синонімів і фразеологізмів-антонімів з наступним використанням їх у контексті і мовленні. Аналіз фразеологічних одиниць; робота із викори­станням фразеологічних словників української мови. Добір фразеологічних одиниць певної тематики, їхпоходження і застосування у запропонованих ко­мунікативних ситуаціях.

Добір слів-синонімів до наведених фразеологізмів, їх уживання в реченні, специфіка функціонування в мовленні відповідних слів і фразеологізмів.

Побудова зв'язних текстів різних типів, жанрів і стилів мовлення, у яких з'ясовується походження і значення фразеологізмів; специфіка вживання фра­зеологічних одиниць у різних ситуаціях спілкування.

Добір і характеристика фразеологізмів із текстів української літератури.

Вправи на розмежування фразеологізмів, що вико­нують не лише номінативну, а й комунікативну функцію (прислів'я, приказки тощо), специфіка їх функціонування. Добір прислів'їв і приказок запропоно­ваної тематики [48,с.17].

Кінцевою метою навчання мови є вироблення стійких навичок вільного володіння лінгвістичними одиницями у процесі повсякденного спілкування, а то­му учні повинні вміти висловлюватися у будь-якій ситуації спілкування: щось розповідати, обґрун­товувати власну думку, когось в чомусь переконувати тощо; а цьому якраз і сприяє виконання ситуативно-творчих завдань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: