Загальні основи соціально-економічного прогресу.

Економічна теорія, розглядаючи історію цивілізаційного прогресу, визначає, що цивілізованість виникає в результаті ускладнення майна, тобто залежить від одного чинника - технології. Відповідно, встановлюються і етапи розвитку цивілізації: дикість, варварство, індустріальний період і т.п. Такий підхід є надто обмеженим, поверховим і тендеційним. Адже в даному випадку економічна теорія торкається питань, що виходять за рамки сфери її дослідженя, - питань філософії. Але, водночас, вона, відповідно до певної, чітко визначеної філософської концепції повинна сформулювати, як кількість і якість майна впливає, як складова частина і як фактор на те, що розуміється під цивілізованістю. Цього немає.

Торкаючись загальнофілософського розуміння цивілізованості, необхідно визнати, що воно, в сучасному вигляді, далеке від відображення реально існуючої діяльності. Діяльність полягає в тому, що цивілізованість охоплює увесь оточуючий нас світ, який має три основних складових: природу, суспільство і економіку / майно /. І визначати цивілізованість лише ступенем розвитку технології /ступенем складності і кількості майна/, не помічаючи, при цьому, в процесі змін в природі і суспільстві та посилаючись на аморфні "духовні цінності", яких ми нібито набули через те, що майно ускладнилось /бездоказове твердження/, - просто аморально.

Цивілізованість характеризують дві групи показників. Перша, це ті показники, які відображають кількісні і якісні параметри кожної з частин оточуючого світу, - природу, суспільства /людей/ і економіки /майна/ на тому чи іншому етапі "цивілізованості". Друга, - це показники, які на певному її етапі відображають співвідношення між природними речами, людьми і майном. Щоб уникнути голослівних тверджень, як сьогодні, необхідно провести відповідний аналіз зазначених показників і лише на їх основі робити якісь узагальнюючі висновки.

Тобто, якщо заявляти, що сучасне техногенне суспільство більш цивілізоване, ніж суспільство епохи "варварства", то це потрібно обгрунтувати співставленням відповідних показників. У якому стані перебував природний світ / флора, фауна, екологія і т.д./ тоді і зараз? Кількість населення більш відповідала природним чинникам тоді чи зараз? Якість населення /співвідношення повноцінних людей і хворих в т.ч. "на голову"/ була вища тоді чи зараз? Умови для якісного вдосконалення людей були кращі тоді чи зараз? Майновий комплекс краще задовільняв потреби людей тоді чи зараз? Питань багато. І якщо розглядати їх в комплексі, то може з'ясуватись, що для категоричних висновків про те, що сучасне суспільство більш цивілізоване, ніж "варварське" немає підстав. Так, повернення до більш примітивних форм виробництва і технологій - це не шлях розвитку суспільства. Це очевидна утопія. Минуле не треба ідеалізувати, але треба розуміти. І чому б не використовувати ті позитивні елементи, що існували в минулому? Вкрай шкідливо також ідеалізувати сучасний стан т. зв. "цивілізованості".

Тому посилання на Л.Г.Моргана, що написав книгу "Первісне суспільство" не може бути авторитетним, якщо він не зміг розглянути проблему у вищенаведеній площині. Можна вважати, що ті 40 років, які він потратив на написання книги, пропали марно.

Головного свого завдання в даному питанні, - визначення, який же комплекс майна необхідний людині і чому один комплекс, порівняно з іншим, є більш "цивілізованим", існуюча економічна теорія не виконує. Вона воліє не помічати цих питань, ухиляється від них. Тому говорити про наявність якоїсь "науки", в цьому відношені, говорити не доводиться.

Позитивним є віддділення "постіндустріального" етапу цивілізації, чим побічно визнається наявність, в сучасних умовах того тупіку "цивілізації", в якому вона опинилась. Лицемірні заяви про те, що людина "поставлена в центр

суспільно-економічної системи" є демагогією, оскільки це суперечить тій об'єктивній реальності, що існує. Якщо хтось із читачів і відчуває себе якимось "центром", то йому можна лише позаздрити, оскільки ніяких умов для цього немає.

Сучасне "постіндустріальне" суспільство опинилось в такій же ситуації, як і та мавпа з анекдоту, що волею випадку потрапила до пульту управління надзвуковим лайнером під час його польоту /пульт управління економікою/. Є серйозні підстави вважати, що технічний прогрес, в його прийнятому розумінні, зупинився. Усі кардинальні науково-технічні відкриття - в минулому, а нових, - катма. І люди є, і економіка /майно,техніка/ є, а системи економічного управління, адекватної рівню сучасних технологій, - немає.

Є кілька варіантів виходу з цієї ситуації, які аналогічні варіантам поведінки вищенаведеної мавпи. Залишити усе як є, тобто не торкатись пульту управління і робити "розумний" вигляд, неначе так і повинно бути /ринок врегулює/, - катастрофа неминуча. Другий варіант, - натискувати кнопки і крутити штурвал навмання, без усвідомлення наслідків своїх дій, - знову ж, катастрофа неминуча. І третій варіант, - зрозуміти принципи управління і діяти в суворій відповідності до них, - єдино можливий варіант посадки на "тверду землю". Цей варіант найважчий, оскільки він вимагає переоцінки окремих стереотипів, а це завжди нелегко. Але, якщо ми, перебуваючи в ролі приречених пасажирів літака, не хочемо зрозуміти, що відбувається і не зацікавлені у відмові від помилкових стереотипів, в тих речах, що залежать лише від нас самих, покладається на "божу волю", то значить, - усе "нормально". Необхідно лише чекати, що і робимо.

Економічна теорія, замість аналізу і пропозицій покращення системи економічного управління, з усієї сили намагається робити вигляд, що все нормально, що все як є, так і повинно бути. "Все нормально, йдем на дно". Автор не схильний щось драматизувати, малювати якісь майбутні "кінці світу". Все

набагато прозаїчніше. "Кінець світу" /одночасно початок/ - це час, в якому перебуваємо /суб'єктивна думка автора/. Умови існування людини, природні, суспільні та економічні різко протирічать тим, навіть елементарним знанням, які ми знаємо. Але, якщо це те життя, яке нас задовільняє, - то відповідно, і драматизму в цьому ніякого немає.

Описуючи структуру і зміст економічної системи, економічна теорія твердить, що економічна система має у своєму складі продуктивні сили та виробничі відносини. В свою чергу продуктивні сили поділяються на натурально-речові та суспільні /?/ елементи. Тобто стверджується, що матеріальні речі та абстрактні поняття /відносини/ мають однорідний зміст. До чого тут суспільний елемент /структура суспільства/, - взагалі незрозуміло.Такі довільні і безглузді поєднання можуть викликати лише подив. Співставивши ці поєднання з наведеними автором в І розділі розумінням змісту економічної системи, як лише сукупності натурально-речових, матеріальних елементів, можна дійти висновку, що "теоретики" самі не розуміють про що пишуть. Адже їхнє розуміння не має ні логічного пояснення, ні відображення в практиці економічного життя. Чи може бухгалтерський облік передбачає облікування "відносин" та "суспільних елементів"? Подібне визначення суті економічної системи схоже скоріше на традиційне заклинання, зміст якого нікому не ясний. Кому вигідно, щоб подібні речі називались наукою?

Оригінальним є розуміння процессу відтворення економічної системи. Так, визначається, що "в ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили перетворюються в продуктивну силу людини". Це схоже на фокуси ілюзіоніста, коли конкретна річ, внаслідок руху "чарівної палички" зникає безслідно. Хіба не так? Усі види матеріально-речових елементів мають певні характеристики /вага, об'єм.../ і, відповідно, вартість. Те, у що вони перетворюються, теж повинно мати як конкретні фізичні виміри,

так і вартість. Читачу, скільки у Вас є "продуктивної сили"? Скільки Ви коштуєте? Хіба на практиці існують подібні оцінки? Що ж тоді розуміти під подібними твердженнями? Можливо свідомий обман? Не хочеться думати, що це і є тими шедеврами логічного мислення економістів-теоретиків, на які вони лишень й здатні.

Хіба не є очевидним те, що існує об'єктивно? Матеріально-речові спожиті елементи "перетворюються" у створені /вироблені/ матеріально-речові елементи. Людина "спожита" перетворюється у новостворену людину. Це ж різні по своїй природі системи, - економічна і суспільна.Для чого ж тоді плутати "грішне з праведним"?

Сучасна економічна теорія не дає не те що відповіді, а й натяку на питання структури економічної системи, поділу на підсистеми, вертикальних й горизонтальних зв'язків, не виділяє головного /базового/ елементу економічних систем, місця в них людини. Створити ілюзію висвітленя питання, упустивши при цьому головне, - це вже мистецтво. Але чи такого "мистецтва" вимагає економічна практика?

При аналізі відносин власності "променем світла в темному царстві" є посилання на положення Дж.Локка про те, що розмір власності обмежується працею. Тобто, що праця і власність - тотожні поняття. Це є універсальний і об'єктивний закон економічного відтворення. Однак, із визнання цього факту немає належних висновків. Скоріше висновки навіть суперечать наведеному положенню. Немає розуміння економічного змісту еволюції форм власності як форм експлуатації, не розкрито змісту існуючих деформацій у відносинах власності. Натомість визначається, що в сучасних умовах домінуючим об'єктом власності стає інформація /?/. У яких одиницях вимірюється інформація, яка її ціна, як вона формується? Невже можлива власність на нематеріальні умовні і відносні поняття? Доабстрагувались.

Вільний кругообіг економічної інформації в суспільстві є таким же природним явищем, як і кругообіг, скажімо, повітря. Повітря має вартість? Ні. Але якщо хтось комусь його перекриє, то за доступ до нього можливо й доведеться заплатити. Це нормальний спосіб "економічної діяльності"? Чи нормально розглядати повітря як об'єкт власності? Аналогічно і з економічною інформацією. Розглядати її як об'єкт власності, - просто збочення, яке чомусь подається як "вершина мудрості" науки.

Визначається, що в перспективі власність, як відношення людини до предмету, зникне взагалі. Чим це підтверджується? Буде комунізм у вигляді "рівноваги", "гармонії" і т.п.? Хіба не очевидно, що відносини власності є об'єктивними і зникнути можуть лише разом з людством? Напевно саме це і мають на увазі ті, хто робить подібні припущення на майбутнє.

Економічна теорія констатує, що потреби - це об'єктивні умови існування людини. Але з цього визначення немає логічних висновків. Умови існування людини передбачають наявність в певній комбінаціі трьох груп факторів: природні, суспільні і економічні. Замість врахування цього, говориться, що структура потреб передбачає їх поділ на типи відносин людей. Коли природа, суспільство і економіка /майно/ мають конкректний матеріальний зміст, який піддається кількісній і якісній оцінці, то який матеріальний зміст відносин? Чи вони вимірюються?

Тобто бачимо, що економічні потреби невідділяються як складова частина загальних життєвих потреб людини та їм надається якийсь "духовний", абстрактний зміст. Усе це зводить нанівець будь-які спроби наукового аналізу конкретних економічних потреб.

Усе стає на свої місця, якщо під економічними потребами розуміти комплекс майна, який є у власності людини. В такому розумінні економічні потреби набувають конкретного змісту, який повинна досліджувати економічна теорія та враховувати економічна практика. В процесі дослідження можливо виділити

мінімальні економічні потреби, максимальні та оптимальні, відобразити характеристики, які притаманні кожному виду. Цього не зроблено.

В економічній практиці категорія "економічні потреби" не враховується взагалі. Кому вигідне таке протиріччя між теорією і практикою? Кожна людина в сучасному суспільстві лише здогадується інтуїтивно про те, в якій мірі вона задовільняє свої економічні потреби, - а повинна знати чітко й конкретно. Цього немає, і цю прогалину економічна наука і практика зобов'язані заповнити, переглянувши як загальнометодологічні підходи, так і систему економічного обліку.

Неспроможність економічної теорії виділити економічні потреби з загальної сукупності життєвих потреб людини та відсутність розуміння матеріально-речового змісту економічних потреб привели до побутових ієрархій економічних потреб по типу схеми "економіста" А.Маслоу. Цікаво, з якого часу психологи почали вважати, що їхні розробки мають право називатись економічною наукою? Який економічний /та матеріальний/ зміст таких потреб як потреба самозбереження, потреба в повазі, самоутвердженні і т.п.? Цікаво, чи є в українських вчених-економістів, які розуміючи очевидну абсурдність подібного трактування економічних потреб, почуття професійної самоповаги, якщо вони повторюють подібне? В чому полягає "авторитетність" для нас подібних алогічних теорій? Як говориться в народі, - "дурний піп і дурна його молитва".

Є прагнення виділити в економічній теорії економічні інтереси, як щось окреме, самостійне і "духовне". "Інтерес", як і "потреба" є категорія умовна, яка відображає відношення. І якщо ця категорія не має чітко визначенного матеріального змісту, кількісних і якісних характеристик, то її використання економічною наукою немає під собою ніякої основи. Знову ж скільки одиниць /кілограм, метрів і т.п./ інтересу необхідно затратити, щоб отримати якийсь результат? Повна плутанина

речей, понять і категорій. Відсутність логіки і практичного втілення.

Якщо інтереси - це різновид потреб /усвідомлені потреби/, то при наданні матеріального змісту категорії "потреба" такий же можливо знайти при розгляді категорії "інтереси". Важливо лише правильно зорієнтуватись із періодми часу. Якщо під потребами розуміти фактичне майно, наявне в людини, то під економічним інтересом слід розуміти майно, яке людина бажає отримати в майбутньому. Спожите майно - потреба, відтворене майно - інтерес. Відповідно, - фактичний і плановий комплекс майно.

"Взаємодія інтересів". До чого ця "зверхмудра" гра слів? Хіба під цим можна розуміти щось інше, окрім як "узгодження планів"?

Якщо процес пошуку /безкінечного/ важливіший за його результат, то, звичайно, можна шукати "духовний зміст" категорії "інтерес" і не знаходити. "Піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що". Якщо це та робота економістів -науковців, якої вимагають від неї потреби сьогодення, - то що ж хай нам щастить в важкій і безтолковій праці. Суспільство може і почекати, доки в економістів пройде хвороба з явними симптомами білої гарячки.

Цікавою є спроба визначення економічних функцій держав. Наскільки легко вони визначаються без розумінь економічного змісту держави! Що ж під нею розуміють творці економічних теорій? Відповіді немає. Хоча здається цілком очевидним, що з економічної точки зору, держава повинна розглядатись, як економічна /майнова/ система. Вона, в економічному її розумінні, є комплексом усього майна, що знаходиться на території держави, сумою вартостей майна, що знаходиться у власності людей, які об'єднались в цю державу.

З деякими допущеннями, під державою, в її вузькому економічному розумінні можна мати на увазі те майно, яке є у власності людей, що виконують функції державного управління.

В такому розумінні держави, як системи управління економікаю країни, можна визначити такі її економічні функції: створення і вдосканалення системи економічного законодавства, яке відображає об'єктивно наявні закони економічного відтворення; створення системи координації економічних /обмінних/ зв'язків між різними рівнями економічної системи " держава" /системи виконавчих органів / і контроль за її діяльністю; регулювання економічних відносин ніж регіонами держави; регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; організація системи дієвого контролю за дотриманням економічних законів на усіх рівнях суспільства; створення умов для вільного обігу економічної інформації і т.п.

Це вузькі практичні економічні функції держави, які можна деталізувати. Усі вони, в теоретичному аспекті випливають з двох основних економічних функцій держави: в її широкому розумінні, - відтворення комплексу майна, що є на території держави; в її вузькому розумінні, - відтворення комплексу майна, що використовується для державного управління.

Посилання на автора підручника "Економіка" П.Самуельсона, який виділяє три основні функції держави /забезпечення економічної ефективності держави, її справедливість і стабільність/ не можна вважати доречним. Економічна стабільність протирічіть економічній ефективності /в прийнятому розумінні цих категорій/. Поняття "справедливість" не має економічних вимірів /також в розумінні, що наводиться /. Немає відповідей на ті питання, які визначають обсяг економічних функцій керівництва держави, то і не дивно, що уряд прагне охопити усе/ що, по результатах, рівнозначно повній бездіяльності/.

Економічна політика держави є процесом виконання урядом своїх економічних функцій. І коли не визначений зміст державної власності, коли економічні функції / обов'язки/ державних органів управління залишаються ефемерними, - що

ж тоді можна говорити про зміст економічної політики держави? Необхідно визначити економічну стратегію і тактику. Чи наявне це на Україні зараз? Не має нічого, що б свідчило про це. Економічна стратегія передбачає наявність якоїсь, більш-менш прийнятної моделі структури економіки, досягнення якої передбачається в перспективі.

Як ми повинні жити в майбутньому? Як уряд, так і економічна наука з цього приводу неначе води в рот набрали /але ж прогнозування - це їх безпосередня функція!/. Побудова ринку, який буде копією того, що існує на Заході? По-перше, а чи цього ми дійсно хочемо? По-друге, якщо це так, то чому про це відверто не говориться? Тобто, про наявність якоїсь більш-менш зрозумілої мети реформ говорити не доводиться.

На що ж тоді спрямовані тактичні міроприємства уряду, які проявляються в т.зв. "реформуванні економіки"? Якщо одним із головних засобів реформування економіки яке є невиплата заробітної плати, то можна скласти певне уявлення про те, чого прагнуть досягти "реформатори" /масовий виїзд населення з держави, вимирання або дикий бунт/.

Пошук раціонального співвідношення між державою і ринком схожий на пошук голки в копиці сіна. Можливо слід задуматись, а чи вірні вихідні позиції при розгляді даного питання? Ринок - це обмін майном між людьми та їх об'єднаннями. Існує він об'єктивно і в різних формах. Уявлення, що в умовах командно-адміністративної економіки ринку /обміну/ не було, - інакше як примітивним назвати не можна. Держава - це з економічної точки зору, сукупність майна. Як можна шукати співвідношення між майном та обміном? Це все одно, що шукати співвідношення між бузиною в городі і дятьком з Києва.

Державне регулювання дещо інша справа. Але знову ж, необхідно чітко розуміти, хто і кого "регулює". Державні органи управлінння, що уособлені в вищих посадових особах держави, використовуючи розробки кращих вчених держави, приймають

закони і рішення, які створюють умови для дії об'єктивних економічних законів. Перша умова - необхідно розуміти зміст цих законів. В те, що є таке розуміння неможливо повірити, інакше доведеться визнати, що позиція керівництва - невтручання, або що ще гірше, - зумисне створення перешкод для дії економічних законів.

Державні органи управління концентрують /повинні/ кращі зразки інтелекту нації і їм нічим, крім законодавчого регулювання економічних норм і правил та координування міжрегіональних економічних зв'язків займатись не потрібно. Люди самі і хліб виростять, і вироблять усе необхідне, якщо зрозуміють, що економічна свобода - це наявність сталої системи правил економічного співжиття, яка апробована багатотисячолітньою практикою розвитку людства, а не маячня, винайдена " придворними теоретиками- регуляторами".

Будь-яка система, в тому числі економічна, є саморегульованою. Інакше це хаос, у якому лише існує ілюзія системних зв'язків. Тобто, "подвиги" регуляторів економіки, в сучасних умовах, є лише спробами нейтралізації диспропорцій, які вони самі ж і створюють / свідомо або несвідомо/. І якщо ці спроби "обгрунтовані" багатотомними книгами з економічної теорії, зміст яких незрозумілий ні тим, хто писав, ні тим, хто читає, то у населення може виникнути ілюзія, що хтось дійсно щось "регулює". Що і маємо нині.

Людина економічною теорією розглядається, як елемент продуктивних сил. Щодо найманого працівника, то зрозуміло, він з точки зору роботодавця є продуктивною силою /робочою/, різновидом майна. А як же бути з капіталістом / вибачте, - бізнесменом/? Він же не є ні для кого " продуктивною силою". Тоді що, бізнесмен, це "надлюдина", якої уся писанина з економічної теорії не стосується? Наочне "узаконення" існуючих відносин експлуатації в їх новітньому, "демократичному" варіанті. Пропонована інформація про місце людини в економіці про відсутність розуміння взаємозв'язку різнорідних систем:

природної, суспільної і економічної / майнової/. Но вказано, яку роль відіграє людина в процесі відтворення майна і природи, як пов'язані між собою процеси відтворення людини і майна.

Акцентується увага на зміні місця і ролі людини на виробництві в результаті науково-технічної революції. При цьому наводиться велика кількість різних міркувань, які для більшості є очевидними і без такої науки як економічна теорія. Водночас, немає відповідей на важливі питання. Деякі з них. Людина існує заради відтворення майна, чи майно існує заради відтворення людини? З розвитком науково-технічного прогресу задоволення потреб людини покращується, чи ні, і чому? При високому рівні технології праця людини полегшується, чи ні, і чому? Система економічних відносин більше відповідала реальним закономірностям відтворення економіки при примітивних чи при високотехнологічних способах виробництва? Використання електронно-обчислювальної техніки адекватне ступеню складності майна, чи ні? Науково- технічний прогрес, у всіх його галузях, однозначно позитивний процес, з точки зору його впливу на відтворення людини, чи ні? Усі наведені, та їм подібні принципові питання залишаються без відповідей. Немає відповідного аналізу і узагальнень. Яке ж тоді практичне значення тієї інформації, яку дає економічна теорія, оцінюючи результати науково-технічної революції?

Питання гуманізації виробництва розглядається лише з точки зору екології. Такий підхід є надто обмеженим. Він не дозволяє відобразити питань впливу економіки на структуру суспільства, на процес відтворення людини. Відображені окремі, висмикнуті з загального контесту співвідношення трьох систем / природної, суспільної і економічної/ питання, які свідчать про відсутьність цілісного розуміння прблеми. Залишається неясним головне, - що ж розуміти під гуманізацією виробництва? Знову ж, упущені принципові питання. Аналіз, узагальнення і шляхи покращення існуючого "гуманного" / абстрактний гуманізм/ суспільства не висвітлюються взагалі.

Незрозумілим є розгляд економічною теорією категорії "мотивація праці". Оскільки кількісного виміру ця категорія / в її прийнятому розумінні/ не може мати, то, відповідно, вона є предметом дослідження психологічних, а не економічних наук.

Аналіз категорії " суспільне багатсво" також позбавлений будь-якої логічної основи та практичного значення і є суцільною демагогією. Якщо економісти минулого розглядали цю категорію поряд з його синонімами " капітал", " засоби і премети виробництва та соціального споживання" і т.п., то незрозуміло, для чого повторювати їх помилки? Багатство розглядається як сукупність благ, які поділяють на матеріальні та духовні. "Духовні блага" виміру не мають, тому вони є предметом дослідження філософії та теології. Матеріальні блага,- хіба це не те ж саме, що майно, капітал, фонди, засоби і предмети? Як система обліку обчислює блага? За лісом дерев не видно. Чому економічна теорія не розглядає багатства окремої особи, адже окрема людина є вищою цінністю? Чому в кінці двадцятого століття люди, які створили чудеса техніки, сприймають подібні абсурдні міркування за науку?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: