Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Організація економічної роботи.




 

Усі ми, в тій чи іншій мірі, хочемо ми цього, чи ні, є економістами. Якщо у нас є майно, а кожна людина хоч щось та має, то ми змушені знаходити форму його реєстрації /обліку/, аналізуємо, яку "користь" від нього маємо, плануємо якісь зміни. І чим більше майна в суспільстві розподілено між окремими людьми, - чим впорядкованіші економічні відносини /відносини обміну майном/, тим конкретніше окремій людині необхідно займатись цими питаннями. Не обов'язково більше, але обов'язково в порядку, який передбачає наявність певної логічної схеми.

Економічна робота відображає одночасно два важливих аспекти: вихідні теоретичні установки економічної теорії і реальний стан /впорядкованих або хаотичних/ економічних відносин. І якщо теорія декларує щось таке, чого немає в реальному житті, тобто помиляється, або правила економічної діяльності настільки заплутані й неоднозначні, що зводяться, по суті, до відсутності правил, як таких /"закон джунглів"/, то при згадуванні бухгалтерського обліку /або суміжних сфер діяльності/ багатьох починає нудити. Просту, по своїй суті, роботу вдалось перетворити на щось архіскладне і малозрозуміле "простим смертним". Робота бухгалтера, реєстраційна по змісту, часто зводиться не до того, щоб об'єктивно "показати" майно, а навпаки, до того, щоб "приховати". Усі ці /голослівні?/ думки автора призначені не для того, щоб якоюсь мірою принизити людей, що займаються обліком, а для того, щоб щиро їм поспівчувати, як колегам. Зникає конкретність - з'являються труднощі.

Економічною роботою по обліку і плануванню використання свого майна повинна займатись кожна людина особисто. Передача означених функцій іншій людині - це, одночасно, - відчудження від людини її прав власності на своє майно. Але, водночас, людина має право і повинна мати можливість /на платній основі/ отримати консультацію у

випадку необхідності в людей, знання економічного обліку і планування для яких є вузькопрофесійними. Професійна орієнтація цих людей має два основних поділи. Перший, - це поділ на бухгалтерів і плановиків /як би ми їх не називали/. Другий, - це поділ на професіоналів /науковців/, які, відповідно до певної теоретичної концепції і законодавчої бази, здатні самостійно скласти логічну схему економічних зв'язків, в процесі відтворення конкретної економічної системи та на програмістів - тих, які здатні професійно перекласти логічну схему економічних взаємозалежностей на мову комп'ютерних програм.

Економічна робота конкретних осіб, власників майна, - усіх нас /в нормальній економічній системі і в умовах суцільної комп'ютеризації/ повинна зводитись не до ведення товстих гросбухів, а до введення в комп'ютер /один комп'ютер може обслуговувати значну кількість людей / інформації по чотирьох її групах: реальний знос ресурсів, обсяг виручки від реалізації, передбачувані покупки на близьку і далеку перспективу і витрати коштів. Усю "чорнову" економічну роботу, відповідно до стандартизованих програм, обчислювальна техніка здатна виконати самостійно. До програм лише необхідно вносити корективи, зумовлені змінами в законодавстві. 0бов'язковою умовою проведення економічноі роботи в її вищенаведеному розумінні, є об'єднання усіх електронних засобів, що використовуються для економічної роботи, в загальнодержавну комп'ютерну мережу, а через неї, - узгодження економічних зв'язків між усіма громадянами держави на усіх рівнях економічних систем /на рівнях влади/.

В існуючих умовах факт існування двох паралельних систем обліку /комп'ютерний і паперовий/ об'єктивної основи не має, по аналогії з готівковими і безготівковими грошима. Єдиною причиною такої подвійної роботи, на думку автора, є незацікавленість в повній відкритості економічної інформації, як тих, хто контролює, так і тих, кого контролюють. В результаті, -

безглуздими речами займаються і перші і другі, собі ж на шкоду.

Усі функції економічної роботи зводяться до двох головних - облік і планування. Аналіз є основним методом, з допомогою якого, на основі звітів, формуються плани.

Облік, як відомо, є "фундаментом" усієї економічної роботи. І від того, наскільки точно він відображає наявність та процес відтворення майна, залежить успіх усієї економічної роботи. В умовах, коли економічна теорія відійшла /самоусунулась/ від основної своєї функції, - наукового пояснення змісту економіки /майна/ та закономірностей її відтворення, переорієнтувалась на психологію, для здійснення практичної економічної роботи штучно створені величезні труднощі. Про це свідчить відображення в обліку економічних процесів не тільки реальних, а й надуманих, які не мають під собою якоїсь логічної основи, а також, постійні і непрогнозовані зміни економічного законодавства.

Основним способом систематизації майна є система рахунків. В існуючому вигляді вона не витримує ніякої критики. Відсутні ті групи рахунків, які відображають основні, постійно наявні у підприємства групи майна /ресурси, продукція, виручка, амортизація/. Все стихійно і безсистемно перемішано. Бухгалтерські операції не дозволяють скласти хоч якесь системне уявлення про етапи відтворення майна, про процес перетворення його з одного виду в інший. Є рахунок, на якому відображається прибуток підприємства, як якась умовна сума коштів. І за рахунок прибутку неначе щось фінансується. Це взагалі дикість. Цього немає і не може бути. Адже, якщо ми говоримо, що за минулий рік ми отримали прибуток /приріст майна/, - то ми маємо на увазі не якийсь його один вид /гроші/. Якби було так, то це означало б, що на початок року були лише гроші і на кінець року маємо лише гроші. Це ж не так. В даному випадку під прибутком мається на увазі те, що сума вартості ресурсів і продукції та наявність коштів від виручки і

амортизаційного фонду на 31 грудня перевищує сумарну вартість цих показників ту, що була на 1 січня певного року. Тобто, під прибутком, маємо на увазі сумарний приріст вартості усіх видів майна, а не його окремого виду. Вкладення можливі лише за рахунок амортизаційного фонду, тому говорити про прибуток як про джерело затрат, - взагалі безглуздо. Ми можемо і повинні визначати прибуток /збиток/, але лише як аналітичний, а не обліковий показник.

Автор переконаний, що більшість внутрішніх непорозумінь існуючого обліку зумовлено хибними, а тому і шкідливими "установками" економічної теорії. Це протиріччя, прірва між теорією і практикою є елементом деструктивним. Якби облік чітко притримувався існуючих маніакальних економічних ідей і уявлень, то довелось би відображати "конкретну і абстрактну працю", "духовні потреби", "попит і пропозицію", "корисність" і т.п. Але, оскільки це зробити неможливо, фантазія залишається фантазією, дійсність дійсністю, але ігнорувати такі авторитетні сьогодні теорії в практиці обліку якось "несолідно". Тому, на догоду їм, в облік внесено окремі "теоретичні елементи", які тільки шкодять йому.

Облік, як і усе в світі, має свою статику і динаміку. Статика полягає у відображенні на рахунках майна по його видах, групах і підгрупах, тобто, в певному системному порядку, який передбачає взаємопідпорядкованість основного і другорядного, цілого і його частини на певний момент часу. Динаміка передбачає постійне переведення майна з одного виду в інший, відповідно до процесів набуття ним, або втрати вартості, до зміни його матеріально-речового змісту та ін., - за певний період.

Слід зауважити, що натуральний і вартісний обліки майна - це два паралельних і тісно взаємозалежних процеси. І тому, хоча реєстрація "натурального" майна, його зносу і створення, на перший погляд, не є прямою функцією економічної роботи, це необхідно робити, супроводжуючи кожну реєстраційну

операцію натурального майна вартісними значеннями. Відповідно, реєструючи гроші, необхідно завжди відображати майно в натуральному вигляді /продукція, ресурси/, яке під ними розуміється. Будь-яке відхилення вартісних змін від натуральних є прямим порушенням обліку, його достовірності. Сучасна система обліку не завжди змушує відображати вартісні зміни в чіткій відповідності до натурально-речових. Зобразимо схематично місце і функції людини в процесі відтворення її власного майна.

 

Схема 13. Економічні функції людини в процесі відтворення

її майна.

 

Економічні функції людини полягають як в обліку наявності майна в його основних чотирьох видах /складових майнового комплексу/ на певний момент часу, так і в обліку чотирьох перетворень майна з одного виду в інший, за певний період часу. Усього маємо вісім головних функцій економічного /майнового/ обліку /схема 12/, чотири з яких відображають майно в статиці, а чотири в динаміці. Будь-які інші функції обліку є вторинними, похідними від наведених головних.

 

Прийняте уявлення, - "праця" людини, її економічна діяльність полягає лише в перетворенні натуральних ресурсів в натуральну продукцію /послуги/. Таке уявлення є вкрай шкідливим, оскільки "праця", економічна діяльність кожної дієздатної людини полягає у її впливі на чотири види майна і на чотири етапи його відтворення. Будь-які інші уявлення є уявленнями, що відображають деформації, як щось нормальне, є основою обмеження економічної свободи людини /див, вище/. Тобто, і розподіл виручки на амортизаційні відрахування і усе інше є також економічною діяльністю людини, "працею" по відношенню до свого майна.

Майно, в процесі свого відтворення, перебуває в чотирьох видах: ресурси, продукція, виручка і амортизація. Відповідно, схема бухгалтерських рахунків може складатись з чотирьох основних груп рахунків, кожна з яких відображає /реєструє/ наявність на певний момент часу цих видів майна: ресурси та їх вартість, продукція на складі та її вартість, виручка від реалізації та продукція, за рахунок якої вона отримана , сума амортизаційного грошового фонду, розподіленого по видах ресурсів, які передбачається закупати. Рух майна і коштів між рахунками повинен відповідати наведеній схемі, тобто неможливо, щоб амортизаційний фонд мав будь-які джерела формування, крім виручки від реалізації, як і неможливо, щоб ресурси закуповувались за рахунок виручки, без її попереднього розподілу через амортизаційний фонд. Наскільки схема сучасного економічного обліку відповідає вищенаведеній, - оцінювати Вам читачі.

Кожен з чотирьох наведених видів майна, через систему рахунків, повинен передбачати його поділ на індивідуальне і колективне, виробниче і соціальне, вихідне і кінцеве, основне і оборотне, природна сировина, майно і відходи, предмети і засоби. Можливі й інші класифікації, відповідно до тих, чи інших потреб економічного аналізу. Для рутинної паперової реєстрації таке завдання, якщо й посильне, то надто складне, для

електронно-обчислювальної техніки врахування класифікації майна по кількох ознаках і, одночасно, по чотирьох видах /ресурси, продукція, виручка, амортизація/ не може складати якихось труднощів.

Використовуючи пропоновані методологічні підходи, можливо нарешті вирішити болючу і "вічну" проблему "розподілу затрат", віднесення їх на продукцію. Які затрати відносити на продукцію? Усі. Чому відносно цього повинні бути сумніви? "Дух" з'являється і зникає. А в економіці уся отримана виручка повинна бути розподіленою і витраченою /частина "зразу", а частина - через деякий час/ на придбання необхідних ресурсів /виробничих і соціальних/. Усе, що придбано, необхідно реалізувати у вигляді продукції /послуг/. Перенесення вартості в економічній системі /яка завжди є відносно замкненою/ здійснюється двояко, - при створенні з ресурсів продукції і при розподілі виручки між тими ресурсами, які передбачається придбати. Перший процес в обліку має назву "віднесення затрат на продукцію", другий - "розподіл виручки". Ці два процеси є складовими і взаємопротилежними частинами єдиного цілісного процесу, - процесу економічного відтворення.

Така об'єктивно існуюча схема визначається метою відтворення економіки /майнового комплексу/. Метою не може бути отримання прибутку, або збільшення обсягів продаж, або ще що-небудь подібне /чим відображається висота польоту фантазії економістів-теоретиків/. Метою відтворення майнового комплексу є його самозбереження і самовдосконалення /звичайно при участі людини/. Тому цілісний процес відтворення майна, який повинен в першу чергу відображатись системою обліку - це віднесення вартості спожитих ресурсів попереднього періоду на вартість придбаних ресурсів наступного періоду, вартості створеної в попередньому періоді продукції /спожитої/ на вартість створеної в наступному періоді продукції /відновленої/, спожитої виручки від реалізації в попередньому періоді на відновлену виручку, отриману в

наступному періоді, спожитого амортизаційного фонду попереднього періоду на відновлений в наступному періоді амортизаційний фонд. Тобто, мається на увазі, що усі види комплексу майна /або його частини/ перенесли свою вартість з попереднього на наступний період. Відповідно, облік повинен це фіксувати по усіх групах і видах майна /що можливо у вищепропонованому варіанті/. Старий станок переносить свою вартість на новий станок, старий автомобіль на новий, старий холодильник /їжа, одяг.../, - на новий. Це і є те загальне, яке повинно фіксуватись обліком і частинами якого є процеси розподілу затрат і розподілу виручки.

Розподіл затрат є важливим з точки зору визначення собівартості одиниці продукції. Один суб'єкт господарювання може виробляти кілька видів продукції /товарів і послуг/. При цьому увесь комплекс майна переносить свою вартість /частину/ на усю продукцію /частину/. Повне перенесення вартості відбувається тоді, коли сумарна вартість реалізованої продукції дорівнює початковій /середній?/ вартості того майнового комплексу, з допомогою якого вона створена. Періоди, менші від зазначеного , відображають частину перенесеної вартості майнового комплексу. Процес розподілу затрат здійснюється через розподіл амортизаційних відрахувань між окремими видами продукції /частинами виручки/. Він дозволяє визначити собівартість одиниці кожного з видів продукції /послуг/. Враховуючи зазначене, уявляється цілком логічним і виправданим підхід, коли затрати по окремих видах продукції розподіляються пропорційно до структури виручки від реалізації /по видах продукції/. Ситуації. Перша. Затрат не було, а продукція є. Висновок: затрати все таки були, хоча вони і не відображені системою обліку. Друга. Затрати понесені, а продукції /виручки від реалізації/ немає. Висновок: оскільки продукції немає, то і затрат не було, а те, що системою обліку відображено як затрати повинно бути відображено як втрати.

 

Приклад. Якщо за минулий рік підприємство понесло затрати в розмірі 100 гр.од. і отримало виручки від реалізаціі 120 гр.од., маючи таку структуру виручки: товар №1 - 50%, №2 - 30 % і № 3 -20 %, то маємо структуру затрат, відповідно 50, 30 і 20 гр.од. Відповідно до цієї структури розподіляємо кожен вид фактичних затрат. Так, якщо пального було придбано на суму 10 гр.од., то на товар № 1 відноситься 5 гр.од., на № 2 - 3 гр.од. і на № 3 - 2 гр.од. Якщо сировини було придбано на 20 гр.од., то розподіл затрат між видами продукції складе відповідно 10, 6 і 4 гр.од. Тут наштовхуємось на протиріччя між двома діаметрально протилежними підходами.

Перший, нині прийнятий. Він не передбачає врахування реально існуючої цілісності майнового комплексу як економічного /виробниче і соціальне майно/. Це проявляється у врахуванні "участі" певного виду ресурсів в процесі створення певного виду /з кількох/ продукції. Через використання такого підходу руйнується так необхідна конкретика економічного обліку в питанні розподілу затрат. Існує маса методик, які, маючи помилкову вихідну основу, є всього лиш довільними фантазіями їх творців, є спробами інтуїтивно "вгадати" критерій віднесення певних затрат на певну продукцію в тому чи іншому комплексі майна. Це призводить до суб'єктивізму, до невиправдано завишеної або заниженої собівартості певного виду продукції, тобто до порушення об'єктивності економічного обліку.

Другий, пропонований, підхід через жорсткі прямі математичні залежності дозволяє виключити будь-який суб'єктивізм і порушення в процесі розподілу затрат. Він грунтується на тому, що будь-який вид затрат має відношення до усіх видів продукції, що виробляється в рамках певної економічної системи. Основою такого уявлення є об'єктивно існуючі цілісні майнові /економічні/ комплекси, без яких виробництво і соціальне життя людини неможливе. Тобто, якщо не прагнути "заплющувати очі" на об'єктивно існуюче, то слід

визнати, що в даному випадку повинні існувати неприйнятні, на перший погляд, і протилежні існуючим підходам, ситуації.

Приклад такої ситуації. Припустимо, підприємство виробляє взуття і поліграфічну продукцію /в наш час можливі ще більш дивні поєднання/. Тоді, згідно вищенаведеної моделі розподілу, вартість придбаної сировини - шкіри, необхідно відносити і на взуття, і на книги. І навпаки, вартість паперу відноситься і на книги, і на взуття. Для виробництва книг /як правило/ шкіра не використовується, тобто з технологічної точки зору таке віднесення - це абсурд. Але з вартісної точки зору це є нормальна ситуація. Оскільки на книги відноситься не шкіра, а затрати у їх вартісному розумінні.

Для суспільства, з теоретичної точки зору, байдуже, що і хто використовує для виробництва певної продукції, тобто перелік статей затрат товаровиробника не є визначальним в даному відношенні. Більш важливим є головне: усі затрати повинні бути віднесені на усю продукцію повністю, методика віднесення повинна бути універсальною і стандартизованою для будь-якого виду виробництва, чим забезпечується рівність умов для усіх товаровиробників і еквівалентність обміну. Автор переконаний, що дотримання цих головних аспектів розподілу затрат сучасні підходи не забезпечують навіть в якійсь мінімально задовільній мірі, і що пропонований підхід дозволяє розв'язати протиріччя, що накопичились в даному відношенні.

Технічне здійснення розподілу затрат в пропонованому порядку аж ніяк не може бути складним, порівняно з існуючим порядком. Розробка на основі пропонованого універсального механізму та впровадження стандартизованих комп'ютерних бухгалтерських програм, їх використання через інформаційні мережі, до яких в сучасних умовах просто зобов'язані бути "під'єднаними" усі учасники економічної діяльності, без винятку, проблему облікової роботи зведе до необхідності ввести в комп'ютер лише дані про купівлю ресурсів та про реалізацію продукції. Тобто інформацію про товарообмінні угоди.

Досить проста і логічна схема ускладнюється лише математично, якщо взяти до уваги рівні економічних систем. Дане ускладнення пояснюється поєднанням рівнів систем. Майновий комплекс окремої людини - первинна /базова/ економічна система. Людина виробляє, припустимо, кілька видів товарів і послуг /на протязі, можливо, навіть одного дня/. Частину товарів /послуг/ виробляє індивідуально, частину - в колективі, маючи частку майна в колективному майні, і працюючи певну частину свого робочого часу там. Відповідно, усе це повинно розподілятись, відображатись, облікуватись. Для обліку, з технічної точки зору, врахування подібних поєднань не повинно бути складним, і взагалі, необхідно пам'ятати, що будь-яке ускладнення виправдане лише тоді, коли воно впорядковує економічні відносини, відображаючи об'єктивну реальність, а не йде врозріз із нею. Пропонована схема розподілу затрат, на погляд автора, саме той рідкісний сьогодні позитивний випадок.

Виручка повинна розподілятись між статтями амортизаційних відрахувань /майбутніми ресурсами/ пропорційно до того, який комплекс ресурсів ми бажаємо отримати в майбутньому. Відповідь на це дають плани підприємства /особи/. Тобто, суб'єкт господарювання повинен самостійно регулювати, по яких видах ресурсів йому необхідна "прискорена амортизація", а по яких "сповільнена". І якщо певну застарілу машину відновлювати /купляти в майбутньому/ не передбачається, а планується закупити принципово нову машину з тими ж функціями, то аморотизаційні відрахування повинні нараховуватись /резервуватись гроші/ з розрахунку вартості не старої, а нової машини.

Пряме втручання держави в процес формування амортизаційних фондів є грубим насильством, протирічить процесу відтворення економіки, елементарним уявленням про економічну свободу особи, стримує розвиток і є однією із причин сучасної економічної ситуації. Державні та інші

суспільні органи управління можуть втручатись в процес створення суб'єктами господарювання грошових резервів лише в формі розробки та надання наукових рекомендацій, які суб'єкт господарювання може використовувати, або й ні. Розробка цих рекомендацій є прямою і основною функцією відповідних економічних науково-дослідних установ в нормальних економічних умовах.

Якщо облік відображає минулий та сучасний стан і особливості відтворення майна, то планування є відображенням майбутнього стану та бажаних особливостей відтворення майна. Тобто, план з майбутнім звітом, тому про планування /як процес розробки плану/ можна сказати, що воно відображає майбутній облік. План дає відповіді на слідуючі запитання. Якою буде вартість майнового комплексу суб'єкта господарювання через певний проміжок часу? Шо передбачається закупати і продавати в майбутньому, в кого і кому та скільки? Якими будуть відхилення /прибуток або збиток/ і чому? План відображає бажані /відповідно до наукових рекомендацій/ процеси перетворення затрат /ресурсів/ в результати /продукцію/ і навпаки. Згідно вищенаведеної загальної схеми відтворення майна процес перетворення затрат в результати /перенесення вартості/ складається з двох протилежних перетворень: ресурси - продукція і виручка - амортизація. Причому, і перетворення ресурсів в продукцію і продукції в ресурси /виручки в амортизацію/ є матеріально-вартісними процесами. 3 практичної точки зору перший процес поверхово виглядає як натурально-вартісний, а другий, як лише вартісний /фінансовий/, - це одне з найбільш шкідливих сучасних уявлень економічної науки.

Матеріальні ресурси перетворюються в матеріальну продукцію, а матеріальна продукція перетворюється в матеріальні ресурси. Цей кругообіг здійснює кожна людина в процесі своєї економічної діяльності. Взаємоперетворення

 

ресурсів і продукції і є тим, що ми повинні розуміти під процесом праці /або функціями власності/.

Економічний обіг майна на кожному етапі має своє вартісне відображення. Тобто гроші, як відокремлена від майна субстанція, не існують. Якщо є гроші, то це, або вартість продукції /виручка/, або вартість ресурсів /амортизація/. Відповідно, план складається з технологічної та вартісної /фінансової/ частин. В цілому, так і прийнято, але щодо послідовності складання, і, щодо основних розділів плану /як би він не називався, виробничо-фінансовий чи бізнес-план/ повна плутанина, зумовлена тими ж причинами, що й проблеми обліку.

Технологічна частина /що відображає рух майна в його натуральному вигляді/ повинна складатись з трьох частин: план створення /виробництва/ продукції в плановому періоді, план постачання ресурсів /план замовлень на їх придбання/ і план реалізації продукції або послуг /план виконання замовлень на продукцію/. Фінансовий план повинен складатись з чотирьох частин, що відображають очікуваний рух /оборот/ грошових коштів на протязі планового періоду; план вартісного зносу ресурсів; план отримання виручки; план формування амортизаційних відрахувань /розподілу виручки/; план витрачання коштів амортизаційного фонду на придбання необхідних ресурсів /план понесення затрат/.

В процесі проведення планової роботи виникає необхідність аналізу процесу відтворення економічної системи в минулому періоді. Єдине призначення з'ясованиx в процесі аналізу тенденцій - це їх врахування в майбутній діяльності. "Минуле змінити не можна". Тому є всі підстави вважати аналітичну роботу складовою частиною планової роботи.

0б'єктивні висновки з аналізу можливі тоді, коли аналіз базується на такій системі обліку, яка відображає об'єктивні закономірності відтворення майна. Вище викладено погляд автора на зміст і методику облікової роботи, виходячи з якої, можливо отримати показники результативності та ефективності

відтворення економічної системи /методика визначення їх наводилась/. Ці показники є тією основою, виходячи з якої можливо приймати те чи інше рішення про внесення змін в процес відтворення майна /управлінське рішення - через план/.

Облік на підприємстві - це сумарні результати обліку майна його працівників, облік в родині - це сумарні результати обліку

майна її членів. Відповідно і плани. План підприємства - це узагальнені плани його працівників /зведений план/, план родини - це узагальнений план її членів. І так на усіх рівнях суспільних об'єднань людей. Зведений план об'єднання формується як сукупність індивідуальних рішень /планів/ громадян щодо майбутнього використання кожним свого власного майна. Інший порядок /типу існуючого/ є протиприродним і алогічним.

І якщо ми розуміємо, що суспільство - це сукупність окремих людей, що людина, - найвища цінність, то час уже /вступаючи в третє тисячоліття/ усьому цьому надати конкретного економічного змісту в процесі організації економічної роботи.

 

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных