Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Зміст і структура економічних систем.




 

Як уже зазначалось, було б великою і шкідливою помилкою під економічною системою в статиці розуміти те, що нині розуміється в економічній теорії під продуктивними силами. Тобто сукупність природних, трудових і матеріальних ресурсів. Природні "ресурси" є складовою частиною природи, створені без участі людини, вартості об'єктивно не можуть мати, обміну не підлягають, і, відповідно, не є економічними ресурсами. Економіка оперує переважно з вартісними величинами, натуральні речі для неї цікаві лише з точки зору можливості їх оцінки /участі в процесі обміну/. Природні ресурси складають природну систему, яка є фактором формування і руху економічної системи. "Трудові ресурси", люди, створені і є складовою частиною не економічної, а суспільноЇ системи, їх вартісна оцінка безглузда. Суспільна система, по відношенню до економічної, є також важливим фактором, як і природна.

Поняття "система" передбачає однорідність та взаємозамінність її складових елементів. Такими елементами економічної системи є різні види майна, для означення якого в економічній науці використовується велика кількість термінів, що, безумовно, вносить додаткову плутанину і невизначеність /матеріальні ресурси, капітал, фонди, затрати, витрати, та ін./.

Економічні системи існують на різних рівнях (світ, країна, регіон, підприємства, сім'я, людина), як цілісні майнові комплекси, тому важливо розуміти їх єдність та взаємопідпорядкованість. На кожному рівні економічна система є довершеною і замкненою, водночас вона є складовою частиною систем вищого порядку. Економічна система є "організмом" в якому здійснюються економічні обороти, які включають усі стадії економічного відтворення: виробництво, споживання, обмін і розподіл майна. Економічна система складається з 47 різних видів майна, які на кожному рівні сформовані в майнові комплекси. Вдосконалення якості і

збільшення (іноді зменшення) кількості майна є метою руху економічної системи.

Економічна система існує і відтворюється з метою відтворення і себе і людини, з іншого боку, лише окрема людина зацікавлена у відтворенні економічної системи, економічні системи вищих рівнів - це лише арифметична сума систем нижчого порядку. Первинною економічною системою, "атомом" вищих, укрупнених, або похідних економічних систем є економічна система на рівні окремої особи, тобто той майновий комплекс, який є в розпорядженні і використанні людини. Як відтворення окремої людини, так і відтворення економічної системи на рівні людини, того майна, яке вона використовує і яке є її своєрідною "аурою" неможливе без взаємодії (в формі обміну) з іншими людьми (з майновими комплексами інших, окремих людей). Тому, виходячи з цієї очевидної аксіоми, необхідно переглянути зміст понять "натуральне" і "товарне".

Ототожнення натурального із примітивними технологіями, а товарного із високими технологіями в економічній літературі не можна вважати правомірним. Тим більше, що при натуральному господарстві мається на увазі відсутність, або мінімізація обміну (торгівлі), а при товарному - високорозвинений обмін. Але ж, навіть в найбільш примітивних, відомих науці формах людського співжиття (дикі племена) люди обмінювались один з одним майном, послугами. А відсутність грошового обігу сучасного типу аж ніяк не перекреслює саму наявність взаємообміну. Тим більше, що в сучасному, "високорозвиненому" суспільстві гроші не є єдиним засобом взаєморозрахунків при обміні (торгівлі). Тому, не можна вважати примітивні форми виробництва натуральними, а сучасні товарними. І одні, і другі є товарними - тобто такими, в яких існує обмін.

Все стає на свої місця, якщо поняття "натуральний" і "товарний'" розглядати в іншому контексті, з точки зору рівнів економічних систем та видів продукції (послуг).

Якщо людина сама для себе щось виробляє (надає послуги), готує їсти, ремонтує і т.п. (для власного споживання), то на рівні економічної системи - людина (комплекс майна, що перебуває у виключному володінні і користуванні особи), - це натуральне виробництво (господарство). Якщо, будь-що, що робить людина, має на меті обмін результату виробництва (товар, послуги) - це товарне виробництво. Аналогічно на будь-якому рівні економічних систем. Якщо область розглядати як економічну систему (а так повинно бути), то вирощування, виробництво і споживання хліба здійснюється в області (замкнений економічний цикл) - це є натуральне виробництво. Обмін здійснюється всередині системи. Якщо продукт виробляється для реалізації (обміну) за межі системи - це товарне виробництво (господарство) області. Інший приклад, виробництво автомобілів. Комплектуючі для них виробляються не в одній області, а в кількох. Відповідно, виробництво комплектуючих частин для усіх економічних систем нижчого від держави рівня (область, район, місто, підприємство) є товарним, а для держави - натуральним. Товарне виробництво повинно здійснюватись в системі тільки тоді, коли в силу технологічних причин натуральне виробництво даного виду кінцевого продукту неможливе. Кожен рівень суспільного управління (влади) повністю відповідальний за натуральне виробництво в підпорядкованій системі і частково - за товарне. Відповідно до наведених прикладів, за забезпечення населення області хлібом (за координацію внутріобласних економічних зв'язків при його виробництві) повну і персональну відповідальність несе перша особа області, за виробництво автомобілів - керівництво держави. До цього коротко і зводиться зміст т.зв. проблеми розподілу повноважень (економічних) між рівнями влади.

Процес виробництва на кожному рівні економічних систем повинен виходити із замовлень на конкретні види продукції (державне, обласне, районне...). Якщо виходити з абстрактного "попиту" - то постійна криза (перевиробництво одних видів

продукції і недовиробництво інших) гарантована. І завуальовувати це в абстрактні формули типу "протиріччя - рушій розвитку" - м'яко говорячи нерозумно.

Усі економічні системи є майновими комплексами. Економічна система сім'я (в існуючому розумінні) - це усе майно, яке перебуває в приватній (особистій) власності кожного члена сім'ї (його арифметична сума) і майно сім'ї, яке перебуває в колективній власності сім'ї (будинок, автомобіль...) Економічна система "підприємство"- це майно, яке перебуває у власності (постійному користуванні) підприємства (колективна власність). Економічна система "область"- це усе майно, що перебуває на її території. Не може існувати поняття "обласна власність", оскільки немає такого виду майна, який би використовували усі жителі області спільно. Можуть бути підприємства, які виробляють продукцію (надають послуги) усім жителям області, але це не означає, що усі жителі області працюють на цьому підприємстві. Вони купують продукцію (послуги) і цей зв'язок є внутріобласним обміном, натуральним виробництвом області, а власність на підприємство, як майновий комплекс (економічну систему) можуть (повинні) мати ті люди, що там працюють.

Аналогічно з державою. Поняття "державна власність"- абсурд. Приклад. В державі виробляються літаки. Усі комплектуючі один регіон виробляти не може, задіяно в економічному ланцюгу кілька регіонів. Відповідно, відповідальність за координацію економічних зв'язків обміну несуть державні органи управління. Власники центрального складального підприємства - його працівники (а не всі жителі держави). Купує літаки не держава, а той колектив, для якого вони є засобом виробництва - авіаційне підприємство. У цьому прикладі відображено кілька понять : "власність", "обмін", "координація обміну". Суб'єктами власності є ті люди, які виробляють певний вид майна (а не держава), суб'єктами обміну є його учасники (а не держава), суб'єктами координації

економічних (обмінних, торгівельних) зв'язків є люди, їх колектив, що працюють в державних органах управління (а не держава).

Ми усе це розуміємо, на жаль, інакше. Плутанина понять, термінів, надання їм неоднозначного змісту, і, як результат хаос економічних відносин. Виробляємо те, що нікому не потрібне, купуємо аж за кордоном те, що нам потрібно і могли б виробляти самі. Якось тако само по собі воно втрясеться. Вільний ринок, попит і пропозиція, конкуренція і т.п. Не "втрясається". Стихія - це не метод встановлення порядку. Якщо у когось є ілюзії, що у "найрозвиненішиx" країнаx існуючий "ринковий механізм" стихійно встановив порядок в економіці, то рекомендую поцікавитись відповідями на два питання. Наскільки "стихійно" сформована система, що там існує? Чи можна назвати економічні відносини, що там існують дійсно впорядкованими?

І планово-директивна система організації економіки - погано, і ринкова - погано. Де ж вихід? Можна йти різними шляхами. Наприклад придумати щось таке, чого світ ще не бачив, на зразок міфічного комунізму. Це проходили. Можна акуратно копіювати все, що є на Заході. Але при цьому слід звернути увагу на два моменти. Перший. Чи є та система впорядкованою і чи дійсно ми хочемо жити так як живуть люди в західних "розвинених" країнах? Другий. Якщо ми зможемо скопіювати систему "регульованого ринку" (через якийсь час), то хто сказав, що в розвинених країнах, скажімо років через десять (коли ми це зробимо) буде існувати ця система, а не щось нове, більш прогресивне? Такий шлях прирікає нас на постійне відставання, на "вічно недорозвинену країну". Оптимальним, на погляд автора є шлях поєднання позитивних елементів планово-директивної економіки, історичного досвіду і кращих елементів ринково-регульованої економіки інших країн. Усі вони не настільки протилежні по своєму змісту, як уявляється, але є сукупність певних відмінних ознак, які потребують аналізу

з метою виділення позитивних і поєднання їх. Зробити це в загальному і є власне метою пропонованого матеріалу.

Кожна людина має т.зв. "потреби", або необхідність придбання тих товарів в натуральній або умовній формі, які їй необхідні для споживання, виробничого або соціального. Сукупність цих потреб і визначає набір майна, який є, або повинен бути в розпорядженні особи та набір майнових комплексів усіх об'єднань людей від сім'ї, підприємства, території до держави. Є також зворотня залежність. Набір майна конкретної людини визначається потребами інших людей (суспільства), частину яких покликана задовільнити людина, виготовляючи продукцію, або надаючи послуги.

Тому набір майна окремої людини повинен бути головним об'єктом вивчення економічної (і не тільки) науки, оскільки всі інші майнові комплекси є похідними або вторинними по відношенню до цього базового економічного рівня. Це і повинно бути «мікроекономікою», а не те, що сьогодні під нею розуміється. Легко говорити про права особи як визначальні абстрактно, куди важче конкретно і чесно перевести це в площину економічної теорії і практики.

Хто і як в сучасному суспільстві вивчає потреби окремої людини (у нас і за кордоном)? Проводяться опитування, вибіркові обстеження, але вони не дають тієї достовірної інформації, яка необхідна. Хотілось би проаналізувати позитивні і негативні моменти цього механізму, але що ж аналізувати, коли його немає. Так, є статистичні дані, щодо підприємств, але вони лише частина майнових комплексів. І інформація про майно підприємства це не інформація про майно людини. Може така інформація (про майно людини) якось фіксується, узагальнюється на рівні сім'ї, підприємства, району, області, держави? Ні. То про який порядок в економіці можна говорити, якщо базовий рівень економіки, економіка (майно) людини не вивчається, не досліджується і не узагальнюється? Сучасна система економічного обліку не дозволяє цього зробити. Але ж

економічні системи усіх рівнів (об'єднання людей) є всього лиш арифметичною сумою цих базових рівнів, а якщо вони невідомі, то як можна знайти суму, не знаючи доданків? Про що ж тоді такі товсті, "розумні" і малозрозумілі книги по економічній теорії?

Простий приклад. Рівень району. Територіально- суспільно-економічне об'єднання людей. Районна влада, уособлена її керівником є відповідальною як за економічні зв'язки між структурними ланками в районі (натуральне виробництво районного рівня), так і за економічні зв'язки району з іншими районами області (економічні зв'язки вищого рівня - клопіт обласного керівництва). Чи знає керівник району, що в районі виробляється, ким і скільки, куди реалізується, що закупається і звідки, яким майном хто володіє? Справа не в контролі, а в регулюванні, координації. Відповідно, чи впливає керівництво на економічні процеси в районі? 0б'єктивно не може дієво впливати. Відсутність не те що механізмів, а й навіть економічної інформації. Є фрагментарна інформація, є видимість механізму, впливу і відповідальності. Відповідно, маємо видимість результату.

Аналогічно на інших рівнях з деякими допусками в кращу або гіршу сторону, в залежності від особистості та від рівня.

При свободі вибору особого виду діяльності одночасно повинен існувати механізм замовлень. Сьогодні ця система існує лише на державному і обласному рівнях і в досить спотвореному вигляді. Що мається на увазі? Замовлення на продукцію призначене не для задоволення якихось міфічних "загальнодержавних потреб",а для виробництва тих видів продукціі, які виробляти (замкнений економічний цикл) в межах однієї області з об'єктивниx (технологічних) причин неможливо. Аналогічно на усіх рівнях суспільної організації : область, район, місто, сільська Рада.

Організація прикладних наук повинна бути побудована таким чином, щоб суспільство отримувало чіткі й однозначні

відповіді (за певну плату) щодо своїх потреб. Не все золото що блищить. І уявлення, що чим дорожче товар - тим він корисніший, далеко не аксіома. Як правильно харчуватись? Що одягати? Які житлові конструкції кращі (не більші, а зручніші)? Яким є раціональний набір майна при певному виді виробництва? Сьогодні ми таких відповідей не маємо (однозначних). Відповідно, якщо, наприклад, цукерки на паличці "Чупа-чупс" (або подібні товари) є для нас дуже корисною і нагальною потребою (якщо так говорять серйозні наукові дослідження, а не лише реклама), то їх необхідно виробляти. Якщо це такий складний технологічний процес, що організувати його не можна ні на рівні району, міста, області та держави, тоді звичайно їх необхідно закупати за кордоном.

Імпорт продукції - це не просто демонстрація економічної "суперсвободи" держави (як декому уявляється). Цей процес відображає дві тенденції - позитивну і негативну. Негативна полягає в тому, що держава (її керівництво), допускаючи імпорт продукції, виробництво якої (або її аналогів) не складає ніяких складнощів в державі,- визнає власне безсилля, нездатність організувати таке виробництво. Позитивна тендеція полягає в тому, що існують технічно надскладні міжнародні проекти (космос і т.п.), в яких країна об'єктивно є учасником кооперативних економічних зв'язків. На жаль, в Україні сьогодні домінуючою є перша тенденція.

Порядок в економіці - це чітка організація системи замовлень на усіх рівнях суспільної організації (влади). Приклад. Обласний рівень влади знає: які потреби населення області існують (виробничі і соціальні), які з цих потреб задовільняються шляхом виробництва (і товарообміну) в межах районів, які з потреб задовільняються міжрайонними (обласними) кооперативними зв'язками (на основі обласних замовлень) і які товаровиробники працюють, виконуючи державне замовлення. Відповідно повинні існувати ринки

 

(замкнуті економічні системи товарообміну) - місцевий, айонний, обласний, державний. Технічна сторона справи при сучасному розвитку обчислювальної техніки і комунікацій не може складити якихось труднощів. Кожна людина, виробниче об'єднання людей, повинні чітко знати - для їх продукції гарантований збут, відповідно до узятого замовлення (яке повинно бути добровільним) на місцевому, регіональному, або іншому рівні. Повинні бути біржі. Але чому вони у нас не розвиваються? Тому що товаровиробників відлякує їх спотворений спекулятивний зміст. Все і вся не може продаватись, повинно продаватись тільки те, на що є замовлення від громадян. Біржа не законодавець цін, а інформаційний центр по товарообміну на відповідному рівні, регулятор замовлень цього рівня, структурна ланка органу влади. Така логіка, яка базується на зарубіжному досвіді та досвіді наших "реформ", в розумінні автора, повинна існувати.

Спробуємо проаналізувати місце базової економічної системи "людина" в системах вищого порядку. Поняття "власність" в сучасній економічній науці і практиці надзвичайно спотворене. Але без нього розмова про економічні системи безпредметна.

В нашій свідомості цілісне і нерозривне поняття "власність" розбите на дві різнорідні частини, під якими також розуміють власність. Перша частина - декларування прав на майно (розпорядження ним). Друга - користування майном. Внаслідок деформування, як юридичних, так і економічних відносин складаються дивні, абсолютно алогічні ситуації. Людина може "володіти" майном (юридично зафіксувати права), мати з нього зиск і іноді не те, що використовувати його, а навіть в очі не бачити. Інша ситуація - людина користується майном, виробляє продукцію, тобто відтворює його, водночас юридично не є його власником.

Це суперечить низці логічних, перевірених наукою і практикою тверджень, які сприймаємо як аксіоми. Людина

прагне до вдосконалення якісного і кількісного складу майна лише тоді, коли вона володіє цим майном (юридично і економічно). Людина, психічно здорова, сама у себе не краде і дбайливо відноситься до свого майна. Майно без участі людини відтворюватись (споживатись) не може. Людина, яка є власником майна - засобів виробництва і, відповідно, продукції, виробляє ту продукцію, яка дійсно необхідна їй та іншим людям. Людина, яка є власником майна, але не працює з ним - не може повністю контролювати це майно, тобто повністю реалізувати свої права власності. Людина, яка працює з чужим майном, по найму, також не може повністю контролювати це майно.

Тобто, виходячи з вищенаведеного - вживання терміну "власність" в розумінні лише «декларування» або лише "користування" є нелогічним і шкідливим. Під власністю на майно (а тільки на нього і поширюється дія цього терміну) слід розуміти одноосібне (або колективне з визначеною часткою особи) користування ним в процесі виробництва або соціального споживання, з юридично зафіксованими правами одноосібного (або колективного) розпорядження цим майном.

Виходячи з змісту терміну "власність" спробуємо з'ясувати сучасний стан базового рівня економічних систем - майно окремої людини в сучасних умовах. Визначимось, що повноцінною первинною економічною системою (базовий рівень) є лише така система, при якій відношення людини до майна поєднує функції і користування (праці) і розпорядження майном. Якщо людина, лише користується майном, або лише розпоряджається ним - такий стан не можна називати повноцінною (замкненою) системою.

Перше - майно сім'ї, де, здавалось би, є власність особи на майно. Але особиста власність і сімейна - далеко не те ж саме, хто розлучався - знає це достеменно. Речі особистого користування - так, усе інше, вроді належить усім нам, а як до діла, то виявляється, що члени сім'ї і не знають яка їх персональна частка в майні загального користування. Звідси і

відношення до використання цього майна - може бути відповідальним або ні, залежить від особистості. Звідси і проблеми. Не говорячи уже про відсутність серйозного обліку, аналізу, планування.

Виробниче майно. Яка частка особи у майні підприємства? Відповідь сьогодні можуть дати лише одиниці. Якщо людина "бізнесмен", а не найманий працівник, то інформація про майно фірми є, а про ту частку, якою конкретно користується підприємець (повноцінно володіє) відсутня також.

Якого ж тоді "економічного ефекту" ми чекаємо від виробництва, коли на ньому ніхто не знає яка частка майна і, відповідно, продукції його? Хіба може проявлятись та ініціатива, зацікавленість і відповідальність, яка необхідна? Умови (економічні) відсутні ж для цього.

Державна "власність". Сьогодні вона "поділяється" на дві частини. Перша - це та, що підлягає приватизації, друга - не підлягає. Відносно механізму приватизації і того, наскільки він наближає нас до формування економічно виправданого, вищенаведеного базового рівня економічних систем - Бог з ним, залишимо це на совісті "приватизаторів", у читачів є про це певне уявлення.

Зупинимось на другій частині - державне майно, що не підлягає приватизації. Шукаємо логічні зв'язки. Це загальнонародна власність? Так. Задекларовано. Чи має кожен з нас частку в цьому майні, як "власник"? Передбачається. Тоді, як власники, ми повинні відтворювати це майно (фінансувати затрати на його відтворення) і отримувати результати у вигляді виручки від реалізації продукції (послуг) для послідуючого фінансування затрат (в розмірі своєї частки). Елементарна, універсальна і "вічна" схема відтворення майна. Чи здійснюємо ми це? Частково. Сплачуємо податки. За рахунок них (про що нам відверто говориться) формується державний бюджет, або іншими словами фінансуються затрати на утримання майна загальнодержавної власності. Кожен вніс свою частку затрат -

кожен отримав виручку від виробленої продукції (надання послуг) за рахунок відтворення державного майна. Логічно? Цілком. Де вона та виручка? Може надходить в формі якихось дивідендів, або ще чогось на наш персональний рахунок? Ні. Тоді може ми отримуємо якісь послуги, від тих, хто користується нашим майном? Які, на яку суму, де це зафіксовано? Тоді складається враження, що ми взагалі ніяких послуг (переважно управлінських) від держави не отримуємо. Сучасний стан, на жаль, є якоюсь мірою підтвердженням цього.

Тобто, маємо ситуацію, коли працівник органу влади користується майном, яке не є в його розпорядженні. Чому ж ми чекаємо від т.зв. "чиновника" результатів роботи кращих, ніж від наймита на будь-якому підприємстві? Патріотизм? Гарне поняття. Але воно спрацьовує тоді, коли є економічні умови для його прояву. "Їсти хочуть всі". Тоді чому б не обманювати самих себе і не дати цьому "чиновнику" право повноцінної власності на те майно, яким він користується і повинен користуватись в процесі своєї управлінської роботи. Оцінити вартість його послуг (що є основою для формування податків) і отримувати їх. 3'являється відповідальність, почуття власної гідності і та конкретика, без якої економіка не може жити, а може тільки "виживати". "Державна власність" як така зникає, як цілковито фантастична (як і обласна, районна, муніципальна і т.п.) і існує особиста власність, яка є синонімом економічного процвітання.

З'ясували, що і майно є, і люди біля нього є, і базовий рівень економіки теоретично вроді би є, а на практиці він невловимий.

Цікавим, з точки зору базового економічного рівня, є поєднання різних рівнів природної, суспільної і економічної систем. Як зазначалось, окрема людина персональної відповідальності за певну частину природних ресурсів нести не може. 3 точки зору природокористування окремі елементи природної системи повинні поєднуватись між собою в певній комбінації, на певному мінімальному розмірі земельної площі.

Суспільне об'єднання людей повинно знаходитись в певних науково встановлених рамках, які забезпечують впорядкованість відносин власності на майно спільного користування, взаємодовір'я і співпрацю, та відтворення того природного середовища, що є в користуванні. А головне - суспільне об'єднання людей первинного рівня повинно забезпечувати народження здорових, життєздатних дітей, їх виховання в належній атмосфері, повне "соціальне" забезпечення пристарілих. Майновий комплекс повинен бути цілісним, економічно повним і довершеним, забезпечувати економічний цикл : сировина - виробництво - готова продукція (послуги).

Існуючий стан такий, що створені майнові комплекси є самоціллю, центром системи усього життя /природа, людина, майно/. Природа і людина є підпорядкованими елементами. Це ненормальний стан, але це, одночасно, наші реалії. Існує завод. Чи є обгрунтування його розмірів з точки зору природокористування, суспільної структури? Немає, оскільки природоекологічні елементи, як правило, взагалі не враховані, а його працівники є не структурою, а натовпом малознайомих людей. Так, люди поділені на цехи, бригади, ланки. Але чи забезпечує це їм необхідний рівень відповідальності одного перед іншим ? Аж ніяк. У кожного своя сім'я, місцепроживання, родина, історія і майбутнє.

Природні ресурси переміщаються /циркуляція біосфери/ пристосовуючись до майнового комплексу підприємства /а повинно бути навпаки/. Люди переміщуються з дому на роботу, при нерухомому майновому комплексі підприємства /а повинно бути навпаки/.

Звичайно, споруди і станки не можуть переміщатись, але вони, житло, соціальна сфера і люди повинні розміщуватись компактно, цілісним "життєвим комплексом", а переміщуватись повинна продукція, на різних стадіях її виробництва, - від сировини до кінцевого продукту. Це, якщо приймати, що людина головний, а майно підпорядкований елемент. Якщо

токар, з металсупрокату на заводі з допомогою верстата виточує деталь, яка з його точки зору, є продукцією, то чому б не розміщувати верстат поблизу його житла, або в комплексі з ним, постачати йому сировину, забирати готову продукцію /яка, в свсю чергу, є сировиною для працівника в іншому місці/ і проводити, відповідно, необхідні економічні взаєморозрахунки?

Потім, досвід використання системи колективного підряду свідчить, що раціональний розмір трудового колективу /який забезпечує найвищу ефективність виробництва/ знаходиться в межах 15-30 чоловік. Якщо з цими розмірами не погоджуватись, то можна визначити інші, але ж вони, оптимальні розміри, об'єктивио існують. Відповідно до вищенаведеної схеми суспільної структури /умовної/, при наявності в родині 14 працездатних, - підприємство, це 1-2 родини. Звичайно, праця може бути і індивідуальною /відповідно й індивідуальне підприємство/, види людської діяльності надзвичайно різноманітні, але максимальну межу розміру колективу, який і повинен бути підприємством "переступати" шкідливо, далі - колгосп, комуна, хаос. Тобто в громаді може бути кілька підприємств, причому різнопрофільних. Підприємство /трудовий колектив/, як форма економічних відносин, тим і відмінне від інших форм, що внутрішні товарообмінні, економічні /майнові/ відносини існують у ньому у вигляді відносин розподілу колективної власності. Воно є замкненою з товарообмінної точки зору системою, в якій на вході - сировина, на виході - продукція.

Розглянемо економічні функції влади і підприємств на прикладі конкретного виду продукціі. Кожна людина подає органам влади на певну встановлену дату і на певний плановий період обсяг потреб у формі замовлень. 3 чого людина виходить при цьому? 3 обсягу планової виручки /яку передбачає отримати/ за вироблену індивідуальну, або в складі колективу продукції /послуг/, що призначена для членів родини, громади, або для інших громад /для будь-яких інших, крім себе людей/.

Усі замовлення відповідними органами управління узагальнюються, виробничі - органами управління підприємства, соціальні - родини, усі разом, - органами управління громади. Ця сукупність замовлень громадян, узагальнена в громаді, є тією інформацією, виходячи з якої, органи влади усіх рівнів повинні працювати. Адже замовлення на придбання продукції одних громад, - це замовлення на виробництво продукції іншими громадами /"попит і пропозиція"/. Робота органів влади полягає в технікоекономічному /науковому/ обгрунтуванні і організації кооперативних /обмінних, торгових/ зв'язків між громадами, в поєднанні цих зв'язків з повним циклом виробництва певного виду продукції /від сировини до кінцевої/, у виробленні наукових рекомендацій, щодо оптимальних характеристик кожного виду майна і в формуванні оптимального комплексу майна на кожному з внутрігромадських рівнів об'єднань людей.

Результатом роботи органів влади та громадян з часом повинно стати формування "українського стандарту життя". Зміст його зводиться до типового /стандартного/ набору майна, яким користуються усі громадяни певної держави. Ці стандарти є надзвичайно важливим елементом економічного життя, але вони не досліджуються економічною наукою. Причина уже наводилась - об'єктивна наявність базового рівня економіки - майна людини, яке є в її користуванні і розпорядженні та, водночас, суб'єктивне і повне ігнорування цієї реальності економічною наукою і практикою.

Незважаючи на це ігнорування кожен з нас має якесь власне уявлення про стандарти життя. Приклад - одним з елементів американського "стандарту життя" є наявність у кожного жителя старше 16 років власного легкового автомобіля. Таких елементів є значна, але обмежена кількість. І якщо ми хоч щось будемо робити в напрямку формування і стабілізації "українського стандарту життя", то переконаний, вищеокреслений в загальних рисах механізм дозволить вийти на стандарт якісніший закордонних аналогів. Облудній рекламі

необхідно протипоставити обгрунтовану наукову інформацію /у вигляді рекомендацій/. Поверховий аналіз "західних стандартів"

свідчить про те, що люди там, поряд з корисним майном, мають багато непотрібу, більше того, навіть шкідливого майна. Зараз, при тупому запозиченні звідти всього потрібного і непотрібного ми якоюсь мірою відчули це на собі. Маса продуктів, які більш отруйні ніж корисні, перенасичені консервантами, одяг розрахований на одне прання, заміна людського спілкування спілкуванням з електронними приладами і т.п. У нас хоч де не де піднімаються поодинокі голоси - отруєння жувальними гумками, "шоколадками" і т.п., зниження інтелекту. А у "них" на це навіть не звертають уваги. Як роботи. Рекламують якийсь товар - всі користуються, шкідливість, як така, до уваги не береться. Намагання контролювати це звичайно є, але вони "тонуть" в морі підробок. Товаровиробник, як правило, анонімний, а, відповідно, і безвідповідальний.

Повернемось до питання - як же повинна функціонувати економічна система, шоб сприймати позитивні і нейтралізувати негативні елементи світового розвитку ?

Виходячи з пакету замовлень, підпорядкованих /охоплених/ громад, кожен рівень влади опрацьовує його і формує кооперативні договірні міжгромадські економічні зв'язки. Замовлення на споживання /заявка на купівлю товару/ є для органу влади одночасно заявкою на виробництво цього товару. Кожна громада, громадянин, бере два види зобов'язань: придбати певну сукупність товарів /послуг/ та виробити певну кількість продукції /послуг/. Це вільний вибір особи, узагальнений в громаді. Без реалізації неможливе придбання і навпаки. Людина економічно вільна, "хазяїн своєї долі", отримує змогу зробити власний вільний вибір. Ні умови соціалістичної, ні умови "регульованої ринкової" економіки такої можливості не надають. В першій, що виробляти і купляти визначає чиновник, відповідно до "лінії партії", в другій - менеджер корпорації, відповідно до волі і свідомості власника контрольного пакету

акцій корпорації. Особа відіграє вторинну і підпорядковану роль - хочеш купуй що є, хочеш ні, хочеш - роби, що тобі кажуть, хочеш - ходи безробітним. Воля і свідомість людини, її вибір, - надзвичайно обмежені.

Органи влади, отримавши замовлення, визначають, виходячи з технології виробництва певної продукції, - доцільно її виробляти на даному рівні суспільного об'єднання людей, на вищому, або на нижчому. Повинна враховуватись значна кількість факторів /обмежень/. Серед них такі : можливість виробництва за рахунок внутрісистемних кооперативних зв'язків товару від сировини до кінцевої продукції /замкнений і повний цикл виробництва/; відповідність кількості виробленої продукції наявним замовленням на неї. Приклади. Якщо маємо в області замовлення на придбання певної кількості автомобілів, а технологічно їх в межах області виробити неможливо - то ці замовлення узагальнюються на рівні держави, а замовлення на виробництво усіх комплектуючих - є державним замовленням, яке по ієрархії розподіляється до громадського рівня, на якому підприємства вільні робити вибір - приймати його, чи ні. Інший приклад. Пошиття шкіряник курток. Якщо підприємства однієї громади в змозі виробляти їх в обсязі, що здатен задовільнити потреби району, то це повинно бути узгоджено, і покупці курток цього району повинні купляти їх тільки в цій громаді, яка знаходиться на території району і підпорядкована його органам влади /ціни не монопольні, а на усім відомому середньодержавному рівні собівартості куртки, якість - на рівні загальнодержавних стандартів/. Відповідно, громада - виробник є виконавцем районного замовлення, відповідальна за нього перед жителями району, уособленими в керівництві району. Наслідок невиконання виробничих зобов'язань - передання замовлення іншій громаді. Розумно обмежена, контрольована монополія. Конкуренція забезпечується співставленням продукції з тим, що виробляється в інших районах і ціновим механізмом.

Головний критерій оцінки ефективності функціонування уоього економічного механізму, - якщо виробництво певного товару, відповідно до кількості замовлень та особливостей технологічного процесу можна узгодити і здійснювати на певному рівні влади, - то це повинно бути зроблено, а передаватись до вищого рівня. Максимально можливе самозабезпечення на усіх рівнях. А давати можливості для заполонення країни імпортними товарами /при можливості власного виробництва аналогів/, або виробляти товари на експорт /в той час, як нікому виробляти товари для власних потреб/, і, тим більше, називати це міжнародною економічною інтеграцією - цілковитий ідіотизм, з економічної точки зору.

Виходячи з вищенаведених міркувань та аргументації, можна визначити, що спроба схематичного зображення сучасної структури економічної системи "держава" безперспективна, оскільки поняття "схема" передбачає логічні зв'язки взаємозалежних структурних елементів, а вони, як такі, зараз в принципі відсутні.

Спробуємо зобразити схему оптимізованої /на погляд автора/ економічної структури держави /схема 6/.

Звичайно, майно громадянина, незалежно від його професійної діяльносгі, суспільного статусу та інших ознак, може знаходитись постійно лише на території його громади /за винятком тимчасових переміщень/. Тільки так можливо забезпечити поєднання двох основних функцій власності, - розпорядження та користування, що в загальному забезпечує перехресний контроль. Таким шляхом /взаємоконтролю та постійності проживання/ забезпечуються гарантії недоторканості прав власності особи та відповідальність особи перед родиною і громадою /суспільством/ за використання майна. Тобто цей механізм реально гарантує права економічної свободи особи. /Аналог відомої історичної моделі/.

Економічна система на рівні підприємства виконує функцію виробничого відтворення, на рівні родини, -

соціального відтворення /ця функція по своїй суті є також виробничим відтворенням - виробляються послуги/ та відтворювальну по відношенню до людини.

Схема 6. Економічна структура держави.

Сукупність виробничого і соціального майна, що перебуває у власності /функції користування і розпорядження суміщені !/ особи, складає базову економічну систему суспільства -

майновий комплекс окремої людини. Реалізація прав власності може здійснюватись в індивідуальній або колективній формах /колективна: індивідуальна частка особи в майні колективного користування, колектив обмежений межами громади/. Економічна система громади складається з майна, шо є на її території та координує процес економічного відтворення майна членів громади через регулювання економічних зв'язків товарообміну і розподілу часток в колективному майні.

На рівнях громади, підприємства і родини здійснюються також функції розподілу і обміну. Всі функції - це функції, або коло обов'язків контролю і регулювання відтворення економіки відповідними колективними /законодавчими/ і виконавчими органами управління.

Усі надгромадські рівні влади /проміжні між громадою і державою/ виконують єдину економічну функцію - регулювання /координація/ міжгромадських зв'язків обміну майном /торгівлі/. Держава, крім цього, має таку економічну функцію, як регулювання міжнародної торгівлі з іншими країнами.

Інші підходи, довільні комбінації функцій, так чи інакше, приводять до того стану, що маємо нині : держава бере на себе усі можливі й неможливі економічні функції /декларативно/, а на ділі самоусувається від усього і не на належному рівні регулює навіть те, в чому полягає її економічне призначення - координація міжнародної та внутрідержавної міжрегіональної торгівлі.

Історичні типи організації відтворення економічних систем різні, але їх можна узагальнити до двох крайніх варіантів /рівень технології зовсім інше питання і прямо не впливає на універсальні закономірності відтворення економічних систем/: хаотичний /максимально наближений до того варіанту, що існує в нас зараз/ і впорядкований /не ідеальний !/, - який автор зробив спробу описати. Впевнений, шо інші висновки не можуть мати під собою об'єктивної основи.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных