Природно-суспільні умови економічної рівноваги

Є багато визначень економічної рівноваги. Але більшість з них позбавлена конкретно-практичного змісту. На різних рівнях економічної системи під змістом рівноваги розуміється відповідність попиту до пропозиції. В практичному розрізі це означає, що витрати /суспільства, підприємства, особи/ дорівнюють виручці від реалізації продукції. Точка безприбутковості /і беззбитковості/, прибуток дорівнює нулю. І прагнення економічних систем, в процесі їх відтворення, як макро-, так і мікро- до цього стану /а не до максимізації прибутку/ є єдино нормальним і виправданим.

В умовах рівноваги прибуток одного суб'єкту господарювання - це збиток іншого. Є два основних шляхи отримання прибутку: перший - більша старанність /економність/, і другий, - обман, прихований або очевидний. Існуючі уявлення про механізм дії економічних систем /економічна теорія/ не дає можливості відділити чесно отриманий прибуток від нечесно отриманого, в чому її головний недолік.

Стабільність економіки значною мірою визначається стабільністю природної та суспільної систем, тому розглянемо їх.

Природні умови стабільні тоді, коли вони є саморегульованими. Місце людини в природі і її діяльність повинні перш за все забезпечувати умови для саморегуляції природи.

Існуючий стан задовільним назвати аж ніяк не можна. Створені людиною майнові комплекси і сама її поведінка свідчать, що умови для самовідновлення природи вкрай несприятливі. Зони існують, і то, в далекому від задовільного, стані в заповідниках, які є винятками. Рослинний світ втрачає можливості для самовідновлення в одному йому відомому і єдино вірному порядку. Практично немає лісів, що виникли природним щляхом, а не шляхом насаджень людиною. Відсутні

умови для міграції насіння рослин. Тваринний світ збіднів, як по кількості видів, так і по чисельності тварин. Умови для самовідновлення також надзвичайно обмежені. Створені перешкоди у вигляді споруд, доріг, комунікацій для об'єктивно необхідних процесів міграції тварин. Єдині групи, впливу на які протиприродної діяльності людини не помічено - це комахи і мікрорганізми.

Це нас не повинно втішати, оскільки природа існує в різноманітності взаємодоповнюючих груп тварин, рослин та інших живих організмів, а також неорганічної матерії. Нормальне життя людини в існуючих природних умовах перетворюється в поступову деградацію, що і спостерігаємо.

Нормальні умови можна охарактеризувати коротко, - земля - це суцільний заповідник, на якому, відповідно до продуманого плану, розміщені окремі поселення людей, які своєю діяльністю не порушують стану рівноваги і процесів саморегуляції оточуючого середовища. Існування урбанізованих надпоселень: міст, гігантських промислових комплексів, - не має виправдання, ні з точки зору інтересів природи, ні людини. Економічно це також невиправдано. Необхідно досліджувати природокористування та економіку природокористування. Завдання економіки природокористування чітке і конкретне: визначення доцільності добування і використання природних ресурсів /включення в економічний оборот/ та обгрунтування розміру затрат на об'єктивно необхідний процес знешкодження відходів.

3 точки зору природокористування, природничі науки /в поєднанні з суспільними та економічними/ повинні дати відповіді на актуальні питання сучасності. Якого розміру поселення людей є оптимальним? Яка оптимальна густота поселень на одиницю площі /з врахуванням мінімізації шкоди природі/? Яким вимогам повинні відповідати споруди, будівлі, комунікації, щоб не шкодити процесам саморегуляції оточуючих їх природних комплексів? Якою гранично допустимою повинна

бути чисельність населення території, країни /якщо люди не хочуть перетворитись на єдиний в природі вид живих організмів/? Які міроприємства по сприянню розвитку та відновлення нормального природного середовища є першочерговими, а які - перспективними? Які критерії нормального стану природи? Запитань багато, і від відповідей на них залежить не тільки стан природи, а й усього цілісного природно-суспільно-економічного комплексу.

У автора є власне уявлення про бажаний стан природо-екологічної системи. На жаль, неможливо його співставити з іншими, альтернативними поглядами, оскільки робиться наївний вигляд, неначе вищенаведених питань просто не існує.

Усі наші найзаповітніші мрії, сподівання і уявлення про рай, - земного походження. В кожного з нас буде можливість переконатись в цьому, оскільки всі ми смертні. Забезпечення рівноваги, оптимальних співвідношень і пропорцій в природі - першочергова і основна вимога для існування того, що ми уявляємо під раєм. Інші вимоги - це забезпечення таких суспільних відносин /структури/ і мінімально-необхідного обсягу високоякісного /високотехнологічного/ майна, що не суперечать, а сприяють розвитку людини.

Чомусь на рівні суспільної свідомості ми ніяк не можемо зрозуміти, що ми повинні жити в заповіднику, брати з якого можна тільки якийсь мінімум, який не порушує рівноваги природоекологічних систем. Жити необхідно в поселеннях оптимальних розмірів /не більше й не менше науково-встановлених рівнів розмірів/. Поселення повинні розміщуватись на території в певному порядку, а не в хаотичному, як зараз. Поселення /громади/ повинні мати чітко окреслені межі території господарського використання /в загально-заповідній території/. Міграція населення повинна бути мінімально-необхідною, оскільки інакше просто неможливо ставити питання про відповідальність за стан природного

середовища. Транспортні потоки між поселеннями, зумовлені спеціалізацією та кооперацією в процесі праці, повинні складатись з майна /сировини, продукції/, а не з людей. Немає ні одного виду продукції, який не можна було б виробляти, розбивши окремі фази технологічного циклу на етапи і обійтись без вкрай шкідливої гігантоманії промислових підприємств і комплексів.

Цікава ситуація, яка має своє певне ідеологічне підгрунтя. Всі ми, незалежно від того, багаті чи бідні, здорові чи хворі, грамотні чи ні, - вкрай зацікавлені в пошуку відповідей та вирішенні поставлених питань, але, - це неначе нікому й непотрібно. Не суспільство, а гурт камікадзе, які дружньо готові загинути /і гинемо/ в ім'я торжества маніакальних комуністично-ринково-демократично-християнських і багатьох інших ідей хворої уяви /адже всі вони передбачають кінець в формах комунізму, "гармонії", анархії, кінця світу і т.п./.які роз'їдають нашу свідомість як проказа.

Підсумовуючи, спробуємо схематично зобразити структуру природи, з точки зору місця в ній людини, узявши за основний узагальнюючий критерій виміру природних ресурсів земельну площу.

Схема 4. Структура природних ресурсів держави.

Держава є арифметичною сумою громад. Громада є базовим рівнем природокористування і поділу на менший рівень не може бути. Природокористування і землекористування не завжди ідентичні поняття. Тому, в межах громади, частина земель господарського /переважно сільськогосподарського/ призначення може розподілятись між окремими родинами, на розсуд Ради громади. Сільськогосподарське виробництво здійснюється в усіх, без винятку, громадах на основі внутрігромдської кооперації і спеціалізації праці та товарообміну. Тобто, - самозабезпечення усіх громадян /через громади/ продовольством, в переважній частині його видів, уявляється, як ідеальна модель. Вона дозволить перебороти значну частину існуючих протиріч: між містом і селом, "продовольча проблема", потреба в екологічно чистій продукції та реалізація, в сучасних умовах, в красивій упаковці, але напівотруйних продуктів і т.п. Дана модель ніяк не суперечить можливостям використання найновітніших технологій виробництва сільськогосподарської продукції.

Держава, як і регіони, не може мати якихось "особливих" земель господарського користування поза громадами.

Всі намагання вирішити екологічну проблему "стандартними методами" /екологічна поліція і т.п./ не дали відчутних результатів і об'єктивним є те, що не дадуть в майбутньому. Є единий, історично апробований шлях: закріплення /розподіл/ відповідальності людей за ту територію, на якій вони проживають. При новій ситуації, хіба можливо, щоб людина на тій землі, на якій проживає і працює все життя, здійснювала екологічно шкідливе виробництво, забруднювала? Ні. Зараз, на соціалістичній нічийній, або ринковій капіталізованій /чужій/ землі це легко робити, - нагадили в одному місці, а живемо в іншому, в кінцевому рахунку страждаємо всі.

Суспільні умови для існування людини, зараз, як і природні, вкрай несприятливі. Суспільство - це структурована

сукупність людей, самовідновлювана система. Перед його аналізом важливо визначитись, що ж ми розуміємо під людиною. Є чітко окреслені, діаметрально протилежні позиції.

Перша: людина є вищою, надприродною істотою, створена Богом по власному образу, особливо наближена до нього, має очевидні, виключні переваги перед іншими живими організмами і вона не зобов'язана підкорятись законам науки /природи/, - людина знаходиться "над ними".

Друга позиція: людина на землі є частиною органічної матерії, нічим, по своєму матеріальному змісту, крім рівня інтелекту, від високорозвинених тварин не відрізняється.

Є безліч аргументів на підтвердження, як першої, так і другої позиції. 3 невеликою різницею, - друга позиція базується на фактах і наукових висновках, перша, - на уявленнях і "писаннях". Особисто для автора, буквально "вбивчим" і кінцевим аргументом став, бездоганний в логічному відношенні, слідуючий приклад. Можливість підтасовки фактів виключається, що, до речі, методом постановки аналогічного експерименту легко перевірити. Також слід зауважити, що прихильники першої позиції твердо переконані, - тільки людина має душу /її зовнішній прояв - інтелект/, яку Бог вдихає в неї при її народженні і яка визначає особливий, виключний і богопризначений зміст людини. Так ось, відомі достовірні і непоодинокі випадки, коли діти, в силу обставин, попадали до диких звірів, і, відповідно, ними виховувались. Через якийсь час ці люди попадали в суспільство, але залишались"звірами" і стати людьми не могли, ні по власній волі, ні примусово. Широко відомий один із випадків в Індії, коли викрадені вовчицею немовлята і знайдені через кільканадцять років, крім вити, гавкати і їсти сире м'ясо, - нічого не могли, незважаючи на усі зусилля по їх вихованню. Шо це? Адже це люди? В них є душа /як в усіх людей/ і вони "запрограмовані" Богом жити, як "вищі" істоти, - люди. Де ж дівся їх інтелект? Нелогічно, з точки зору прихильників першої позиції, і, цілком логічно, з точки зору

прихильників другої позиції. Тобто люди є, по своїй суті, абсолютно ідентичними до тварин /кількість сірої речовини в мозку, в даному випадку, вторинне питання, вона не є аргументом для богословів/.

Інтелект, як здатність пристосовувати речі до своїх потреб, реальних, або уявних, виник в результаті вдосконалення суспільних відносин, цілеспрямованого і свідомого відбору. Еволюція, здійснена, якщо так краще звучить, з Божої волі /усе в світі відбувається з Божої волі - це об'єктивно/. Всі наші "надбання" цивілізації є лише результатом того, що людина з народження попадає під виховний вплив суспільства. Кожне покоління цілеспрямовано відбирало для наступного розмноження більш інтелектуально і фізично розвинених, пристосованих до суспільних умов осіб і вибраковувало більш "дикі" екземпляри. Будь-яка високорозвинена тварина могла пройти цей шлях, оскільки закони відбору універсальні і типові для будь-якого виду живих організмів, але це сталось тільки з людиною. Чому? Непояснимо. Божа воля. Але,одночасно, це аж ніяк не дає підстав вважати, що людина є чимось особливим, винятковим, що дає їй право знищувати інші види, формувати якесь синтетичне середовище, смертельне для неї ж самої.

До речі, якщо людина має душу, як сукупність властивостей матеріальної системи людського організму, невивчену і незбагнену в силу обмеженості людського пізнання - то будь-яка жива /а, можливо, і неорганічна матерія/ істота також має сукупність незбагненних для людського пізнання властивостей - душу.

Усі міркування щодо внутрішнього змісту людини наведені з єдиною метою, - привернути увагу читача до того факту, що сучасна "дуже розумна людина" /хоча іноді виникають сумніви/, ми з Вами, виникла в результаті комплексу якихось певних умов співжиття, соціальної поведінки і суспільного устрою, який тисячоліттями закріплював позитивні ознаки в кожному наступному поколінні, порівняно з попереднім. Навіть

поверховий аналіз сучасної структури суспільства свідчить про те, що в такому хаосі, позбавленому будь-якої видимості впорядкованої системи, вижити людині, не те що мавпі, можна тільки одним шляхом, - йдучи всупереч лицемірним правилам сучасної суспільної поведінки. Але це "виживанням" також важко назвати, оскільки окрема частина системи, йдучи всупереч загальноприйнятим /загальносистемним/ нормам, у вигляді безглуздих стереотипів і ідей, які запрограмовують систему на самознищення, - приречена на великі проблеми супротиву більшості. Тобто, подібне "виживання" окремих осіб також втрачає свій сенс. В даному випадку є готові рецепти, - змирись, будь як всі. Бог воздасть. Там. Може. Оскільки це припущення /шодо воздання/ цілком ймовірно помилкове. Звідти ще ніхто не повертався, наскільки відомо автору.

Навколо поняття "суспільний лад" /устрій/ існує багато спекуляцій, які не розкривають зміст проблеми, а приховують його. Прийнято вважати, що змістом цього поняття є структура суспільства, система влади в ньому, - тобто порядок взаємопідпорядкованості /а вірніше координації/ різних груп людей, об'єднаниx за певними ознаками. Таке уявлення, на жаль, не наповнене конкретним змістом. В даному розрізі багатьом дуже подобається протипоставляти такі поняття, як, скажімо, "комунізм" і "демократія", приймаючи їх, як щось в принципі протилежне одне одному. Це легко робити, особливо якщо переходити на конкретні персонажі великої політики. Куди важче шукати спільні риси цих систем, які об'єктивно наявні, та реальні протилежності.

Не можна сказати, що у висвітлені питань в такому ракурсі немає намагань провести дослідження. Але, оскільки в них відсутня опора на основне, - вони не дають відповіді на ті актуальні питання, які важливі для кожного. Серед них такі. Чому людині не тільки на протязі життя, а й на протязі кожного дня зручніше перебувати в кількох різних колективах /виробничий, сім'я, родичі та ін./ ніж в одному? Чи проводив

хтось співставлення, визначив переваги проведення часу в різних колективах, порівняно з одним? Невже в одному колективі неможливе поєднання роботи, відпочинку, задоволення соціальних потреб та ін. окремої людини? Які цьому є перешкоди: технологічні, моральні, етичні, природні і т.п. /крім недавно встановлених, біля 1 тис.років тому, норм поведінки/? Що є первинною ланкою суспільства? Сім'я в її вузькому розумінні? Але ж в сім'ї людина проводить лише частину свого часу. Тоді може виробничий колектив? Також ні. На що ж опирається структура суспільного управління /координації/? Існуючий механізм управління не опирається ні на сім'ю, ні на виробничий колектив, ні на партії. Це очевидно і довести протилежне неможливо. Опирається на народні маси. Але як відповідальні "члени мас" один перед одним? Ніяк. Хіба людина несе повну міру відповідальності за свої дії перед виробничим колективом? Ні. Перед сім'єю? Також ні. В свою чергу, хто, який первинний колектив несе усю повноту відповідальності за окрему людину? Ніхто.

Для прикладу - скоїла людина злочин. Хто відповідальний за це крім самої людини, який рівень суспільної структури? Сім'я винна? Частково, повністю ні. Виробничий колектив? Частково, повністю ні. Повної відповідальності не несе ніхто. Немає реальних механізмів ні контролю особи суспільством, ні її захисту.

Існування сучасної людини протирічить усім елементарним законам біології. Ми вже до того стали "святі", як боги, що виявляється на цю науку нам начхати. А які інакші можуть бути висновки? Якщо людина є біологічною суспільною істотою, то вона, як будь-який живий організм повинна перебувати у відповідних, сприятливих для розвитку, і просто життя умовах. Є багато живих організмів, які живуть колективно, людина - один з них. А якщо так, - то поглянемо на природу. Тварини в колективі годують своїх дітей і своїх батьків /а не міфічних батьків, що уособлюються в державному пенсійному фонді.

Тварина в одній і тій же групі перебуває, за рідкісними випадками переходу /один з яких - шлюбний період/, від народження до смерті. Звідси і свобода, і відповідальність, і комфорт. Уявімо собі, шо бджола, - носить мед в один вулик /робота/, відпочиває в другому вулику /відпочинок, розваги/, а ночує в третьому вулику /дома, в сім'ї/. 3 точки зору біології абсолютно неприйнятна ситуація, але якраз так ми живемо, - всупереч усім елементарним законам, яких дотримуються навіть комахи.

Інший приклад. В селі, узяти півня /курку/ і носити його на протязі дня по кількох подвір'яx /курячих колективах/, а ввечері повернути додому. Уявіть його стан. Цілий день - суцілні конфлікти, стресові ситуації. А ми так живемо. По схемі, аналогічній вищенаведеним. В стані постійного стресу. Заради чого ці цілковито надумані "жертви"? І стогнемо. Є від чого.

Існуючий хаос об'єктивио не може влаштовувати ні один прошарок суспільства. Бідні беззахисні перед свавіллям багатіїв, ті в свою чергу, беззахисні перед тими ж бідними, які в будь-який момент можуть здійснити переділ власності, з їхньої точки зору справедливий, революційними, або кримінальними методами. Природа беззахисна перед нами усіма. Такого хаосу, такого ступеню руйнування усіх реальних інститутів суспільної структури історія ще напевно не знала. Може це і є дійсно "кінець світу", так наполегливо рекламуємий релігіями?

В хаосі ніхто не має і не може мати реальної повноти влади. Голова сім'ї її має? Ні. Керівник підприємства? Ні. Керівник партії? Ні. Голова районної /обласної/ адміністрації? Ні. Шо ж це за народовладдя, демократія, якщо вони не передбачають реальних механізмів впливу на процеси, що відбуваються в суспільстві? Вважається /існує ілюзія/, що територіальні органи управління мають чітку структуру і взаємопідпорядкованість. Чому ж суспільні науки не дослідять цього? Базового рівня влади /громади/, а, відповідно,

природокористування, суспільної ієрархії і економічних відносин не існує взагалі.

Умовно вважається, шо такими рівнями є сільська і міська Ради /колектиині, або місцеві законодавчі органи/, представники цих рівнів влади, відповідно, Голова сільської Ради та Голова міської Ради /як "модно" говорити - мер/. Чи мають ці особи повноту влади, а, відповідно, чи несуть вони персональну відповідальність за стан справ? Аж ніяк. По-перше, чисельність населення села або міста перевищує будь-які розумні рамки управління. Процес реалізації місцевого управління здійснюється без врахування елементарних норм науки управління, або вірніше навіть - всупереч їм. По-друге, як бути, коли житель села /міста/ не працює на його території, або навпаки, працює, а живе в іншому місці? Він є повноправним членом даного територіального об'єднання громадянином, чи ні? Хіба на нього поширюється вся повнота влади органів управління? Ні.

Якщо голова органу місцевого управління хоч якось впливає на виробничі підприємства, розташовані на території /хоча що таке влада Голови сільської Ради проти влади голови колгоспу/, то як місцева влада впливає на соціальну сферу - житлові будинки, мікрорайони? Механізм як такий в принципі /в теорії/ відсутній. Керування, в даному випадку, може зводитись лише до створення видимості такого. Що і маємо нині.

Вищі ешелони влади можуть опиратись тільки на базовий рівень, вони є похідними від нього. І якщо на базовому рівні панує відомий кожному стан хаосу, то як можуть впливати вищі рівні влади /районний, обласний, державний/ на розвиток суспільства? Можна зауважити - але ж за кордоном подібна система, і як добре, В західних "розвинених" країнах дійсно подібна нашій система, але її впорядкованість, по суті, зводиться лиш до одного, - при хаосі створена краща ілюзія дієвості органів влади. Суб'єктивна думка автора,- хай Бог нас помилує і

не допустить того, щоб ми жили так "добре", як на Заході /зрозуміла лише тим, хто там був /.

3 іншої сторони. Може безсистемний стан органів влади забезпечує людині максимум свободи? Це так, якщо в поняття "свобода" вкладати зміст - анархія, безвідповідальність. Парадокс полягає в тому, що поряд з тим, що такий стан суспільної системи об'єктивно не може влаштовувати ні один із класів, прошарків суспільства, - він існує.

Базовий рівень суспільства повинен формуватись на основі сукупності природних /територіальних/, суспільних і економічних /майнових/ ознак. Причому, рівень технологічного розвитку цивілізації для базового рівня є поняття вторинне, оскільки людина, а не техніка є головним елементом. Якщо вважати, що формуванню базового рівня суспільної структури заважають технічні здобутки цивілізації і виходити з того, що довершена структура суспільства властива лише первісним, "диким" стадіям суспільного розвитку, то необхідно визнати, що людина є не метою суспільного розвитку, а додатком до техніки. Необхідно також довести /експерементальним шляхом/, що існування базового рівня, в його досконалому варіанті не сумісне з високотехнічним способом виробництва та життя, цього поки що не зроблено.

Виходячи з історичних аналогів, можна зробити висновок, що базовий рівень суспільства може характеризуватись такими ознаками: закріплення за громадою певної території в постійне, довічне і спадкоємне користування /незалежно від виду економічної діяльності її членів/, стабільний і постійний склад громади, її чисельність - в рамках науково встановлених і законодавчо закріплених норм, перехід з громади в громаду переважно на основі вступу до шлюбу повнолітніх, тільки член громади є повноправним громадянином і громади, і держави, структурування громади на сім'ї /родини/, сім'я повинна складатись з кровноспоріднених поколінь /діти, батьки, люди похилого віку/, обмежений чисельно склад сім'ї /відповідно до

історичних аналогів біля 30-50 осіб/, повнота влади в руках дієздатних осіб, відокремленість шлюбних стосунків від економічних, утримання дітей і людей похилого віку - дієздатними членами сім'ї /родини/.

Відповідно, структура суспільства повинна мати слідуючий схематичний вигляд.

Схема 5. Суспільна структура держави.

Наявність базового рівня дозволяє обгрунтовано підійти до формування проміжних рівнів суспільнгого самоврядування. Знову ж, історичний досвід свідчить, що виправданим в даному випадку є математичний підхід. Він дозволяє оптимізувати чисельний склад колективних /законодавчих/ органів управління - Рад. Наука управління свідчить, що вірогідність прийняття оптимального колективного рішення набагато вища, якщо думки усіх членів колективу враховуються, а це, в свою чергу,

можливе лише тоді, коли чисельний склад колективу знаходиться в певних рамках. Спеціалісти можуть внести ясність, автору відомі рамки 7-12 чоловік /а не 450, чи довільна кількість/. Де не перешкоджає тому, щоб кожен член Ради мав кількість консультантів, чисельно не обмежену. Членами Ради є обрані лідери /Голови/ Рад нижчого рівня і одночасно органів виконавчої влади нижчого рівня. Так, Голова Ради громади /яка складається з Голів родин цієї громади/, є одночасно керівником виконавчого органу громади /який складається з призначених ним осіб/ і також членом Ради вищого від громади рівня самоуправління.

Такий механізм забезпечує:

а/ прийняття таких законів /державного і місцевого рівнів, відповідно до розподілу повноважень/, які не суперечать один одному /на різних рівнях/ і є реальними, оскільки "депутату" доводиться виконувати ті ж рішення, які він прийняв;

б/ дієвий механізм протидії зловживанням, оскільки одноосібне прийняття законодавчого рішення виключається, існує подвійний контроль - "зверху" і "знизу";

в/ персональні відповідальність керівника перед виборцями за свої дії, або бездіяльність,

г/ конструктивну змагальність між різними об'єднаннями людей і їх лідерамм.

Виборча система може передбачати механізм, коли претенденти на посаду Голови Ради висуваються не будь-ким, кому заманеться /як існуе нині/, а претендентами /кандидатами/ можуть бути "автоматично" усі Голови Рад нижчого рівня, що не скомпроментували себе.

При даній системі, якщо за вихідну брати цифру 7 /для прикладу/, то сформуються слідуючі рівні суспільної системи: діти, 7 хлопчиків і 7 дівчаток - 14; дієздатні - чоловіки 7, жінки 7; люди похилого віку - 14; сім'я /родина/ - 42 особи, громада /7 родин/ 42x7 == 294 особи, первинне територіальне об'єднання громад 294 х 7 = 2058 осіб і т.д. Звичайно, точність тут може

бути умовна, повинні існувати науково встановлені і законодавчо закріплені граничні межі - "від" і "до". Якщо прийняти даний приклад /7/, то в Українській державі буде існувати біля 8 рівнів суспільних об'єднань /і рівнів влади/.

Основне призначення суспільної структури, - забезпечення відтворення суспільства. Відтворення людини здійснюється в родині /а не в парній сім'ї, або в громаді/. Тому базовим рівнем суспільної структури є родина /сім'я/ в її історичному розумінні. Оскільки суб'єкт землекористування - громада /група родин/, то, відповідно, вона є базовим рівнем природокористування. Суб'єктом власності і економічної діяльності є окрема особа, тому базовий рівень економіки /майнокористування/, - окрема людина. Органи самоврядування мають три основних групи функцій: природокористування, відтворення людини і економічне регулювання. Ці три групи функцій органічно поєднуються на рівні громади, яку і необхідно вважати основним елементсм суспільної структури в її широкому розумінні.

У читача можуть з'явитись зауваження: це фантастика, утопія, буйна фантазія автора. Звичайно, сьогодні потрібен не загальний опис можливих варіантів вдосконалення структури суспільства, а серйозно і науково обгрунтований. Необхідне обгрунтування не комуністичної, ринкової, або іншої моделі, яка визначається якимось "ізмом", а творчий пошук варіанту стабілізації існуючого рівня розвитку цивілізації в умовах постіндустріального періоду. І який народ, держава зробить це швидше і краще /незалежно від існуючого місця в світовій системі/, - той забезпечує собі дійсно прогресивний шлях розвитку. Необхідна серйозна концентрація і активізація наукового потенціалу суспільства для досліджень в трьох означених напрямках. Але питання в тому, чи дійшли ми до усвідомлення того, що це реально назріло? Поки що, здається, ні.

Відносно фантазувань автора, "утопії". Швидше наше життя є фантастикою і утопією, воно значною мірою протирічить елементарній логіці, але, водночас, - це реальність. Автор поставив питання і дав на них власний варіант відповіді. Але справа в тому, що таких питань ніхто не ставить взагалі. Де ж взятись відповідям? Існуюча суспільна структура повинна бути хоч якось обгрунтованою. Але цього ж немає.

Варіант автора базується не на фантазіях, а на усій відомій йому системі знань. Модель "суспільного ладу" не придумана, просто описані історичні аналоги, які існували в нас тисячоліттями і забезпечували нашому народові у свій час передові позиції в світі. Інформація не закрита, кожен бажаючий може ознайомитись із цією системою, яка значною мірою акумулюється в т.зв. "звичаєвому праві". Придумувати щось "супернове" - авантюризм. Багато серйозніша позиція- звернути увагу на позитивний історичний досвід. Як говориться, нічого нового придумати неможливо, все колись було. Особливо в сфері суспільних відносин.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: