Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Предмет економічної науки




 

Оточуючий людину світ, частиною якого вона є, незалежно від того, як ми його називатимемо: "природа", "матерія", "ефір" чи "дух", існує об'єктивно, відтворюється по власних, властивих йому законах. Цей світ існує незалежно від того, уявляє людина себе "царем природи", чи її частиною. 3 розвитком людського пізнання та цивілізації в цілому, ми все більше впевнюємось в тому, що змінити, або відмінити об'єктивний факт наявності світу, природи, людина не в змозі, як і закони його існування. Тому жорстка реальність, подобається вона нам чи ні, підтверджена знаннями точних і прикладних наук і, значною мірою, протилежна релігійно-філософським уявленням, полягає в тому, що людина, усе створене нею, та те, що потенційно може бути створене, є лише частиною, причому незначною, чогось більшого. Відповідно, діяльність людини може відповідати законам існування загального, природи, або суперечити йому. В першому випадку людина гарантує собі процвітання, в другому, - прирікає себе на тривалі і безглузді страждання, нічим розумним не виправдані.

Поглиблюється розрив між накопиченим обсягом знань, по їх окремих напрямках, та можливістю їх систематизації і узгодження. Загальне, оточуючий світ, природу прийнято називати Богом, а його закони - Божими законами. Людська уява більш звична до образного мислення ніж до абстрактного, тому Богові прийнято надавати образи від більш-менш логічно

виправданих, до досить абсурдних. Хоча хіба не очевидно, що прояви ("образи") Бога ми відчуваємо частково усіма своїми органами фізіологічних відчуттів, частково - з допомогою різноманітних приладів, а частково - нездатні відчувати (розуміти, досліджувати, використовувати).

Наведені думки більше з галузі філософії, чи теології, а не економічної науки. Це так, але якраз деформації в галузі цих знань є, на погляд автора, першопричиною економічних криз і катаклізмів та жалюгідної безпорадності (і непорядності) економічної теорії в поясненні об'єктивно існуючих закономірностей економічної діяльності людини. Тому спробуємо з'ясувати деякі загальні параметри, "систему координат" для економіки, як частини оточуючого людину світу, оскільки ні одна з відомих економічних теорій сучасності не дає однозначного пояснення, на яких філософсько-релігійних течіях і уявленнях вона базується (матеріалізму, ідеалізму, сатанизму або чогось іншого).

Слід зауважити, що гарні лозунги - не завжди зміст. Наприклад, уявлення, що марксистська економічна теорія базується на матеріалізмі, надто примітивне і , м'яко кажучи, не відповідає дійсності. Маленький приклад: шляхом праці, робочого часу створюється продукція, цілком матеріальна. Це одне з фундаментальних положень "матеріалістичної" марксистської економічної теорії. Тобто час якимось дивним чином трансформується в матерію. Це з галузі матеріалізму чи ідеалізму? Таких прикладів більш ніж досить.

Економічна теорія і практика неможлива без основи у вигляді математичних залежностей між кількісними величинами, які характеризують кількісні та якісні властивості речей. Без математики економічна наука - пустий звук, про що неодноразово говорилось творцями різних напрямків економічної теорії, та про що свідчить щоденна економічна практика. Тобто, визначивши те, що підлягає кількісному виміру можна визначити предмет економічної теорії. Оточуючий

людину світ, природа, мікро і макро, піддається виміру людиною лише частково, але об'єктивно. Пізнання обмежене, подобається це нам, чи ні. Прийнятий поділ : те що відомо людині називають матерією, те що невідоме - духовною субстанцією. Передбачається, що духовне живе по власних законах відмінних від законів існування матерії. Але диво, - чим більше поглиблюються знання людини, в галузі космосу чи елементарних часток, - кожен випадок підтверджуе, що закони існування невідомого, яке вчора вважалось духовним, а сьогодні дослідженим, відповідають цілком і повністю законам існування матерії. Тобто закони існування матерії універсальні. Як відомої, так і невідомої матерії, або того, що ми називаємо духовним. Відповідно можна вважати що весь оточуючий людину світ, природа є матеріальними, щодо його внутрішнього змісту. Шодо можливості його пізнання він є цілком духовним, оскільки дослідженні речі і їх прояви мають такі властивості, які "до кінця людиною пояснені не можуть бути".

Прийняті уявлення про поділ оточуючого на "матеріальне" та "духовне" вкрай деформовані, вони позбавлені тієї прагматичної конкретики яка відрізняє справжню науку від "навколонаукових" фантазувань. Необхідне чітке й однозначне визначення межі між двома частинами світу / з точки зору людини/ - матеріальною і духовною. Де Ви зустрічали таке визначення, яке не є філософсько-емпіричною демагогією, а зрозумілим керівництвом в щоденній практичній діяльності людини? Наука вперто не бажае підлаштовуватись під доктрини "святого письма" і розвивається, постійно "стромляючи носа" туди, куди їй з точки зору релігії та т.зв. /існуючої/ "моралі", і близько підходити не можна. 3 такою ж впертістю релігія не визнає публічно і відверто усіх досягнень науково-технічного прогресу, розгублена перед очевидними протиріччями, нездатна їх пояснити, як утопаючий за соломинку чіпляється за догматичну "святість" писань /переосмислення яких, відділення "зерна" від 'плевел" назріло ще вчора/.

Філософсько-релігійні та наукові знання повинні бути узгоджені між собою, оскільки це архіактуально не тільки для якихось пануючих верств, але й для кожного з нас. Сказавши "а" в науці /отримавши нові результати/ ми повинні сказати "б" в релігії /ввівши ці результати до системи філософсько-етичних уявлень як складову, апробовану частину/. Аналогічно, сказавши "а" в релігії або філософії /висунувши гіпотезу, або знайшовши якийсь древній манускрипт/ ми повинні сказати "б" в науці /провівши відповідні досліди по перевірці правильності, або хибності цієї гіпотези/. Тільки таким шляхом можна забезпечити єдність теорії і практики.

Сьогодні людина, на кожному кроці свого життя, за ілюзорними проблемами не бачить реальних проблем, а, відповідно раз по раз приймає помилкові рішення /вони можуть відповідати нормам суспільної моралі, але протирічити реальним інтересам людини, або навпаки/. Глибоко релігійні люди з дивовижною запопадливістю використовують останні новинки технічного прогресу /реально корисні або й ні/, відчуваючи свою "гріховність", або шукаючи алогічних виправдань, калічать свій інтелект. Водночас люди, які з іронією ставляться до будь-якої релігійності, вважають себе прагматиками, які не дають себе "дурити лицемірній релігії" при будь-яких більш-менш серйозних життєвих труднощах різко міняють позицію і стають "релігійними" більше ніж "істинно" віруючі, чим також руйнують свою свідомість. Кожен з нас може навести подібні протиріччя на прикладах оточуючих людей, а тим більше на власних.

Існуюча плутанина в поясненні загального стану речей, як на рівні наук так і на рівні стереотипів свідомості окремої сучасної людини, призводить також до наслідків у вигляді хаосу економічних стосунків, уявної незбагненності економічних законів. Існуючі економіко-теоритичні концепції, на жаль тільки посилюють цю іллюзію.

 

Постійно, або "вічно" так тривати не може. Усе "стане на свої місця" з об'єктивних та суб'єктивниx причин. Питання лише в тому, - коли ? Усі ми зацікавлені в тому, щоб усе нормалізувалось не лише при прийдешніх поколіннях, а й при сучасному.

Існує вираз "економічна матерія". При наданні цьому виразу однозначного змісту багато існуючих проблем можна вирішити. Не вдаючись до трактування прийнятих пояснень розглянемо низку логічних міркувань. Загальнйй поділ оточуючого світу, по його змісту, на матерію відому та невідому приходить до висновку, що з точки зору економічної теорії та практики, матерія невідома не має нічого такого, що слід було б вивчати - це завдання природничих фундаментальних наук. Вона не має кількісних характеристик, якими оперує економічна наука і практика. Тому питання про різні там почуття, відчуття, неусвідомлені бажання і потреби, в світлі вищевикладеного, знімаються.

Якщо з вищенаведеним не погоджуватись, то треба визнавати, що, скажімо, 20 одиниць бажань дорівнює три буханки хліба. Ви з цим згідні /або з іншими, настільки ж абсурдними міркуваннями, якими насичені сучасні підручники економічної теорії/ ? Якщо так, то слід довести еквівалентність такого обміну. А для цього необхідно визначити, чим, яким приладом і в яких одиницях /кілограми, метри, вольти, літри .../ вимірюються бажання. Це неможливо, оскільки початкова позиція, - помилкова.

Далі, визначивши, що предмет економічної науки знаходиться десь в матерії відомій, яка чітко фіксується і контролюється, спробуємо його виділити. Для цього визначимо загальний поділ відомої матерії на людей, речі і предмети природного походження, речі і предмети штучного походження. 3 метою скорочення назвемо їх суспільство, природа і майно відповідно.

 

Виходячи з цього, можна виділити три групи знань: суспільствознавство, природознавство і "майнознавство". Коли по перших двох галузях є навіть відповідні предмети /науки/, то "майнознавство" виглядає якоюсь дивиною. Чи можна під ним розуміти економіку ? Спробуємо з'ясувати.

Виходячи з існуючих стереотипів, що склались в економічній літературі, під виробничими силами, які є основою економічної системи, розуміють сукупність усіх трьох наведених складових. Чи вірно це, і чи варто це сприймати як аксіому ?

Здається, ні в кого не викликає сумніву, що питання відтворення людини, закономірності зміни кількісних та якісних характеристик населення не є предметом вивчення економічної теорії, і, тим більше, не використовується в економічній практиці. Для чого ж декларувати в підручниках те, чого не існує ? Звичайно, якщо прийняти, що існування однієї людини призначене для забезпечення другої людини, а не себе, тоді "пояснення" стає зрозумілим. Тоді перша людина отримує назву "трудові ресурси", "робоча сила" і "закономірно" розглядається, як складова виробничих сил, або по-іншому, - різновидом майна. Використовується навіть принцип взаємозамінності майна і людей, що "підтверджує" їх однорідний зміст. Тобто, втілюючи в життя принципи існуючих економічних теорій ми свідомо - несвідомо, примусово - добровільно погоджуємося з поділом суспільства на дві групи, перша з яких - це люди, які не є робочою силою і не є частиною економіки /вони стоять над нею, контролюють її/ і друга - це різновид майна, наймані працівники, "невдахи", раби і бидло, є робочою силою і трудовими ресурсами, які продаються - купуються, підтримуються в працездатному стані /а не живуть/, іноді викидаються як непотрібні речі. Життя цієї другої категорії, як правило, не залежить від їх волі, свідомості, ініціативи. "Гвинтики системи". Економічної, в її сучасному розумінні. Теорії, які пропагують, виправдовують і "пояснюють закономірність" такого стану речей, - хіба не є антилюдяними і

злочинними ? Аморальність таких теорій полягає в тому, що зміст і місце робочої сили "пояснюється" поряд із лицемірними посиланнями на загальнолюдські права свободи вибору, рівності і відсутності експлуатації.

Поглянемо на проблему з іншого боку. Чи взаємозалежні процеси відтворення людини і майна ? Звичайно. Це дві тісно взаємозалежні системи, - суспільство і речі та предмети, що існують поряд і одночасно з ним. Відтворення, якість і кількість майна залежить від відношення до нього людини, в свою чергу, відтворення, якість і кількість людей прямо залежить від "відношення" майна до людини, використовуючи більш звичну термінологію, від здатності речей задовільнити виробничі, або соціальні потреби людей. Тому, враховуючи принципово різний внутрішній зміст людей та майна /речей виготовлених з участю людини, тобто не природного, а штучного походження/, слід визнати, що суспільна система, як впорядкована по певних ознаках, сукупність людей та майнова система /майновий комплекс/, хоча взаємозалежні, але принципово різні системи.

Принципово різні процеси і закономірності відтворення людей та речей. Як ще ні одна жінка від робота не завагітніла, так і нову річ з вакууму, без застосування інших речей /які прийнято називати предметами і засобами праці/, створити неможливо, скільки "праці" не докладай. Чіткі причинно-наслідкові зв'язки : стара людина - нова людина, старі речі - нові речі.

Якби процес відтворення людей був процесом економічним, як це стверджує економічна теорія, - то це повинно знайти своє відображення в економічній практиці. Практика - критерій істинності теорії. Адже усім, хто в тій, чи іншій мірі вивчав політичну економію, відомо, що людина, як різновид товару /майна/ - робоча сила, переносить свою вартість на новостворену продукцію, вона є різновидом авансованого капіталу /затрат/. Як же відображається цей "факт" в практиці економічного обліку? А ніяк. Питання заробітної плати

знімається. Вона аж ніяк не відображає вартості "товару" - найманого працівника, а відображає і містить в собі вартість сукупності тих речей і предметів, які працівник купує за заробітну плату. Далі, роботодавець, власник підприємства, також витрачає частину авансованого капіталу на споживчі товари, тобто має "заробітну плату". Але себе він "робочою силою" аж ніяк не вважає.

Якщо погодитись з абсурдним твердженням про те, що людина є частиною авансованого капіталу, і що це те ж саме, що заробітна плата /яка чітко фіксується економічним обліком/, то будьте ласкаві, поясніть, - де дівається ця вартість робочої сили в формі "новоствореної заробітної плати" в новоствореному капіталі, як його частина /якщо довести до логічного кінця цю псевдологічну схему/ ? Адже так наче й повинно бути. Але де хто бачив, щоб при існуючій системі обліку, виручка від реалізації розподілялась пропорційно до співвідношення понесених частин авансованого капіталу, - засобів виробництва і заробітної плати ?

3 іншого боку, відкинувши питання абсурдного ототожнення людини з заробітною платою /умовним грошовим відображенням майна/, але погодившись з твердженням, що людина, її здатність до праці, розумові і фізичні здібності і т.п. є частиною авансованого капіталу /майна/, як стверджує політекономія, прослідкуємо, як ця людина і процес її відтворення відображаються в економічному обліку. Елементарно. Якщо це засіб виробництва довготривалого користування, то необхідні щорічні /щомісячні/ амортизаційні відрахування на її відтворення, оскільки вона зношується. Беремо початкову вартість людини /як і будь-якого іншого виду майна/, враховуючи строк використання, визначаємо норму періодичних відрахувань, і здійснюємо їх. Ну і, по закінченні строку використання, списувати по залишковій вартості, як водиться /на мило ?/. Не говорячи вже про натуральний облік людей. Є Петров, Іванов, Сидоров. На початок звітного періоду

фіксуємо кількість одиниць інтелектуального і фізичного /мускульного/ рівнів кожного та, відповідно, на кінець звітного періоду. Відображаємо рівні та їх різницю у вартісній формі /по аналогії з майном/. Тобто враховуємо знос людини.

3 точки зору економічної практики це, звичайно, біла гарячка, очевидно, але ж з точки зору економічної теорії це називається наукою.

Стереотипи - річ надзвичайно стійка. Людині властиво дотримуватись своїх переконань, навіть якщо вони помилкові і шкідливі для неї ж. Ще не було злочинця, який би не знайшов морального виправдання для свого злочину. Але скільки не фантазуй, - злочин залишається злочином. Так і в даному випадку, можна уявляти, що ти не "робоча сила", не раб, але це нічого не міняє. В сучасному світі ця реальність більш схожа на ілюзію, оскільки є ще більші ілюзії, -"наукові". 3 іншого боку, можна уявити себе робочою силою, знайти цьому якісь уявні виправдання, поводити себе як запрограмований зомбі, що і намагається робити значна частина сучасного суспільства /дякуючи економічній теоріі/. Але процес створення інтелекту людини, як її самосвідомої волі, зайняв проміжок часу, -не менше 40 тис.років, не менше часу знадобиться на його руйнування. Тобто, незалежно від уявлень, людина не є, і не може бути різновидом майна, - складовою частиною економічної /майнової/ системи.

Парадоксально, але був час, коли в українського народу, як і в інших народів, були принципово відмінні від сучасних світоглядів позиції, які дозволяли будувати економічні відносини в суспільстві максимально наближено до реально існуючих закономірностей, зберігати особі економічну незалежність і гідність. На жаль, зараз поняття гідності існує, як чисто теоретичне, під нею розуміють пихатість.

Сучасний економічний облік не передбачає обліку процесу відтворення людини, а лише майна, в його натуральній або вартісній формах. Для чого ж тоді плутати грішне з праведним і

в економічній теорії включати людей до складу виробничих сил /затрат, ресурсів/ ? Виправдання одне, діє принцип, - чим абсурдніше, - тим мудріше, "науковіше".

Ідемо методом виключення. Якщо люди не є предметом вивчення економічної науки, то залишаються двоє інших складових відомої матерії : предмети природного оточуючого світу і майно.

Існуюче уявлення, - природа у вигляді природних ресурсів /узагальнено землі/ є складовою економічної системи, продається і купується, набуває і втрачає вартість та переносить її на товар. Крім того, вона дає навіть прибуток у вигляді земельної ренти. Як хотілось би в це вірити, коли б це мало хоч якесь елементарне логічне пояснення.

У випадку з землею /яка використовується в сільському господарстві/ існує пояснення на кшалт загальновідомого фігового листочка. Воно зводиться до того, що земля дає продукцію тому, що людина несе затрати по підвищенню її родючості, а, значить, земля, що ввібрала в себе ці затрати, набула вартості і стала товаром.

Дуже просто. Якщо не звертати уваги на одну, незначну на перший погляд, деталь. У випадку затрат мається на увазі грунт, а у випадку об'єкту торгівлі, товару, - площа, простір. Принципово різкі речі, які ототожнюються. Наївність, чи свідоме перекручення ? Простір у вигляді земельної площі створений без участі людини, відповідно, про його вартість, як і про вартість інших природних ресурсів /повітря, сонячне світло та ін./ не може бути мови. "Вкладення в простір з метою його відновлення", - цілковите безглуздя. Це об'єктивно і логічно. Однак, можна заперечити, - але земля продається, навіть без посилання на грунт, родючість, як простір, - безплідна земля. Так, це присутнє в нашому житті. Але чи це нормально? Існувала і існуе торгівля людьми, так не повинно бути, ми проти цього боремось, чому ж торгівлю землею та іншими первинними видами природних ресурсів, які створені та існують

об'єктивно, без участі людини, ми сприймаємо, як нормальне явище ? Усі люди, незалежно від походження і соціального стану, мають однакове право на користування повітрям, водою, землею і т.п. видами природних ресурсів. Торгувати цими речами, - значить порушувати елементарні закони природи, науки, логіки.

Природні ресурси не є предметом економічного обліку. Є спроби облікувати землю, як різновид майна, але вони безглузді. Якщо в підприємства є гектар землі, то він повинен "зношуватись", переносити свою вартість на продукцію. Необхідні амортизаційні відрахування. Як відбудеться знос /в результаті споживання/ землі /простору, а не грунту/ ? Може через рік, замість 1,0 гектара, в результаті зносу залишиться 0,5 гектара ? На ці питання необхідно дати відповідь тим науковцям, які проти логіки, в ім'я дотримання помилкових стереотипів, що склались, прагнуть довести, що природні ресурси є економічними ресурсами, повинні оцінюватись і продаватись в економічній практиці та досліджуватись економічною теорією, як товар /різновид майна/.

Як не дивно, але всього 1 тис. років назад, населенню України, як і в економічній системі Запоріжської Січі, нашим предкам, думка про торгівлю землею та іншими природними ресурсами здалася б дикою і безглуздою. Дикуни, вони ж не знали, що таке прогрес, і в чому він полягає. Не знали вони також, яких "висот" може досягати метод наукової абстракції.

Підсумовуючи, можна визначити, що ні люди, ні природні ресурси /які не набули якості сировини/ не є економічними ресурсами, а, відповідно, і предметом дослідження економічної теорії. Економічнії науці не потрібно "відбирати хліб" в "суспільствознавства" /система суспільних наук/ та в "природознавства" /система природничих наук. Достатньо "майнознавства", оскільки в цьому напрямку надто багато непорозумінь і недоречностей, які необхідно з'ясувати.

 

Внаслідок науково-технічного прогресу майно збільшилось в кількісному відношенні, ускладнене в якісному відношенні. Адекватно до поступу технічного прогресу повинна була вдосконалюватись система економічних знань про майно, яка повинна пояснювати закономірності його відтворення, розподілу між людьми. Цього не сталось. Поряд з надбаннями, в науці законсервовані й помилкові стереотипи творців економічної науки минулого століття, що вкрай шкідливо. Новітні економічні теорії не змогли позбутись цих стереотипів /праця, робоча сила, додатковий продукт і т.п./, внаслідок чого виявились безсилими, як в поясненні реалій економічного життя, практики, так і в його прогнозуванні.

Яскравим проявом цього безсилля, тупику, стало залучення в економічну теорію теорій психоаналізу. Це нагадує удари шамана в бубон при його зустрічі з чимось незрозумілим. Тобто прагнення продемонструвати роботу є, а результат, у вигляді впорядкування економічних відносин, - відсутній.

Виходячи з попередньо неведеної аргументації можна визначити, шо предметом дослідження економічної теорії є майно, закономірності його відтворення, обміну і розподілу. Усі інші визначення предмету, типу "відносини між людьми з приводу..." можна вважати неповними, оскільки економіка це перш за все майно, а потім відносини між людьми. Про це свідчить щоденна економічна практика. Відповідно, під економічною системою слід розуміти сукупність /комплекс/ різних видів майна, яка відповідає певним, визначеним рівням природної та суспільної систем. Усі три системи: природа, суспільство і економіка /майновий комплекс/ різнорідні по своєму внутрішньому змісту і закономірностях відтворення, але, оскільки людство та майно є складовими частинами природи, в її широкому розумінні, існувати одна без одної вони не можуть. Вони тісно взаємозалежні, виступають одна по відношенню до іншої як фактори і в сукупності складають оточуючий окрему людину світ, без якого її життя неможливе.

Вивчення ступеню, характеру і закономірностей взаємовпливу трьох систем знаходиться "на межі" трьох основних галузей знань, і потребує дослідження кожного з них. Таке дослідження може бути успішним, порівняно з існуючим станом, тоді, коли будуть проведені чіткі кордони, та всередині кожної галузі знання будуть належно систематизовані.

Успіх /ефективність/ життя людей залежить від співвідношення і поєднання різних рівнів природної, суспільної і економічної систем. Кожна з них має власні рівні, які за певними ознаками співвідносяться між собою та з рівнями інших систем. Природничі, суспільні та економічні науки повинні визначити і систематизувати ці рівні у вигляді чітко структурованих систем.

Так, природничі науки повинні дати не тільки визначення, а й структуру біосфери. Крім поділу на органічну та неорганічну матерію біосфера поділяється на ряд природо-ланшафтних комплексів, по принципу: від загального до часткового. Ми знаємо, що територія України поділяється на такі основні природно-кліматичні зони - Степ, Лісостеп, Полісся, Карпати. Кожна з них, по складу грунтів, типу рослинного і тваринного світу, кліматичних особливостей поділяється на менші зони і регіони, які в свою чергу діляться на дрібніші. І такий поділ, по окремих ознаках /грунти, тип рослинності.../ є, а поділу земної поверхні по сукупності типових ознак, наскільки це відомо автору, - немає. 3 економічної точки зору це важливо, оскільки економічна система на кожному рівні залежна і співвідноситься з природною системою. А якщо рівні не визначені, то, відповідно, дослідження, встановлення і дотримання, закономірностей стає неможливим.

Звичайно, необхідно визнати, що природи /дикої/, яка не зазнала руйнівного впливу цивілізації, залишилось мало, але це не означає, шо її немає. Зона є, поєднана в комплекси, перш за все, по територіальній ознаці і природничі науки повинні, в цьому відношенні, дати наявну /але зараз не систематизовану/ інформацію. Адже як в цілому по планеті, країні, так і на рівнях

окремих територій, процес економічного відтворення /майна/ здійснюється по слідуючій загальній схемі.

 

 

 

 

Рис. 1. Загальна схема відтворення національної економіки України

 

Схема 1. Загальна схема економічного відтворення

 

Відповідно, необхідно знати на кожному з природних, суспільних і економічних рівнів співвідношення та закономірності обігу основних чотирьох наведених елементів, які, звичайно, можна структурувати більш детально. На якому рівні природних комплексів /територій/ це слід робити - невідомо. Місто, село, район, область, гектар? Чи є перераховані суб'єкти природними комплексами? Усі ці питання потребують відповіді як з точки зору економіки, так і з точки зору екології.

Людина і природнє середовище повинні гармонійно співіснувати. Те, шо природнє середовище дає людині, як організму, можливість дихати, їсти, пити, працювати, відпочивати і т.п. , - очевидно. Одночасно і людина, перебуваючи "в природі", не повинна, без крайньої на те необхідності, вбивати все живе що трапиться. Аналогічно повинно гармонійно відбуватись співіснування економічної системи /майна/ і оточуючого його природного середовища.

Якщо ми бажаємо, щоб в природі існувала рівновага, екологічний стан не погіршувався, то необхідно дотримуватись кількох елементарних правил співіснування. Грунт не повинен закриватись від природних факторів /сонячне світло, вода.../, що забезпечують існування на ньому рослин і тварин, інших організмів, без крайньої на те необхідності /асфальт, будівлі, споруди.../. Відходи повинні перероблятись до стану тих елементів, які існують в природі.

Елементарні, всім відомі правила. Але, для їх дотримання, необхідно нести додаткові /порівняно з існуючим станом/ витрати. Логічно припустити, що сума затрат на перетворення природних ресурсів /сировини/ в майно повинна дорівнювати сумі затрат на знешкодження відходів, отриманих в результаті економічного циклу з тієї сировини. Дорого? Але очевидно, що суспільство буде змушене іти на ці витрати, оскільки вибору немає. І той народ, країна, які поставлять ці питання на належний рівень і швидше за інших, - гарантують собі благополуччя і реальний, а не тільки технічний прогрес.

Важливим є питання відповідальності. Скажімо, - хто несе відповідальність за природу адміністративного району? В повному розумінні природи, і, з економічної точки зору, за використання /добування/ сировини і знешкодження відходів? Населення району? Який механізм? Його немає. Органи державного управління /самоуправління/ району? Є в цьому відношенні декларації, а реального механізму немає. Може підприємства відповідальні? Також ні. Тобто ніхто. Це ж саме можна сказати про будь-який інший рівень адмініс- тративно-територіального поділу. Створено унікальний механізм безвідповідальності. Ринковий механізм врегулює? Можна вірити, але практика інших країн свідчить, що ні. Якщо ми не несемо відповідальності за природу, кожен на своїй ділянці, то /елементарна логіка/ природа /Бог?/ знімає адекватно з себе відповідальність за нас, як в цілому, так і за кожного окремо.

Можна і необхідно розподілити відповідальність за використання /користування/ природними ресурсами і середовищем. Це середовище узагальнено зводиться до площі землі, тієї тонкої плівки, де сонячне світло зустрічається з земною поверхнею і на якій сконцентроване життя. Діленням площі України на чисельність її населення отримаемо, приблизно 1 гектар землі на одного жителя. Здається дуже просто - розбити землю на гектари, провести межі, на кожному квадраті поселити по людині і відповідальність гарантована, Абсурд. Звичайно. Але сучасний механізм відповідальності /безвідповідальності/ не менш абсурдний. Але здається нічого, якось, поки що, і неначе, живемо. Необхідно шукати оптимальний варіант і відповідно до нього орієнтуватись.

Оптимальний варіант полягає в розподілі і закріплені відповідальності за природу, через, і разом з врахуванням закономірностей структури та відтворення суспільства і майнових комплексів. Все пов'язане і взаємозалежне. Покращення природокористування неможливе без одночасного вдосконалення суспільної та економічної структур, і навпаки.

Якщо все населення відповідальності за всю природу не може нести /як сьогодні/, і окремо людина за гектар не може нести відповідальності /проживаючи і працюючи там, окремо від інших людей/, логічно припустити, що між цими безглуздими крайнощами є якийсь проміжний, задовільний варіант.

Структуру суспільства можна аналізувати, досліджувати і приходити до якихось висновків, Але не тільки в такому розрізі, як зараз прийнято, - по вікових критеріях, національних, партійних, соціальних і т.п. Необхідно досліджувати, яка чисельність населення для проживання на певній площі є оптимальною і чому. Якщо окремо людина не може жити, то яка первинна група є оптимальною? Якщо сім'я - це базис суспільства, - то яка сім'я повинна бути за своїм чисельним складом? Яка територія закріплена, або повинна бути

закріпленою за сім'єю ? В чому відмінність понятть сім'я, родина і громада, колектив ? Чому члени сім'ї на протязі одного дня несуть відповідальність за різні частки землі, територіально віддалені /місця: проживання, роботи, навчання, відпочинку і т.п./ ? Якшо сім'я є первинною групою суспільства, а первинним суб'єктом виробництва є підприємство, то чому сім'я не є /за рідкісними винятками/ первинною ланкою виробничого колективу /підприємства/ ?

Запитань надзвичайно багато, але інтенсивного пошуку відповідей на них з боку представників суспільних наук не видно. Може запитання не логічні, або не стосуються кожнюго з нас ? Відповідь напевно в тому, що більшість суспільства влаштовують існуючі реалії. Якщо так, то не потрібно вести лицемірних розмов про "необхіднтість соціально-економічних реформ".

Повертаючись до питання природокористування важливо проаналізувати відомі історичні аналоги. Нового нічого не можна придумати, все колись було, і все повторюється. Короткий екскурс в суспільну історію України. Перед ним слід зробити коротке зауваження стосовно того, що науково-технічним прогресом виправдовувати структуру суспільства безглуздо, адже майно, незалежно від його кількості і ступеню складності завжди залишається вторинним, по відношенню до людини і структури суспільства. Майно існує задля обслуговування людини, а не навпаки.

На території України кроманьйонець /сучасний тип людини/ існує біля 40 тис.років. Сучасна структура суспільства і суспільні відносини сучасного типу /кріпацтво, експлуатація, наймана праця/ існують на Україні не більше 1 тис.років. Яскравим винятком цього періоду є Запоріжська Січ і Держава Богдана Хмельницького. Які ж суспільні відносини були характерні для наших предків на протязі 39 тис.рсків, до 1000-го року ? Короткий опис, виходячи з відомих автору

 

історичних фактів /якщо він невірний, - з радістю ознайомився б з протилежними по змісту фактами/.

Існували різні державні утворення. Усі вони базувались на первинних суспільних утвореннях /осідлих і кочових/, які несли всю повноту відповідальності за закріплену за ними територію. Ці утворення мали назви громади, общини, села. Межі територій та чисельний склад територіального первинного об'єднання людей були чітко фіксовані. У випадку різкого збільшення чисельності населення здійснювались відселення у вигляді еміграційних потоків на Схід, Захід, Північ і Південь. У випадку різкого зменшення чисельності населення, - допускались на поселення чужоземці /емігранти/.

Суспільна первинна одиниця і колектив природокористувачів не одне і те ж саме. 0б'єктом природокористування була громада, а первинною одиницею суспільної системи, - родина. Громада складалась з кількох родин. Частина земельної площі громади була в розпорядженні окремих родин, а більша частина, - в спільному користуванні громади. Оскільки людина істота колективна /соціальна/ - цим забезпечувалось раціональне співвідношення між рівним правом усіх осіб на користування природними ресурсами та розподілом відповідальності за порушення правил користування. Тисячоллітями громада була гарантом суспільної стабільності, екологічної рівноваги, прав і свобод /в тому числі економічних/ окремої людини. Формувались і розпадались державні утворення, як об'єднання громад /по територіальній, національній, релігійній та інших ознаках/, але це були вторинні, по відношенню до громади процеси. Родина була гарантом прав особи, громада, - прав родин, проміжні об'єднання громад та найвищий державний рівень - існували заради координації дій, забезпечення спільних інтересів і мали більше дорадчі, ніж виконавчі функції. Такими були держави Скіфів, Сарматів, Антів.

 

Відтворення майна передбачало чітке фіксування частки кожного в загальному майні. Родина жила в будинку, поділеному на кілька частин за двома принципами : віковий і статевий, або в окремих, поруч розміщених будинках. Основні групи : діти, дорослі, люди похилого віку, чоловіки і жінки жили поруч, але окремо. Людина в кожен період свого життя мала у власності певне майно, була відповідальна за нього і за процес виробництва. Виробнича діяльність, процес соціального споживання і соціального забезпечення кожної людини концентрувались в одному колективі 20-40 чоловік, що гарантувало нейтралізацію злочинності в її існуючому вигляді, економічної експлуатації і обману всіх і вся. Система не ідеальна, але історії невідомі більш оптимальні варіанти.

Процес відтворення людини мав механізм вдосконалення якості наступного покоління людей, порівняно з попереднім, базувався на високій моралі. Так як первинна одиниця системи природокористування не співпадала з первинною одиницею економічної діяльності, - родиною, так, відповідно, і сім'я була лише первинною одиницею суспільної системи /системи відтворення людини/.

Члени подружньої пари не мали економічних: /майнових/ зобов'язень одне перед одним більших, ніж перед іншими членами родини. Це дозволяло не плутати статеві стосунки з економічними, будувати їх на основі взаємної поваги, щирості і відвертості, не допускати проституції /продаж тіла за матеріальну винагороду/. Сучасний, найпоширеніший варіант проституції, - вступ в шлюб з розрахунку на майно майбутнього чоловіка /жінки/, був просто неможливий.

Така система не суперечить ні науковим знанням, ні реаліям життя, ні законам природи, органічної матерії, чаотиною якої ми є, ні навіть християнству, в його первісному, не викривленому варіанті. Тобто вона є зразком моралі, при відповідних суспільно-економічних умовах /а не при існуючих/. Укладення, або анулювання шлюбу в його неекономічному

вигляді не було пов'язане з такими трагедіями окремих /і багатьох/ людей, як це є нині. В принципі, "формула кохання"

зводилась цо того, що жінка родила дітей від того чоловіка, від якого вважала за потрібне /при взаємній згоді/, а чоловік, відповідно, мав дітей від тієї жінки, яку вважав за достойну.

Такі шлюбні відносини не суперечили "любові до гробу" двох людей, але і не примушували підтримувати стосунки при відсутності (зникненні) тієї самої любові. Сучасна система насильства, в цьому відношенні, просто страхітлива. Дітям, незалежно від походження, гарантувались родиною рівні і сприятливі умови розвитку. Не було сиріт, матерів-одиночок, покинутих і непотрібних людей похилого віку, всім їм родиною гарантувалось те, що ми називаємо "соціальний захист".

Автор вимушений описати цю картину, розуміючи при цьому, що вона діє на сучасного читача, який, здається, з молоком матері всосав в себе лицемірну, подвійну мораль, як червона шматина на бика. Це необхідно, для пояснення економічних умов і висновків, з метою аргументування власної позиції. Викладені питання, - компетенція суспільних наук, і якщо її представники вважають, що тисячоліттями на Україні було щось інше ніж вищенаведене, - доведіть. Відома автору інформація - це факти історії. Якщо це комуністичні ідеї, - давайте співставимо. Якщо це були відносини темного дикунства - то Вам читачі, як і мені, необхідно визнати, що ми "неповноцінні люди", оскільки в той час, коли в Греції були маси "високоцивілізованих рабів", наші предки - дикуни" користувались повним обсягом прав і свобод. І взагалі, який зміст вкладати в термін "дикунство"? Якщо під ним розуміється панування тваринних інстинктів, а не розуму, відсутність законів, обман і аморальність, то усе це не має відношення до тих суспільно-економічних відносин, що домінували на території України 1-3 тис.років тому. Ці характеристики, здається, більш притаманні сучасності, ніж минулому. Збереження цілісності природо-екологічного комплексу

території громади було її основним завданням, умовою повноцінного життя, такий стан речей базувався на відповідній ідеології.

Якщо за індикатор стійкості природо-екологічного комплексу прийняти факт наявності лісів, то спостерігається цікава картина. Масове знищення лісів на території України, особливо в Лісостеповій її зоні припадає на середину 19 століття. Можна зауважити - це наслідок технічного прогресу. До того часу не було відповідних знарядь праці /залізних/. Але залізні знаряддя праці у нас використовуються біля 3 тис. років. І немає суттєвих відмінностей в технічній озброєності людини в період 2 тис.років тому від 150 років тому. Справа в іншому, - в руйнуванні тих елементів суспільної та екологічної стабільності, якими характеризувались попередні часи. Замість складової частини природи людина уявила себе її царем. Основна причина, - зміна, а швидше деформація філософсько-ідеологічних пріоритетів.

Слушне зауваження, - до чого в книзі по економіці такі історичні екскурси ? Але скажіть, чи можливий аналіз сучасного стану, а тим більше прогнозування без історичної основи ? Історична наука, як і суспільні, на погляд автора, в великому боргу перед суспільством. Основний її сучасний зміст - це історія воєн. Так не повинно бути. Збираємось воювати ? Якщо ми дійсно прагнемо покращення екологічного стану, - необхідна історія природокористування, якщо прагнемо усунути суспільні деформації /злочинність, одинокість, незахищеність, нестійкість шлюбу, сирітство та ін./, - необхідна суспільна історія, якщо прагнемо економічного розвитку, - необхідна економічна історія України.

Сучасний стан науки "Історія економічної думки України" аж ніяк не виконує завдань, що стоять перед нею. Є аналіз того, хто, коли, і що писав про економіку. Але немає аналізу економічних систем, що існували в різні часи на Україні, причин їх еволюції. Не відображено взаємозалежності змін в

економічних системах та змін в системах природокористування і суспільній. По усіх означених напрямках є більш ніж достатньо інформації за кільканадцять останніх тисячолітть. Але навіть, якщо прийняти підхід, домінуючий в історичній літературі, що достовірна історія України відома тільки за останню тисячу років, - виникає питання. Де історія економічної системи Запоріжської Січі ? Джерел більш ніж достатньо. Невже ця система, передова в свій час і значною мірою дублююча давніші аналоги, не цікавить нас? Хіба немає в ній елементів, використання яких сьогодні доцільне?

Використання позитивного досвіду наших предків в буквальному розумінні, як і позитивних надбань світової економічної науки /копіювання/ в сучасних умовах неможливе. Але використання їх окремих позитивних елементів для народу України зараз більш ніж актуальне.

Цікава постановка питання в економічній теорії про обмеженість і рідкісність ресурсів. Звичайно, все в світі обмежене, відносне. Знання, час, простір, матерія, люди, природа, майно. Ресурсів мало, а всім вони необхідні. Які ж висновки з цього робляться ? А ніяких. Суцільне марнослів'я. То для чого ж акцентувати увагу на обмеженості, коли це є очевидним ? Те, що предмет економічної теорії обмежений на певний момент часу, - об'єктивна реальність, яка не потребує додаткових роз'яснень. Інша парадигма, - необмеженість потреб. Це вже взагалі з галузі абсурду. Якщо відкинути різноманітне "духовне" і зупинитись на потребах у вигляді матеріальних речей, що мають вартість /а такий підхід єдино вірний/, то чому потреби необмежені ? Скільки людина може з'їсти ? Багато, але всьому є межа. Чи необхідно одягати відразу два костюми ? Хіба необхідно для того щоб пересуватись використовувати одночасно два автомобілі ? Ні. То про що іде мова ? Перекручування фактів, небажання бачити реалії, спекулятивні інтереси, створення видимості науки.

 

Підсумовуючи, виділимо місце предмету економічної теорії, економіки /майнового комплексу/ в загальній структурі оточуючого світу.

 

 

Схема 2. Загальна структура оточуючого середовища.

 

Матерія невідома /духовне/ присутня завжди і в усьому, але ми не знаємо ні її впливу, ні результатів цього впливу, тому брати її розрахунок, як в теорії так і в практиці, - безглуздя.

Відповідно до наведеної загальної структури матерії, зобразимо схематично взаємопідпорядкованість основних галузей людського пізнання.

 

 

Схема 3. Взаємозв'язок основних галузей людського пізнання

 

 

Ми можемо здогадуватись про вплив невідомих нам сил /фантастичне, потойбічне, духовне/ на наше життя, досліджувати їх. Однак, формулювання висновків, на основі неперевірених припущень, - це несумістно з словом "наука".

 

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных