Суспільне відтворення.

Суспільне відтворення, як відтворення суспільства, тобто людей, не може мати прямого відношення до економічної науки. Дослідження цього процесу є завданням не економічних, а суспільних наук. Суспільне відтворення є важливим, але лише фактором відтворення економіки /майнового комплексу/. Тому воно може цікавити економічну науку лише в цьому значенні, - в значенні фактора економічного відтворення.

Творці економічної теорії не зумівши /не захотівши?/ визначити чітко й однозначно предмет науки, продовжують "блудити межи трьома соснами" /"сосни": робоча сила, засоби виробництва, природнє середовище/ і говорять, що відтворення природи і майна є складовою процесу суспільного відтворення. Така постановка питання просто безглузда. Усе, що говориться в наведеному ракурсі / а паперу "теоретики" не шкодують/, - "товчення води в ступі". Відповідно, в практиці економічного життя, суспільне відтворення не враховується ні як щось "всеосяжне", ні як фактор. Тобто, практичний ефект від такої постановки питань не просто нульовий, а від ' ємний /шкідливий/, тому що суспільне відтворення, як фактор економічного відтворення, просто ігнорується. Чи може хтось чув, що на певному підприємстві, внаслідок народження його працівниками здорових дітей, їх вирощування, виховання і навчання, через певний проміжок часу /20 - 30 років/, економічна ефективність на підприємстві зросла на певну частину?

Питання так не ставляться, що не дозволяє ні підтвердити, ні заперечити існування подібної залежності. Людина в нас є неначе чимось головним /чисто теоретично/. Формулюємо питання навпаки. Внаслідок підвищення ефективності виробництва на підприємстві, його працівники стали народжувати більше здорових дітей, краще їх виховувати, навчати і т.п. і, в результаті, ці діти, по певних критеріях, стали в працездатному віці кращими від свох батьків. Так питання теж не ставиться. Як може економічна теорія "умудрятись"

розглядати суспільне відтворення, упускаючи головні, в цьому плані, питання? Чому існує така ситуація?

Економічна наука і практика багато втрачають від того, що не враховують головних факторів економічного відтворення, - суспільного і природного відтворення. Усі види відтворень є тісно переплетеними, взаємозалежними, але, по своїй внутрішній суті, різносистемними процесами. Кожна система діє на своїх власних, тільки їй властивих законах, незалежно від того, розуміємо ми це, чи ні.

Виділяється лише два види відтворення: просте і розширене. Причому акцентується увага на тому, що розширене відтворення - це однозначно добре /?/, а просте, - характерне для недорозвинених країн. Голослівні висновки, нічим не підкріплені. Де ж поділось звужене відтворення? Чому просте, або й звужене відтворення в певних ситуаціях не може розглядатись як позитивний процес? "Проколюватись" на таких примітивних і елементарних речах економічній теорії аж ніяк не лічить.

Все вищенаведене прямо стосується і т.зв. "проблеми економічного зростання". Серйозне, в принципі, питання економічного життя економічною теорією перетворене на якийсь сміх. Якими конкретно показниками вимірюється це "зростання"? Постійне і безмежне збільшення кількості й вартості майна, - однозначно позитивний процес? Що говорить на користь цього? Де докази? Можливо сучасна екологічна ситуація є доказом, тільки чого? Збільшення економічного потенціалу по яких галузях, при яких умовах та чому є позитивним? Економічна теорія зобов ' язана дати відповіді на ці питання, однак вона воліє обмежитись поділом "зростання" на його типи: екстенсивний та інтенсивний. Відсутнє розуміння різниці між виділеними типами по критеріях співвідношення природних, суспільних і економічних чинників.

Суспільний продукт розглядається економічною теорією як щось абстрактне, позбавлене конкретного матеріального

наповнення. Складається враження, що творці економічної теорії не мають уявлення, що ж усе таки розуміється під суспільним продуктом, - все майно, що є в суспільстві, якась його частина /яка?/, чи може те, що є в "державній власності"?

Є спроба обмежити суспільний продукт т.зв. "галузями матеріального виробництва", але такого обліку в економічному обліку просто не існує. Тоді питається, про що іде мова, які практичні результати подібних "навколонаукових" міркувань? Поділ виробництва на два підрозділи залишається також чисто теоретичним, оскільки в економіці існує замкнений кругообіг майна, відповідно, не має ніяких початків, проміжків та кінців. Є економічні зв ' язки обміну між різними економічними системами, їх дослідження є гострою вимогою економічної практики, але "теоретики" чомусь не бажають враховувати це. Звичайно, куди простіше створювати ілюзію "науковості", замість конкретного розгляду нагальних питань.

Яскравим проявом усіх несвідомих та зумисних помилок економічної теорії є категорія сукупного суспільного попиту. При розгляді цієї категорії, в принципі ігноруєтья те, що суспільство /держава/ є економічною системою, що має ієрархічний поділ на підсистеми, базовим рівнем яких є економічна система, - майновий комплекс окремої людини. Є частина потреб, які задовільняються в економічній системі шляхом обміну її підсистем між собою /натуральне виробництво/ і є частина потреб, які задовільняються через обмін економічної системи із зовнішніми, по відношенню до неї, економічними системами /наприклад товарообмін держави з іншими державами тими продуктами, які вона виробити не в змозі/. Відповідно, повинні бути розподілені сфери економічних досліджень по рівнях економічних систем.

Необхідно досліджувати не абстрактний /як зараз/ "суспільний попит", а попит держави, попит області, підприємства, сім ' ї, людини і т.п. Цього немає. Все

розглядається "гамузом", розуміння закономірностей відсутнє. Якого ж "результату" чекає наївне суспільство від такої "науки"?

Однією з ключових категорій економічної теорії є національний доход. З її допомогою в суспільстві створюється ілюзія, що усі ми разом працювали /певний період, припустимо рік/, щось разом спожили і щось разом дружньо створили /"заново створену вартість"/. За цим спільним, сукупним, суспільними і т.п. окрема людина, як творець цього "національного доходу", губиться. Адже національний доход, - це сумарний приріст вартості майна кожного з громадян держави. Яка моя частка в "новоствореній вартості" за минулий рік, яка Ваша? Яка частка регіонів та інших територіальних і виробничо-територіальних утворень в "створеному" національному доході? Якщо економічні інтереси окремих людей та їх первинних об ' єднань економічну науку не цікавлять, то чому її цікавлять аморфні "суспільні" доходи?

При розгляді категорії "національний доход" повторення помилок в головному зводить нанівець спроби пошуку якогось раціонального зерна в цьому питанні. Помилки: жива праця створює "вартість" /майно/; фонд заміщення зображується, по своєму економічному змісту, як щось відмінне від фонду споживання; виділяється фонд нагромадження, як щось самостійне, а не як просто умовна величини - приріст /вартість запасів усіх видів майна, а не лише грошей/ та ін. Оскільки категорія "національний доход" не торкається інтересів "простих смертних", ні керівників, то, відповідно, і її практичне значення /в її існуючому розумінні/, - нульове.

"Доход" є приростом вартості усього майна певного майнового комплексу, натурально-вартісних /ресурси, продукція/ і вартісно-натуральних його видів /виручка від реалізації, амортизаційний фонд/. Тобто, - хто володіє майном, - той володіє і доходом. Очевидна істина. Однак, економічна теорія "умудряється" не помічати цих речей, розмірковуючи про "систему розподілу доходів". Ігнорування того, чим

визначається розподіл /закономірності відтворення економіки та тип відносин власності/, змушує "теоретиків" вести безпредметну мову про "мотивацію", щоб створити у читачів ілюзію, неначе найманий працівник в сучасному суспільстві теж щось "розподіляє".

Так само абстраговано від інтересів окремих людей ведеться мова про розподіл "доходів" між підприємством і державою. Причому, повністю ігноруються як джерела отримання "доходів", так і їх майбутнє цільове призначення. Натомість найбільш безглузда форма оподаткування, яка коли-небудь існуавла, - податок на прибуток, оголошується "найбільш справедливою". Неначе прибуток не є умовною величинию, що відображає приріст вартості майнового комплексу і, в сучасних умовах, без цього прирісту можна не просто жити, а декому й процвітати "не вдаряючи пальцем об палець".

Оподатковуючи прибуток, в того хто працює держава "видирає останній шматок хліба", а того, хто невідомо як став власником і "почиває на лаврах", - "гладить по голівці". Звичайно, якщо такий "науковий" підхід економічної теорії до питань оподаткування є тим підходом, який влаштовує суспільство, то нам необхідно "розвиватись" в тому ж руслі і не говорити про якісь "труднощі", а скільки в даному випадку, вони є тим, що нас влаштовує.

Говорити про те, що економічна теорія дає розуміння питань економічного розподілу не доводиться. Немає відповідей на такі актуальні питання. Що таке економічний розподіл? Як пов'язані розподіл майна, процес його відтворення і розподіл "доходів"? Який зв'язок між економічним, природним і суспільним розподілами? Які особливості розподільчих відносин на різних рівнях економічних систем? У чому полягає зв'язок розподільчих відносин і відносин власності? В чому зміст податків, як елементів розподільчих відносин? В чому полягають недоліки і позитивні риси сучасної системи

розподільчих відносин? Яка система розподільчих відносин /модель/ на перспективу є бажаною і чому? В чому полягає відмінність економічних розподільчих відносин в суспільстві від обмінних відносин?

Дається пояснення змісту заробітної плати як вартості товару робоча сила /работоргівля?/, водночас, заробітна плата не розглядається з економічної точки зору, тобто як частина виручки від реалізації продукції, авансування якої у виробництво /в його соціальну частину, - в соціальне майно/ дозволяє забезпечити відтворення усього комплексу майна, і виробничого, і соціального. Дивним є також відсутність аналізу змісту заробітної плати з точки зору економічної свободи людини. Якщо заробітна плата є вищим проявом соціальної справедливості і гарантує економічні права особи, то чому такій точці зору економічна теорія не дає відповідного поясенння? Чому відносини найму і заробітної плати є безальтернативними? Поясненя необхідні і, одночасно, їх немає.

"Пояснюючи" зміст заробітної плати, суспільних фондів споживання, доходів від власності і рентних доходів творці економічної теорії роблять усе від них залежне, щоб уникнути і обійти гострі питання сучасного економічного життя суспільства та виправдати існуючий економічний безлад, як щось "нормальне". Крім уникнення актуальних питань, подібних вищенаведенним, творці економічної теорії допускають безпредметні і безглузді висловлювання, розраховані напевне на одне, - що читачі повні ідіоти. Деякі з таких висловлювань: "виробництво передбачає певний рівень освіти, - тому держава бере на себе витрати на навчання" /"дуже серйозне" обгрунтування причинно-наслідкового зв'язку/; "головною функцією суспільних фондів споживання є розвиток здійсностей населення"/ без цих фондів "здібності" не будуть розвиватись?/ і т.д., і т.п./ див. першоджерела/.

Розглядаються сімейні доходи. Причому абсолютно ігноруються: зв'язки між сімейним майном і доходами /як

наслідком його використання/; питання розподілу "доходів" і майна між членами сім'ї; економічні зв'язки продуктообміну між членами сім'ї; факт того, що людина, а не сім'я є "початковою економічною ланкою"; питання оптимальності майнового комплексу сім'ї; питання взаємозв'язку економічних систем людина-сім'я-підприємство; питання "перенесення вартості" майна сім'ї на створену її членами продукцію та ін.

Спрощений огляд економічною теорією сім'ї, як економічної системи, має своїм наслідком стихійне регулювання внутрісімейних економічних відносин. Кожен з нас /хто має сім'ю/ в тій чи іншій мірі відчуває відсутність конкретики в цих питаннях на собі. Просто диву даєшся як економісти /і теоретики, і практики/ роблять вигляд, неначе соціальне майно /сім'ї/ - це щось в "принципі інше" /чому?/, ніж виробниче майно, і воно абсолютно непричетне до створення продукції. Добре "попрацювала" економічна наука, перевиховуючи нас. Невже всі поголовно втратили відчуття реальності і здатності до логічного мислення? Чи може страшно порушити канони "молитовника" під назвою "Основи економічної теорії" /навіть в ім'я істини/?

Як можна міркувати про макро- і мікроекономіку, не досліджуючи і не розуміючи процесу відтворення економіки /майнового комплексу/ сім'ї? Це всеодно, що визначати закони функціонування автомобільного парку країни, не маючи ні найменшого уявлення про принципи будови і роботи окремого автомобіля. Чи може є грунтовні наукові дослідження економіки сім'ї? Автору вони невідомі. Де система економічного законодавства, що регулює внутрісімейні економічні відносини? Якщо її немає, то чого аврта система державних економічних законів, яка не опирається на первинні економічні рівні?

Існує помилкове уявлення про те, що природна і суспільна системи є складовими економічної /майнової/ системи накладає свій негативний відбиток на розгляд економічною наукою

категорій "зайнятість" і "безробіття". Авторам економічної теорії навіть не спадає на думку, що зайнятість відображає співвідношення між цими трьома системами.

Зайнятість є настільки ж об'єктивною категорією як світло, температура і т.п. Зайнятість відображає відношення людини до економіки /майнового комплексу/, тобто, з економічної точки зору не може бути якоїсь різниці між зайнятістю, працею і власністю. Якщо людина володіє майном, відібраним насильницьким, або обманним шляхом в іншої людини, то це є настільки ж протиприродним, як і бути "зайнятим" роботою з тими ресурсами, що належать комусь іншому.

Психічно здорова людина може бути незайнятою, тобто безробітною, лише тоді, коли у неї немає у власності того комплексу майна, з допомогою якого можна виробляти продукцію і коли створені в суспільстві штучні умови монополізму власності обмежують об'єктивно існуючі можливості для вільного та впорядкованого товарообміну. Зайнятість полягає в використанні людиною свого часу для користування своїм майном, та для його відновлення. Позбавити людину зайнятості - це всеодно, що позбавити її прав економічної свободи, позбавити її можливості володіти майном. Позбавити людину зайнятості - це настільки ж протиприродно, як і позбавити її сну або відпочинку.

В суспільстві завжди існує така кількість майна, яка дозволяє усім працездатним використовувати його. Якщо частина працездатних безробітна, то це можливо завдяки: порушенням закономірностей відтворення майна, порушення елементарних принципів економічного обміну та розподілу /продукція належить тим, хто її виробив, як і майно, через споживання якого з'явилась продукція/, невідповідності економічного обліку закона відтворення економіки, штучні обмеження в обміні економічною інформацією, самоусунення органів влади від своєї економічної функції по координації процесів відтворення економічних систем різних рівнів та ін.

Чомусь економічна теорія не бажає торкатись наведених об'єктивно існуючих причин безробіття, натомість вона намагається виправдати його існування як щось "закономірне". Таку позицію зрозуміти важко і інакше як шкідливою назвати не можна.

Людина, позбавлена своєї частини природного середовища /землі/, місця в суспільній системі /постійного первинного колективу/ і майна, економічною наукою розглядається як робоча сила, ресурс, тобто раб. Особливість сучасної епохи, яка відрізняє її від рабовласницьких /кріпосницьких/ систем недавнього минулого, полягає в тому. що сучасного раба не потрібно садити на прив'язь, він "неначе вільний". Достатньо лише створити такі умови, в яких будь-яка альтернатива для раба, крім найманої /примусової/ праці була б відсутня. Одним з ключових елементів цих умов є відповідна ідеологія, яка б переконала рабів, що поняття "свобода" - це поняття не економічне, а духовне /відчуття/, що існучий економічний хаос - це нормальний і безальтернативний стан.

Суттєвим елементом цієї ідеології є також постійне підтримання ілюзій про можливість "визволення". "Надійся". Будь-ласка, - відкривай своє підприємство, будь господарем. Усі економічно-організаційні чинники ігноруються в принципі /"стартовий капітал", гарантій збуту і постачання та ін./. Не вийшло, - знову ж, економічні чинники ігноруються, причина єдина, - просто ти невдаха.

Багато наук і засобів масової інформації працюють над підтриманням в масовій свідомості ілюзій, щодо визначального значення "духовної свободи" /"не вір очам своїм"/, і боляче усвідомлювати, що основне призначення існуючої економічної теорії - законсервувати існуючий економічний хаос.

Було б смішно, якби це не було так страшно, що настільки примітивна ідеологія, розрахована на якихось амеб /причому дуже наївних/, а не на мислячих людей, - спрацьовує. Чому? Питання потребує окремих досліджень. Можливо дійсно

вдалось за останні століття тотального безглуздя "створити", шляхом штучного і цілеспрямованого відбору "нову людину", для якої "життя на небі" важливіше за "земне життя", яка "запрограмована" на самознищення.

Там де є раби /вибачте, - наймити, "вільні" дрібні підприємці/ повинен бути і ринок, на якому т.зв. "роботодавці" могли б їх придбати. Сучасна назва такого ринку работоргівлі звучить досить благородно, - "ринок робочої сили". Назва не змінює суті. Всі купуються і продаються в сучасному суспільстві, питання індивідуума - це всього лиш питання ціни. Даючи "наукове обгрунтування" існуванню ринку робочої сили, автори економічної теорії настільки переконливі. що складається враження, неначе у них такий рівень інтелекту, що вони дійсно щиро вірять в те, що економіка суспільства, в якому існують подібні речі, є "врегульованою". Коли наука "доводить", що чорне - це біле, то не дивне, що суспільству не залишається нічого іншого як вірити в це.

Визначення економічної рівноваги позбавлено необхідної конкретики. Не вказується, що і з чим повинно "рівноважитись". Економічна рівновага розглядається лише на макроекономічному рівні, тому складається враження, що це така загальна категорія, яка економічної практики /на мікроекономічному рівні/ не стосується. Як торкається економічна рівновага окремої людини? Питання так не ставиться, чим анулюється практичне значення пропонованого підходу до розгляду економічної рівноваги.

Досягнення економічної рівноваги є одним із принципових питань економічної теорії і практики. Але розглядати його необхідно з врахуванням реалій що існують. Є надекономічна рівновага між природною, суспільною і економічною системами, тому питання внутрісистемної економічної рівноваги не можна розглядати відокремлено від аналізу відповідних міжсистемних співвідношень. Рівновага в суспільстві /державі/ це сумарний стан рівноваги на усіх рівнях її ієрархічної будови,

аж до базового, - окремої людини. Якщо одна частина суспільства в тій чи іншій формі "воює" проти іншої, через що обидві частини "врівноважуються", то напевне це не те, що ми розуміємо під станом рівноваги.

Економічна рівновага на рівні окремої людини існує при таких умовах: людина володіє оптимальним комплексом майна /виробничого і соціального/, необхідним їй для повноцінного життя у всіх його проявах; людина сама відтворює своє майно на усіх етапах його відтворення; в процесі відтворення майнового комплексу оптимальність його складу не порушується. Відповідно, оскільки людина є базовим рівнем економіки, усі види "рівноваг" на усіх рівнях об'єднань людей /економічних систем/ аж до рівня державного є сумарною рівновагою майнових комплексів, що є у власності окремих людей. Ці питання є важливі і надзвичайно актуальні. Органи влади повинні робити усе необхідне, щоб створити умови, необхідні для економічної рівноваги на певному рівні економічної системи. Потрібні конкретні методики, які дозволять визначити оптимальний склад майнового комплексу для кожного виду економічної діяльності людини, та забезпечить збалансування пропорцій між різними економічним системами через впорядкування продуктообміну /спеціалізація і кооперація/. Що пропонує в цьому відношені економічна теорія? Анічогісінько. "Регульований ринок сам по собі врегулює". Кому потрібна така теорія?

Розглядаючи питання циклічності економічного розвитку економічна теорія займає пасивну споглядальну позицію. Її автори нагадують тих роззяв, які стоячи біля Пізанської башти, замість підперти її, міркують впаде вона чи ні. Це зовсім не смішно, якщо уявити, що цією баштою є економіка України. Розгляд цього питання абсолютно безпредметний, оскільки не розкрито причин циклічності, не має прогнозу розвитку економіки на майбутнє. На рівні окремої людини також існують економічні цикли, вони мають певні універсальні

закономірності, але таких "дрібниць" економічна теорія не помічає. Якщо вона не бачить інтересів окремих людей, то кому вона потрібна, яке її практичне значення?

Чому замість опису економічних циклів минулого економічна теорія не визначить умови і строки, при яких цикл багаторічної кризи економіки України закінчиться? Чому економічна теорія не виконує своєї практичної функції? Невже не очевидно, що основні причини криз - це порушення об'єктивно існуючих структур природної, суспільної і економічної систем, співвідношень між ними, невідповідність економічної практики закономірностям відтворення економіки? В кримінальному законодавстві існує норма, згідно якої недання допомоги потерпілому кваліфікується як злочин. Як з цієї точки зору розцінювати пасивну роль економічної теорії в сучасних кризових умовах?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: