Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Ринкової економіки і макроекономічне регулювання.




 

Визначення господарської системи як сукупності принципів, форм і методів відтворення економіки позбавлено тієї конкретики, яка необхідна економічній науці. Принципи, форми і методи не можуть мати якогось предметного значення, тому незрозуміло, що мають на увазі "теоретики". Якщо господарська і економічна система це одне і те ж , то потрібне відповідне уточнення. Його немає. Про що ж тоді іде мова взагалі? Цього не розуміють напевно самі "науковці".

Підприємство, конкуренція і бізнес-план визначаються як основні способи досягнення ринкової /економічної?/ рівноваги. При відсутності розуміння змісту рівноваги не видно, що економічна теорія дає такі "способи". Як можна принципово різні й неоднозначні поняття довільно об'єднувати в групу якихось "способів"? Які є докази, які б підтверджували, що підприємництво, конкуренція і бізнес-план, в існуючих їх формах, забезпечують економічну рівновагу? Ніхто себе цим не утруднює. Така постановка питання є всього лиш довільним субекономікаєктивним припущенням. Чому суспільство повинно сприймати це як науку? Хіба не є очевидним , що економічна рівновага досягається узгодженням , через органи влади, замовлень на постачання ресурсів із замовленнями на виробництво продукції одночасно з оптимізацією складу і розміру майнових комплексів окремих людей і їх об'єднань? До чого тут термінологія - "підприємництво, конкуренція і бізнес-план"?

Значне місце в економічній теорії відводиться міркуванням щодо монополії і конкуренції. При цьому якось непомітно обминається головне. Головним є розуміння економічного /майнового/ змісту цих питань. Його немає. Наводиться визначення, що монополія - це ситуація з певними умовами. Вибачте, але невже абстрактні "ситуації" є предметом вивчення економічної науки? Немає чітких відповідей на такі питання. В

яких показниках вимірюється монополія і конкуренція? Як економічний облік враховує монополію і конкуренцію? Що таке монополія і конкуренція на рівні окремих людей і їх первинних об'єднань? Як визначити є монополія чи немає, її рівень? Як визначити є конкуренція чи немає, її рівень? Чи однозначно монополія добре, чи погано? Якщо неоднозначно, то який "рівень монополії" є оптимальним або бажаним? Це ж саме стосується конкуренції. Які рекомендації щодо оптимізації рівнів монополізму і конкурентності дає економічна теорія? Якщо існує Антимонопольний комітет, то це треба розуміти як те, що монополія - це однозначно шкідливо? Чи є монополія і конкуренція однозначно діаметрально протилежними поняттями? Якщо так, то чому не існує "Комітету по сприянню конкуренції"? Чи може нам потрібен "Антиконкурентний комітет"? Якщо підприємство є монополістом /тобто спеціалізованим/ по виробництву певної продукції, то воно також є монополістом /спеціалізованим/ по придбанню певних видів ресурсів. Чому наука звертає увагу лише на монополізм виробників і ігнорує монополізм споживачів? Питань надзвичайно багато, але ні на одне з них економічна теорія не дає відповіді. Якщо говорити так аби лиш не мовчати, то для чого економістам обманювати самих себе і суспільство та називати наукою те, що до неї не має відношення?

Чому б не визначити, що монополія яка передбачає наявність замовлення на виробництво продукції в рамках певної економічної системи, тобто адресність виробництва, є позитивним явищем? Це ж є на практиці, хіба важко це дослідити? Монополія, яка базується на позаекономічних обмеженнях і т.зв. "комерційній таємниці" хіба не є шкідливою? Хіба не шкідлива конкуренція, яка передбачає наявність на ринку значного переліку однакових товарів анонімних виробників /що породжує безконтрольність і безвідповідальність/? Хіба конкуренція не товарів, не цін

 

/середньої собівартості/, а лише рівнів собівартостей різних товаровиробників одного виду товару не є позитивним явищем?

В загальному контексті не можна розглядати монополію і конкуренцію як чисто економічні явища. Адже монополія , в її найпотворніших /спекулятивних/ варіантах, виникає там, де порушені співвідношення і зв'язки між рівнями природної, суспільної і економічної систем. Необмежена конкуренція погано і необмежена монополія погано,- то де ж вихід? Вихід в приведенні усіх рівнів наведених трьох систем до відповідності, в оптимізації співвідношень між ними. Економічна теорія, на жаль, не розглядає питання в такому аспекті.

Покладення теорією на державу функцій регулювання монополізму не в законодавчому, а в виконавчому всеохоплюючому розумінні, не піддається логічному поясненню. Хіба не очевидно, що контроль монополізму лише на міжрегіональному та міжнародному рівнях економічних зв'язків товарообміну є функцією держави? На нижчих рівнях економічних систем є відповідні органи влади, які повинні регулювати монополізм та конкуренцію.

Оригінальним є підхід економічної теорії до розгляду питань державного регулювання економіки. Подається багато цікавої і безсистемної інформації, яка аж ніяк не проливає світла на розуміння змісту предмету розгляду, - державне регулювання. Перше - це відсутність бодай елементарного уявлення про відмінність державного регулювання економіки від державного регулювання питань природокористування та суспільних /неекономічних/ відносин. Друге, - читачу, у якого "всі дома", хотілось би зрозуміти хто, що, чому і як регулює в нашій "багатостраждальній" економіці. Описова інформація не дає конкретної відповіді ні на одне з вищепоставлених /на погляд автора цілком логічних /питань.

Хто є суб'єктом державного регулювання? Відповідь здається дуже простою, - держава. Добре. А хто вона така ця держава, як її прізвище, ім'я та по-батькові? Конкретно нема

нікого. Ні одна з вищих посадових осіб не стверджує : " я регулюю економіку держави" / оскільки одноосібними такі дії бути не можуть/. То може конкретна особа , хоч і не регулює, але бере на себе персональну відповідальність за організацію державного регулювання /за створення умов для саморегулювання/ економіки? Така постановка питання не тільки можлива, але й повина бути. Ні, немає нікого. Всі вирішують "дуже складні питання" макроекономічного регулювання , "заробляють грижу", а відповідального за цю працю / і її результати/, - немає. Закрадається питання. Якщо ситуація така, то може і самого регулювання немає, є лишен черговий і невловимий "міраж" економічної теорії? Як тут не гадати загальновідомого ідеологічного принципу: " чим безглуздіше , тим скоріше повірять". Народні "маси" , для яких економічна теорія настільки ж далека від існуючих реалій , як і закони царя Хаммурапі, такий підхід можливо й " влаштовує" /незнання звільняє від відповідальності/, але коли тисячі висококваліфікованих економістів "яко смиренні агниці" дозволяють робити з себе дурників, - це розумінню не піддається.

Може не особа, а якась конкретна група людей є суб'єктом державного регулювання економіки? Хто вони? Нікому не відомо, а тим більше "теоретикам" від економіки.

Суб'єкт державного регулювання економіки в економічній теорії не означений, тобто його неначе й не існує. То може виділений об'єкт державного регулювання економіки? Марні сподівання читачів. Прямих означень немає, але побічно приймається, неначе об'єктом державного регулювання є держава, її економіка. Держава регулює державу? Тавтологія, але виходить так. То до чого окремому читачу, як мікроскопічній частині організму "держава", знати , як вона сама себе регулює? Це все одно, що всі бджоли / і трутні/ розуміють мету і механізм життя вулика. Ні, кожна з них має свою маленьку мету, яка через певні правила узгоджена із загальною

метою. Звичайно, порівняння досить примітивне , воно випливає з примітивізму визначення /скоріше невизначення/ економічною теорією об'єктів та суб'єктів державного регулювання економіки. За рівнем інтелекту людина, - не бджола і вона має повне право знати механізм суспільного /державного/ регулювання економіки / вулика/, але за своїми функціями вона усе ж є тією "бджолою", яка трудиться узгоджено, а не всупереч інтересам оточуючих.

Що ж конкретно відноситься до економіки держави, як об'єкту державного управління? Природа, люди і майно? Усі, чи якась їх частина? Теорія мовчить.

Що може сказати економічна теорія про механізм, форми і методи державного регулювання не маючи конкретного уявлення про об'єкт та суб'єкт регулювання? Нічого, крім того, що вона говорить. Безсистемний набір " зарозумних фраз", посилання на " авторитети", практичне значення ідей яких варте не більше вартості паперу, на якому вони викладені / факти історії , ніщо не свідчить про протилежне/.

Поряд з цікавими думками / які, однак, не мають прямого відношення до предмету дослідження/ викладені й цілковито абсурдні. Так, зазначається, що економічна політика держави реалізується через підприємницькі організації, фінансові групи та " групи тиску" /?/. Усі вони є суб'єктами державного управління? Ні. Вони діють у власних інтересах. Співпадання їх інтересів з інтересами держави в кожному конкретному випадку досить проблематичне. То про що ж тоді іде мова взагалі?

Визначається, що "централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами" /?/. Подібні формулювання можливі лише при відсутності щонайменшої уяви про зміст держави як структурованої економічної системи. Виходить, що централізоване регулювання спрямоване на впорядкування економічних відносин в суспільстві, а ринкове, - відіграє деструктивну роль / або навпаки, раз вони є " антиподами"/.

 

Пропоновані концепції макроекономічної рівноваги не вносять ясності в зміст основних питань державного регулювання /хто, кого, чому і як регулює/. Тому їх конструктивна роль не є такою однозначною, як це уявляється авторам економічної теорії. Ідіотичними є уявлення про податки як інструмент державного регулювання. Адже податки є однією з багатьох різновидностей товарно-грошових економічних відносин. Орган влади надає управлінську послугу, громадянин платить за неї гроші /податкі/. Розмір податкових надходжень й податків чітко і об'єктивно обмежений розміром затрат на відновлення майна, яке є в користуванні /власності/ органів влади. Про регулювання цих відносин /позаекономічне/ можуть говорити лише ті, хто вважає, що основою визначення переліку і розмірів податків є відносини здирництва міфічної "держави" по відношенню до окремої людини. В існуючих умовах ці відносини "базуються" на суб'єктивізмі певних осіб, які не маючи щонайменшого уявлення про економічний зміст податків ними "крутять як циган сонцем".

Куди тверезіші погляди на податки, як економічну категорію, існували в авторів давньоіндійського твору "Архашастра". Вони визначали зміст податків як плату народу на утримання царя та їх цільове призначення як матеріальне забезпечення виконання царем конкретного переліку функцій в інтересах народу. Як можна довільно "регулювати" податки, а через них економіку, якщо їх розмір конкретно обмежений потребами органів державного управління? Адже, - якщо розмір податкових надходжень раптово зменшити, - то представники вищих органів державного управління будуть бідні як "бомжі", голі, босі і голодні. Вони ж не зможуть виконувати функцій державного управління! З іншого боку, якщо податкові надходження раптово і невиправдано збільшити, - то представники органів державного управління /незалежно від економічного стану "піддіних"/ будуть не просто "купатись в розкоші". а можуть в ній і "втопитись" /таке в історії бувало/.

Пояснення економічною теорією економічного змісту податків нині такі "конкретні", що ними можна легко виправдати і першу, і другу крайні ситуації. Але ж подібні ситуації, побудовані на "висмоктаних з пальця" бездоказових припущеннях т.зв. "економічної науки", що реально зараз існують, об'єктивно не можуть нікого влаштовувати, навіть людей, що працюють в системі органів влади. Тому наївно підходити до податків, як до інструменту державного регулювання економіки, з позицій "мало - багато". "Регулювати" потрібно, але ж не на рівні інтелекту племені людоїдів. Аналогічно можна прокоментувати такі "засоби державного регулювання економіки" як амортизаційні відрахування, кредити, дотації, субсидії і т.п.

Встановлення розмірів наведених "засобів регулювання" директивним шляхом всупереч законам відтворення економіки і також в даному розумінні, їх використання є позаекономічним регулюванням економіки.

Держава зобов'язана організувати розробку наукових рекомендацій щодо, наприклад, норм амортизаційних відрахувань і забезпечити цими рекомендаціями суб'єктів господарської діяльності. А кожен з суб'єктів вирішує самостійно, виходячи з власних економічних інтересів, яку норму йому прийняти. Це його повне право. Він також повинен розуміти наслідки того чи іншого рішення /через економічну освіту, консультування у відповідних спеціалістів/. В описаних умовах, які гарантуються системою науково опрацьованих економічних обмежень, людина нікого, крім себе, обманювати не зможе. такий механізм забезпечує процес саморегулювання економіки.

Парадокс /який легко піддається поясненню/, при т.зв. "вільній, ринковій" економіці централізовано встановлюються обов'язкові нормативи амортизаційних відрахувань. Це ж грубе порушення економічних прав людини. Це все одно, що нормувати їжу, одяг і т.п.! При наведеному поєднанні несумісних речей необхідно однозначно визнати, або

економічна свобода є, а директивних норм амортизаційних відрахувань немає, або навпаки...

Виділяє економічна теорія і функції державного регулювання економіки. Коротко розглянемо їх.

"Перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах". Цікаво, а як це узгоджується з "декларацією прав людини"? На якій це підставі держава "одержавлює" наші з Вами гроші /майно/? Ви давали на це свою згоду? Я також ні. В чому тоді полягає зміст економічної свободи людини? А якщо не проводити "одержавлення фінансів" в його сучасному вигляді, то чи зупиниться процес економічного відтворення без такого "забезпечення"? Хто перевіряв подібну версію? Виходить, що ми, окремі громадяни, тупі і не здатні забезпечити процес відтворення свого "кровного" майна, це "краще" зробить міфічна і "мудра" держава, видерши нагло в нас наші гроші. Усе це "освячено і канонізовано" /не поснено!/ "солідними" й безглуздими формулюваннями економічної теорії. "Держава" уже "доперерозподілялась" і "довідтворювалась".

"Створення та розвиток соціально-економічної інфраструктури" /енергетика, транспорт, зв'язок/. Згода, по окремих галузях загальнодержавного призначення це необхідно "регулювати" у вигляді концентрації коштів і ресурсів. І за це кожен з нас повинен платити. Але при цьому знати, кому, чому, скільки, за що і як. Відповідей на ці питання у вигляді конкретного переліку майна і затрат на його відтворення в економічній науці немає, а значить це т.зв. "регулювання" рівноцінне викиданню наших грошей в прірву з цнотливою назвою "соціально-економічна інфраструктура".

"Регулювання зовнішньо-економічної діяльності всіх об'єктів господарювання". Якщо абстрагуватись від нормативно-правових аспектів цього виду регулювання, то воно, в основному, зводиться до стягнення ввізних та вивізних мит. Яке існує економічне обгрунтування їх розмірів, на чому

воно повинно базуватись? Логічно припустити, що грунтування повинно виходити із розміру затрат на відновлення майнових комплексів митниць. Тобто, маючи чітку основу у вигляді майна /яке забезпечує дану функцію державного регулювання/ можна економічно грамотно визначити розмір зборів, як щось чітко фіксоване, а не встановлюване по принципу "як бог на душу положить". Яка концептуальна конкретика існує в цьому відношенні в економічній теорії? Ніякої. Чого ж ми дивуємось з "чудес" економічної практики? Вони мають однозначну причину, - наявність збірника загальних, безпредметних і логічно не узгоджених між собою сентенцій під назвою "Основи економічної теорії", який , однак, претендує на "супернауковість", що не піддається розумінню "простих смертних".

Необхідність виконання державою функції державного регулювання ,- " охорона навколишнього середовища" ні в кого не може викликати сумнівів. Але , незрозуміле , в чому полягає зміст цієї функції? Якщо всі види робіт і заходів по охороні навколишнього середовища, без винятку, регулюються /фінансуються / державою, - то це ж не так. Можливо слід визначити, що охорона навколишнього середовища є також функцією регулювання місцевих та регіональних рівнів влади, а не лише держави. Необхідний розподіл повноважень, функцій та їх матеріального / фінансового/ забезпечення. Цього немає.

Можна припустити, що під "державне регулювання охорони навколишнього середовища" підпадають лише заповідники загальнодержавного значення. Існують певні служби і підрозділи, майно яких використовується для цих цілей, то, відповідно, "держава" повинна економічно регулювати / фінансувати/ відтворення цього майна. Усе це чітко фіксовані величини, тому повинна іти мова власне не про "регулювання" / довільне/, а про забезпечення чітко визначених загальнодержавних затрат на відтворення відповідного майна. Економічна теорія повинна дати відповідь чому і які затрати

повинна в даному випадку нести держава / тобто усі ми через централізацію коштів і ресурсів/. Цієї відповіді немає. Чому?

Різні автори виділяють різні функції державного регулювання економіки, що взагалі дикість, яка не піддається логічному осмисленню. Економічні теоретики перетворюють це питання на якусь дитячу забаву,- можна так , а можна інакше, вільна гра фантазії. Невже не очевидно, що майнові комплекси загальнодержавного призначення мають матеріальний чітко обмежений зміст, що піддається виміру. Класифікація цього майна і визначає функції державного регулювання / вірніше регулювання відтворення/ економіки. Класифікація не може бути довільною. Ми не можемо називати сьогодні стіл столом, а завтра , - стільцем.

Економічна практика чекає від економічної науки /теорії / відповідей на конкретні питання. Яке майно має загальнодержавне призначення і чому? Які затрати необхідні на його відтворення? З чого виходити при визначенні розміру цих затрат? Скільки податків повинні сплочувати громадяни для забезпечення функціонування майнових комплексів загальнодержавного призначення? На основі яких законів відтворення економіки / майна/ базуються методи державного регулювання? в чому зміст існуючих диспропорцій? Якщо сучасна модель державного регулювання недосконала, то яким уявляється / і чому!/ більш досконалий варіант, досягнення якого бажане? Самоусунення економічної теорії від цих питань, повторення нею примітивних газетних сентенцій, - не вихід з положення. Якщо ми, економісти, робимо вигляд , що такий стан речей нас влаштовує, то яке ми маємо моральне право обманювати людей і себе?

Питання не стоїть так: добре чи погано держава виконує свої функції економічного регулювання? Питання полягає в слідуючому : чи пояснює економічна теорія механізм і закономірності регулювання, і якщо вона цього не робить , то чому? Необхідно також чітко й однозначно відділити

нормативно-правове регулювання / через закони/ від економічних відносин товарно-грошового обміну державного рівня / податки, державне фінансування і т.п./. В економічній теорії цього немає.

Економічна теорія пробує виділити національні особливості державного регулювання. Це всеодно, що шукати "національні особливості конструкції велосипеда". Якщо десь щось робиться неправильно, то для чого ці помилки і викривлення називати " особливостями"? Якщо хтось " одягає штани через голову ", то можна й собі спробувати це робити з врахуванням " національних особливостей" / голови?/ . Але який в цьому сенс?

Форми державного регулювання економічна теорія зводить до різновидів економічного програмування / планування /. Розумно. Було б, якби було конкретно зрозуміло, відтворення якого майна "програмується". якесь уявлення з цього приводу економічна теорія дає? Ні. Про що тоді йде мова взагалі? Виділення форм регулювання при відсутності розуміння предмету регулювання практичного значення не може мати. Пропозиції теоретиків регулювати співвідношення попиту і пропозиції /в їх існуючому розумінні/ для органів державної влади повинні бути просто образливими. Це всеодно, що пропонувати шукати чорного кота в темній кімнаті, точно не знаючи, чи він там є.

В економічній теорії фінанси визначаються як абстраговані від матеріального змісту речей "грошові фонди", які "утворюються" /затрати на надрукування папірців, що ще крім цього "творення"?/ в процесі відтворення /чого?/ і є важливим засобом /папірці - це засіб, щось нове, хіба щоб розпалити в печі?/ господарювання. Таке визначення формує в читачів помилкове уявлення про гроші і фінанси /їх певний обсяг, - грошові фонди/, як про щось самостійне. Фінанси виступають якимось "особливим" видом майна, який, як і інші види, "зношується" і "відтворюється". Такі перекручення не мають

ніякого підгрунтя в економічній практиці, протирічать їй. Чому б не визначити. що фінанси як і гроші є вартістю майна, тимчасово відсутнього суб'єкта господарювання на певний момент часу і необхідного йому для споживання.

Помилкове визначення змісту фінансів накладає свій негативний відбиток на розуміння змісту державного і місцевого бюджетів. Під ними розуміють якісь самостійні "субстанції", а не грошове відображення /оцінку/ конкретних видів майна загальнодержавного і місцевого призначення. А звідси, - відсутність уяви про економічний зміст їх "формування і витрат". Автор детально зупинявся на цих питаннях в розділі І. Можна лише додати, що усе те, що визначається як фінансово-кредитна система макроекономічного регулювання /фінанси, бюджети, банки, кредити і т.п./, в сучасних умовах і в існуючому вигляді, є , швидше, не " системою регулювання" , а

" системою руйнування , системою штучних перешкод на шляху дії об'єктивних економічних законів". Практика переконує Вас в іншому? А вона ж, як відомо, є критерієм істини.

Антиінфляційна політика визначається як один з важливих методів державного регулювання економіки. Це дійсно так. Необхідно лиш зазначити, що вона , ця політика, є не методом регулювання , а функцією держави. " Кількість" грошей в обігу повинна бути адекватною вартості майна , що знаходиться в процесі обміну в певний момент часу. Якщо на протязі певного періоду часу співвідношення між ними змінюється, то відбувається інфляція, або протилежний до неї процес /антиінфляція?/. Відповідно, інфляція має дві причини: понаднормовий випуск в обіг грошей / проявляється в формі плати за продукцію, яка не отримана, або якої просто не існує / і скорочення обсягів економічного відтворення і, відповідно, обміну / прийнято говорити " скорочення обсягів виробництва"/ при незмінних обсягах грошей в обігу. Інфляція грошей можлива лише тоді, коли гроші розглядаються як якась окрема "матеріальна" субстанція, - різновид майна. Якщо ми замість

відданої продукції / послуг/ в кінцевому рахунку отримуємо не ресурси / послуги/, а папірці з назвою "гроші", - тоді з'являється інфляція, як одна із форм прояву порушення чітких і однозначних законів економіки. Гроші є лише засобом реєстрації товарообмінних операцій, загальноприйнятим способом оформлення економічної угоди, і якщо використовувати гроші лише в цій їх формі,- ні про яку інфляцію не буде й мови.

Прямим наслідком інфляції є зростання кількості і обсягів бартерних операцій. "Чудо". Гроші відсутні , а економіка відтворюється . Як це можливо без "освячених" економічною теорією багатьох "функцій" грошей? Дуже просто. При бартерних операціях роль грошей виконують угоди, письмові, а то й усні. Це ще один, з багатьох, доказ того, що почувши слова "економіка" і " багатство" потрібно уявляти не "блиск золота і хрускіт зелених папірців", як нас привчила т.зв. "економічна наука" , а конкретне майно. В даному випадку ми поводимо себе настільки ж по-дурному, як і ті знамениті піддослідні собаки, яких привчили виділяти слину на звук дзвінка. І як собака не може второпати, чому в якись момент дзвінок є, а їжі немає, так і ми не можемо зрозуміти, як це так, що гроші є, а купити за них /при інфляції/ нічого не можна. Порівняння дуже примітивне, може й образливе, але хіба не боляче спостерігати, що в економічному житті ми поводимо себе зараз не як високоорганізовані створіння, а як примітивні істоти, керуємось не розумом, а рефлексами. "Пий кока-колу і будеш щасливим".

Порушення закономірностей відтворення економіки в сфері обігу, - віддай продукцію /послуги/ і навзамін отримуй або нічого, або папірці за якими нічого не стоїть, має багато своїх зовнішніх проявів не лише в формі інфляції. В сучасних умовах України обмін продукції на "фігуру з трьох пальців" /"узаконений" грабіж/ здійснюється також в формі невиплат заробітної плати. Причини цього дикого явища надто прості і очевидні, але економісти-теоретики не бачать їх, тому що не

хочуть бачити. Страусина політика "ховання голови в пісок" ще ніколи не давала позитивного ефекту і не дасть в даному випадку.

"Регулювання інфляції" це те ж саме, що "регулювання невиплат заробітної плати" і те ж саме, що "регулювання грабіжником питання, - скільки забрати в жертви, - все чи не все майно". Тобто сама постановка питання "антиінфляційна економічна політика", - глибоко маразматична. Керівництво свідомо і несвідомо порушує елементарні закони відтворення економіки і саме ж їх /порушення/ регулює. Хіба є в цьому хоч краплина т.зв. "здорового глузду"? Не потрібно робити порушень, то й не доведеться здійснювати "антиінфляційних подвигів".

Досить дивним є те, що вчені спокійно і без тіні сумніву сприймають концепцію оберненої залежності інфляції й безробіття англійського економіста А.Філіпса як наукову концепцію. Чи є тут хоч натяк на науку? Побічні залежності між різними явищами можна шукати і знаходити, усе в світі взаємозалежне. Можна знайти залежність між плямами на сонці і настроєм людини. Але це не пряма залежність. Щоб її дослідити науково, необхідно з'ясувати зміст усіх проміжних прямих залежностей. Тільки тоді це буде наукове дослідження. Так і у випадку інфляції та безробіття. Між цими двома явищами безумовно існує побічний зв'язок, кореляційна залежність. Щоб з'ясувати її зміст, необхідно знайти і дослідити ланцюг прямих математичних залежностей між проміжними явищами, речами, категоріями. Тоді це буде наукою. На прості питання є прості відповіді, на складні, - складні відповіді. І коли на питання про залежність між інфляцією і безробіттям /в самій його постановці, на погляд автора, мало чого розумного/ дається проста відповідь, - що підвищення рівня безробіття призводить до зниження рівня інфляції, - цього зрозуміти неможливо. Виходить, якщо інфляція, - зло, то для її подолання необхідно

 

побільше людей викинути на вулицю? Що, здається, і робить наш уряд, виходячи з подібних "економічних концепцій".

Писання, в яких постановка питань полишена елементарної логіки, а відповіді на них є взагалі ідіотичними, або очевидними і без "науки" /типу "якщо заходить сонце, то стає темно"/ не можуть називатись науковими. Вони, очевидно, розраховані на людей з атрафованими мізками, або на людей думаючих, але байдужих і "навічно переляканих".

Описуючи зміст інноваційної політики держави творці економічної теорії також "блудять в трьох соснах", причиною чому є відсутність розуміння змісту предмету економічної науки - економіки та закономірностей її відтворення. Інновації, як нововведення, раціоналізаторські розробки і дії існують об'єктивно. Вплив держави на них може мати лише кординуючий, а не всеохоплююче-регулюючий характер. Уявімо собі ситуацію: держава самоусунулась від іноваційної політики /в її існуючому розумінні/. Ситуація в Україні зараз значною мірою є свідченням цього. Ну і що? Немає інновацій? Є. Виходить вони здійснюються всупереч постулатам економічної теорії? Наскільки ж тоді істинна ця теорія?

Оскільки потреба в інноваціях існує чисто об'єктивно, то існують ті, що їх розробляють і впроваджують, з однієї сторони, та ті, хто їх купує, з іншої сторони. Елементарний економічний обмін, відносини купівлі-продажу. Яка роль в них держави? Така ж як і прибудь-яких інших економічних відносинах. Якщо є потреба в черевиках і є ті, хто їх виробляє, або може виробляти, - необхідно їм сприяти "зустрітись", проконтролювати справедливість /відповідність економічним законам/ відносин обміну. Це є завданням відповідного рівня системи влади, що існує в державі. Так і з інноваціями. Органи влади повинні знати, які з них потрібні підпорядкованому рівню суспільства, хто їх "виробляє" і як організувати товарообмін між покупцем і продавцем. Все. Уся " інноваційна політика".

 

Які економічні закони дають державі право під маскою "інноваційної політики" втручатись в діяльність суб'єктів господарювання через такі позаекономічні важелі як : податкові пільги, амортизаційні пільги, фінансування і т.п.? Цього економічна теорія, на жаль, не пояснює, виходячи напевно з принципу, що, оскільки безглузді / і злочинні/ дії завжди прикривались благими намірами , - то хай так буде і в цьому випадку. " Все для блага народу, все в ім'я народу". Здається проходили, хоча ще й досі висновків ніяких не зробили. Як у тому випадку із казочки про дурника і двох молодців з скриньки. ! Ви що , і їсти за мене будете? Аякже".

Які ж заходи інноваційної політики пропонує економічна теорія в розрізі існуючих кризових умов України? "Активна дифузія інновацій" / чому не " дифузія мозгу" ?/, " державна підтримка інноваційних форм", "локальне інноваційне середовище", " міжгалузеві науковотехнічні комплекси", "світове співробітництво" і т.п. От заживемо! Уже сьогодні "результати" вражаючі. Що ж , давайте , - вперед і з піснею /Майкла Джексона/. Як говориться в народі , - " дай боже нашому теляті вовка з'їсти ".

Маємо те ж, що і у випадку з " антиінфляційною політикою". Пошук проблем там, де їх немає, ігнорування реально існуючих проблем. Абсурдні питання і такі ж відповіді.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных