Психологія Стародавнього Китаю

Китайська стародавня психологія має своїм основним предметом відношення традицій і вчинку, одним з основних понять виступає гуманність (Жень), яка є моральним принципом, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім’ї.

Гармонією між людьми, від якої залежить благо суспільства є Дао – це вихідна основа буття, що безпосередньо спрямовує поведінку людини, його можна досягнути не докладаючи великих зусиль, варто лише дотримуватися традиційного ритуалу і церемоній. Китайці сповідували любов до людей, розкриття справжньої природи людини шляхом освіти та самовдосконалення.

Високого успіху досягла древньокитайська медицина, яка в ту далеку епоху перетворилася в цілу систему наукових знань. Традиційна китайська медицина виходила з уявлень про людину як макрокосмос, що відображає гармонію космічних сил та ритмів: джерел Інь та Янь (жіночого та чоловічого), 5 стихій (5 внутрішніх органів та 5 органів чуття) та різноманітних видів енергії – Ці.

У всіх країнах Сходу вирішальне значення відводилося кровообігу, а основою життя вважалися два початки: рідина крові та повітря. У китайських медичних джерелах («Книга про внутрішнє» 8 ст. до н.е.) головним органом, князем тіла, вважалося серце, а за основу життєвих початків приймається повітряно подібний початок Ці, який змішуючись у організмі з іншими складовими частинами, виконує не тільки фізіологічні, а й психічні функції, він повідомляє людині дар мови та рухає думками. Вважали, що думки локалізувалися у серці, а почуття у печінці.

1) з переважанням жовчі (чи крові): сильний, хоробрий, схожий з тигром;

2) з переважанням Ці: неврівноважений, рухливий, схожий з мавпою; 3) з переважанням слизу: повільний, малорухливий, схожий з черепахою.

В стародавньому Китаї великий вплив на розвиток психології мала філософсько-релігійна течія – конфуціанство.

Її засновник Кун-Фу-Цзи (Конфуцій) (551 – 479 рр. до н.е.) підкреслював важливість збереження традицій, для цього людина повинна виховувати, вдосконалювати себе у вчинкових актах, саме тоді вона діятиме згідно з ритуалом, а це є досягненням стану середини, стану гармонії, розквіту всього існуючого. Щира людина – результат самотворення, самовиховання. Початок для досягнення стану середини і гармонії – шана у відношенні до батьків. Моральні правила для буденного життя Кун-Фу-Цзи відобразив у творі Книга про шанування батьків.

Філософ вказував, що поява характерологічних рівнів психіки головним чином залежить від виховання. Людина не народжується зі знаннями, вона їх отримує в результаті навчання. Сутність душі натуральна за своїм характером, вона досконала в собі, але в складностях життя вона забруднюється. Звільнення душі від цього бруду є шляхом самовдосконалення.

В житті Конфуцій утримувався від чотирьох речей:

Ø не вдавався до пустих роздумів;

Ø не був категоричний у своїх судженнях;

Ø не виявляв впертості;

Ø не думав про себе особисто.

Конфуцій надавав великого значення музиці – найкращому засобу зміни поганої вдачі та звичок, а головну роль відводив етикету – правилам благопристойності в різних життєвих ситуація.

Стародавній китайський філософ Лао-Цзи

(579-499 рр. до н.е.) у відношенні до принципу Дао висуває теорію нероблення, що має своєю метою досягнення спокою. Утримання від змін, від володіння речами, знецінення вольових зусиль, пропагування безпристрасності, повернення до Дао робить людину досконалою, справедливою, благородною.

Сюнь-Цзи (приб. 298-238 рр. до н.е.), заперечував вродженість таких позитивних моральних якостей, як співпереживання, скромність та ін. Філософ вважав, що людина від природи зла, а доброта – це продукт виховання,

якщо було б навпаки, то людей не треба було виховувати, для чого прагнути до того, що вже є у тобі. Характер людини схожий до глечика, що виробляється майстром з глини.

Мо-Цзи (480-400 рр. або 475-395 рр. до н.е.) у своєму «Каноні» висуває і обґрунтовує вперше в китайській науці категорії Гу (причина) та Аей (подібність, аналогія). Твердить, що на основі минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане. Він сповідав принцип

загальної любові, критикував конфуціанство, виступав проти вродженого знання, справжні знання – це тільки одержані в процесі практичної діяльності. Речі, які існують навколо нас, мають об’єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення.

Отже, головні ідеї китайської психології: гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі теми світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення). Надають також велике значення почуттям, які, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світі. Для китайців завжди думка повинна бути сердечною, пронизаною почуттями, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: