Психологія самовдосконалення. Релігійно-філософські ідеї Стародавньої Індії

Головною ідеєю в стародавній Індії виступала людина, яка пізнавала себе, свої діяльнісні можливості. Найперше вона звернулась до чуттєвих властивостей своєї психіки, щоб одержати насолоду від їх функціонування. Для людини відкрився великий світ відчуттів. Фантазія доповнювала обмежені можливості психофізіології органів чуття і виводила на простір максималістичного бачення і переживання предметно-чуттєвого світу.

Позитивні відчуття кликали до себе людину. Вона створювала своїх героїв та богів, які перебували, зокрема в стані еротичної насолоди величезну кількість років. Психологія набувала фантастичного вираження. Метою такого самовдосконалення було володіння душею і тілом, що передбачало опору на детально розкриті психологічні механізми. Вдосконалення має остаточною метою злиття з вищим буттям – Брахманом, якого можна досягти важким подоланням своєї природи, спрямованої до чуттєвого світу.

Провідна лінія в психології Стародавньої Індії – вчинок як оволодіння тілом і духом для досягнення вищого рівня буття, а саме стану нірвани. Цей стан є значною концентрацією психічних зусиль людини в її спробах абстрагуватися від зовнішнього світу з його просторово-часовою нескінченністю і від багатоманітності психічних проявів, не знехтувавши ними, а надавши їм буттєвого смислу.

В Індії проблема душі розглядалася перш за все як етична з точки зору правильної поведінки, самовдосконалення особистості, досягнення блаженства. Загальноприйнятими були догмати про переселення душ. В цьому руслі складався основний зміст виниклих в 6 ст. до н.е. релігійних учінь джайнізму та буддизму. Вирішуючи етичні проблеми, обидва напрямки виражали певні погляди на душевні явища в їх відношенні до тілесних. Джайнізм вважав тіло джерелом неволі душі. Буддизм заперечував душу як особливу сутність: психічне – потік неповторних миттєвостей, змінюючих один одного станів.

Величезний вплив на розвиток філософії та психології мав буддизм, що виник у 4 ст. до н.е.

Будда Шакьямуні (принц Сідхартха

Гуатама, 566-476 рр. до н.е.) – першозасновник

буддизму. Будда в перекладі означає

Просвітлений.

Ядро поглядів Будди складає чотири благородних істини:

Ø істина страждання;

Ø істина причини;

Ø істина звільнення; Ø істина шляху.

Істина страждання – все у світі минає, не має постійної субстанції і тому повне скорботи. Істина причини – причиною страждання є жадання буття, бажання, пристрасті, потяги. Істина звільнення – звільнитися від страждань можна лише відмовившись від бажань, пригнітивши в собі пристрасті. Істина шляху – для досягнення спасіння необхідно виключитися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани.

Філософські школи Санкхья, Веданта, Йога, Міманса, Ньяя, Вайшемика також підкоряли вивчення душі метафізико-етичним завданням.

Веданта розвивала суб’єктивно-ідеалістичні тенденції. Істинне Я – це не тіло, не суб’єкт як носій вражень у стані неспання чи уві сні, а особлива інтуїтивна свідомість. В ньому суб’єкт і об’єкт, зовнішнє та внутрішнє не відрізняються.

Інша школа – Йога – вчила, що для досягнення істинного пізнання необхідно подавити всі види психічної діяльності, що його затемняють. Йога виробила систему прийомів (так званий 8-річний шлях), що включала спочатку регуляцію тілесних функцій (поза, дихання та ін.), а потім і внутрішніх психічних актів – увагу і мислення. Прагнення вирішити етичні питання визначало великий інтерес до психології індивіда. Розроблялися спеціальні прийоми розрізнення психічних станів і навіть керування ними.

В основі ряду індійських теорій розумової діяльності лежить ідея нерозривного зв’язку органу пізнання з об’єктом пізнання. Ці теорії розглядали декілька форм зв’язку органа відчуття з об’єктом.

Так, Ньяікі виділяли:

1) спілкування з усіма індивідуальними об’єктами даного класу; 2) спілкування з об’єктом через його образ, що оживляється у пам’яті;

3) спілкування з найтоншими минулими та майбутніми об’єктами, що викликається шляхом заглибленого розмірковування.

Перший спосіб – споглядання загального; другий спосіб – асоціація (зорове сприймання сандалового дерева викликає спілкування з його запахом), третій спосіб – йогівське сприймання. Пізнавальний акт тлумачився як такий, що не тільки спрямований на яку-небудь об’єктивну сферу, але й не відокремлений від неї. Те, що пізнається може з’явитися тільки разом з вкладеним у нього пізнаваємим.

В індійській літературі здавна розрізняли дві форми сприймання: 1) невизначене (нірвікалпа); 2) визначене (савікалпа). Перше – чисто сенсорне, що дає безпосереднє уявлення про предмет при його контакті з органом, друге – розчленоване, що втілюється у мовних структурах.

Представники школи Веданта розуміли під невизначеним сприйманням хаотичну масу чуттєвих вражень, в яких не міститься ні індивідуального, ні загального. Сприймання стає визначеним завдяки розумінню. Буддисти стверджували, що певне сприйняття – це вже не сприймання, так як воно зіпсоване впливом інтелекту, що підводить його у практичних цілях під категорію субстанції роду. Слово як похідний знак багатства об’єктів викривляє образ, заважає сприйняттю речі в її неповторності.

Значне місце у психологічних вченнях індусів займало питання про ілюзії сприймання, галюцинації, сновидіння, а також можливостях особливого, надчуттєвого сприймання, що вивчалося Йогою. Сновидіння є не що інше, як свого роду галюцинації, що представляють оживлення підсвідомих вражень, що викликані попереднім сприйманням.

Найбільшим предметом роздумів у індусів було поняття «Я», в його різних формах: як можливо пізнання суб’єктом діяльності власного розуму, усвідомлюється при сприйманні тільки об’єкт чи також сам психічний акт, чи відповідає свідомість самосвідомості, досліджується «Я» безпосередньо чи через його прояви у мисленні, почутті.

Існував і протилежний погляд на поняття «Я». Вчення Локаяти (чарваків) відкидало таке поняття як самостійної сутності. Вважали, що органи відчуттів нам нічого не говорять про «Я», а непряме значення, що отримане шляхом висновків, не може бути достовірним. Свідомість – побічний продукт чотирьох основних елементів природи. Вони поєднували свідомість з організмом в цілому, з життєвою силою (загально біологічний початок), діяльністю органів відчуттів, з манасом (з психічним у широкому значенні слова).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: