Оцінка і прогнозування показників задовільності структури балансу

Для виявлення ознак неплатоспроможності підприємства і своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу в цілях здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутства застосовані Методичні рекомендації, затверджені Мінекономіки України.

Поточна неплатоспроможність – це фінансовий стан підприємства, коли на певний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу. Показник поточної неплатоспроможності визначається:

П_П = ДФІ + ПФІ + ГКЕ – ПЗ,

де ДФІ – довгострокові фінансові інвестиції;

ПФІ – поточні фінансові інвестиції;

ГКЕ – грошові кошти та їх еквіваленти;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Від'ємний результат свідчить про поточну неплатоспроможність.

Критична неплатоспроможність – це фінансовий стан підприємства, що відповідає потенційному банкрутству, коли на початок і кінець звітного періоду мають місце поточна неплатоспроможність, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними коштами наприкінці звітного періоду менші від їх нормативних значень 1,5 і 0,1.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається:

К_П = ОА / ПЗ,

де ОА – загальна сума оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує наявність оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості:

К_З = (ВК – НОА) / ОА,

де ВК – джерела власних та прирівняних до них коштів (власний капітал);

НОА – необоротні активи.

В залежності від отриманих значень вказаних показників визначають коефіцієнт відновлення або втрати платоспроможності.

1. Якщо значення обох коефіцієнтів нижче нормативних, але є тенденція до їх зростання, розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності:

К_ВП = ,

де К_ПК, К_ПН, К_ПНЗ – значення коефіцієнтів покриття на кінець і початок звітного періоду та його нормативне значення;

6 – кількість місяців, що становлять нормативний період відновлення платоспроможності;

Т – звітний період, місяців.

Коли К_ВП > 1, то підприємство має реальну спроможність відновити свою платоспроможність, а коли < 1, то, навпаки, не має можливості відновити свою платоспроможність на протязі півріччя.

2. Якщо значення обох коефіцієнтів вище нормативних та є тенденція до їх зменшення, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності:

К_ВП = ,

Коли К_ВП > 1, то підприємство має реальну спроможність зберегти свою платоспроможність на протязі 3-х місяців, а коли < 1, то не має можливості зберегти свою платоспроможність.

Надкритична неплатоспроможність – це фінансовий стан підприємства, коли за підсумками року коефіцієнт покриття менше одиниці й підприємство не отримало прибутку; в цьому випадку повинна застосовуватись ліквідаційна процедура.

Щоб своєчасно виявити тенденції формування незадовільної структури балансу у підприємства та вжити застережних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, здійснюється систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнта Бівера, яких розраховується:

К_Б = (ЧП + А) / (ДЗ + ПЗ),

де (ЧП + А) – показник cash-flow, який характеризує чисті грошові потоки підприємства;

ЧП – чистий прибуток;

А – нарахована за звітний період амортизація;

ДЗ – довгострокові зобов’язання.

Незадовільна структура балансу – це такий фінансовий стан підприємства, коли коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що свідчить про небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва; підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними коштами < 0,1.

Залежно від значення розрахованих показників визначають ступінь неплатоспроможності підприємства (таблиця 3).

Таблиця 3 – Ступінь неплатоспроможності підприємства

На підставі виконаних розрахунків зробити висновки про ступінь неплатоспроможності підприємства та запропонувати заходи щодо підвищення платоспроможності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: