Антонімія та її стилістичні функції.

Антоніми – слова, що називають протилежні за змістом поняття. При визначенні антонімічності слів обов*язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. Адже в антонімічні стосунки вступають лише ті слова, які співвідносяться за змістом на основі протилежності (привабливий – неприємний, схід – захід, радіти – журитися). Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають: гітара, полоти, прасувати.

Функція протиставлення полягає у вживанні антонімів для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками.

Вживаючись у функції зіставлення, слова, що перебувають в антонімічних стосунках, допомагають порівнювати різні реалії та поняття:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

(М. Рильський )

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. Це допомагає митцеві слова яскравіше змалювати картину змін тих чи тих подій: «На порозі темної комори появилася баба: - чого ти ревеш, бодай кістка в горло?! І зразу до Матері Божої на небо: - Мати Божа, царице небесна! Як не дає він мені покою, не дай йому ні на тому світі, ні на сьому!»

Прислів*я та приказки: на чорній білий хліб родить, на городі бузина, а в Києві дядько, порожня бочка гучить, а повна мовчить.

Антонімія лежить в основі таких художньо-зображальних прийомів, як антитеза, епітет-оксиморон, іронічне зіставлення.

Антитеза — стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі антитези лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна). Різке протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний, об'ємний образ. Антитеза сприяє змалюванню картин, у яких зіставляються прямі й переносні значення слів, використовується різке й несподіване зіткнення різнорідних понять. Антитеза буває проста і складна. Тобто це може бути антонімічна пара в межах одного речення: "Гірко заробиш — солодко з'їси", "Піймав карася за порося". Це може бути просте чи складне речення: "У лісі був, а дров не бачив", "У бороді гречка цвіте, а в голові й не орано". Але є антитези, в основі яких лежить не просто антонімічна пара. Це може бути цілий ряд таких пар, що створюють певний образ: "Земля пахне торішніми травами і молодою м 'ятою, вічністю і миттю " (Григір Тютюнник).

Епітет-оксиморон — мовна фігура, в якій поєднуються два протилежних за змістом слова, що в сукупності дають нове поняття. Такі фігури допомагають повніше відтворити складність і суперечливість зображуваних явищ. Уміле використання оксиморонів надає мовленню витонченості й дотепності, тому поети, прозаїки, публіцисти часто вдаються до цієї фігури, зокрема в заголовках: "Безчесна доброчесність, Отруйна протиотрута, Невлаштований благоустрій, Небезпечна безпека, Солодкий біль, Гаряча мерзлота, Далеке стало близьким, Гірчить від солодкого "; «Прощай, прощай, чужа мені людино!Ще не було ріднішого, як ти,

Оце і є той випадок єдиний, Коли найбільша мужність —утекти.

(Л. Костенко).

Антонімія використовується як композиційний засіб: за її принципом складаються афоризми, гумористичні й сатиричні вислови, байки, гуморески, ліричні строфи: "Тіні твої живуть і зникають. Те, що в тобі вічне, не зникне

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: