Методичні рекомендації до комплексного аналізу

1. Пам’ятаємо, що тема твору є інваріантом фактуальної інформації тексту - референційної частини СГГ. Як узагальнена основа змісту художнього твору вона практично зводиться до формули Що - Де - Коли. У ній передусім з’ясовується, Що є об'єктом опису, розповіді чи роздуму в творі. Окреслення об'єкта може доповнюватися, конкретизуватися просторовими (Де) та часовими (Коли) характеристиками.

Ідея твору виводиться з концептуально-підтекстової інформації - модальної частини СІТ. Як глибинна образно-емоційна суть твору вона може бути твердженням або запереченням (найчастіше морально-етичного плану) у формі стислого вислову, сентенції (іноді задекларованого автором).

Логічний зміст речень на позначення теми та ідеї має бути конкретним і зрозумілим. При їх формулюванні не слід безпідставно вводити абстрактні категорії, а також вживати слова з переносним значенням. Недоречно використовувати віддієслівні іменники зображення, змалювання, оспівування, засудження і под., що мають мовленнєво-психологічний, а не тематико- концептуальний зміст.

2.Описуємо контекстуальну (індивідуально-авторську) семантику стилістично забарвлених елементів. З’ясовуємо вид тропа чи фігури та їхню стилістичну функцію: дескриптивну, емотивну, оцінну, характерологічну. Для характеристики фігур належить трансформувати емфатичну конструкцію в стандартну, експресивно нейтральну; наголошений компонент виділити, напр.: Погас осінній день <Осінній день погас - інверсія.

Враховуємо, що в плані вираження найважливішими є маловживані слова та слова, сполучені незвично; у плані змісту найсуттєвішими є повторювані значення. Встановлюємо надмірності деяких лексем і на цій підставі робимо припущення, що весь художній текст організовано навколо відповідних понять.

3.Мікротема - це спільна смислова ознака, що об'єднує кілька мовних елементів. Вона являє собою тематичне поле, тобто лексичний ланцюжок з родового поняття (стрижневого слова) та тематичних слів, пов'язаних між собою різними парадигматичними відношеннями: синонімічними, родовидовими, семантико-тематичними, антонімічними.

Мікротеми можуть формуватися в макротему на основі двох основних принципів розгортання СІТ: смислової аплікації та смислової опозиції. Визначивши логічні зв'язки між мікротемами (накладання, опозиції, причиново-наслідкових відношень тощо) та беручи до уваги композиційне розміщення тематичних слів (сильні позиції, конвергенція), встановлюємо семантичну домінанту твору.

4.Виявляємо головні антиномії, антитези, протиставлення у смисловій системі мікротем. Визначаємо спосіб їх розв'язання. Формулюємо основну внутрішню суперечність твору.

Пам’ятаємо, що мінімальна фабула полягає в переході від одного стану рівноваги до іншого. Типовий оповідальний текст починається з певного стабільного становища - теза, яке згодом порушується дією якоїсь сили - антитеза Виникає нерівновага, однак дією протилежної сили рівновага відновлюється - синтез. Новий стан речей є подібним, але не тотожним попередньому, первинному. До складу оповідання входять епізоди двох типів: такі, що описують стан (рівноваги або нерівноваги), і такі, що описують перехід від одного стану до іншого.

Додаток 5

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: