Методичні рекомендації до аналізу віршованого тексту

Завдання аналізу - описати фонетичні, лексичні й граматичні засоби, що формують цілісний смисл віршованого тексту. Центральне місце в інтерпретації смислу посідає аналіз словника. У смисловій організації віршів відіграють роль не лише лексичні, зокрема ˗ конотативні значення, але й граматичні характеристики слів. Морфологічний лад відзначається активним використанням якісних прикметників, особових форм дієслова, дієприслівників і дієприкметників.

Семантичний аналіз є провідною процедурою лінгвістичного аналізу художнього тексту. Однак пам'ятаємо, що в поетичному мовленні, передусім віршованому, кожний «формальний» елемент є носієм смислу. Тому характеристика лексичного та граматичного рівнів повинна доповнюватись аналізом художніх засобів нижчих рівнів структури. При цьому спостереження над метрикою, ритмікою, фонікою слід вести в тісному зв'язку із смислом.

Метро-ритмічний рівень. Метр вірша ˗ це схема чергування наголошених (сильних) і ненаголошених (слабких) складів. Повторювані групи сильних і слабких складів називаються стопами, вони є складниками віршового метра. Залежно від кількості складів та позиції наголошеного складу розрізняють стопи:

• двоскладові: хорей (1—3-—5...), ямб (2—4—6...);

• трискладові: дактиль (1—4—7...), амфібрахій (2—5—8...), анапест (3—6—9...).

Групи двоскладових або трискладових стоп у рядку визна­чають його метр, інакше - віршовий розмір.

При аналізі метро-ритмічного рівня виявляємо різні відхилення: зміна розміру, різностоповість, вживання незвичної ритмічної форми, порушення інерції порядкової кількості наголосів може свідчити про наявність ритмічного та смислового курсивів, про намагання поета зосередити увагу читача саме на цьому рядкУ або строфі. Слід також брати до уваги сугестивні можливості певного метра, зокрема: ямб ˗ вільний, природний, спадний; хорей - окрилений, схвильований, висхідний; дактиль ˗ урочистий, потужний; анапест - стрімкий, поривчастий; амфібрахій - заспокійливий, прозорий.

При аналізі фонетичного рівня звертаємо увагу на різні види звукових повторів, інструментовку вірша: алітерацію, асонанс, анаграмування, парономазію, звукопис і звуконаслідування.

Серед звукових повторів вирізняється рима, яка у віршованому тексті виконує як фонічну, так і ритміко-композиційну роль. Об'єднуючи однаковим співзвуччям два різні слова наприкінці віршових рядків, рима виділяє їх і зіставляє одне з одним із смислового боку. Вибір та семантичне взаємовідношення слів, що римуються, є суттєвим фактором поетичного стилю.

Визначаючи тип римовки. з'ясовуємо характер рим у строфах. Рими розрізняються за кількома параметрами.

• За місцем наголосу: чоловічі (окситонні) - наголос на останньому складі - різкі, напружені;

• маршові жіночі (парокситонні) - наголос на передостанньому складі - м’які, наспівні;

• дактилічні - наголос на третьому від кінця складі - спокійні, рівномірні;

За звуковим складом:

• точні - зі збігом наголошених і всіх наступних звуків;

• неточні - з приблизно схожими звуками кінцевих складів вірша;

За розташуванням у строфі (за способом римовки):

• перехресні -АбАб - напружені, тривожні;

• кільцеві - АббА - заспокійливі;

• суміжні - ААбб - застережливі, інтригуючі.

Лексичний та граматичний рівень Окремий поетичний текст - це цілісний внутрішній світ з власними законами відображення та переосмислення об’єктивного світу. Найважливішим показником цього світу є словник вірша. Склавши його, ми можемо отримати приблизні контури того, що з погляду художника називається реальністю. Для цього виписуємо по порядку в тексті слова в початковій формі, групуючи їх за частинами мови.

У словнику можуть переважати ті чи інші частини мови. Залежно від цього можемо виявити, що є визначальним у внутрішньому світі твору: предмети, поняття, дії або якості. Для виявлення домінуючих у даному тексті слів знаходимо лексичні, синонімічні та тематичні повтори, а також семантичні переклички. Далі визначаємо композиційну роль тематичних слів у семантичній організації тексту. Звертаємо увагу на опозитивні, контрастні смисли, котрі переважно створюють внутрішню енергетику твору.

Запис аналізу:

ІІ пункт.

Вірш написано чотиристоповим ямбом з перехресним риму­ванням рядків, без відхилень.

III. пункт. У рядках (3) і (4) - асонанс низькотонального |о|, який виконує сугестивну функцію, створюючи мінорний фон для зображеної картини вечірнього поля.

У рядку (6) - нерегулярний наголос на займеннику ти, який його логічно виділяє.

IV пункт.

1.На білу гречку впали роси <На білий цвіт гречки, синекдоха - заміна назви частини цвіт назвою цілого гречка. Функція дескриптивна - описується буйне цвітіння гречки.

На білу гречку впали роси < Роси впали на білу гречку, інверсія - виділено ознаку за кольором.

Веселі бджоли < бджоли жваві (рухливі, активні), наче веселі люди: епітет – слово

2.Веселі є образним означенням, бо вжито в переносному значенні. Функція дескриптивна - бджоли описуються за їхньою працею, яка приносить радість.

3.Замовкло поле стоголосе <Замовкла стоголоса живність на полі: метонімія - заміна назви суб'єкта дії живність назвою місця перебування ˗ поле. Функція дескриптивна - описується поле, на кожному клаптику якого було чути голос пташок, комах.

Замовкло поле стоголосе < Стоголосе поле замовкло: інверсія - посилено значення завершеності дії.

4.В обіймах золотої мли Золота мла обняла, наче людина <Золота мла вкрила (огорнула) поле, наче людина: персоніфікація - приписування неживому (мла) властивостей істоти (обійми): алюзія - обійми мли обійми сну. Функція дескрип­тивна: мла описуються як така, що здатна викликати заціпеніння, подібне сну.

5.Витися - пряме значення: «протікати, пролягати, маючи звивисту форму».

6.Ти не_ прийдеш. не_ прилетиш: повтор заперечної частки не посилює неможливість дії (повернення).

7. (Ти) дальніми піснями в моєму серці продзвениш <Ти відізвешся в моєму серці спогадом-дальньою піснею: розгор­нута метафора. Функції дескриптивна, оцінна, емотивна - опи­суються минулі почуття, високі й недосяжні (як дальня пісня), спогади про які приносять смуток.

І тільки дальніми піснями в моєму серці продзвениш < (Ти) продзвениш в моєму серці дальніми піснями: інверсія - наголошується на невиразності відчуття, недосяжності втраченого

V пункт.

Мікротеми:

«Природа»: поле ˗ гречка ˗ роса ˗ бджоли ˗ мла.

«Людське»: пісня ˗ серце обійми.

«Позитивні якості»: білий ˗ золотий ˗ веселий ˗ стоголосий.

«Завершеність»: замовкнути ˗ одгудіти.

Опозиції:

«Позитивні якості»: «Завершеність» - розв'язання: на ра­нок «Позитивні якості» природно відновляться.

Ти не прийдеш, не прилетиш: тільки продзвениш ˗ розв'язання: адресат «Ти» реально не повернеться, однак жити­ме у спогадах.

Тема ˗ «Літній вечір у полі і спогади про минуле щастя». Ідея ˗ «Щастя минає, а те залишає в серці високі почуття».

Додаток 6

СТИЛІСТИЧНИЙ РОЗБІР ТЕКСТУ

Мета: встановити належність тексту до певного функціонального стилю на основі характеристики комунікативних параметрів та ідентифікації стилістично релевантних мовних засобів.

Завдання:

1.Визначити комунікативну спрямованість тексту (повідомлення, вплив, спілкування, оцінка, вираження).

2.Визначити жанр: стаття, доповідь, репортаж, протокол тощо.

3.Вказати тип мовлення: розповідь, опис, роздум.

4.Назвати стильові риси висловлювання: офіційність, емоцій­ність, нейтральність, логічність, точність, стереотипність.

5.Виявити специфічні мовні ознаки (лексичні, морфологічні, синтаксичні, композиційні).

6.Зробити висновок про належність тексту до певного функціонального стилю.

Основні комунікативні якості мовлення.

Комунікативні якості - це функціональні, семантичні та естетичні властивості реального тексту, які забезпечують оптимальну реалізацію комунікативної мети. До них належать:

I. Правильність мовлення ˗ відповідність його мовної структури діючим мовним нормам, стильовим стандартам. Доречність ˗ відповідність використовуваних мовних засобів умовам спілкування і поставленій комунікативній меті. Чистота ˗ відсутність нелітературних елементів.

II. Точність ˗ відповідність ужитих слів і словосполучень їх мовному значенню. Логічність ˗ адекватне відтворення в мовленні реальних зв'язків предметної дійсності, а також смислове погодження частин висловленого (предметна і понятійна логічність).

III. Виразність ˗ творча реалізація експресивних засобів мови: тропів, фігур, евфонії, фразеології тощо. Різноманітність мовлення ˗ використання різних мовних засобів для вираження змістової інформації.

Додаток 7

Типи мовлення

(композиційно-мовленнєві форми)

Розповідь - повідомлення про події, процеси в їх часовому розгортанні. Різновиди: оповідання, повідомлення, звіт, репортаж.

Схема розповіді: початок дії - розвиток подій - кінець події.

Опис - послідовне зображення ознак, властивостей, характеристик об'єкта в їх просторовому розгортанні (опис статичний, динамічний). Різновиди: опис пейзажний, портретний, опис інтер̓ єру; характеристики людини, предметів, явищ.

Статичний опис перериває розвиток дії, динамічний - включений у подію.

Роздум - міркування про об'єкти або події, процеси на основі логічних аргументацій.

Дедуктивний роздум має схему: 1) теза ˗ думка, яка має бути доведена; 2) аргумент у розвиток тези; 3) висновок, що випливає з доказів.

Індуктивний роздум містить: 1) факти; 2) їх аналіз і синтез; 3) висновок.

Додаток 8

ЛЕКСИЧНІ Й СТИЛІСТИЧНІ ПОМИЛКИ

Мовленнєві помилки ˗ це порушення правил, норм і традицій у слововживанні, творенні граматичних форм, побудові синтаксичних конструкцій, а також порушення вимог стилістики і культури мовлення, зокрема ˗ семантичного, функціонального й естетичного критеріїв. Різновиди мовленнєвих помилок: лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні.

У шкільній практиці морфологічні і синтаксичні помилки мають назву граматичних і позначаються літерою Г, власне мовленнєвими вважаються помилки лексичні й стилістичні. При перевірці письмових робіт мовленнєві помилки підкреслюються хвилястою лінією, а на полях позначаються: лексичні ˗ літерою Л, стилістичні – Ст. Правильне визначення виду помилки є запорукою ефективної роботи над помилками, а отже - підвищення рівня культури мовлення.

Мовленнєві помилки виникають унаслідок порушення мовцями трьох критеріїв - функціонального, семантичного, естетичного, що призводить до зниження основних комунікативних якостей мовлення: правильності, точності, виразності.

Лексичні помилки - це помилки у слововживанні або виборі слова, зокрема,

неправильна лексична сполучуваність слів: надавати (=зсівдавати) прикрощів.

1. Змішування паронімів: абонементна (- абонентна) скринька.

2. Вживання слів у невластивому значенні: друзі мали загальні (=спільні) інтереси.

3. Вживання зайвих слів (плеоназм): передній фасад будинку.

4. Вживання поряд спільнокореневих слів (тавтологія): зробити (=виконати) велику роботу.

5. Невластиве вживання просторіч і діалектизмів: Організація дозвілля нашому керівництву по цимбалах.

6. Невиправдане вживання книжної лексики: У мене дефіцит часу.

7. Лексичні анахронізми: Богун одержав директиву (=наказ) відступити.

Стилістичні помилки ˗ це порушення стилістичних норм мовлення, тобто принципів уживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та комунікативної функції (у відповідному функціональному стилі), зокрема:

1.Невідповідність стилістичного забарвлення слова змістові фрази: На блідій фізіономії чорніли брови.

2. Мовні штампи: 3 повною відповідальністю поставитися до назрілих питань.

3. Штучна експресивність: Українська мова - запашна гілка червоної калини.

4. Немилозвучність висловлювання внаслідок нагромадження однакових звуків (какофонія): Часто втрачати почуття часу.

5. Нагромадження одних і тих частин мови: Розв’язання питання підвищення ефективності навчання.

6. Одноманітність у побудові речень.

7. Невдала довжина фраз.

При перевірці письмових робіт орфографічні помилки сумуються з пунктуаційними, лексичні ˗ граматичними. За кількістю допущених орфографічних і пунктуаційних, лексичних і граматичних, а також стилістичних помилок оцінюється мовне оформлення переказів і творів. Символічний запис - МО: І + V/Л+ Г/Ст

Помилки у змісті позначаються на полях зошита літерою 3 або за допомогою диференційованих умовних позначень:

Ф - фактична помилка, 2 - відсутність абзацу: неточність; X - не потрібен абзац; [ ] - зайве слово, фраза; Л - порушення послідовності V - пропуск; викладу.

ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Предмет стилістики. Методи стилістичних досліджень.

2. Поняття мовного стилю.

2 Стилістичне значення.

4 Стилістичні засоби і стилістичні прийоми.

5. Норми мови і культура мовлення.

6. Функціональна стилістика як вчення про функціональні стилі.

7. Принципи класифікації та внутрішньої диференціації функціональних стилів.

8. Історичний розвиток функціональних стилів української мови.

9. Образно-естетична функція мови.

10. Мовленнєво-образна системність художнього стилю і мовні засоби її створення.

11.Підстилі та жанрові різновиди художнього стилю.

12. Публіцистичне мовлення та його підстилі.

13. Функціональні різновиди інформаційного мовлення.

14. Диференційні ознаки наукового стилю.

15. Підстилі наукового стилю. Жанри і способи викладу в науковому стилі.

16. Диференційні ознаки офіційно-ділового стилю.

17 Підстилі та жанрові різновиди офіційно-ділового мовлення.

18. Диференційні ознаки розмовно-побутового стилю.

19. Взаємозв'язок і взаємодія стилів.

20. Вивчення стилів української мови у середній школі.

21. Стилістично-функціональна диференціація лексики.

22. Лексична синонімія як джерело словесної образності та стилістичної виразності.

23. Мовні тропи.

24. Експресивні можливості звуків мови.

25. Загальна характеристика морфологічних засобів стилістики.

26. Синтаксичні засоби стилістики.

27. Стилістичні фігури.

28. Мовні стилі та культура мовлення.

29. Загальні комунікативно-прагматичні принципи культури мовлення.

30. Мовні помилки, їх класифікація. Стилістичної диференціації мови.

31.Штампи та канцеляризми у мові ЗМІ.

32.Омонімія та паронімія у журналістських текстах.

33.Багатозначні слова у мовлення ЗМІ.

34.Запозичені слова та слова іншомовного походження, що увійшли у мову ЗМІ.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Арешенков Ю. О. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – 178 с.

2.Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н. Бабич. ˗ Львів, 2003.

3.Виды лингвистического анализа в образцах и комментариях: учебное пособие для студ. высш. уч. завед. / [О.Н. Волкова, А.А. Евграфова, О.П.Конек и др.]; под ред.А.А. Силки. - Изд.2-е, испр. И доп. – Сумы: Университетская книга, 2009. – 254с.

4.Гайдаєнко І.В., Пентилюк М.І. Наукові засади навчання стилістики у вищій школі. Ч.І/ І. Гайдаєнко, М. Пентилюк // Информационно-методический журнал изд-ва ХГУ «Печатное слово». – 2006 (7/18).

5. Голубовська І.В Практична стилістика української мови: начально-методиний посібник / І. Голубовська. ˗ Житомир: Вид-во ЖДУ імені Івана Франка, 2010.

6.Дудик П.С. Стилістика української мови / П. Дудик. - К., 2005.

7. Дубинець Зореслава Метафора як основний спосіб евфемізації поняття смерті // Науковий вісник Херсонського державного університету: збірник наукових праць; випуск ІХ. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. – С. 68-72. ˗ Серія "Лінгвістика"

8. Черкез Інна Особливості вживання народно розмовної лексики в епістолярних текстах західноукраїнської інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Науковий вісник Херсонського державного університету: збірник наукових праць; випуск ІХ. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. – С.119-123.˗ Серія "Лінгвістика":

9.Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: навчальний посібник. / А. Капелюшний. – Львів, 2007.

10.Кравець Л.В. Стилістика української мови: практикум / Л. Кравець – К.: Вища школа, 2004.

11.Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови / Л. Мацько. - К., 2003.

12.Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямування / С. Шевчук. – К., 2012

13.Пентилюк М.І., Гайдаєнко І.В. Евфонічність української мови // Рідні джерела Освітній науково-методичний журнал // М. Пентилюк, І. Гайдаєнко. – К.., 2003. – №2. – С. 56- 64

14.Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови / В. Чабаненко. – ЗДУ, 2002. – 206 с.

15. Мартос С. Жаргонна лексика у публіцистичному дискурсі// Науковий вісник Херсонського державного університету: збірник наукових праць; випуск ІХ. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. – С. 348-351. ˗ Серія "Лінгвістика":

16.Шульжук Н. В. Стилістика сучасної української мови: навчально-методичний посібник для студентів філологічних спеціальностей ВНЗ. – Рівне – Острог: видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2012. - 212 с.

17.Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: навч. посібник / Н. Шкурята, С. Шевчук – К.: Вища шк., 2007. - 278 с.

18.Яковлєва А.М., Афонська Т.М. Сучасний тлумачний словник української мови / А. Яковлева, Т. Афонська. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 672 с.

Д - Досенко А. К. практична стилістика мови засобів масової інформації / а. Досенко: курс лекцій. – К.: КиМУ, 2014. – 68 с.

Редактор: Піскова Р. М.

Курс лекцій «Практична стилістика мови засобів масової інформації» призначений для студентів, які навчаються за спеціальністю «Журналістика та інформація».

Подано загальні положення практичної стилістики як науки, базові принципи стилістичних норм і догм, що допомагають у практичному створенні журналістських текстів, жанрової структури створеної комунікативної одиниці.

УДК 007: 304: 070

Д –

ББК

Підписано до друку____________. Формат 60*84/ 16

папір офіс. Гарнітура «Nime New roman». Друк. офс.

Ум. Друк. ар. 4 обл.-вид.арк 3,4

Тираж_____прим. Зам. № ___________

Видавництво «Київський міжнародний університет»

Свідоцтво про внесення суб̓ єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК № 978 від. 08. 07.2002р.

03179 Україна, м. Київ, вул.. Львівська 49.

Т. (044) 424 64 88

Видруковано у друкарні Київського міжнародного університету

03179 Україна, м. Київ, вул.. Львівська 49.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: