Про визнання правочинів недійсними

Невід'ємним елементом ринкових відносин є правочин -

найпоширеніший юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення,

зміну та припинення цивільних правовідносин. Термін "правочин" є

новелою у Цивільному кодексі України (435-15) 2003 р. (далі -

ЦК).

Недійсності правочинів присвячений параграф 2 гл. 16 розд. IV

(статті 215 - 236 ЦК (435-15)); положення Господарського кодексу

України (436-15) 2003 р. про недійсність господарського

зобов'язання (статті 207, 208); окремі норми про недійсність

правочинів також містяться у спеціальному законодавстві

(наприклад, у законодавстві про приватизацію, Законі від 12 травня

1991 р. N 1023-XII (1023-12) "Про захист прав споживачів",

Законі від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV (161-14) "Про оренду

землі" тощо).

У зв'язку з появою нових формулювань, підходів та

оцінювальних категорій у новому ЦК (435-15) між ним та

спеціальним законодавством виникають певні колізії щодо

недійсності правочинів, а це призводить до неоднакового тлумачення

і застосування судами законодавства у цій сфері. Зазначені фактори

є причиною помилок, що допускають суди при розгляді спорів про

недійсність правочинів, тому вивчення та узагальнення судової

практики вирішення спорів цієї категорії є необхідним.

Мета узагальнення - проаналізувати стан справ із

застосуванням судами законодавства при вирішенні спорів про

визнання правочинів недійсними, виявити складні та спірні питання

у судовій практиці й законодавстві, підготувати пропозиції для

забезпечення правильного та однакового застосування судами норм

права, а також усунення прогалин у законодавстві. В узагальненні

проаналізовано практику розгляду судами цивільних справ за 2007 р.

про визнання правочинів недійсними згідно з положеннями нового ЦК

(435-15).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: