Змісту правочину законодавству

Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття,

зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст

договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях

(пунктах).

У ст. 203 ЦК (435-15), в якій визначено основні критерії

чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може

суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а

також моральним засадам суспільства. У судовій практиці нерідко

виникають питання, чи застосовується зазначене правило до актів

іншого галузевого спрямування, як-то: трудового, сімейного,

законодавства про соціальне забезпечення. Більшість

нормативно-правових актів, зокрема ЦК, мають комплексні положення,

які містять норми різних галузей права.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК (435-15) підстави і

наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково

законами. Проте положення зазначених статей необхідно

застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК (435-15). Виходячи з

буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК (435-15), зміст

правочину має відповідати: ЦК (435-15); іншим законам України,

які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР)

та ЦК (435-15); актам Президента України у випадках,

встановлених Конституцією (254к/96-ВР); постановам Кабінету

Міністрів України; актам органів державної влади України, органів

влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в

межах, встановлених Конституцією (254к/96-ВР) та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права,

правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих

законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих

відповідно до Конституції (254к/96-ВР).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК (435-15) недодержання сторонами

або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених

частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК (435-15), як правило, має

наслідком визнання правочину недійсним.

Термін "нікчемність правочину", передбачений ЦК (435-15),

до прийняття цього Кодексу (435-15) у вітчизняному законодавстві

не вживався. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК (435-15) нікчемний

правочин є недійсним через його невідповідність вимогам

законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення

незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується

оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише

за рішенням суду.

Нікчемні та оспорювані правочини розрізняються:

- ступенем важливості дефектів у складі правочину;

- характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з

укладенням правочину;

- судовим порядком встановлення недійсності правочину й

незалежністю встановлення недійсності правочину від судового

рішення;

- строками позовної давності, які встановлені для звернення

до суду з приводу визнання правочину недійсним.

Судам потрібно мати на увазі, що з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК

(435-15) підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК

(435-15) та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний

характер. Тому за такими вимогами є неприпустимим укладення

мирових угод як таких, що суперечать законодавству.

При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з

посиланням на ст. 203 ЦК (435-15) необхідно враховувати, що ця

стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності

правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК

(435-15) немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: