Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Тема 13. Організація нормування праці на підприємствах




Мета заняття: закріпити теоретичні знання та виробити практичні вміння і навички студентів про:

· методи оцінки якості нормування праці;

· сутність трудомісткості продукції;

· методи заохочення працівників щодо значення трудомісткості.

План

1. Організація служб нормування праці.

2. Організація обліку виконання норм праці.

3.Показники виконання норм і методи їх розрахунку.

4.Атестація, перегляд та зміна діючих норм праці.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розпочати вивчення теми рекомендується з питання організації служб нормування праці.

Служба нормування праці повинна базуватись на засобах, які б відповідали сучасним методам ринкових відносин. Великого значення набуває практична реалізація заходів щодо розробки та впровадження прогресивних трудових норм, вивчення передових методів та прийомів праці, аналіз використання робочого часу та ін.

Слід відмітити, що в 30-ті роки минулого століття в радянському союзі була створена (сформувалась) досить жорстка централізована система управління нормуванням праці. Поряд з центральним бюро нормативів з праці (м. Москва) функціонували галузеві науково-дослідні інститути і лабораторії, які розробляли нормативні матеріали і забезпечували ними всі державні підприємства.

Служби нормування праці були також і на підприємствах. Зокрема, на заводах, промислових підприємствах на 100 робітників–відрядників припадав один інженер–нормувальник.

Проте, незважаючи на все, ефективність функціонування служби нормування праці була невисокою. Штучне заниження тарифних ставок робітників штовхало технологів і нормувальників на окремі порушення.а тому рівень виконання склав нерідко 150-200%.за таких умов нормування перетворювалось на інструмент підтягування заробітків робітників - до рівня прожиткового мінімуму незалежно від продуктивності праці. Після розпаду радянського союзу було скасовано галузеве управління виробництвом і перестало існувати централізована державна система управлінням нормування праці. Підприємцям надана самостійників у вирішенні всіх завдань. За роки незалежності україни сформувались нові економічні умови, підприємства одержали господарську самостійність. А тому більшість питань нормування праці вирішуються безпосередньо на підприємствах. По деяких оцінках в даний час лише на промислових підприємствах діє понад 10 млн. норм трудових затрат. У зв’язку з розширенням номенклатури продукції та скороченням життєвого циклу виробів кількість діючих норм праці з кожним роком збільшується. А тому необхідно створювати (відновляти) служби нормування праці.

В нашій країні існують три форми управління нормуванням:

а) централізована;

б) децентралізована;

в) змішана.

Централізовану називають таку форму, коли управління нормуванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровані в єдиному центрі(відділі, лабораторії і т.п.).

Найчастіше централізовані форми управління нормуванням праці застосовується на таких напрямках: підготовка виробництва, зокрема конструкторна, технологічна та інструментальна. Це виправдовує себе на малих і середніх за кількістю працівників підприємствах з обмеженою номенклатурою продукції.

Централізована форма має цілий ряд переваг. Вона сприяє широкому використанню обчислювальної техніки, забезпечує єдність методики нормування та вирівнювання напруженості норм, підвищення продуктивності праці нормувальників тощо.

Основними недоїмками централізованої форми управління нормуванням є повна відірваність від виробничих цехів, обмежена можливості мати точну інформацію про фактичні затрати робочого часу, ефективність його використання і т.п.

Децентралізована форма управління нормуванням праці передбачає наявність кількох автономних центрів. Вона себе виправдовує лише на великих добре структурованих підприємствах, коли окремі виробничі підрозділи мають замкнутий цикл і виробляють готову продукцію. За цих умов нормувальні підрозділи мають більш тісні контакти з безпосередніми виробниками, оперативніше реагують на їхні запити і потреби.

Змішаною є така форма управління нормуванням праці, коли поряд з єдиним організаційно-методичним центром у великих цехах створюються бюро організації та нормування праці. Між центром і цеховими бюро функції поділяються таким чином. Наприклад, відділ організації праці і заробітної плати здійснює загальне і методичне керівництво, встановлює норми на нову продукцію, а цехові бюро виконують усю поточну роботу щодо організаційно-методичного обслуговування виробничого процесу: впроваджують нові норми, переглядають застарілі, вносять оперативні зміни до діючих норм, ведуть облік рівня виконання норм, облік трудомісткості, аналізують ефективність використання робочого часу тощо.

Важливим чинником удосконалення організації нормування праці та підвищення її ефективності є кваліфікація фахівців-нормувальників. Чисельність нормувальників визначається трудомісткістю виконання робіт, пов’язаних з вивченням виробничих процесів, розробкою методики розрахунків норм праці і необхідністю створення місцевих нормативних матеріалів, виявленням зростання продуктивності праці, проведенням обліку, переглядом та впровадженням норм, аналізом трудомісткості продукції тощо. На трудомісткість виконання цих функцій впливають такі чинники, як ступінь організації технологічних процесів, обсяг технологічної документації, кількість діючих норм, наявність і якість нормативних матеріалів, а також обов’язкових форм звітності. Виконання широкого кола трудомістких і складних функцій вимагає від нормувальників доброї технічної та економічної підготовки, глибоких загальноосвітніх знань. Це вимагає істотного підвищення якості підготовки та перепідготовки спеціалістів для нормування праці, широкого застосування сучасних методів та технічних засобів проектування технологічних процесів і розрахунків норм. Організація обліку, перегляду діючих та впровадження нових норм праці. На підприємстві відбуваються зміни щодо номенклатури виробів, їх кількості, конструкції деталей і вузлів. Удосконалюється технологія виробництва, впроваджуються нові методи і прийоми праці. Все це тим чи іншим способом впливає на кількість і структуру норм праці, їх величину і трудомісткість виробів. А тому виникає необхідність вести постійний ретельний облік наявних норм та змін, що відбуваються внаслідок оперативного перегляду. Облік діючих норм затрат праці рекомендується вести окремо за кожним виробом, кожним цехом і дільницею, видами технологічних процесів, збірними вузлами і деталями, операціями. Первинним документом огляду норм і всієї трудомісткості є операційна технологічна карта. В таблиці 2.9 наведено зв'язок облікової відомості поопераційних норм, які передаються для використання в цехах і дільницях.

Таблиця 2.9

Облікова відомість поопераційних норм штучно-калькуляційного часу за станом на 01.01.1994 р.

найменування виробу _________________________________________

цех ____________________________

дільниця ________________________

Деталь Операція Штучно-кальку-ляційний час, хв.. Дата вста-новлення норми
Назва Номер Назва Номер
Корпус редуктора 25.071.342 Токарна Перша 7,15 30.10.06
      Друга 4,04  
      Третя 5,63  
           

 

Загальна трудомісткість виробу на дільниці 493,07

інженер-нормувальник _________________

 

Поопераційні норми групуються за дільницями, цехами, деталями, збірними вузлами і виробами, видами технологічних процесів тощо. Це робиться для того, щоб економісти знали трудомісткість робіт за всіма структурними ланками підприємства, групами устаткування, професіями і тарифними розрядами. Така інформація є необхідною для розрахунку чисельності працівників, кількості устаткування, потреб в інструменті, фонді заробітної плати тощо.

Будь-які зміни у проектно-конструкторській та технологічній документації тягнуть за собою зміни у нормах праці. Ці зміни нормувальники зобов’язані ретельно обліковувати, щоб знати нормовану трудомісткість на будь-який момент часу. Такий облік дуже полегшує сучасна комп’ютерна техніка.

З метою контролю якості чинних норм необхідно вести облік рівня їх виконання кожним робітником. На цій підставі визначається середній рівень (у відсотках) виконання норм виробітку (часу) за професіями, тарифними розрядами, дільницями і цехами.

Оскільки нарахування заробітної плати робітникам-відрядникам залежить від рівня виконання встановлених норм, то облік виконання норм кожним робітником ведеться щомісяця. Завдяки цьому можна також оперативно виявляти причину невиконання норм.

На виробничих дільницях, де переважає масовий тип виробництва однорідної продукції, як правило, робітникам встановлюються змінні або місячні норми виробітку продукції в натуральних або умовно натуральних показниках (штуках, тоннах, метрах тощо).

У такому разі фактично виготовлений обсяг (кількість) продукції порівнюється з нормованим обсягом, а рівень виконання норми виробітку Р в.н обчислюється за формулою:

(2.84)

де Оф - обсяг фактично виробленої продукції;

Он - нормований обсяг виробітку продукції.

Приклад: робітник за зміну виготовив 120 деталей при нормі 105 деталей. Отже, змінну норму виробітку він виконав на 114,3 % (120/105)×100.

На багатьох підприємствах широка номенклатура продукції з нерівними партіями запуску деталей та вузлів у виробництво. За таких умов робітники часто змушені протягом дня виконувати різні операції, щоб унеможливлює застосування норми виробітку.

У такому разі обліку рівень виконання норм часу:

(2.85)

де Н ч – сумарний нормований час на даний робочий період (нормо-годин);

Тф – фактично витрачений час (годин) за цей самий період.

Приклад: у липні 2008 р. За 20 робочих днів робітник відпрацював 160 годин. За цей період він виконав обсяг робіт із сумарним нормованим часом 184 нормо-години. Отже рівень виконання норм становитиме 115% (184:160)×100.

Діючі норми необхідно регулярно (один раз на рік) переглядати і уточнювати. Інакше вони можуть перетворитися на гальмо зростання продуктивності праці, привести до порушення соціальної справедливості.

Перегляд норм повинен здійснюватися планомірно, одночасно з атестацією робочих місць.

Коли відбуваються істотні зміни в конструкції виробів, технології, то на підприємстві розробляють і впроваджують нові норми затрат праці.

Оцінка якості нормування праці. Підвищення ефективності нормування праці має починатися з оцінки його якості, яку доцільно здійснювати за такими двома напрямками:

А) аналіз стану та рівня нормування праці;

Б) аналіз якості чинних норм затрат праці.

В) аналіз стану та рівня нормування праці.

Для кваліфікованої оцінки загального стану та рівня нормування праці на підприємстві необхідно мати точну інформацію про:

· охоплення робіт і робітників нормуванням;

· рівень виконання норм;

· використання робочого часу;

· наявність та якість нормативної бази.

Показники охоплення робіт і працівників нормуванням дають можливість: чітко окреслити сферу застосування норм праці на підприємстві; визначити частку промислово-виробничого персоналу, на яку поширюються норми; проектувати конкретні заходи щодо розширення сфери нормування.

Сферу застосування норм праці характеризують:

А) коефіцієнт охоплення працівників нормуванням Коп;

Б) коефіцієнт питомої ваги нормованого часу в загальній кількості відпрацьованого часу К нч.

Перший із них коефіцієнт охоплення працівників нормуванням обчислюється так:

(2.86)

де N н – чисельність персоналу, праця якого нормується певним способом;

– загальна чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства.

Коефіцієнт питомої ваги нормованого часу К нч визначається в такий спосіб:

(2.87)

де ∑Т – сумарна нормована трудомісткість виконаних робіт за певний період, нормо–годин;

∑Тр – сумарний фактично відпрацьований час за той же само період, людино – годин.

Практика підприємства свідчить, що перевищення норм досягається за рахунок:

· високої кваліфікації робітників;

· досконалої організації праці;

· застосування технологічних пристроїв;

· перевірки технологічних пристроїв;

· перевищення технологічних режимів роботи устаткування;

· збільшення партії оброблюваних предметів праці;

· недостань обґрунтування норм;

· наявності помилково встановлених та зайнятих норм.

поширеними причинами невиконання норм праці можуть бути:

· недосконала кваліфікації та брак практичного досвіду у молодих працівників;

· недосконала організація праці, погане забезпечення робочих місць усім необхідним;

· надто зношене устаткування;

· некваліфікований або несвоєчасний інструктаж молодих робітників з боку майстрів, бригадирів та технологів;

· порушення робітниками трудової дисципліни;

· неефективна мотивація праці.

На підприємстві необхідно уважно стежити за певним виконанням норм, порівнювати ступінь напруженості норм у різних цехах, дільницях, за різними професіями, робочими місцями тощо.

Важливим напрямком в діяльності підприємства є забезпечення високої якості нормування праці. Якість норм-це поняття дуже широке. Воно включає в себе характеристику норм за видами, методами обґрунтування, сферою та часом дії, рівнем використання, напруженістю, прогресивністю, стабільністю тощо.

На користь кращої організації нормування праці на підприємстві можуть слугувати також показники питомої ваги диференційованих, типових та колективних норм.

Одним з показників якості норм є показник їх точності, тобто межа допустимого відхилення в рівнях виконання норм.

Межа допустимого відхилення індивідуального виробітку від середнього рівня становить для машинних робіт – 33 %, для різних – 50 %. Отже, чим менше відхилення від середнього рівня, тим вища якість чинних норм праці.

Якщо вказане відхилення становить в межах 5-6 %, то можна стверджувати: норми достатньо точні.

Трудомісткість продукції та її організаційно–економічне значення. Серед основних показників діяльності підприємництва є також трудомісткість продукції. Цей показник означає: скільки затрачується живої праці на виробництво одиниці продукції (послуг).по своїй економічній сутності затрати праці на одиницю продукції – це не що інше як натуральні показники продуктивності праці.

З іншого боку, продуктивність праці вимірюється виробництвом продукції за одиницю часу або ж в розрахунку на одиницю працівника.

Отже, можна стверджувати, що виробіток продукції за одиницю часу (В), кількість виробленої продукції (п) та сумарні затрати часу (∑Т) знаходиться в певній залежності:

(2.88)

де Т – трудомісткість продукції.

Із цих співвідношень бачимо, що показники виробітку продукції і трудомісткості продукції знаходяться в обернено пропорційній залежності, яку можна виразити так:

(2.89)

Виникає інтерес щодо аналізу трудомісткості продукції в динаміці (за ряд років), що може слугувати виявленням резервів для підвищення продуктивності праці на плановий період або ж на найближчу перспективу.

В ринкових умовах господарювання на підприємствах великого значення набуває зниження трудомісткості продукції, що в кінцевому результаті означає вивільнення працівників (скорочення чисельності). Маючи дані щодо зниження трудомісткості продукції можна розрахувати можливу економію чисельності працівників Еr) за такою формулою:

(2.90)

де ЗТ - зменшення трудомісткості продукції, нормо-годин;

Фпл – плановий фонд робочого часу одного працівника у розрахунку на рік, год.;

Кн - коефіцієнт виконання норм часу (виробітку).

Існує класифікація різновидів трудомісткості продукції, хоча одержати реальні кількісні результати затрат праці можливо лише за умов добре організованого обліку обсягів продукції і витрат праці.

Первинними документами для веденням обліку трудомісткості є технологічні карти, технологічні маршрути, нормувальні карти, відомості норм часу і розрахунок, норми обслуговування і продуктивності устаткування, чисельності працівників, штатний розклад, плани виробництва продукції, повідомлення про конструктивні і технологічні зміни, акти впровадження організаційно-технічних заходів.

На основі одержаних даних обліку можна проводити аналіз тенденцій щодо показників продуктивності праці, трудомісткості, а також виявляти резерви подальшого зростання ефективності виробництва як по окремих видах модернізації, так і в галузях і на підприємстві в цілому.

Методи заохочення працівників щодо зменшення трудомісткості та роботи за прогресивними нормами. В умовах ринкової економіки використовуються всі можливі резерви зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції і підвищення економічної ефективності виробництва.

До внутрішніх резервів належить також і зниження трудомісткості продукції. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від ефективності механізму стимулювання працівників.

Основи організації матеріального стимулювання зниження трудомісткості продукції були започатковані в середині 80-х років минулого століття, які згодом коригувались по мірі необхідності.

Система матеріального стимулювання запровадження прогресивних норм як передумови зниження трудомісткості продукції, зокрема, передбачає такі напрямки:

· додаткову оплату праці робітників при перекладі на нові норми трудових затрат на період освоєння цих норм;

· застосування підвищення на 20 % відрядних розцінок при впровадженні технічно обґрунтованих норм праці;

· застосування підвищених на 10 % тарифних ставок при впровадженні технічно обґрунтованих норм праці на роботах, що оплачуються почасово;

· одноразову винагороду робітників за перегляд норм з їх ініціативи;

· одноразову винагороду керівників, спеціалістів і службовців за розробку і впровадження організаційно-технічних заходів, що забезпечуються зниження трудомісткості продукції;

· одноразову винагороду робітників, а також керівників, спеціалістів і службовців за досягнення у встановлені терміни проектної трудомісткості продукції;

· коригування розмірів премій керівників, спеціалістів і службовців, що нараховані за основні результати господарської діяльності, залежно від виконання плану зниження трудомісткості і досягнення проектного рівня трудових затрат;

· встановлення надбавок до посадових окладів нормувальників у розмірі до 50% при високому рівні нормування праці в закріплених підрозділах.

Така система матеріального стимулювання існувала за умов функціонування командно-адміністративної системи господарювання. Ці положення не втратили свою цінність і практичне значення і в сучасних ринкових умовах господарювання.

Якщо раніше вказана система стимулювання праці була під контролем вищестоящих структур, то тепер питання матеріального стимулювання зниження трудових затрат є прерогативою підприємства.

Питання до самоконтролю

1. Які існують напрями вдосконалення нормування праці на підприємствах України?

2. Як організоване нормування праці на підприємстві?

3. Від чого залежить чисельність працівників служб нормування праці та їх склад за фахом?






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных