Тема 10. Нормування праці робітників основного виробництва

Мета заняття:

· навчитися теоретичним та методологічними аспектам нормування праці робітників-багатоверстатників;

· з'ясувати особливості нормування праці робітників основного виробництва;

· систематизувати знання щодо методики розрахунку затрат часу на механічних процесах.

План

1. Особливості визначення складових частин норм праці.

2. Методика нормування часу обслуговування робочого місця.

3. Методи нормування наймасовіших трудових процесів.

4. Нормування праці робітників-багатоверстатників.

5. Рішення задач з нормування праці робітників основного виробництва.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розпочати вивчення теми рекомендується з особливостей визначення складових частин норм часу. Першою складовою норм часу є час підготовчо-завершальної роботи Тпз.

Зміст і загальна тривалість Тпз залежить від багатьох факторів: типу виробництва, характеру виробничого процесу, що підлягає нормуванню, організації праці та якості обслуговування робочого місця.

У масовому і великосерійному виробництві найбільш трудомісткі елементи підготовчо–завершальної роботи (налагодження і настроювання устаткування тощо) передаються спеціальним допоміжним робітникам. Решта часу передається до норм часу на обслуговування робочого місця.

Отже, як самостійна частина норми часу підготовчо–завершальний час визначається лише в індивідуальному і малосерійному виробництві.

В даний час для найтиповіших умов виробництва розроблені нормативи часу на такі укрупнені комплекси: ознайомлення з роботою; інструктаж; налагодження устаткування; настроювання верстата на певний режим роботи; одержання виробничого завдання; здавання в кінці зміни готової продукції тощо. Разом з тим, на окремі операції необхідно встановити нормативи затрат праці на підготовчо–завершальний час за допомогою використання аналітично–дослідних методів.

Основний час То – залежить від властивостей предмета праці, технічних характеристик засобів виробництва, організації праці і інших факторів. Практично неможливо створити однакові умови роботи на різних підприємствах. Лише на окремі прості операції можна зробити типові нормативи затрат часу.

В усіх інших випадках основний час встановлюють безпосередньо на підприємствах аналітичними або сумарними методами.

Допоміжні прийоми так само, як і елементи підготовчо–завершальної роботи, піддаються типізації. Це дозволяє розробити стабільні нормативи допоміжного часу Тд для типових організаційно–технічних умов виробництва.

В разі відсутності готових нормативів допоміжний час можна визначати методом хронометражних спостережень або шляхом мікроелементного нормування.

У циклічних процесах великосерійного і масового виробництва, де потрібна висока точність норм, розчленування операцій та нормування допоміжного часу ведеться за окремими прийомами, а іноді навіть за трудовими діями.

Час обслуговування робочого місця Тоб встановлюється в розрахунку на одиницю продукції або на зміну. Перший спосіб застосовується при поштучному випуску продукції в індивідуальному та серійному виробництві, другий - на механічних процесах у масовому виробництві.

При нормуванні операцій механічної обробки в умовах масового і серійного виробництва окремо розраховують час технічного обслуговування Ттех і час організаційного обслуговування Торг таким чином:

(2.55)

(2.56)

де, атех – норматив часу на технічне обслуговування в процентах від основного (машинного) часу;

аорг – норматив часу на організаційне обслуговування у процентах від оперативного часу.

У малосерійному і індивідуальному виробництві, а також при нормуванні ручних (слюсарних, складальних, монтажних і т.д.) робіт загальний час обслуговування робочого місця розраховують за нормативами у процентах від оперативного часу, застосовується формула:

(2.57)

де, аоб – норматив часу на обслуговування робочого місця у процентах від оперативного часу.

В разі відсутності нормативів час обслуговування можна визначити аналітично-дослідним методом, застосовуючи фотографію робочого дня та хронометраж.

Час особистих потреб Тос згідно з трудовим законодавством для всіх працівників незалежно від умов праці дорівнює 2 % тривалості зміни. Це становить 10 хвилин на 8–годинний робочий день.

Час відпочинку працівника Тв залежить від наявності та рівня чинників, які впливають на працездатність людини:

· фізичних зусиль;

· нервового напруження;

· темпу роботи;

· робочої пози;

· монотонності праці;

· мікроклімату у робочому приміщенні;

· забрудненості повітря;

· виробничого шуму;

· вібрації, обертань та поштовхів;

· освітлення робочої зони.

Шляхом спеціальних досліджень встановлено нормативи часу на відпочинок у процентах від оперативного часу залежно від рівня чинників умов праці. Для нормативних умов праці мінімальний час відпочинку має дорівнювати тривалості виробничої гімнастики, тобто 10 хвилин.

Нормування праці робітників–багатоверстатників. Багатоверстатним обслуговуванням називають таку форму організації праці, коли один робітник виробляє продукцію одночасно на кількох верстатах (машинах, агрегатах).

Багатоверстатне обслуговування зародилось у великосерійному і масовому виробництві завдяки великій диференціації праці, спеціалізації робочих місць та автоматизації устаткування.

Саме це і сприяло збільшенню питомої ваги пасивного спостереження верстатників внаслідок скорочення затрат праці на обслуговування робочого місця на виконання допоміжних прийомів, пов’язаних з контрольними вимірами, управлінням верстатом тощо. Вивільнений час використовується для обслуговування додаткової кількості устаткування (розширеної зони).

Наприклад, в текстильній промисловості зона обслуговування багатоверстатника включає десятки одиниць верстатів–дублерів. Нерідко багатоверстатники становлять 60–80 % робітників–верстатників.

Завдання нормування багатоверстатної роботи полягає насамперед у розрахунках можливостей багатоверстатного обслуговування при заданій номенклатурі технологічних операцій.

Для цього спочатку за емпіричними формулами і нормативами часу на верстатні роботи обчислюють машинний час використання операції на кожному верстаті окремо. Знаючи величини машинного часу на кількох суміжних верстатах можна приступати до обґрунтування можливості операції багатоверстатної роботи та подальших розрахунків.

Можливість одночасної роботи на кількох верстатах залежить від коефіцієнта зайнятості К 3 робітника і розподілу ручного часу в структурі кожної операції.

Коефіцієнт зайнятості робітника на одному верстаті обчислюється так:

(2.58)

де tр – час ручних прийомів при виконанні однієї технологічної операції;

tмp – час машинно-ручної роботи;

tac – час активного спостереження за автоматичною роботою верстата;

tn – час переходу від одного до другого верстата;

Ton – оперативний час даної операції.

Після розрахунків коефіцієнтів зайнятості робітника по кожному з групи суміжних верстатів визначають орієнтовну норму обслуговування, для чого необхідна така умова:

(2.59)

де – коефіцієнти зайнятості робітника відповідно на першому, другому та інших верстатах.

Другою умовою, що визначає можливість багатоверстатної роботи, є розподіл часу ручних прийомів. Якщо в структурі кожної операції ручні прийоми розміщені на початку і в кінці її, то робітник може підходити до кожного верстата тільки один раз для виконання всіх ручних дій. Важливо також, щоб час роботи верстата в автоматичному режимі Тма перевищував час зайнятості робітника ручними прийомами та переходом Тз.

Циклом багатоверстатної роботи вважають час, необхідний на одноразове обслуговування всіх верстатів. Отже, час циклу Ту дорівнює часу зайнятості робітника Тз.

(2.60)

де tв – можливий вільний час робітника, що не перекривається елементами часу зайнятості машинно–ручними прийомами.

Наявність і величина tв залежить від рівня організації праці, професійної майстерності робітника, технологічної структури виробничого процесу.

Норма обслуговування Ноб, тобто можлива кількість верстатів, обслуговуваних одним робітником, може бути визначена за формулою:

(2.61)

де Тма – час машинної автоматичної роботи верстата, коли робітник вільний і може обслуговувати інші верстати;

– коефіцієнт, який враховує співвідношення часу зайнятості робітника на одному верстаті з часом зайнятості (обслуговування) на інших верстатах;

Тз – час зайнятості робітника на одному верстаті.

Коефіцієнт співвідношення Кс залежить від кількості обслуговуваних верстатів та коефіцієнта зайнятості і визначається за даними таблиці 2.8.

Таблиця 2.8.

Значення коефіцієнта співвідношення Кс, рекомендовані Центральним бюро трудових нормативів

Окремо слід зупинитись нормування слюсарних і складальних робіт. В ряді галузей промисловості досить поширені слюсарні і складальні роботи, які виконуються ручним способом або із застосуванням механізованого інструменту.

Серед слюсарних робіт найчастіше зустрічаються такі: рубання металу зубилами, різання ножівкою, свердління, нарізування різьби, гнуття тощо.

Серед складальних робіт слід відмітити: з’єднування окремих деталей до збірних вузлів або готових виробів, розбирання, клепання, паяння.

Переважна більшість слюсарних і складальних робіт добре вивчені, на них залежно від виробництва розроблені достатньо обґрунтовані диференційовані або укрупнені нормативи часу.

Передбачається, що деталі на робоче місце доставляють допоміжні робітники, переміщення деталей у межах робочої зони слюсарем не перевищує двох метрів, санітарно–гігієнічні умови нормальні, маса деталей, що переноситься вручну, не перевищує 20 кг. У роботі слюсаря–складальника недоцільно відділяти основні прийоми від допоміжних, тому нормативи містять нормативний час, що полегшує користування ними й виконання розрахунків.

Основними чинниками, що впливають на тривалість операцій являються:

· вид слюсарної роботи;

· оброблюваний матеріал;

· форма і розміри оброблюваної поверхні;

· уживані інструменти та механізми;

· потрібна точність обробки;

· зручність виконання роботи;

· величина партії або серії деталей чи виробів.

Базова формула для обчислення штучно-калькуляційного часу Тшк на слюсарні операції за диференційними нормативами є така:

(2.62)

де Топ1 – оперативний час на один перехід слюсарно-складальної операції (визначається за типовими загально машинобудівними чи галузевими нормативами);

– коефіцієнт, який враховує потрібний час підготовчо-завершальної роботи, обслуговування робочого місця, відпочинку та на особисті потреби;

– коефіцієнт, що враховує розмір партії оброблюваних деталей або виробів, що підлягають складанню;

– коефіцієнт, що враховує особливі умови праці, зокрема ступінь зручності виконання операції.

Для полегшення і прискорення нормування складальних робіт використовують укрупненні нормативи, які враховують вплив головних чинників на тривалість операцій складання.

Укрупнені нормативи штучно-калькуляційного часу включають оперативний час складання вузла чи готового виробу, час підготовчо-завершальної роботи, час обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб.

Якщо в слюсарно-складальну операцію входять суто слюсарні переходи, то їх треба нормувати окремо, бо укрупнена норма штучно-калькуляційного часу складання не включає час на слюсарні переходи.

Згідно з галузевими укрупненими нормативами для електротехнічної промисловості норма штучно-калькуляційного часу Тшк на складання виробу обчислюється за такою загальною формулою:

(2.63)

де – штучно-калькуляційний час складання залежно від його маси та сумарного числа деталей і кріпильних елементів;

– значення коригуючих коефіцієнтів і часу залежно від змісту і особливостей операцій, типу виробництва, форми організації праці та складності операції.

Важливе місце займає також нормування апаратурних процесів. Апаратурними називають технологічні процеси, які протікають під впливом теплової, хімічної та електричної енергії у спеціальних апаратах: печах, реакторах, автоплавах, ваннах тощо.

Апаратурні процеси поширені в хімічній, нафтопереробній, металургійній, харчовій промисловості, а також у виробництві електричної і теплової енергії.

Залежно від режиму роботи технологічного устаткування апаратурні процеси поділяють на періодичні і безперервні.

Для зручності нормування періодичні процеси поділяють на дві групи:

а) невеликої тривалості (від десятків секунд до однієї години);

б) тривалі (по кілька годин).

Короткотривалі процеси, як правило, обслуговуються одним робітником, а довготривалі – групою робітників.

За приклад короткотривалих апаратурних процесів може слугувати виготовлення деталей з пластмас на термопластавтоматах. До довготривалих перервних або циклічних апаратурних процесів можна віднести, наприклад, плавлення чавуну, пастеризування фруктових соків в автоклавах, одержання коксу з вугілля на коксових батареях.

Безперервні апаратурні процеси здійснюються на технологічних установках, які працюють у безперервному режимі, іноді місяцями від одного капітального ремонту до другого.

У зв’язку з тим, що кожен апарат пристосовується до випуску одного виду продукції, а питома вага оперативного часу велика, то здебільшого завдання нормування зводиться до встановлення норми продуктивності устаткування і визначенням норми обслуговування для апаратника.

Продуктивність апаратурного устаткування приймається для розрахунку норми виробітку і може бути визначена шляхом теоретичних розрахунків, порівняльним зіставленням показників роботи даної установки з показниками роботи аналогічних кращих установок, а також на основі проектних паспортних даних.

Продуктивність обладнання для механічної переробки сировини і матеріалів та їх транспортування розраховується за допомогою емпіричних формул. Для розрахунку продуктивності апаратурного устаткування таких формул, як правило, не існує.

Норму обслуговування для апаратника у виробництвах з невеликою тривалістю операцій можна визначити із співвідношення між апаратурно-вільним часом і часом зайнятості робітника біля одного апарату:

= (2.64)

де – апаратурно-вільний час, коли робітник вільний і може обслуговувати інший апарат;

– зайнятість робітника біля одного апарата.

Якщо відома продуктивність апарата циклічної дії за один технологічний цикл, то змінну норму виробітку можна обчислити за формулою:

= (2.65)

де – нормативний оперативний час на один цикл;

– нормативний виробіток за один повний цикл.

Приклад. Визначити змінну норму виплавки бронзи в електродуговій печі за таких умов:

тривалість зміни () – 7 год. – 420 хв.;

підготовчо-завершальний час () – 30 хв.;

час обслуговування робочого місця () – 20 хв.;

час відпочинку та особистих потреб – 30 хв.;

оперативний час однієї плавки – 150 хв.;

корисна ємкість печі – 300 кг

Це розрахункова норма (680 кг), фактично за зміну можна одержати дві плавки, тобто бронзи.

Плавильні агрегати використовувати в одну зміну невигідно через те, що багато енергії витрачається на розігрівання печі.

Якщо перевести на тризмінний режим роботи, то добовий виробіток металу становитиме:

На безперервних апаратурних процесах змінну норму виробітку можна розрахувати за формулою:

(2.66)

де – продуктивність установки (апарата, лінії) за годину.

Приклад. Розрахувати змінну норму виробітку апаратурної лінії і норму часу на випуск однієї тонни хімічного продукту за таких умов:

тривалість зміни – 8 год.;

година продуктивність лінії – 200 кг.

Норма виробітку:

Норма часу на 1 т.:

Вивчення теми рекомендується завершити питанням: особливості нормування праці робітників у виробничих бригадах. Принципової різниці між нормуванням індивідуальної і колективної праці не існує. Однак треба знати, на яких саме елементах трудового процесу і завдяки чому колективна праця потребує дещо менших затрат часу, ніж індивідуальна.

Об’єктом нормування в бригадах є колективний трудовий процес. Тому поряд з диференційованими нормами на окремі операції доцільно розраховувати комплексні норми на одиницю кінцевої продукції бригади.

В організації і нормуванні праці слід враховувати:

· організаційно-технічні умови виробництва;

· характер технологічних зв’язків між робітниками;

· змінність роботи;

· розвиток госпрозрахункових відносин;

· можливість точного визначення обсягів виконуваних робіт.

Перехід від індивідуальної до бригадної форми організації роботи супроводжується переходом від поопераційного нормування до розробки комплексних норм з метою оплати праці за кінцевими результатами.

В умовах бригадної роботи можна скоротити допоміжний час, а також час обслуговування і підготовчо-завершальний час.

Слід також відмітити, що при колективній організації роботи скорочуються простої устаткування.

Підсумовуючи все вище сказане, можна виділити такі основні напрями економії нормованих затрат в бригаді:

· скорочення затрат часу обслуговування робочих місць і підготовчо-завершальної роботи шляхом удосконалення технології і організації праці, перерозподілу функцій між виконавцями, забезпечення ефективності взаємодії;

· скорочення загальної тривалості операцій шляхом паралельного виконання їх елементів різними робітниками;

· скорочення простоїв устаткування з організаційно-технічних причин при багатоверстатній роботі, а також під час відпочинку робітників.

При бригадній організації праці найчастіше розробляють і використовують такі параметри:

· норма тривалості операції;

· норма трудомісткості;

· норма обслуговування;

· норма виробітку.

Приклад. Визначити оптимальну чисельність бригади і кількість робітників для кожної з п’яти послідовно виконуваних операцій, якщо трудомісткість цих операцій становить, хв.: 0,5; 1,5; 0,25; 0,75; 1,0.

Заготовки на обробку запускаються щогодини партіями по 480 штук.

Спочатку обчислимо трудомісткість обробки партії деталей на третій операції, де норма часу найменша:

480: 0,25 = 120 хв.

Потрібна кількість робітників на цю операцію становитиме

120: 60 = 2 чол.

Щоб потокова лінія працювала синхронно, а деталі ніде не залежувались, чисельність робітників на кожній з останніх чотирьох операцій визначається за формулою:

(2.67)

де – тривалість операції;

– тривалість найкоротшої за часом операції;

– чисельність робітників на найкоротшій операції.

Таким чином, на першій операції оптимальна чисельність становитиме:

на другій операції:

на четвертій:

на п’ятій операції:

Загальна чисельність бригади:

Ч = 4 + 12 + 2 + 6 + 8 = 32 чол.

Правильність відповіді можна перевірити таким чином. Загальна трудомісткість партії деталей дорівнює

Сумарний фонд робочого часу бригади чисельністю 32 чол. За одну годину становить

Питання для обговорення

1. Розкрийте поняття основного та допоміжного часу в основному виробництві.

2. Як визначити норму обслуговування для робітників-багатоверстатників?

3. Як обчислити штучно-калькуляційний час на слюсарних операціях?

4. Особливості нормування апаратурних процесів в окремих галузях промисловості.

Тести

1. Процес визначення норми поштучно-калькуляційного часу на слюсарні та складальні операції полягає в:

а) описуванні правильної послідовності трудових прийомів, що виконуються;

б) визначенні організаційно-технічних умов праці;

в) визначенні санітарно-гігієнічних умов праці;

г) визначенні фізіологічних і психологічних умов праці;

д) виборі потрібних нормативних величин часу і поправочних коефіцієнтів;

е) обчисленні тривалості цілої операції.

2. Норму обслуговування для апаратника у виробництвах з невеликою тривалістю операцій можна визначити:

а) кількістю паралельно і послідовно працюючого устаткування;

б) як функцію від кількості сировини, що надходить до одного апарату і повноти здійснення реакцій;

в) зі співвідношення між апаратурно-вільним часом і часом зайнятості робітника біля одного апарату.

3. Формули машинного часу відбивають залежність тривалості машинного часу від:

а) організаційно-технічного обслуговування обладнання;

б) обсягу роботи;

в) режимів роботи обладнання (режимів різання).

4. Затрати основного (машинного) часу визначають, виходячи з:

а) оптимального режиму оброблення матеріалу;

б) кількості обертів заготовки (інструмента);

в) глибини різання;

г) подачі та швидкості різання;

д) товщини шару матеріалу, який необхідно зняти у процесі оброблення поверхні заготовки за один прохід.

5. Коефіцієнт співвідношення за багатоверстатного обслуговування враховує:

а) співвідношення часу зайнятості робітника на одному верстаті з часом зайнятості (обслуговування) на інших верстатах;

б) співвідношення можливої кількості верстатів, що може обслуговувати один робітник, з коефіцієнтом зайнятості;

в) співвідношення машинного часу при роботі на верстатах-дублерах.

Питання для самоконтролю

1. Які складові частини норм часу?

2. Як обчислюється коефіцієнт зайнятості робітника на одному верстаті?

3. Що таке норма обслуговування одним верстатником і як вона визначається?

4. Наведіть формулу розрахунку норми штучно-калькуляційного часу на складання виробу.

5. В яких основних галузях найбільш поширенні апаратурні процеси?

6. Як визначити змінну норму виробітку при апаратурних процесах?

7. Які основні чинники слід враховувати при нормуванні праці у виробничих бригадах?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: