Початки будівництва пізнього палеоліту на теренах Східної Європи

Житлові споруди пізньопалеолітичної людини досліджені археолога­ми на теренах України в Мізині (Чернігівщина, поблизу м.Новгород-Сіверський), Межиріччі (середня течія р.Дніпро), Добраничівці (притока Дніпра р.Супой), Пушкарях (басейн р.Десна) та інших місцях. Зокрема, на стоянках Мізин та Межиріччі відкрито округлі в плані житла, пло­щею 20-25 м2, які споруджували невеликі племінні поселення мисливців на мамонта.

Основним будівельним матеріалом слугували величезні кістки і бивні мамонта; довжина їх досягала 3,5—4 м. Цоколь і основа стін житла зводи­лися із вкопаних у землю крупногабаритних кісток. Вони водночас були опорою для конструкційних жердин і бивнів мамонта, з яких монтувався каркас покрівлі. Побудова такої житлової споруди вимагала немало буді­вельної кмітливості й винахідливості, вміння доцільно упорядковувати значну кількість матеріалу.

22. Первісне житло із кісток мамонта,

виявлене у с.Межиріч Черкаської обл. Реконструкція (за І.Подоплічком).

Наприклад, тільки в конструкції несучого каркасу одного із палео­літичних жител Межиріччя (нині таких жител відкрито чотири) викори­стано близько 300 великих кісток мамонта, у тому числі 42 черепи, 95 нижніх щелеп, 42 лопатки. Вся ця кістяна споруда зверху, ймовірно, покривалась шкурами для захисту від атмосферних впливів. Вхід нага­дував арку з двох великих бивнів, що зверху об'єднувались спеціальною кістяною муфтою. Отже, є підстави говорити про певне освоєння техні­ки будівництва житла палеолітичною людиною.

До характерних зразків первісного будівництва належить збереже­не і прекрасно зреконструйоване житло з найвідомішої пізньопалеолітичної стоянки Мізин. Складові елементи житла виконані з кісток мамон­та. Цей різноманітний і винятково пластичний будівельний матеріал у конструктивному контексті житлової споруди викликає цікавий зоровий ефект. Житлова споруда сприймається як цілісний, логічно і зі смаком укладений, комплексно завершений конструктивно-естетичний об'єкт.

Конструкція жител у Мізині по­дібна до жител стоянки Межиріч, Добраничівка і пам'яток басейну р.Десна. Загальна архітектоніка па­леолітичного житла зі стоянки Мі­зин засвідчує вдале поєднання пер­вісною людиною функціонального й естетичного підходів у будівництві.

Кістки мамонта — не просто будівельний матеріал, а передусім матеріал пластично-творчий. Чоло­ва кістка одного із черепів мамонта прикрашена витонченою композиці­єю магічного характеру. Декілька кістяних елементів будівель із мізинської стоянки прикрашені меандровидним орнаментом та абстрактни­ми композиціями, виконаними чер­воною вохрою і чорними фарбами. Розмалювання кісток мамонта, ймо­вірно, пов'язане з культовими ритуалами мисливської магії. Не ви­ключено, що розмальовувались та­кож окремі елементи жител, спору­джених із кісток мамонта.

Пам'ятки зі стоянки Мізин ста­новлять об'єкти світового значення.

23. Розпис вохрою на черепі мамонта з палеолітичного

житла с.Межиріч. Черкаська обл. Реконструкція.

Тут вперше зафіксовано високий художній рівень предметів побуту. Загальна архітектоніка жител свід­чить про відповідний художній розвиток тогочасної людини, здатність надати споруді не тільки функціональних форм, а також естетичного вигляду. Маємо підстави стверджувати, що початкові прояви архітекту­рного мислення простежуються при будівництві первісних жител у період пізнього палеоліту.

Пам'ятки цього житлового будівництва зберегли впродовж тисячо­літь уклад окремих елементів кістяних будівель. Вчені мали змогу з'ясу­вати специфіку зіставлення вертикальних положень, розташування окре­мих кісток при спорудженні стін або покрівлі, використати давній досвід у процесі реконструкції. Залежно від місця розташування окремих груп кісток у загальному орнаментальному контексті будівлі враховувалась сутність ритміки та симетрії. У ритмічно-геометричному розташуванні кісток зовнішнього облицювання будівлі простежується світоглядно-куль­товий смисл використовуваної символіки. Це засвідчує пріоритет архіте­ктурно-естетичної функції перед утилітарним призначенням несучих конструкцій. Ймовірно, в такий спосіб споруді надавалося духовно-магіч­ного значення.

Дослідження одного з мізинських жител, пристосованого до культо­вих ритуалів, здійснив І.Шовкопляс. Згідно з інтерпретацією археолога С.Бібікова, в цій будівлі збереглись розписані червоною вохрою кістки мамонта, що використовувались як ударні музичні інструменти; вияв­лено також шумовий браслет — атрибут ритуальних танців. Колективні обрядові ритуали палеолітичної людини мали синкретичний характер, органічно поєднували хореографічні, музичні й вокально-театралізовані дійства.

Широковідомою пам'яткою пізнього палеоліту в Україні є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя. Це передусім печерний культовий об'єкт, що ніколи не використовувався як житло. Однак існували і печерні жи­тлові об'єкти у гірських регіонах нашого краю, наприклад, печерна сто­янка Молочний Камінь на Закарпатті.

Пізній палеоліт в Україні (близько 35-10 тис. р. до н.е.) характеризу­ється зростанням населення й активним розвитком будівництва житла. Відомо близько 800 пізньопалеолітичних стоянок із різною кількістю юрт-жител, що відповідало тодішнім кліматичним підльодовиковим умовам тундри на теренах України. У зв'язку з різким потеплінням відбувалися різні екологічні катастрофи. Населення відходило у північніші регіони, що звільнялися від льодовика.

Значні екологічні наслідки мала так звана Білінгенська катастрофа. На думку Л.Залізняка, загальне потепління клімату зумовило перемі­щення скандинавського льодовика на північ. Внаслідок цього стався роз­мив своєрідної крижаної греблі, яка з початку періоду Дріасу Ш відо­кремлювала величезне Балтійське льодовикове озеро від Атлантичного океану. Підрахунок стрічкових глинястих відкладень на дні прильодовикових озер Скандинавії показав, що катастрофа мала місце у 8213 р. до н.е. поблизу гори Білінген в Центральній Швеції. Тут досліджено велике сточище, через яке відбувався дренаж Балтії. Рівень останньої за рік зменшився на 30 м і зрівнявся з рівнем Світового океану. Теплі та солоні води Атлантики проникають у Балтійський басейн, який з пріс­новодного, холодного озера поступово перетворюється на солоне, теп­ле море.

Інтенсивне танення льодовика призвело до підвищення рівня Сві­тового океану і затоплення низинних ділянок морського узбережжя. У цей час відбулася трансгресія Чорного моря. Його рівень піднявся на 30 м, внаслідок чого були затоплені значні ділянки Північного Причорно­мор'я.

Колосальні катастрофи, пов'язані з повенями та залиттям морською водою значної частини суходолу, фіксувались в пам'яті людей, переда­вались в поколіннях, втілювались у легендах і творах світової класики, зокрема в "Епосі про Гільгамеша", "Біблії", "Корані", легендах Півден­ної Америки доколумбового періоду. Тема всемогутності Бога поступово набуває сенсу феномену людського буття, вперше осмислюється спів­відношення волі людини і глобальних природних, передусім екологічних колізій.

Не виключено, що екологічні катастрофи спричинились до зруйну­вання великої кількості пам'яток культури пізнього палеоліту безпосе­редньо вздовж берегів Чорного моря, затоплення берегів Таврійського півострова, утворення Азовського моря тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: