Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Територія в міжнародному праві






сто метрів придунайського берега, республіка фактично одер­жує вихід до Чорного моря. Навзамін Україна отримує 7 кіло-метрів автошляху Одеса - Ізмаїл біля села Копанка 1. Екс-спікер Верховної Ради України О. Ткаченко назвав це пору, шенням Конституції України, оскільки будь-які територіаль­ні обміни можуть здійснюватись лише після всенародного референдуму. Позиція уряду - відбувся не обмін територіями, а уточнення лінії держкордону 2. 6 квітня 2000 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір між Україною і Республі­кою Молдова про державний кордон та Додатковий протокол до Договору щодо передачі у власність Україні ділянки авто­мобільної дороги Одеса - Рені в районі населеного пункту Па-ланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації 3.

1Гамова С. «Братня» зустріч безрезультатною не стане. // Голос України.-18 серп. 1999.- № 152.- С. 4.

2 Марциновський А. Дивна делімітація // Голос України.- 8 верес. 1999,
9 верес. 1999.- № 165, 166.- С. 4.

3 Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою
Молдова про державний кордон та Додаткового протоколу до Договору між
Україною і республікою Молдова про державний кордон щодо передачі у
власність Україні ділянки автомобільної дороги Одеса - Рені в районі
населеного пункту Паланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки,
по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації» // ВВР.- 2000 - № 25.-
Ст. 201.

________ 190


Розділ 14

Міжнародне

Морське право

14.1.
Основні етапи розвитку та принципи міжна­родного морського права

Хоч міжнародне морське право існує з давніх давен (ще в УІ-ІУ ст. до н. є. укладались дого­вори між Давнім Римом і Карфагеном про кор­дони і режим мореплавства), тільки з середи­ни XX ст. воно почало розвиватись як кон­венційне. До цього часу міжнародне морське право розвивалось як звичаєве. Фактично, між­народне морське право виникло в результаті конфлікту між двома юристами-міжнарод-никами XVII ст.: голландським юристом Гуґо Ґроцієм та професором Кембриджського уні­верситету Селденом. Селден доводив, що від­крите море слід поділити між державами, в той час як Гуґо Ґроцій стверджував, що воно повинно залишатись відкритим.

Перша Конференція ООН з морського пра­ва 1958 р. розглянула і схвалила чотири кон­венції: «Про відкрите море», «Про територіаль­не море і прилеглу зону», «Про континенталь­ний шельф» і «Про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря». В 1973-1982 рр. відбулась третя конференція ООН з морського права, яка за­кінчилася прийняттям Конвенції ООН з морського права, що складається з 17 частин, 320 статей та має 9 додатків. Конвенцію підписали 157 держав, а також ЄС і від імені Намібії Рада ООН по Намібії. Ця Конвенція набрала 60 ратифікацій, необхідних для набуття нею чинності, у 1994 р. і стала обов'язковою для її учасників. Україна ратифікувала Конвенцію ООН з морсь­кого права 1982 р. та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. З червня 1999 р. з чотирма заявами '. Перша заява стосується

1 Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права» 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. // Урядовий кур'єр.- 26 черв. 1999.- № 118.- С. 13.

 

вибору арбітражу, створеного відповідно до Додатку VII Як головного засобу вирішення спорів щодо тлумачення або за­стосування цієї Конвенції та спеціального арбітражу, створе, ного відповідно до Додатку VIII для спорів з питань, пов'яза­них з рибопромисловою діяльністю, захистом і збереженням морського середовища, морськими науковими дослідженнями тощо. З питань, пов'язаних з негайним звільненням з-під аре­шту суден або звільненням їх екіпажів, Україна визнає ком­петенцію Міжнародного трибуналу з морського права відпо­відно до ст. 292 Конвенції. Друга заява відповідно до ст. 298 Конвенції торкається невизнання обов'язкових процедур для розгляду спорів щодо розмежування морських кордонів, спо­рів, пов'язаних з історичними затоками, та спорів стосовно військової діяльності. У третій заяві Україна заперечує проти будь-яких заяв або декларацій, які можуть спричинити недоб­росовісне тлумачення положень Конвенції. Як держава, що має географічно несприятливе положення та виходить до моря, бідного на живі ресурси, Україна наголошує на необхідності розвитку міжнародного співробітництва щодо експлуатації живих ресурсів економічних зон на основі справедливих та рівноправних угод.

Крім цих конвенцій, міжнародне морське право включає значне число інших міжнародних угод і міжнародних звича­їв. Отже, сучасне міжнародне морське право є досить розвине­ною системою взаємопов'язаних і взаємоузгоджених юридич­них норм щодо діяльності держав у Світовому океані. Сього­дні до числа основних принципів міжнародного морського права, сформульованих в резолюції ГА 2749 від 17 грудня 1970 р., належать принципи свободи відкритого моря, спіль­ного спадку людства щодо міжнародного району морського дна та його ресурсів, використання Світового океану в мирних ці­лях, раціонального використання і збереження морських жи­вих ресурсів, свободи наукових досліджень, охорони морсько­го середовища.

Згідно з принципом свободи відкритого моря морські про­стори за зовнішньою межею територіального моря вважають­ся відкритим морем для вільного використання всіма держа­вами на основі міжнародного права. Жодна держава не має права претендувати на підпорядкування будь-якої частини від­критого моря своєму суверенітетові.

Свобода відкритого моря послужила джерелом виникнен­ня і утвердження таких конкретних свобод, як свобода судно­плавства, рибальства, прокладення кабелів та трубопроводів, проведення морських наукових досліджень, спорудження штуч­них островів. Ці загальновизнані свободи і права вплинули на

РОЗДІЛ 14


формування міжнародно-правових норм, що регулюють пра­вовий статус інших морських просторів - територіального моря, вод над континентальним шельфом, міжнародних проток тощо. Так, свобода мореплавства і права держави прапора корабля обумовили правовий режим мирного проходу іноземних кора­блів через територіальне море.

Принцип спільного спадку людства включає такі окремі принципи, закріплені в розділі 2 «Принципи, які регулюють Район» ' ч. XI Конвенції, як:

1. Жодна з держав не може поширювати свій суверенітет
чи суверенні права на жодну частину міжнародного Району та
його ресурси; ані держава, ані фізична чи юридична особа не
можуть володіти будь-якою його частиною.

2. Всі права на ресурси Району належать усьому людству,
від імені якого буде діяти міжнародний орган (іЬе Аиі;погі1;у).

3. Жодна держава, фізична чи юридична особа не можуть
претендувати, набувати чи реалізовувати права щодо природ­
них ресурсів Району інакше як відповідно до цієї частини
Конвенції.

4. Діяльність в Районі здійснюється на благо всього люд­
ства; фінансові та інші економічні вигоди від розробки ресур­
сів морського дна та його надр розподіляються справедливо.

5. Міжнародний район відкритий для використання ви­
ключно в мирних цілях.

Принцип використання Світового океану в мирних цілях передбачає виключення використання сили чи погрози силою в морській діяльності держав і заборону військової діяльності держав у відкритому морі. Однак на сьогодні реалізація цієї вимоги можлива тільки через конкретні заборони військової діяльності у певних просторах Світового океану. Прикладом такої заборони є Договір про заборону розміщення на дні мо­рів і океанів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р.

Принцип раціонального використання і збереження мор­ських живих ресурсів у конкретних районах Світового океану був закріплений в міжнародних угодах, укладених вже в сере­дині XX ст., наприклад, Конвенції з регулювання китобійного промислу 1946 р. тощо. Конвенція 1982 р. виходить з того, Що «Світовий океан є єдиною екологічною системою», і закріп­лює комплексний науково обґрунтований підхід до розробки охоронних заходів.

Принцип свободи наукових досліджень згідно з Конвенцією 1982 р. полягає в тому, що всі держави, незалежно від їх

1 Згідно з визначенням терміна «Район» в ст. 1 ч. І Конвенції це - дно моря та океану і їх надра, що знаходяться поза межами національної юрисдикції.

міжнародне 1 О О

Во І 7О__________

морське право


географічного положення, а також компетентні міжнародні організації мають право проводити морські наукові досліджен­ня. Держави повинні сприяти всім морським науковим дослі­дженням, які проводяться за межами їх територіального моря. Перша спроба нормативного закріплення принципу охоро­ни морського середовища пов'язана з прийняттям Міжнарод­ної конвенції з попередження забруднення моря нафтою 1954 р. Він закріплений також в Конвенції про відкрите море 1958 р., Міжнародній конвенції щодо захисту Чорного моря від забруд­нення 1 та ін. Еволюція принципу охорони морського середо­вища завершилась його кодифікацією в ст. 192 Конвенції ООН з морського права 1982 р., згідно з якою «Держави зобов'яза­ні захищати і зберігати морське середовище». Виконання зо­бов'язань держав забезпечується індивідуальними і спільни­ми діями, в тому числі через такі компетентні міжнародні організації, як ІМО (Міжнародна морська організація з центром в Лондоні) 2, Програму ООН з довкілля (ЮНЕП) та ін.

14.2.
Правовий статус і режими морських просторів

Простори морів і океанів нашої планети з міжнародно-правової точки зору поділяються на 1) простори, що перебувають під суверені­тетом різних держав і утворюють їх територію, і 2) простори, на які не поширюється сувере­нітет жодної з них.

До складу території кожної держави, що має морське узбережжя, входять внутрішні морські води.Міжнародні угоди і національні закони різних держав відносять до них води, що знаходяться між берегом держави і пря­мими вихідними лініями, що прийняті для відліку ширини територіального моря.

Внутрішніми морськими водами прибере­жної держави вважаються також: 1) аквато­рії 3 портів, обмежені лінією, що проходить через найбільш віддалені в бік моря точки гі­дротехнічних та інших споруд портів; 2) море, повністю оточене сушею однієї і тієї самої дер­жави, а також море, все узбережжя якого і обидва береги природного входу до якого належать одній дер­жаві, наприклад Біле море; 3) морські бухти, губи, лимани і

1 Україна ратифікувала цю Конвенцію в 1994 р.

2 Україна стала членом ІМО в січні 1995 р.

3 Акваторія - простора ділянка водної поверхні.


затоки, береги яких належать одній і тій самій державі і ши­рина входу в які не перевищує 24 морські милі. У тому випад­ку, коли ширина входу в затоку (бухту, губу, лиман) більша 24 морських миль, для відліку внутрішніх морських вод все­редині затоки (бухти, губи, лиману) проводиться від берега до берега пряма вихідна лінія в 24 морські милі таким чином, щоб цією лінією було обмежено якомога більший водний про­стір-

Ці правила відліку внутрішніх вод в затоках (бухтах, гу­бах і лиманах) не застосовуються до «історичних заток», які незалежно від ширини входу до них вважаються внутрішніми водами прибережної держави в силу історичної традиції. Так, Канада вважає своїми історичними водами Гудзонову затоку (ширина входу близько 50 морських миль) та ін.

Правовий режим внутрішніх морських вод встановлюєть­ся прибережною державою на її розсуд. Зокрема, судноплав­ство і рибальство, наукова і пошукова діяльність у внутрішніх морських водах регулюються виключно законами і правилами прибережної держави. Як правило, будь-які іноземні кораблі можуть заходити у внутрішні води іншої держави з дозволу останньої. Однак з метою розвитку міжнародних відносин при­бережні держави відкривають багато зі своїх торгових портів для вільного заходу іноземних кораблів.

Військові кораблі, що на законних підставах перебувають в іноземному порту, мають імунітет від юрисдикції прибереж­ної держави. Згідно з Женевською конвенцією 1958 р. про те­риторіальне море і прилеглу зону, а також Конвенцією ООН з морського права 1982 р. щодо державних морських невій­ськових кораблів імунітет визнається тільки за державними суднами, що експлуатуються в некомерційних цілях.

Морська смуга, розташована вздовж берега, а також за межами внутрішніх морських вод, називається територіаль­ним моремчи територіальними водами. На цю морську смугу певної ширини поширюється суверенітет прибережної держа­ви. Зовнішній кордон територіального моря є морським дер­жавним кордоном прибережної держави.

Положення про поширення суверенітету прибережної дер­жави над територіальним морем містяться в ст. 1 і 2 Конвен­ції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і в ст. 2 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Суверенітет прибережної держави в територіальному морі здійснюється з дотриманням права іноземних морських суден користуватись мирним проходом (іппосепі; разза§е) через те­риторіальне море інших країн, що і відрізняє його від внутріш­ніх морських вод (ст. 17 Конвенції 1982 р.).


 




РОЗДІЛ 14


міжнародне морське право


195_


Нормальною вихідною лінією для виміру ширини терито­ріального моря є лінія найбільшого відливу вздовж берега. Якщо ж берег є порізаним, то вихідною лінією буде лінія, яка з'єднує найбільш віддалені в бік моря точки.

Конвенція 1982 р. вперше в договірному порядку задекла­рувала, що кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 мор­ських миль, що вимірюються від встановлених нею вихідних ліній. На сьогодні більш як 110держав встановили ширину територіального моря в межах до 12 морських миль. Однак близько 20 держав мають ширину територіального моря, що перевищує встановлений ліміт. А більше як 10 з них (Брази­лія, Коста-Ріка, Панама, Перу та ін.) односторонніми законо­давчими актами, прийнятими до Конвенції 1982 р., розшири­ли свої територіальні води до 200 морських миль.

Стаття 33 до Конвенції 1982 р. визначає прилеглузону до територіального моря як смугу, яка не може перевищувати 24 морські милі від тих же вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря. В цій зоні держави користують­ся обмеженою юрисдикцією, здійснюючи контроль для таких цілей, як дотримання санітарних, іміграційних норм тощо.

Простори морів і океанів, які знаходяться за межами тери­торіального моря і не входять до складу території жодної з держав, традиційно іменувались відкритим морем.І хоч окре­мі частини цих просторів (прилегла зона, виключна економіч­на зона та ін.) мають різний правовий режим, всі вони мають однаковий правовий статус: вони не підлягають суверенітету будь-якої держави.

Ідея про вільне користування відкритим морем висловлю­валась ще в ХУІ-ХУІІ ст., зокрема найбільш обґрунтовано в книзі видатного голландського юриста Гуґо Ґроція «Вільне море» (1609 р.). Однак загальне визнання принцип свободи відкритого моря отримав тільки на початку XIX ст.

Положення про режим відкритого моря були задекларова­ні в Конвенції про відкрите море 1958 р. У ній ішлося, що «ніяка держава не має права претендувати на підпорядкуван­ня будь-якої частини відкритого моря своєму суверенітету».

Конвенція 1982 р. внесла у правовий режим відкритого моря низку значних змін. Вона надала прибережним держа­вам право встановлювати за межами територіального моря в прилеглому до неї районі відкритого моря виключну економічну зону шириною до 200 морських миль, в якій визначаються суверенні права прибережної держави на розвідку і розробку природних ресурсів зони. Свобода рибальства і свобода науко­вих досліджень у виключній економічній зоні були скасовані і замінені новими положеннями.

РОЗДІЛ 14

Дно відкритого моря (сіеер зеа Ьесі) належить до спільного спадку людства і не може експлуатуватися в односторонньому порядку. Багатьом західним державам ця ідея спільного спад­ку людства не подобається, і це є однією з головних причин, чому вони не ратифікували Конвенцію з морського права.

Питання про створення за межами територіального моря виключної економічної зонивиникло на межі 60-70-х років XX століття. Ініціатива його виходила від країн, що розвива­ються, які вважали, що в умовах величезної технічної та еко­номічної переваги розвинутих держав принцип свободи рибаль­ства та видобування мінеральних ресурсів у відкритому морі не відповідає інтересам країн «третього світу» і вигідний тіль­ки морським державам, що мають необхідні економічні і тех­нічні можливості та сучасний флот.

Після певного періоду заперечень великі морські держави в 1974 р. прийняли концепцію виключної економічної зони, що знайшло відбиття в Конвенції з морського права 1982 р. Конвенція передбачає право інших держав за певних умов брати участь у промислі живих ресурсів виключної економічної зони, однак тільки за згодою прибережної держави. За прибереж­ною державою визнана також юрисдикція щодо створення і використання штучних островів, установок та споруд, прове­дення морських наукових досліджень та збереження морсько­го середовища.

Разом з тим інші держави — як морські, так і ті, що не мають виходу до моря, користуються у виключній економічній зоні свободами судноплавства, польотами над цією зоною тощо. На виключну економічну зону поширюються також і інші нор­ми, що регулюють правопорядок у відкритому морі, а саме ви­ключна юрисдикція держави прапора судна над своїм судном тощо. Жодна держава не має права претендувати на підпоряд­кування виключної економічної зони своєму суверенітету.

Нині понад 80 держав мають виключні економічні чи рибо­ловецькі зони шириною до 200 морських миль. 16 травня 1995 р. було прийнято Закон України «Про виключну (морську) еконо­мічну зону України», який повністю відповідає Конвенції 1982 р. Згідно зі ст. 2 цього Закону, морські райони, зовні при­леглі до територіального моря України, у тому числі райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (мор­ську) економічну зону України. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Під континентальним шельфомз геологічної точки зору розуміють підводне продовження материка (континента) в бік моря до його різкого обриву чи переходу в материковий схил. З міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом

міжнародне 1 О7

Морське право


розуміється морське дно, включно з його надрами, що простя­гається від зовнішньої межі територіального моря прибереж­ної держави до встановлених міжнародним правом меж.

Питання про континентальний шельф в міжнародно-пра­вовому аспекті виникло, коли виявилось, що в надрах шельфу знаходяться поклади матеріальних ресурсів, які стали доступ­ними для видобування. На першій конференції ООН з морсь­кого права у 1958 р. прийнято спеціальну Конвенцію про кон­тинентальний шельф, що визнала суверенні права прибереж­ної держави над континентальним шельфом для розвідки та розробки його природних багатств тощо.

У Конвенції континентальний шельф визначається як по­верхня і надра морського дна підводних районів поза зоною територіального моря на відстань до 200 морських миль чи за цією межею до такого місця, до якого глибина вод дозволяє розробку природних багатств цих районів.

На третій конференції ООН з морського права були прий­няті цифрові межі для встановлення зовнішнього кордону кон­тинентального шельфу. Конвенція ООН з морського права 1982 р. визначила континентальний шельф прибережної дер­жави як «морське дно і надра підводних районів, що простя­гаються за межі територіального моря на всій відстані природ­ного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводної околиці материка чи на відстань 200 мор­ських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не простягається на таку відстань».

Якщо ж підводна околиця материка простягається більш як на 200 морських миль, прибережна держава може віднести зовнішню межу свого шельфу за межі 200 морських миль, а саме до 350 миль від вихідної лінії або 100 миль від 2500-метро-вої ізобати, що з'єднує точки однакової глибини.

Права прибережної держави на континентальний шельф не торкаються правового статусу вод над шельфом і повітря­ного простору над ними. Крім того, всі держави можуть про­кладати підводні кабелі й трубопроводи на континентальному шельфі. Наукові дослідження на континентальному шельфі в межах 200 морських миль можуть проводитися тільки зі зго­ди прибережної держави.

Отже, можна виділити дві основні відмінності між конти­нентальним шельфом та виключною економічною зоною, а саме: 1) континентальний шельф може простягатись і поза 200 мор­ськими милями, у виключних випадках аж до режиму дна від­критого моря; 2) на відміну від континентального шельфу, права на який не потрібно декларувати, право на виключну економіч­ну зону повинно бути заявлене - засвідчене спеціальною заявою.

РОЗДІЛ 14


 

14.3.
Міжнародно-правовий режим міжнародних проток і каналів

Міжнародними вважаються всі протоки, що використовуються для міжнародного судноплав­ства і з'єднують між собою: 1) частини від­критого моря (чи виключних економічних зон); 2) частини відкритого моря з територіальним морем іншої чи кількох інших держав.

Конкретні протоки мають свої особливос­ті. Вважається, що такі протоки, як Ла-Манш, Гібралтарська та інші, є світовими морськими шляхами, відкритими для вільного і безпере­шкодного мореплавства і повітряної навігації всіх країн.

У частині III Конвенції ООН з морського права «Протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства», застережено, що вона стосується проток, які використову­ються для міжнародного судноплавства, між однією частиною відкритого моря чи виключ­ної економічної зони та іншою частиною від­критого моря чи виключної економічної зони.

У протоках між районами відкритого моря і територіаль­ним морем прибережної чи прибережних держав «всі судна і літальні апарати мають право транзитного проходу, якому не повинно чинитися перешкод».

Згідно з Конвенцією про Чорноморські протоки (1936 р., Монтрьо, Швейцарія) передбачаються обмеження для проходу в мирний час військових кораблів нечорноморських держав. Загальний тоннаж військових кораблів усіх нечорноморських держав, що знаходяться в транзиті через протоки, не повинен перевищувати 15 тис. тонн, а їх загальне число не повинно перевищувати дев'яти. Загальний тоннаж військових кораб­лів всіх нечорноморських держав, що знаходяться в Чорному морі, не повинен перевищувати ЗО тис. тонн. Військові кораблі нечорноморських держав проходять через протоки з повідом­ленням за 15 діб і можуть знаходитись в Чорному морі не більше 21 доби.

Сучасні морські канали побудовані на територіях певних держав під їхнім суверенітетом. Однак для деяких морських каналів в силу їхнього великого значення для міжнародного мореплавства були встановлені міжнародні правові режими. Такі режими були встановлені, зокрема, для Суецького, Па­намського, Кільського та Коринфського каналів.

Суецький канал побудований у 1854-1869 роках і відкри­тий для судноплавства 1869 р. Він з'єднує Середземне і Червоне море, є найкоротпіим водним шляхом між портами Атлантич­ного та Індійського океанів і має важливе торгово-транспортне

міжнародне 1 ПО

морське право


і стратегічне значення. Загальна довжина — 161 км, мінімаль­на ширина - 120 м. Константинопольська конвенція про Суе. цький канал 1888 р. закріпила принцип свободи судноплавст­ва по каналу для «всіх комерційних і військових суден без різниці прапора» як у мирний, так і військовий час. Декретом президента Єгипту від 1956 р. компанію каналу націоналізо­вано, при цьому було заявлено, що Єгипет буде поважати сво­боду судноплавства по каналу відповідно до Конвенції 1888 р. Уряди Великої Британії, Франції та США кваліфікували дії Єгипту як односторонній акт і здійснили спробу домогтися інтернаціоналізації каналу, скликавши 1956 р. Лондонську конференцію з питання про Суецький канал, в котрій взяли участь представники 22 держав. Єгипет від участі в конферен­ції відмовився. Рада Безпеки ООН визнала суверенітет Єгипту над каналом. Після англо-франко-ізраїльського вторгнення в Єгипет 1956 р., ізраїльської агресії проти арабських країн 1967 р. судноплавство по каналу було припинено і відновлено у 1980 р. після реконструкції. Укладений 1979 р. сепаратний єгипетсько-ізраїльський мирний договір надав ізраїльським суднам, в тому числі військовим, право проходу через канал. Панамський канал розташований на перешийку між Пів­нічною та Південною Америкою та з'єднує Тихий і Атлантич­ний океани. Відкритий для судноплавства у 1914 р. Довжи­на - 62 км. Режим судноплавства по каналу впродовж деся­тиліть фактично односторонньо регулювався США. У 1977 р. між США і Панамою були укладені два договори, а саме «Про Панамський канал» та «Про постійний нейтралітет Панамсько­го каналу і його управління», які регулювали питання ста­тусу каналу і передбачали поетапну передачу його і прилеглої до нього зони під суверенітет Панами до 31 грудня 1999 року. До кінця століття управління каналом здійснювала призначе­на урядом США Комісія, керівна рада якої складається з 5 аме­риканських і 4 панамських громадян. Були значно збільшені щорічні виплати США Панамі за експлуатацію каналу. Згідно з договором «Про постійний нейтралітет...» 1977 р. цей канал повинен і в мирний, і у військовий час залишатись «безпеч­ним і відкритим для мирного проходу суден всіх країн на умо­вах повної рівності і недискримінації». У жовтні 1977 р. дого­вори були схвалені на національному плебісциті в Панамі, пі­сля чого ратифіковані панамською стороною. При ратифікації сенатом США до договорів були внесені застереження, що за­лишали за США право військового втручання з метою підтри­мання каналу відкритим для судноплавства.

Кільський канал - найкоротший водний шлях між Бал­тійським і Північним морями. Побудований Німеччиною у

.200

РОЗДІЛ 14

 


1887-1895 рр., відкритий для судноплавства у 1896 р. Довжи­на ~ 98 км. До Першої світової війни він належав до внутрі­шніх вод Німеччини. Версальський мирний договір 1919 р. встановив міжнародно-правовий режим каналу. До початку Другої світової війни, порушивши в односторонньому поряд­ку ці обмеження, Німеччина укріпила зону каналу. Після за­кінчення Другої світової війни правовий режим каналу не був визначений жодними договорами між зацікавленими держа­вами і перш за все - Балтійськими державами. Нині судно­плавство регулюється прийнятими в односторонньому поряд­ку урядом ФРН «Правилами плавання в Нільському каналі», відповідно до яких канал відкритий для торговельних суден всіх держав; для проходу військових кораблів передбачено дозвільний порядок.

Коринфський канал, що з'єднує Егейське море з Адріатич-ним та Іонічним морями, був проритий через Коринфський перешийок у 1881-1893 рр. Довжина - 6 км. Режим каналу визначається національним законодавством Греції, згідно з яким торговельні судна всіх країн мають право вільного про­ходу через канал, для проходу військових кораблів встановле­но дозвільний порядок.

4,4,
Проблеми делімітації конти­нентального шельфу та виключної економічної зони

Проблема делімітації континентального шельфу є дуже давньою. З виникненням ви­ключних економічних зон делімітація морсь­кого кордону стала однією з головних дипло­матичних та правових проблем 80-90-х років XX ст.

Як зазначалось вище, в 1964 і в 1965 ро­ках ФРН домовилися з Нідерландами та Дані­єю щодо делімітації їх континентальних ше­льфів Північного моря. Ці домовленості тіль­ки частково встановлювали лінію недалеко від берега, починаючи від точки, де знаходився сухопутний кордон між державами. Щоб ви­значити бічні чи серединні лінії точніше, чого не могли досягти за згодою сторін, сторони погодились звернутись до Міжнародного Суду Справедливості. Питання до Суду було таким: які принципи та норми міжнародного права застосовуються до делімітації між сторонами континентального шельфу в Північному морі? Нідерланди та Данія доводили, що слід застосовувати принципи рівновід-даленості та особливих обставин («е^иійІ81;апсе - вресіаі




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных