Цивільний кодекс України Стаття 307. Захист інтересів фізичної особи при прове­денні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок

1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле^ чи віде-
оплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-,
кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки прово­
дяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та
інших заходах публічного характеру.

2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-
теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного

показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи віде­
оплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути прове­
дене лише у випадках, встановлених законом.

Але, виходячи з вищезазначених законодавчих норм, медіа-
юрнсга допускають, що можна проводити зйомки прихованою ка­
мерою, не показуючи облич людей. Інакше люди можуть зверну-
тись в суд щодо незаконної зйомки без їх згоди. _________ _

Юристи зазначають, що журналістам, які займаються розслідуваннями, слід знати, насамперед, деякі правові норми Кон­ституції України, Кримінального та Цивільного кодексів, Закону України "Про державну таємницю", Закону України "Про власність'', спеціальні закони про ЗМІ та закони, які регулюють професійну діяльність журналіста.

4. Псевдонім як спосіб гарантування безпеки журналіста

Використання псевдоніму є допустимим прийомом в жур­налістській діяльності. Закон України "Про друковані засоби ма­сової інформації (пресу) в Україні" (ст.2б, п.9) передбачає, що журналіст має право поширювати підготовані ним матеріали за власним підписом, під умовним іменем (псевдонімом), або без підпису (анонімно). Законодавством України не передбачено обов'язкової реєстрації псевдоніму.

Проте, підхід до ефективності використання псевдоніму є двоз­начним. З одного боку, аргументом на користь умовного імені є за­гроза фізичній безпеці автора гострого матеріалу, адже "герої" та­ких сюжетів чи публікацій найвірогідніше скерують свій гнів саме на особу журналіста, а не на всю редакцію. Крім того, використан­ня псевдоніму виправдане, якщо ви маєте обґрунтовані побоюван­ня щодо того, яким чином можуть розвиватись події після публікації матеріалів здійснюваного вами розслідування.

Вигадане ім'я може слугувати відносною гарантією безпеки і тоді, коли журналіст виконує розслідування або пише матеріал не з почуття громадянського обов'язку, а на чиєсь замовлення.

З іншого боку, ставлення суспільства до журналіста, який вико­ристовує псевдонім, завжди було негативним: суспільство має право знати, хто саме написав ту чи іншу статтю. Існує навіть та­кий неписаний закон, що суспільно важливі матеріали журналіст

повинен підписувати своїм офіційним прізвищем. Якщо ви прово­дите важливе і сумлінне розслідування, використання псевдоніму може бути шкідливим і навіть небезпечним, якраз відкрите вико­ристання свого імені послужить гарантією безпеки. Очевидно, що якщо з таким журналістом щось станеться, всі події пов'яжуть з фігурантом розслідування.

Псевдонім і законодавство

З точки зору цивільного права і цивільного процесу (у випад­ках, пов'язаних с поданням позовів проти ЗМІ про захист честі і достоїнства в судах), псевдонім може захистити автора матеріалу від деяких юридичних неприємностей. В Україні зазвичай до суду притягуються як редакція засобу масової інформації, так і автор матеріалу, вони є солідарними відповідачами.

Саме так сформулював свою позицію з даного питан­ня Верховний суд України в своїй постанові від 28.09.1990 р. "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" В п. 6 постанови сказано:

"... Відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що ганьблять позивача.

Якщо позов пред'явлено про спростування відомостей, опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масо­вої інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притяга­ються автор та відповідний орган масової інформації (ре­дакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інфор­мації). При публікації або іншому поширенні відомостей без позначення автора орган масової інформації за вимогою суду зобов'язаний назвати особу, яка надала відомості, про спрос­тування котрих подано позов."

В цьому зв'язку варто зауважити, що і з редакції, і з автора статті, позивач може вимагати компенсації моральної шкоди,

розмір якої може сягати значних сум.

Українське законодавство в цій частині є досить недосконалим, оскільки не надає автору, що приховав своє справжнє ім'я, безу­мовного правового захисту. Так, згідно п.11 частини 2 ст. 26 Зако­ву України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", журналіст має право на "збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці об­народуються на вимогу суду". Таким чином, на вимогу суду редак­тор (редакція) ЗМІ повинен розкрити справжнє ім'я журналіста, який ховається під псевдонімом. Ця норма українського законо­давства, на нашу думку, суперечить нормам міжнародного права, зокрема, Евроконвенції з захисту прав людини. Європейський Суд теж захищає справжні імена людей і не дозволяє їх розкривати.

Через недосконалість українського законодавства, спроба жур­наліста сховатись за псевдонімом не може повністю гарантувати, що йому не доведеться відповідати за свій матеріал. Не дивлячись на те, що практично немає (або їх кількість вкрай незначна) судо­вих справ, порушених проти ЗМІ, де б реально поставало питання розкриття псевдоніму автора, потенційна загроза такого розкрит­тя реально існує, нехай навіть на судовому засіданні. У випадку, якщо принципова позиція редактора ЗМІ, редакційної колегії, ок­ремих журналістів, кардинально не співпадає з вимогою суду що­до розкриття псевдоніму, у редактора і журналістів все-таки є пра­вовий захист. Цей захист варто шукати в нормах нашої Консти­туції і нормах міжнародного права, перш за все, в положеннях Європейської конвенції з захисту прав людини і основних свобод 11.1950 р. Також, в цьому випадку варто звернутись до прак-Європейського Суду з прав людини, який надзвичайно суво-ггавиться до збереження таємниці заявника, і не розкриває йо-імені навіть при прийнятті своїх рішень (наприклад, справа О. Щ V Роїапсі (№ 38816/97) від 20.01.2004 р.; справа К. А. апгі А. Б. Ве1§іит Щ 42758/98 |й| № 45558/99 від 17.02.2005 р., та ін.).

Практика доводить, що вимоги позивачів до ЗМІ щодо розкрит­тя імені журналіста практично не мають успіху. В більшості ви­падків, використання псевдоніму призводить до того, що єдиним відповідачем за позовом про захист честі і гідності виступає ре­дакція, яка поширила цей матеріал.

\ ' Крім суду, ніякі інші органи, ні державні, ні правоохоронні, не ма­
ють права вимагати від редакції розкриття імені автора ма­
теріалу, який було опубліковано під псевдонімом, і

Слідчі органи та прокуратура можуть спробувати розкрити справжнє ім'я журналіста без допомоги суду, притягнувши редак­тора ЗМІ як свідка. Згідно законодавства, свідок зобов'язаний на­давати всі необхідні свідчення і пояснення. Проте, редактор може погодитись давати такі свідчення лише через власну правову не­обізнаність, залякування, застосування сили, або компроміс зі слідством.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: