Та місце прав людини у праві ЄС

Як вже зазначалося, на сьогодні право ЄС / Співтовариства, по суті, не містить переліку основних прав, яки й був би закріп- лени й письмово. Виключенн я становить преамбула Договору про Співтовариство, в які й згадується пр о те, що засновник и Співтовариств а мали на меті створення найтіснішого за всю історію союзу народів Європи і зберігання та зміцнення миру та свободи в Європі і ст. 141 Договору про Співтовариство, як а

* Слід зазначити, шо у справі Carpenter, Case С-60/0 0 EC R 2002 1-6279 ЄС П додався до докладног о аналізу та застосування ст. 8 Конвенці ї (включаюч и засто- совування спеціальног о юридичног о тесту на Ті підставі), шо можна вважати фактични м надання м Конвенці ї навіть більш поважног о статусу, ніж "джерело переконливог о характеру".

1 Див.: Steiner J., Woods L. Textbook on EC Law. 6th ed. — Blackstone Press

Limited, 1998. - P. 3.

містить заборон у на виплату різної винагород и дл я жіно к і чоловіків за рівну або рівноцінну працю. У першому варіанті Договору про Співтовариство можна було знайти 3 статті про недискримінацію (заборона дискримінації на підставі національ- ності, заборона дискримінації за ознако ю статі під час оплати праці, а також заборона дискримінації виробників та споживачів у рамках спільної сільськогосподарської політики). Як бачимо, ці норм и (особливо остання) грунтувалися виключн о на еко - номічних міркуваннях. І все ж їх можна визнати своєрідним передвісником подальшого розвитку принцип у рівності.

Договір про Співтовариство з самого початку також містив розділ пр о вільне пересуванн я працівників, в яком у йдеться пр о прав о вільног о пересуванн я в межах ЄС індивідів, що працюют ь у державах-членах ЄС. Але ці положенн я Договору мають тако ж суто економічн е підґрунтя (вільне пересуванн я працівників поставлено в один ряд з вільним рухом товарів).

Хоча спочатку сфера захисту прав людин и розглядалася як повніст ю невластива для правовог о порядку, яки й незмінн о грунтується на економічних засадах, за 4 десятиріччя це поло - женн я зазнал о певних змін, щ о пояснюєтьс я поглиблення м політичної та економічної взаємодії європейськи х країн. Праг- ненн я дотримуват и і поважат и основн і права і свободи, їх важливість у житті Співтовариства постійн о підкреслюється. Наприкла д у спільній заяві Європейськог о Парламенту, Ради Міністрів і Європейської Комісії від 5 квітня 1977 р.', а також у посиланн і на раніше досягнутий правовий захист, закріпле- ни й в преамбул і Єдиног о Європейськог о Акта 1986 р.: та Декларації основни х прав і свобод Європейськог о Парламенту від 12 квітня 1989 рА Крім того, у 1986 р. зазначені інститути прийнял и Спільну Декларацію проти расизму і ксенофобії. Про - те жоден з цих документів не має зобов'язально ї юридично ї сили і ЄС П не зобов'язани й брати їх до уваги, а лиш е може їх використовувати як "джерело переконливого характеру".

3—4 червн я 1999 р. в Колон і (Німеччина) Європейсько ю Радою було прийнят о рішенн я про розробленн я Хартії основних прав ЄС. У своїх висновках Європейськ а Рада пояснил а необ -

1 Див.: Abl. 1977. № С. 1, 103.

2 Перши м документо м Співтовариства, яки й офіційн о визнав Конвенці ю про захист прав людин и та основоположни х свобод, став Єдини й Європейськи й Акт 1986 p., хоч і зазначи в це лиш е у своїй преамбулі. Крім того, Преамбула Єдиног о Європейськог о Акта проголошує, шо одніє ю з його цілей є підтримання демократії на основі фундаментальни х прав людини.

'Див.: Abl. 1989. № - С. 51, 120.

хідність розробк и Хартії основних прав ЄС потребою зробити першочергову важливість і значущість цих прав більш очевидною і зримою для громадян Європейського Союзу. Європейськ а Рада в Колоні вирішила, що ця Хартія повинна містити фундамен- тальні права і свободи, а також основні процесуальні права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основополож- них свобод та містити фундаментальні права, що відносилися б тільки до громадян ЄС та, також, що необхідно враховувати економічні і соціальні права, які містяться в Європейській со- ціальній хартії і Хартії основних соціальних прав робітників Спів-

товариства, оскільки вони не просто ставлять цілі для дій з боку Союзу. Європейськ а Рада також вирішила, що зазначена Хартія основни х прав ЄС повинн а бути розроблен а органом, що складався б з представників глав держав та урядів, Голови Комісії, а також членів Європейського Парламенту і національних парламентів Цей орга н відоми й під назво ю Європейськи й Конвент. Він був створени й на Європейські й Раді в Тампері (Фінляндія) 15—16 жовтня 1999 р. Його завдання були визна - чені мандатам и (розпорядженнями), отриманим и в Колоні і Тампері, зокрема таки з них є особливо важливими:

1) Європейськи й Конвен т не є міжурядовою конференціє ю в тому значенні, як е визначено в Договорі ЄС;

2) він не має повноважен ь для того, щоб змінити або по - слабити Європейськи й Союз;

3) його завдання м є розробка проекту Хартії основни х прав ЄС відповідно до основоположни х документів ЄС. Тому, скла- даюч и проек т Хартії основни х прав ЄС, необхідно мати на увазі, що вона застосовуватиметься в рамках Договору про ЄС, а також в рамках Договорів, як і засновували Європейськ і Спів- товариства. Іншим и словами, Хартія основни х прав ЄС повинн а посилатися на розд. V (Співробітництво у галузі закордонни х справ і безпеки) і розд. VI (Співробітництво з юстиції та поліції в кримінальни х справах) Договору про Європейськи й Союз. Економічни й і Соціальни й комітет розглядав це всеосяжне від- несенн я Хартії основни х прав ЄС до Договору про ЄС як дуже важливу обставину, оскільки не тільки Договір про ЄС зачіпає інтереси громадян щодо їх свободи і рівності;

4) Хартія основни х прав ЄС звернена до інститутів ЄС, а не до інститутів держав-члені в у контексті їх власних повноважень.

1 Див.: Бонвичини Р. Социально е партнерств о и трудовьіе отношени я в Европе. Приемлемьі ли для Росси и европейски е модели? — М.: Права челове- ка, 2005. - С. 100-101.

Проте держави-член и ЄС, звичайно, пов'язан і зобов'язанням и Хартією основних прав ЄС, коли вони застосовують, викону - ють і перетворюють право Співтовариства.

На засіданн і Європейсько ї Ради в Колон і не було чітко визначено, чи буде Хартія основних прав ЄС мати юридичн о обов'язкову силу. У висновках, зроблених Європейською Радою, зазначаєтьс я лише, що вона запропонує Європейському Пар- ламенту і Комісії, щоб вони, разом з Радою, урочисто проголосили складену на підставі проекту документа Хартію основних прав ЄС. Потім необхідно буде розглянути питання про те, чи буде Хартія, і якщо так, то яким чином, включена до угод. Голова Європейськог о Конвент у роз'яснив, щ о Конвен т складатиме Хартію, виходячи з того, що вона матиме обов'язков у правову силу. Європейськи й Парламент завжди підтримував обов'язко - вість такого документа і однозначн о визначав, що схвалення Хартії основни х прав ЄС прям о залежатиме від того, чи буде вона мати юридичн о обов'язков у силу. Економічни й і Соціаль- ний Комітет з цього приводу наголосив, що обов'язковий харак- тер Хартії фундаментальних прав надасть додаткового виміру Європейському Союзу як "простору свободи, безпеки і справед- ливості", в якому Євросоюз офіційно бере на себе зобов'язання "Співтовариства основних цінностей. Офіційне ухвалення Союзом таких зобов'язань є значущою обставиною напередодні майбут- нього розширення Європейського Союзу, а також у контексті

глобалізації"1.

Що стосується змісту Хартії основни х прав ЄС, то Євро - пейськ а Рада в Колон і окреслил а лиш е мінімальні стандарти, хоча Хартія в своїх положеннях, безумовно, виходить за межі Європейсько ї Конвенції. У своєм у вступном у зверненн і до Європейськог о Конвент у Рома н Херцог відзначив, що настав час передбачити зобов'язанн я Європейськог о Союзу щодо своїх громадян, як і повинн і бути не мен ш чітким и і суворими, ніж ті зобов'язання, як і зафіксован і в конституційном у праві країн - учасниц ь ЄС. Перелі к основни х пра в ЄС, яки й належал о скласт и Європейськом у Конвенту, засновувавс я на консенсусі з 3 основни х індивідуальних прав на загальноєвропейськом у рівні (людська гідність, самовизначенн я і рівність), з одног о боку, а тако ж на принцип і неподільност і фундаментальни х прав, з іншого.

1 Див.: Висново к Економічног о та соціальног о комітет у від 22 вересн я

1999 p. (CE S 851/99).

26 вересня 2000 p. учасник и Європейськог о Конвенту за- явил и про те, що вони готові схвалити проект Хартії основних пра в ЄЄ. 2 жовтн я 2000 р. Хартія основни х пра в ЄС була направлен а на розгляд Європейсько ї Ради. На зустрічі глав держа в і уряді в у м. Біаррітц і 13—14 жовтн я 2000 р. було ухвалено рішенн я доручити Європейськом у Парламенту, Раді Міністрів і Європейські й Комісії схвалити Хартію основни х прав ЄС.

Розроблена Хартія основних прав ЄС складається з преамбули і 7 розділів.

У розд. 1 "Гідність" йдеться про людську гідність;

розд. 2 "Свобода" гарантує основні свободи, зокрема: право на свободу і безпеку; повагу приватного та сімейного життя; захист персональних даних; право брати шлюб та створювати сім'ю; свободу думки, совісті й віросповідання; свободу вислов- ленн я та інформації; свободу зборів та об'єднання; свободу мистецтва і науки; право на освіту; свободу обирати заняття та право на працю; свободу підприємництва; право власності; право на притулок, на захист у разі видворення, висланн я або екстра- диції;

розд. З "Рівність" — тобто право рівності: рівність перед законом; заборон у дискримінації; культурну, релігійн у т а лінгвістичну різноманітність; рівність чоловіка і жінки; права дитини; права літніх людей; інтеграцію непрацездатних осіб;

розд. 4 "Солідарність" — права солідарності, зокрема соціальну безпеку, охорону здоров'я, захист навколишньог о середовища і споживачів тощо;

розд. 5 "Права громадян" закріплює право кожного грома- дянин а ЄС голосувати та балотуватися як кандидат на виборах до Європейськог о Парламенту; або як кандидат на муніципаль - них виборах; право доступу до документів; право на зверненн я з петицією; свободу пересування та вибору місця проживанн я тощо;

розд. 6 "Правосуддя" містить права в сфері юстиції;

розд. 7 присвячен о загальним положення м про сферу засто- суванн я Хартії основни х пра в ЄС, ї ї відношенн я д о інши х документів.

Текстовою осново ю Хартії основни х прав ЄС є Європейськ а Конвенці я та протоколи до неї, Європейськ а Соціальна Хартія, Хартія Соціальних основни х прав 1989 p., а також положенн я Договору про Співтовариство (про громадянство ЄС, про ос - новні права і соціальні права). Цей документ схвалили члени зустрічі глав держав і урядів у Ніцці з 7 до 11 вересня 2000 р. Проте він не є складовою частиною Ніццького Договору, або первинног о права ЄС у більш широком у сенсі.

Хартія основни х прав ЄС проголошен а 7 грудня 2000 р. Радою Міністрів, Головою Європейськог о Парламенту і Голо- вою Європейської Комісії. Вона діє щодо органів та установ ЄС, а також щод о держав ЄС, коли вони застосовують право ЄС. Хоча сама Хартія основних прав ЄС не має зобов'язально ї юридично ї сили, вона може сприят и конкретизації неписани х та існуючих як загальноправові основи, проте діючих основ - них прав. Хартія основних прав ЄС може слугувати джерелом нормотворчості інститутів ЄС.

13 грудня 2007 р. у м. Лісабон (Португалія) було підписано Лісабонськи й Договір, яки й містить окреми й протокол з вико - ристанн я Хартії основних прав ЄС, проголошен о на засіданні Європейсько ї Ради в Ніцці в грудні 2000 р. Включення Хартії основни х прав ЄС до Лісабонського Договору, у разі його рати - фікації всіма державами-членам и ЄС, додасть їй обов'язков у юридичну силу на території ЄС (тобто статус первинног о дже - рела права ЄС)'. Це також означає, що за умови ратифікації Лісабонськог о Договора Конвенці я про захист прав людин и та основоположни х свобод та Хартія основних прав ЄС матимуть рівнозначни й статус у праві ЄС. З цього приводу може виник - нути чимал о протиріч, оскільки зміст норм, що містяться в цих 2 документах не ідентичний. Тому Лісабонськи й Договір передбачає механізм розв'язанн я таких протиріч: як правило, більш ліберальна норма матиме приорітет.

У широком у розумінні, всі принцип и права Співтовариства, зокрема: пропорційності, правової певності чи дотриманн я про - цесуальних прав (див. тему 3.2), мають певни й "відбиток прав людини", але серед принципів, що становлят ь основ и права Співтовариства, найзначнішим слід визнати, безумовно, принцип поваги до фундаментальних прав людини та принци п рівності (недискримінації).

Так, у процесі розвитку права Співтовариства ставало все більш і більш зрозумілим, що громадяни ЄС можуть постраж- дати від неправомірних нормативних актів Співтовариств. Тому ЄС П визнав існування принципу захисту основних прав у праві Співтовариства 2. У рішенн і по справі Stauder v. City of Ulm ЄС П проголосив, що скасує будь-яке рішенн я або акт органів ЄС, якщ о воно суперечить фундаментальни м правам людини, встановлюючи, таки м чином, власни й підхід до цього питання.

1 Див.: Ст. 1(8) Лісабонськог о Договору.

2 Див.: Справа 29/69, Stauder v. City of Ulm (1969) ECR419, (1970) CML R 112.

За фактам и цієї справи позивач, яки й користувався пільгами з купівлі дешевих продуктів, скаржився, що вимога зазначенн я імені та адреси на спеціальному купоні, що мав представлятися дл я отриманн я дешевог о масла, порушувал а йог о основн і права. ЄС П погодився, зазначивши, що подібна вимога не є необхідною.

Зазначеном у принцип у було надан о значенн я загального принципу права Співтовариств і запропонован а конкретн а можливіст ь судовог о захист у з використання м процедур и оцінного порівняння правових систем, заснованої на конституцій- них традиціях, що є в конституційних актах держав-учасниць1. Із зазначеног о випливає, що ЄС П не може визнат и право - мірним и заходи, не сумісні з конституціями держав-члені в ЄС, а тако ж з основним и правами, які визнан і і захищаютьс я в рамках права Співтовариства, та міжнародним и угодами про захис т пра в людини, як і уклал и держави-член и ЄС. ЄС П

"застосовує " національн і конституці ї т а міжнародн і угоди, укладені державами-членам и не як джерела права, а як джерела "пізнання права", з яки х він автономн о виводить, з урахуванням особливих інтересів Співтовариств, основні права і, зокрема, гарантії судочинства, властиві кожні й правовій державі. При цьому насампере д враховується автономни й розвито к основ - них правових принципі в Співтовариств, а порівнянн я права слугує тільки підставою для такого рішення.

Основн і прав а і державно-правов і процесуальн і гарантії Співтовариств а розглядаютьс я я к мінімальни й стандар т дл я правореалізації в національном у праві. Це вважається необ - хідним і тоді, коли відповідні національні гарантії через пере- вагу права Співтовариства не можуть застосовуватися, оскільки замість них мають використовуватис я гарантії права Співто - вариства.

Право ЄС/Співтовариств а не містить будь-яки х власних, особливих стандартів прав людини. Воно захищає стандарти, які стали європейським и внаслідок того, що є спільним и для конституційних традицій держав-членів, або, принаймі, сприй - маютьс я правовим и системам и держав-членів. Загально - європейськи й стандарт у сфері основних прав частково відріз- няєтьс я від національног о стандарт у і є, зазвичай, біль ш низьким. Це стало підставою для розробки правозастосовної

1 Справа 11/70, Internationale Handelsgesellschaft GmbH v. Einfuhr-und Vorrats- stelle fur Getreide und Futtermittel (1970) EC R 1 125, (1972) CML R 255.

практик и Конституційног о Суду ФРН, як а називається "5о- lange Rechtsprechung". Відповідно до цієї практик и національне судочинство орієнтується на національни й каталог основни х прав до тих пір, допок и європейські органи ЄС не нададуть їм захисту, відповідно до національного захисту основних прав1.

Наступний принци п права Співтовариства — принцип рівності (недискримінації) — означає, що в схожих ситуаціях ставлення до осіб має бути абсолютно однаковим, за винятко м випадків, коли існує об'єктивн е виправданн я різному ставленню. Цей принци п було закріплено ше в Договорі про Співтовариство, яки й в первинном у варіанті містив 3 статті, які заборонял и дискримінаці ю лиш е з а деяким и ознаками. ЄС П значн о розви- нув цей принци п і встановив, що що у деяких випадках забо- ронен о дискримінаці ю і за тим и ознаками, шо не передбачені Договором про Співтовариство. Наприклад, в рішенні у справі Prais v. СоипсіГ- (яке стосувалося відмови роботодавця пере- нести співбесіду з кандидатко ю єврейсько ї національност і з дня, що припада в на свято) ЄС П проголосив, що дискримі - наці я з а релігійно ю ознако ю тако ж охоплюєтьс я загальни м поняттям недискримінації у праві Співтовариства.

Важливе місце серед принципі в права Співтовариства у сфері захисту прав людин и посідає принци п недискримінації за ста- тевою ознакою, яки й був традиційн о пов'язани й з трудовими відносинами, але пізніше сягнув й далі, у інші сфери життя. Існує значна кількість рішень ЄС П з питанн я рівності статей, хоч ця сфер а є досит ь врегульовано ю й на "законодавчом у рівні" регламентами та директивам и (особливо в галузі трудо- вого і соціального права Співтовариства).

Рішенн я ЄС П у справі Р v. S та Cornwall County CounciP поширил о заборону дискримінаці ї за статевою ознако ю на так званих транссексуалів (осіб, які хірургічним шляхом змінили свою стать). На відміну від цього, ЄС П у справі Grant v. South West Trains* не погодився поширит и цей принци п на люде й гомосексуальної орієнтації. Проте незабаром після прийняття цього рішенн я набрав чинності Амстердамський Договір, яки й приділяє особливу увагу проблемі сексуальної орієнтації. А саме,

1 Див.: Витвицкая О., Горниг Г. Прав о Європейског о Союза. — СПб.: Питер,

2005. - С. 92.

2 Див: Справа 130/75, Prais v. Council (1976) EC R 1589, (1976) 2 CML R 708.

3 Див.: Справа C-13/94, P. v. S & Cornwall County Council (1996) EC R 1-2143.

4 Див.: Справа C-249/96, Grant v. South West Trains Ltd (1998) EC R 1-621, (1998) IRLR 165

цей докумен т крім інши х суттєвих новаці й з прав людини, містить ст. 13, яка передбачає, що Рада Міністрів, діючи одно- стайно за поданням Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом може докласти відповідних зусиль для боротьби з дискримінацією на підставі статі, расового чи етнічного по- ходження, релігії або віри, фізичної неповноцінності, віку або сексуальної орієнтації.

Таки м чином, Амстердамськи й Договір суттєво розшири в обся г дискримінації, яку мож е бути заборонено. Внаслідок занадто широког о формулюванн я ст. 13 ця норма не має прямої дії. З аналізу цього положенн я випливає, що інститути й органи ЄС лиш е можуть на власний розсуд, а не зобов'язан і боротися з дискримінацією. Проте після набранн я чинності Амстердам- ськи м Договоро м орган и ЄС і справді вжил и заходів щод о заборони дискримінації за ознаками, передбаченими у цій статті. А саме, було прийнят о 2 головні директиви: директиву щодо расової рівності* та директиву щодо рівності у трудовій сфері (яку також називают ь "рамковою директивою")**. Директив а щод о расової рівності забороня є дискримінаці ю на підставі расового чи національного походження в трудовій сфері, сферах професійної підготовки, освіти, соціального захисту, соціаль- них пільг та щодо доступу до товарів та послуг (зокрема, житла). Держави-член и Є С мал и імплементуват и ц ю директив у н е пізніше 2002 р. "Рамковою директивою" заборонен о дискримі - націю на підставі релігії чи віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації. Проте сфера дії цієї директив и є набагат о вужчою: вон а стосуєтьс я лиш е трудових відносин.

Держави-член и ЄС мали імплементувати до національного зако- нодавства зазначену директиву не пізніше 2003 р. (проте щодо прийнятт я заходів запобіганн я дискримінаці ї у випадку інва- лідності та вікової дискрімінації до 2006 p.).

Окрім визначених у ст. 13, Амстердамський Договір запро - вадив й інші зміни "політичного" характеру. Цей Договір до - повни в Договір про Європейськи й Союз ст. 6, як а встанов- лює, що ЄС грунтується на засадах (принципах) свободи, де - мократії, рівності, поваги прав людин и та фундаментальни х свобод, верховенства права, та визнанн я цих принципі в дер -

* Повно ю назво ю директив и є "Директива 2000/43/Е С від 29 червня 2000 p., що імплементує принци п рівного поводженн я з індивідами незалежн о від їх расового чи національног о походженн я [2000] O.J. L180/22".

" Директив а 2000/78/ЕС, шо встановлює загальні рамк и щодо рівного по - водженн я в трудовій сфері [2000] O.J. L303/16.

жавами-членами ЄС*. Стаття 46 Амстердамського Договору вста- новлює, що повноваженн я ЄС П із тлумачення ст. 6 поширю - ються також на надання висновків щодо дотриманн я інститу- тами ЄС встановлених нор м з прав людини.

Амстердамськи й Догові р визначи в поваг у пра в людин и я к обов'язков у умов у вступ у д о ЄС. Крі м того, можлив е призупиненн я членств а держав-члені в ЄС, як і систематичн о порушуют ь ц ю вимогу. Процедур а призупиненн я членств а мож е ініціюватис я за пропозиціє ю Європейсько ї Комісії або

1/3 держав-члені в ЄС. Рада Міністрів, як у представляют ь голов и уряді в держав-члені в ЄС, уповноважен а визначат и наявніст ь суттєвого порушення. Так е порушення, однак, по - винн о бути серйозни м т а продовжуваним. Призупиненн я оз - нача є обмеженн я певни х пра в суб'єкті в (наприклад, прав а голосу в Раді Міністрів) за умов и збереженн я обов'язків. До сьогодн і випадкі в призупиненн я членств а з цієї підстави ще не траплялося**.

Заключни й Акт Амстердамського Договору містить Декла - рацію пр о фізичн о неповноцінни х осіб, яка демонстру є го- товність інститутів ЄС під час розробки заходів зі зближенн я законодавства держав-членів брати до уваги особливі потреби цієї категорії населення. Стаття 286 Договору про Співтова - риств о приділя є більше уваги захисту особисти х даних, пе - редбачаючи, що законодавство Співтовариства із захисту осо - бистих даних індивідів з 1 січня 1999 р. поширюєтьс я також на інститути ЄС.

Отже, існують суттєві підстави вважати, що Амстердамський Договір та Лісабонськи й Договір створили своєрідну "четверту опору" ЄС — захист прав людини.

* Ст. 1(8) Лісабонськог о Договору передбачає, шо ст. 6 Договору про ЄС матиме нову редакцію (йдеться про набранн я Хартією основни х прав ЄС юри - дичної сили, еквівалентної силі Договорів, приєднанн я Є С д о Європейсько ї Конвенці ї з захисту прав людин и та основни х свобод, та визнанн я "основних прав" за загальни й принци п права ЄС).

** Так, наприклад, у лютому 2000 р. в Австрії за результатами виборів було утворено коаліційний уряд, до складу яког о увійшла ультра-права Партія свободи на чолі з Йоргом Хайдером. Після цього ЄС призупини в стосунки з Австрією та застеріг призупинення м членства. Йорг Хайдер був вимушени й піти з поста лідера партії, але Партія свободи зберегла свої місця в уряді країни. Восени того ж року спеціальн а комісія Є С дійшл а висновку, ш о діяльніст ь Партії свободи у складі уряду не призвела до порушен ь прав людин и та інших наслід- ків, які б суперечили принципа м ЄС, тому стосунки ЄС з Австрією були від- новлені.

Контрольні питання

1. Які стадії розвитк у пра в людин и в праві ЄС можн а виок - ремити?

2. Що означа є понятт я "субсидіарни й характер" захисту пра в т а свобо д згідн о з Конвенціє ю пр о захис т пра в людин и т а основоположни х свобо д 1950 року?

3. Як і новел и захисту пра в людин и передбача є Лісабонськи й

Договір?

Частина 2

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: