Федеративний устрій

Стаття 1 Конституції РФ встановлює, що Російська Федерація — Росія — є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління. Вона має всі державно-правничі ознаки державності: свою територію, федеральне громадянство, свою Конституцію, що має вищу юридичну силу і діє на всій території федерації. Федеральна Конституція має перевагу над іншими законами та нормативними актами. Закони та інші нормативні акти, що приймаються у федерації, не повинні суперечити Конституції Російської Федерації. Конституційний суд РФ вирішує справи про відповідальність Конституції Федеральних законів, нормативних актів Президента й Уряду, конституцій республік, статусів та інших нормативних актів суб'єктів федерації.

Державно-правничою ознакою Росії як суверенної держави є наявність системи федеральних органів державної влади. Державну владу в Російській Федерації здійснює Президент РФ, Федеральні збори (Рада Федерації та Державна Дума), Уряд РФ, суди РФ (ст. 11, п. 1 Конституції).

Російська Федерація як суверенна держава має свою державну власність, грошову та кредитну систему, єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг та фінансових засобів.

Згідно із ст. 68 Конституції РФ, державною мовою РФ на всій території є російська мова.

Російська Федерація як суверенна держава має свої державні символи: прапор, герб і гімн, столицю.

344

Глава 20

Основи конституційного права Російської Федерації

345

Російська Федерація є повноправним суб'єктом міжнародного права.

Конституція РФ (ст. 11, п.З) встановлює розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади Російської Федерації та органами влади суб'єктів федерації.

Виключні предмети відання і повноваження Російської Федерації (ст.71 Конституції РФ), спільні предмети відання та повноваження Російської Федерації та її суб'єктів (ст.72 Конституції РФ). Поза межами відання Російської Федерації і повноважень Російської Федерації за предметами спільного відання Російської Федерації та суб'єктів федерації суб'єкти федерації мають усю повноту влади (ст.73 Конституції), тобто у цьому разі йдеться про виключні повноваження суб'єктів федерації.

До відання Російської Федерації належать: прийняття та зміна Конституції федерації і федеральних законів, контроль за їх виконанням; федеративний устрій і територія; регулювання і захист прав національних меншостей; встановлення системи федеральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, порядку їх організації і діяльності; формування федеральних органів державної влади; федеральна державна власність та управління нею; встановлення основ державної політики і Федеральної програми в галузі державного, економічного, екологічного, соціального, культурного та національного розвитку федерації; встановлення правових основ єдиного ринку, фінансове, валютне, кредитне, митне регулкь вання, грошова емісія; основи цінової політики, федеральні економічні служби, включаючи федеральні банки; федеральний бюджет, федеральні податки та збори; федеральні фонди регіонального розвитку; ядерна енергетика; федеральний транспорт, інформація та зв'язок; зовнішня політика та міжнародні відносини федерації, міжнародні договори, питання війни та миру, зовнішньоекономічні відносини; оборона і безпека; судоустрій; прокуратура; кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство, амністія і помилування; цивільне, цивільно-процесуальне та арбітражно-процесуальне законодавство; державні нагороди та інші питання.

Ці повноваження виконують вищі державні органи федерації.

Російська федерація складається з республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів — рівноправних суб'єктів федерацій (ст. 5, п. 1 Конституції РФ).

У наш час до складу федерації входить 21 республіка — суб'єкт федерації: Республіка Адигея, Республіка Алтай, Республіка Башкортостан, Республіка Бурятія, Республіка Дагестан, Інгуська Республіка, Кабардино-Балкарська Республіка, Республіка Калмикія-Хальмг Тангч, Карачаєво-Чер-кеська Республіка, Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій Ел, Республіка Мордовія, Республіка Саха (Якутія), Республіка Північна Осетія, Республіка Татарстан (Татарстан), Республіка Тува, Удмуртська Республіка, Республіка Хакасія, Чеченська Республіка, Чуваська Республіка — Чаваш Республіка.

За декларацією про державний суверенітет 1990 року, визнано доцільним суттєве розширення прав республік, автономної області, автономних округів, а також країв і областей. Потім це було зафіксовано в Конституції РФ.

У складі федерації з'явилися нові республіки: Адигея, Алтай, Хакасія, Карачаєво-Черкеська, які раніше були авто^ номними областями. Деякі республіки по рішенню вищих органів державної влади одержали дещо іншу назву: Республіка Якутія стала Республікою Саха (Якутія), Марійська Республіка — Республікою Марій Ел.

Республіка. Республіка у складі Російської Федерації — це унітарна демократична держава, що має всю повноту державної влади на своїй території, крім тих повноважень, які входять до виключної компетенції Російської Федерації. За формою правління у наш час усі республіки Російської Федерації є президентськими, за виключенням Удмуртії, яка була парламентарною республікою. У жовтні 2000 року замість голови Державної Ради було обрано Президента, внаслідок чого парламентарна республіка Удмуртія була перетворена на президентську.

Республіки у складі федерації різноманітні за розміром території, за кількістю населення. Але вони юридично рівноправні. Статус республіки визначається статтями 5 п. 2 і 66 Конституції РФ. Республіка — це держава, яка має свою Конституцію і законодавство, свою територію, яка не може бути змінена без її згоди. Так, Степове уложення (Основний

346

Глава 20

Основи конституційного права Російської Федерації

347

закон) Республіки Калмикії (ст. 6) закріпило, що територія і статус Республіки Калмикія не можуть бути змінені без її згоди. Територія Республіки Калмикія використовується і охороняється як основа життя та діяльності народу Калмикії.

Кордони між республіками можуть бути змінені за їх взаємною згодою.

Кожна республіка має свою Конституцію, яка законодавчо закріплює основи її конституційного ладу, права, свободи та обов'язки громадян; систему, принципи організації і діяльності та компетенцію законодавчих, виконавчих, судових і місцевих органів.

Республіки приймають Конституції самостійно і не потребують затвердження вищими органами федерації. Республіки вносять зміни і доповнення до Конституцій, приймають закони, кодекси, слідкують за їх виконанням. Конституції, закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції федерації і федеративним законам. У разі затвердження вищими органами федерації республіки вносять зміни і доповнення до Конституцій, приймають закони, кодекси, слідкують за їх виконанням. Конституції, закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції федерації і федеративним законам. У разі суперечностей між федеративним законом і нормативним правовим актом суб'єкта федерації діє федеральний закон.

Конституції республік закріплюють самостійну систему державних органів.

Так, Степове уложення (Основний закон) Республіки Калмикії закріплює (ст. 9), що система державної влади в Республіці Калмикія заснована на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх самостійності, а також на розмежуванні предмета відання і повноважень між Російською Федерацією і Республікою Калмикією.

Республіки — суб'єкти федерації — мають законодавчі, виконавчі та судові органи.

Законодавчі (представницькі) органи, які були утворені замість Верховних Рад, називаються по-різному: Народними зборами, Державними зборами, Конституційними зборами, Законодавчими зборами — Верховним Хуралом, Народним Хуралом, Парламентом тощо.

Це — парламенти республік. Вони є єдиними законодавчими (представницькими) органами, обираються загальними

виборами на 4—5 років. Кількісний склад парламенту встановлюється законодавством республіки.

Більшість парламентів є однопалатними, за винятком Державних зборів Башкортостана, Законодавчих зборів Карелії, парламенту Кабардино-Балкарії, а також Державних зборів Республіки Якутія (Саха), які мають двопалатну структуру. Так, Державні збори Якутії мають у своєму складі Палату республіки, яка працює на непостійній основі, і Палату представників, яка працює постійно, на професійній основі.

Громадяни республік обирають Президента строком на 4—5 років. У більшості з них Президент є главою держави, вищою посадовою особою, головою виконавчої влади. Одна й та сама особа може бути обраною на третій строк повноваження. Виконавчі органи державної влади у виконавчих органах очолює Президент, в інших — голова Уряду.

Республіки мають право встановлювати свої державні мови. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах республік вони уживаються поряд з державною мовою Російської Федерації. Установлюючи це право, Конституція РФ виходила з того принципу, що мова — це одна з перших ознак народу. Немає мови — немає держави. Державні органи та громадські організації республік вживають заходи по збереженню та розвитку мови.

Повноваження республік закріплюються у Конституції Російської Федерації і в Конституціях республік. Це спільні предмети відання федерації і республік та самостійні (виключні) предмети відання республік.

До спільного відання федерації та республік належать: забезпечення відповідності Конституцій і законів республік Конституції Російської Федерації та федеральним законам; захист прав і свобод людини і громадянина; захист прав національних меншостей, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон; питання володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими ресурсами; охорона навколишнього середовища, пам'яток історії та культури; загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури та спорту; адміністративне, адміністративно-процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісове законо-

348

Глава 20

Основи конституційного права Російської Федерації

349

давство; кадри судових та правоохоронних органів; адвокатура, нотаріат; установлення загальних принципів організації системи органів державної влади та місцевого самоврядування.

До спільного відання державних органів республіки належать координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків республік, виконання міжнародних договорів Російської Федерації.

Крім спільної компетенції федеральних і республіканських органів республіка вирішує ряд питань, які складають виключні повноваження республіки. Це вже згадані питання прийняття Конституції, внесення до неї змін і доповнень, контроль за її додержанням; законодавство республіки, установлення системи державних органів влади тощо. Перелік важливих повноважень закріплює повноваження республіканських державних органів так званим негативним способом: поза межами відання Російської Федерації і повноважень Російської Федерації і спільних повноважень Російської Федерації та республіки республіка має всю повноту влади.

Республіки беруть участь у формуванні державної влади федерації. Громадяни республіки обирають на основі загальних, прямих, рівних виборів таємним голосуванням депутатів Державної Думи, депутатів законодавчого (представницького) органу свого регіону, а у нормотворчій діяльності Федеральних зборів, використовуючи для цього надане їм Конституцією РФ право законодавчої ініціативи.

Як уже було зазначено, Конституція та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та законам федерації. Однак насправді деякі положення Конституції республік суперечили федеральній Конституції. Парад суверенітетів суб'єктів федерації почався після того, як колишній президент Б. М. Єльцин, заграючи з федеральними владами, проголосив горезвісну фразу: "Беріть суверенітету стільки, скільки можете проковтнути". Ось вони і взяли. Так, в Конституціях Башкортостану, Комі, Татарстану, Якутії (Саха), Кабардино-Балкарії, Туви було закріплено верховенство республіканських конституцій над Конституцією РФ; Конституції Адигеї, Інгушетії, Північної Осетії, Кабардино-Балкарії, Дагестану оголосили своєю власністю надра і навіть повітряний простір. Невеличка Адигея "самостійно" зобов'язалася вирі-

шувати питання про оборону, державну безпеку; Конституція Якутії (Саха) відносила до компетенції президента право утворювати військові формування; Конституція Республіки Тува передбачала право виходу зі складу Російської Федерації шляхом всенародного референдуму; Конституція Республіки Татарстан проголосила республіку "суб'єктом міжна_: родного права"; Конституції Республік Комі, Башкортостана, Якутії (Саха) передбачили можливість провадження зовнішньої політики, укладення міжнародних договорів, угод. У 2000 році майже 6 тисяч (25 відсотків) усіх законодавчих актів суб'єктів федерації суперечили Конституції РФ і федеративним законам. Президент В. Путін звернувся до регіонів з проханням привести місцеве законодавство до відповідності Конституції та законодавству РФ, що і було зроблено.

Правове положення країв, областей, міст федерального значення. До складу федерації входять шість країв, 40 областей і два міста федеральною значення — Москва і Санкт-Петербург. Ці суб'єкти є державно-територіальними утвореннями. їх конституційно-правничий статус закріплюється Конституцією федерації та статутом, який приймається законодавчим (представницьким) органом суб'єкта Російської Федерації. Це — нові суб'єкти федерації, які не були відомі дотеперішній федерації. Утворення таких суб'єктів обумовлено тією роллю, яку вони відіграють у політичному та економічному житті федерації.

Під час підготовки проекту діючої Конституції деякі регіони (Свердловський, Приморський, Волгоградський) прагнули підняти свій статус до рівня республіки. Так, Свердлов-ська обласна рада прийняла рішення про утворення на її території республіки і прийняття її Конституції. У майбутньому до ЇЇ складу могли б приєднатися і деякі інші області цього регіону. Доля цієї республіки відома. Переважила закріплена Конституцією точка зору: Свердловська область як і краї увійшли до складу федерації як державно-територіальні утворення.

Як суб'єкти федерації краї, області, міста федерального значення приймають не тільки Статут, а й закони та інші нормативні акти. Вони утворюють органи законодавчої (представницької), виконавчої та судової влади.

Законодавчими (представницькими) органами країв, областей, міст федерального значення є думи, збори, законр-

350

Глава 20

Основи конституційного права Російської Федерації

351

давчі збори; в Орловській області дума перейменована у Раду народних депутатів. Законодавчі (представницькі) органи обираються на підставі загального, рівного, прямого, виборчого права таємним голосуванням

Виконавчим органом краю, області, міста федерального значення є адміністрація (уряд у Москві, Санкт-Петербурзі). Главою адміністрації є губернатор (краю, області). Глава обирається загальними виборами. Він навіть може переобиратися на третій, а в окремих випадках на четвертий строк. Губернатор є вищою посадовою особою і керує органами виконавчої влади краю, області, міста федерального значення; володіє правом законодавчої ініціативи до законодавчого (представницького) органу відповідного суб'єкта федерації. Глава адміністрації керує загальними питаннями соціально-економічного розвитку регіону.

Краї, області, міста федерального значення мають свою територію, яка не може бути переглянута без їхньої згоди.

Статут краю, області, міста федерального значення закріплює судову владу (суди, Конституційний суд).

Конституційно-правовий статус автономної області, автономного округу. Згідно зі ст.5 Конституції РФ, рівноправними суб'єктами федерації є автономна область і десять автономних округів, які склалися історично.

Єврейська автономна область є однією із форм національної державності народів Російської Федерації. Вона входить до складу федерації безпосередньо.

Автономні округи — це національно-територіальні утворення, які входять до складу федерації через область чи край (за винятком Чукотського автономного краю, який входить у федерацію безпосередньо) і відрізняються особливим національним складом та побутом населення. Однією з особливостей автономних округів є те, що вони розташовані на великій території і мають невелику кількість населення. Так, Таймирський (Долгано-Ненецький) автономний округ має територію 860,2 тис. кв. км, що майже дорівнює території Німеччини та Франції.

Другою особливістю автономного округу є те, що він об'єднує кілька народностей, а корінне населення складає невеличкий відсоток. Так, в автономних округах Ханти-Мансій-ському корінне населення ханти, мансі і ненці складають 1;5

відсотка, в Ямало-Ненецькому — ненці, ханти, селькупи — 5,9 відсотка.

На Чукотці корінне населення становить приблизно одну третину (чукчі, ескимоси, евенки), а в Якутії (Саха) — якути — приблизно ЗО відсотків.

Правничий статус автономної області, автономного округу визначається Конституцією РФ і статутом, який приймається законодавчим (представницьким) органом відповідного суб'єкта федерації, а також федеральним договором 1992 року про розмежування предмета відання і повноважень між федеральними органами державної влади і органами державної влади автономної області і автономного округу та іншими федеральними актами.

Автономні утворення мають свою територію, яка не може бути змінена без їхньої згоди. Автономна область, автономний округ утворюють свої органи законодавчої (представницької), виконавчої та судової влади. Виборці беруть участь в обранні Президента РФ та депутатів Державної Думи. Згідно зі ст. 104 Конституції РФ, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів федерації належить право законодавчої ініціативи до Федеральних зборів.

Повноваження автономної області і автономних округів розділяються на дві групи: предмети спільного відання федерації і суб'єктів (ст.72 Конституції РФ) та виключні повноваження суб'єктів федерації (ст.73 Конституції РФ).

До спільного відання федеральних органів державної влади і органів державної влади автономної області, автономного округу належать, зокрема, забезпечення відповідності нормативних правничих актів автономної області, автономного округу, конституції і законам Російської Федерації, захист прав і свобод людини та громадянина; забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, установлення загальних принципів територіального поділу і організація місцевого самоврядування в автономній області, автономному окрузі; установлення загальних принципів оподаткування; кадри судових, правоохоронних органів; адвокатура, нотаріат; адміністративне, адміністративно-процесуальне, трудове, сімейне, житлове, водне, лісове законодавства; законодавства про надра, про охорону навколишнього середовища; установлення загальних принципі організації системи органів влади та місцевого самоврядування тощо.

Глава 20

Поза межами відання федерації і повноважень федерації за предметами спільного відання федерації та суб'єктів федерації автономна область і автономні округи мають; усю повноту державної влади (ст.73 Конституції РФ), тобто органи державної влади автономної області і автономних округів ca^L мостійно вирішують усі питання своєї компетенції.

У травні 2000 року Указом Президента В. В. Путіна були утворені сім федеральних округів і призначені в них представники президента. Федеральний округ охоплює від 5 до 17 суб'єктів федерації.

Мета реформи —укріплення федерації j вертикалі дер*-жавної влади. Уповноважені представники президента координуватимуть діяльність органів державної влади.

Світу відомі два принципи побудови федерації: адміністративно-територіальний (США, Мексика, Бразилія та ін.) і національний (Індія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія).

Російська Федерація побудована на поєднанні національно-територіального та державно-територіального принципу.

За національно-територіальним принципом утворені всі 21 республіка, автономна область І автономні округи! За дер-жавно^:територіальним — краї, області та два міста федерального значення, яким Конституція РФ надала статус суб'єктів федерації. Хоч Конституція РФ проголошує усі суб'єкти рівноправними, їх правовий статус регулюється різними нормативними актами. Таким чином, Російська Федерація складається із шести видів суб'єктів федерації, 9 із 10 автономних округів входять до складу федерації через край чи область.

За державним устроєм Російська Федерація належить до так званих асиметричних федерацій.

Розпад федерації в Радянському Союзі, Чехословаччині та Федеративній Югославії^ які були побудовані за націр-нально-територіальним принципом, дав державознавцям та політологам привід для ствердження про непридатність федеративної форми устрою за національно-територіальним принципом. Однак вони нехтують фактами, які свідчать, що в цей самий час були утворені нові федерації — Союзна Рес^ публіка Югославія та Бельгія, побудовані за національно-територіальним принципом.

Основи конституційного права Російської Федерації _______ 353

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: