Основи конституційного права Японії

Рішення палат, як правило, приймаються простою більшістю голосів. В Японії застосовують три форми голосувань ня: вставанням, таємним голосуванням і незапереченням.

Прийнятий закон підписується міністром, який відповідає за його виконання, контрасигнується Прем'єр-міністром і направляється Імператору для промульгації. Закон повинен бути опублікований протягом ЗО днів і вступає в силу через 20 днів після публікації.

Парламент також відтворює і контрольні функції за діяльністю уряду. Як нам відомо, Кабінет міністрів Японії повинен користуватися підтримкою Парламенту з питань політики, яку він здійснює. Гарантією цього є інститут парламентської відповідальності Кабінету, який складається з таких елементів: по-перше, кандидатура на посаду Прем'єр-міністра формально обирається палатами Парламенту (фактично це лідер партії парламентської більшості), по-друге, нижня палата може прийняти більшістю голосів резолюцію про недовіру Кабінету. Основною формою контролю є інтерпеляція, подати яку може будь-який депутат Палати представників через головуючого палати, а відмову головуючого депутат може оскаржити на пленарному засіданні палати. Відповідь на інтерпеляцію депутат повинен отримати протягом шести днів в усній чи письмовій формі. У Конституції Японії закріплено право кожної палати проводити розслідування з питань державного управління (ст.62 Конституції). До форм контролю належить також і загальна дискусія з питань політики, яку проводить уряд на початку кожної сесії, коли в Парламенті виступають Прем'єр-міністр, міністр фінансів і міністр закордонних справ.

Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією Японії, Кабінет міністрів здійснює виконавчу владу (ст. 65). До нього входять Прем'єр-міністр та інші державні міністри. Конституція визначає також принцип громадянського кабінету (ст. 66). Під терміном "громадянська особа" розуміється особа, яка не перебуває на військовій службі, не була професійним військовим і не пропагує мілітаристську ідеологію.

За традицією, головою Кабінету стає лідер партії парламентської більшості (ст.67). Якщо між палатами з цього питання виникають непорозуміння або на випадок неприйняття Палатою радників рішення протягом десяти днів після рішення Палати представників (час перерви в роботі Парла-

менту не враховується), рішення Палати представників стає рішенням Парламенту, Обраний кандидат призначається Імператором на посаду Прем'єр-міністра.

Відповідно до Закону про Кабінет міністрів 1947 року, Прем'єр-міністр призначає не більш як 20 державних міністрів (ст. 2 Закону про Кабінет міністрів), причому більшість міністрів повинна бути обрана з членів Парламенту (ст. 68). Фактично всі члени Кабінету — парламентарі. Усі члени Кабінету затверджуються наказом Імператора.

Міністерства і функції окремих міністрів викладені в Законі про структуру державних виконавчих органів 1948 року. Дванадцять міністрів очолюють міністерства юстиції, закордонних справ, фінансів, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, сільського, лісного та рибного господарств, зовнішньої торгівлі та промисловості, транспорту, зв'язку, праці, будівництва, місцевого самоврядування. Крім того, один міністр Кабінету є генеральним секретарем, інші 8 міністрів стають міністрами без портфелів, вони фактично виконують обов'язки радників прем'єр-міністра і за традицією керують окремими підрозділами канцелярії прем'єр-міністра. У Кабінеті міністрів Японії відсутні посади військового та військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ (силами самооборони керує міністр без портфеля—начальник управління національної оборони, а також деякі функції виконує міністерство місцевого самоврядування).

У період, коли міністр виконує свої обов'язки, він не може бути притягнутий до судової відповідальності без згоди на це Прем'єр-міністра (ст. 75 Конституції). Прем'єр-міністр може на певний час звільнити міністра від посади (ст. 68). Кабінет несе колективну відповідальність перед Парламентом (ст. 66). Якщо палата представників приймає вотум недовіри або відмовляється голосувати за довіру Уряду, Кабінет міністрів має піти у відставку, якщо Палата представників не буде розпущена Кабінетом протягом десяти днів (ст. 69). Кабінет також повинен піти у відставку, якщо посада прем'єр-міністра стає вакантною або якщо скликається перша сесія Парламенту після виборів у Палату представників (ст. 70).

458

Глава 24

Основи конституційного права Японії

459

Стаття 73 японської Конституції визначає функції уряду таким чином: "Кабінет виконую поряд з іншими загальними функціями такі обов'язки:

• сумлінне проведення в життя законів, ведення державних справ;

• керівництво зовнішньою політикою;

• укладення договорів. При цьому необхідно отримати в наступному схвалення Парламентом;

• організація і керівництво громадянською службою у відповідності до норм, встановлених законом;

• складання бюджету і внесення його на розгляд Парламенту;

• видання урядових наказів з метою проведення в життя положень сучасної Конституції і законів. При цьому в урядові накази не можуть потрапити статті, що передбачають кримінальне покарання, інакше, як з дозволу відповідного закону;

• прийняття рішень про загальні та приватні амністії, пом'якшення та відстрочення покарання і відновлення у правах".

Більш детально діяльність Кабінету міністрів регламентована в Законі про Кабінет міністрів, де визначені структура й функції Кабінету, компетенція Прем'єр-міністра та інших міністрів, взаємовідношення з іншими державними органами.

Процедура засідання Кабінету та прийняття рішень регулюється згідно із звичаєм. Засідання Кабінету є закритими, проводяться двічі на тиждень у період парламентської сесії, рішення приймаються одностайно або на основі консенсусу.

До повноважень Прем'єр-міністра як голови Комітету слід віднести загальну координацію діяльності Кабінету, призначення і звільнення від посад державних міністрів, внесення на розгляд Парламенту законопроектів, доповіді Парламенту про загальний стан державних справ і зовнішньої політики, підписання законів і наказів одноосібно (як відповідний міністр), контрасигнацію підписів уповноваженого міністра, участь у проведенні переговорів і підписанні міжнародних договорів, керівництво підготовкою й укладення міжурядових угод. Прем'єр-міністр має канцелярію.

Кожний міністр має двох заступників: парламентського (ст. 17 Закону про структуру державних виконавчих органів) й адміністративного (ст. 17 п. 2 того самого закону). Міністри фінансів, сільського, лісного та рибного господарства, зовнішньої торгівлі та промисловості мають по два парла-

ментських заступники. Японські міністри не є спеціалістами, тому реальним керівником міністерства має бути адміністративний заступник — професійний чиновник із спеціальною освітою. В Японії часто застосовується практика міністерської ротації (наприклад, Рютаро Хасімото з 1978 року займав в уряді посади міністра охорони здоров'я і соціального забезпечення, транспорту, фінансів, зовнішньої торгівлі та промисловості).

Безпосередньо при Кабінеті міністрів діє секретаріат, який очолює генеральний секретар Кабінету, законодавче бюро, рада у справах персоналу та рада національної оборони. При законодавчому бюро інколи створюються тимчасові комісії та ради.

У канцелярії прем'єр-міністра і міністерствах існує велика кількість комітетів і управлінь. Так, при канцелярії прем'єр-міністра діє комісія з урегулювання екологічних конфліктів, комітет у справах державної безпеки (йому підпорядковане управління поліції^-), комітет у справах справедливої торгівлі, управління у справах державних земель, управління імператорського двору, управління у справах навколишнього середовища.

Незалежні органи. Це органи, незалежні від уряду. До них слід віднести насамперед Ревізійну раду і Раду державних установ.

Ревізійна рада повинна контролювати державний бюджет і державні витрати. Згідно зі ст. 90 Конституції, заключний звіт про державні доходи та витрати щорічно перевіряється Ревізійною радою. Цей звіт являє собою доповідь разом з доповіддю Кабінету міністрів протягом фінансового року.

Рада державних установ відає питаннями служби державних чиновників і слідкує за тим, щоб при зайнятті державних посад не дістала переваги жодна з партій, а призначення проходили виключно на основі професійної кваліфікації і досвіду претендентів.

Судова система

Ієрархія судових органів в Японії має чотириступеневу структуру:

Верховний суд, вісім вищих апеляційних судів, 50 місцевих судів (у кожній префектурі по одному і чотири місцевих

Глава24

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: