Бразильський федералізм

Традиції існування федеративної форми держави в Бразилії почали діяти лише з 1890 року, коли Установчі збори обговорювали це питання і внесли його до проекту нової Конституції 1891 року. Федеративна модель політико-тери-торіального устрою створювалася під впливом США. Разом з тим, увагу спеціалістів привертали й деякі аспекти швейцарського федералізму. На відміну від США, Швейцарія об'єднала у складі федерації штати, які вже там існували і були республіками, тоді як Бразилія перетворювалася на федерацію з унітарної монархії.

Бразильська федерація (у Конституції найчастіше згадується термін "союз") має свої особливості: в якості її складових частин називають не тільки штати і федеральний округ, а й адміністративно-територіальні одиниці, на які розділені штати — муніципії. Згідно зі ст. 1 Конституції, Бразилія — "непорушна єдність" штатів, федерального округу і муніци-пій. Федеральний закон передбачає також можливість створення федеральних територій, які б управлялися з центру. Після прийняття Конституції 1988 року дві федеральні території були перетворені на штати або приєднані до них. Сьогодні у Бразилії 26 штатів і федеральний округ (остання територія Фернамбуку теж перетворена на штат, хоча в Конституції зберігаються норми, які детально регулюють правове положення територій), а також приблизно 4300 муніци-пій, поділених на штати.

Бразильська федерація, з одного боку, побудована на основі концепції кооперативного федералізму, однак, з іншого — особливо на практиці — це висококонцентрована федерація. Перше знаходить своє відбиття у "триелементному" підході до структури федерації в розширенні повноважень її суб'єктів і прагненні встановити в Конституції широке коло питань сумісної компетенції. Друге відбивається в організації федерації, в концепції федеральної інтервенції, у "жорсткому" порядку взаємовідносин федеральних органів і органів штатів.

486

Глава 25

Основи конституційного права Бразилії

487

Найважливіше питання всякої федерації — розмежування компетенції між центром і суб'єктами — у Бразилії був вирішений за європейською схемою, а саме — на прикладі ФРН. В основу був покладений принцип кооперативного федералізму. Сьогодні у Бразилії розрізняють три основні сфери компетенції: виключна компетенція союзу, спільна компетенція союзу, штатів, федерального округу і муніципій, і остання, спільна компетенція союзу, штатів і федерального округу (без муніципій)¹. Остання характеризується в Конституції як спільна компетенція цих утворень (союзу, штатів, округу) згідно "із законодавством" (муніципальні органи законів не видають, хоча в окремих місцях об'ємної бразильської Конституції є згадки про закони муніципій, під якими розуміється скоріше їх нормативно правові акти). Крім того, поряд із загальним положенням про компетенцію союзу в Конституції йдеться також про виключну компетенцію союзного законодавства. Штати мають залишкову компетенцію: вони самостійно вирішують питання, які не входять у виключну федеральну компетенцію та спільну компетенцію. Однак, якщо з питань ведення спільної компетенції, виданий федеральний закон, він має силу закону порівняно із законом штату.

Виключна компетенція союзу викладена в 24 пунктах, деякі з яких розділені на підпункти. Це взаємини з іноземними державами й міжнародними організаціями, питання війни та миру, оборони країни, податки, управління зв'язком і багато інших питань. До виключної компетенції союзу слід також віднести цивільне, торговельне, кримінальне, процесуальне, виборче, аграрне, морське, повітряне і трудове право, цивільна і військова реквізиція в надзвичайних умовах і під час війни, вода, енергія, інформатика, теле- і радіомовлення, поштова служба, організація судів, прокуратури і т. ін.

Спільна компетенція союзу, штатів, федерального округу, муніципій викладена в 12 пунктах, серед яких: захист Конституції, законів, демократичних інститутів; охорона публічної власності; збереження культурних цінностей та іс-

Цікаво, що Б. О. Страшун у підручнику "Конституційне (державне) право зарубіжних країн" дає чотири сфери компетенції: загальносоюзну, спільну, конкуруючу та залишкову, яка належить штатам.

торичних документів; забезпечення доступу до науки й освіти; збереження лісів, фауни та флори. Детальне розмежування повноважень також здійснюється додатковим законом.

Третя сфера — спільна компетенція союзу, штатів і федерального округу — містить: податкове, фінансове, пенітенціарне право, освіту, культуру, соціальне забезпечення, захист юнацтва тощо (всього 16 пунктів). У цій сфері союз встановлює тільки загальні принципи, а детальне регулювання здійснюється штатами та федеральним округом.

У питаннях про власність союзу, штатів, федерального округу, муніципій при розмежуванні їх компетенції Конституція виходить з ідеї їх співробітництва (однак це не стосується територій, оскільки власність територій — федеральна власність). Союз, штати, округ, муніципії мають свою власність. Конституція встановлює також, що штати, федеральний округ, муніципії беруть участь в експлуатації та отриманні прибутку від федеральної власності, однак податкові частки штатів і муніципій невеликі.

Штати мають свої конституції, а система їх органів нагадує федеральну систему. В штатах створюються органи законодавчої влади (однопалатні законодавчі збори), органи виконавчої влади (губернатор та віце-губернатор, які обираються терміном на п'ять років), органи судової влади (суди штатів). Суверенітету штати не мають і права виходу з федерації вони теж не мають. Питання про створення нових штатів (а також територій), їх розподіл вирішується федеральним законом, їх кордони затверджуються сенатом, штати мають право тільки висловлювати свою думку.

Положення федерального округу практично таке саме, як і положення штатів, проте округ очолює не губернатор, а обраний префект. Відповідно до Конституції федеральна територія має власну адміністрацію, суди, які, однак, призначаються з центру. Якщо населення якоїсь території перевищує 100 тисяч, воно обирає територіальні збори з консультативною функцією при губернаторі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: