Конституція Республіки Куба

Діюча Конституція Республіки Куба була прийнята шляхом референдуму 7 лютого 1976 року і введена в дію 24 лютого 1976 року в день 81-ї річниці початку війни за незалежність 1895 року проти іспанських колонізаторів, перетворення Куби на демократичну республіку та повне відділення від Іспанської монархії.

На підставі одноразово діючого закону від 29 грудня 1975 року про референдум проект конституції був переданий на схвалення всього населення. У референдумі взяли участь понад 5 млн 600 тис. (95 відсотків всіх виборців). За схвалення конституції віддали свої голоси майже 5,5 млн виборців, тобто 97,7 відсотка. За роки існування Куби це була шоста Конституція. Політичній історії відомі тимчасові (1895, 1897 років) Конституції, прийнята під тиском іноземної держави Конституція 1901 року.

В умовах піднесення демократичного руху в країні була прийнята Конституція 1940 року. Це була типово буржуазно-демократична Конституція, яка проголошувала принцип народного суверенітету, закріплювала основні права та свободи громадян, рівноправність їх перед законом, забороняла всяку дискримінацію. Законодавча влада належала двопалатному парламенту, в якому сенат посідав провідне місце; виконавча влада була у Президента Республіки та Ради міністрів. Ця Конституція мала прогресивний характер. 1952 року внаслідок державного перевороту, зробленого диктатором Президентом Ф. Батістою, вона була скасована і замінена Конституційним Статусом 1952 року, який наділив президента диктаторськими повноваженнями; права і свободи гро-

492

Глава 26

Конституційне право Республіки Куба

493

мадян були дуже обмежені. У політичному житті панувало свавілля.

Внаслідок демократичної, антиімперіалістичної революції, яка розпочалася наприкінці 1956 року, 1 січня 1959 року Повстанська армія повалила прогнилий режим Батісти і взяла владу в свої руки. Навіть у цей час представники буржуазії намагалися утримати владу. Посади Президента та Голови Ради міністрів деякий час були в їхніх руках. Але реальна влада зосереджувалася в центрі та на місцях у Повстанської армії. Було розпущено колишній конгрес, стару армію, поліцію, губернаторів провінцій, реорганізовано судовий апарат і т. ін.; частково проведена аграрна реформа. Посади Прем'єр-міністра перейшли до керівництва Повстанської армії.

7 лютого 1959 року Революційний уряд прийняв Основний закон Кубинської Республіки (див.: Основные законодательные акты Кубинской Республики. — М., 1962).

Основний закон і закони, що істотно його доповнюють, значною мірою відтворили текст Конституції 1940 року, яка в період диктатури Батісти навіть формально не додержувалася, а незабаром була скасована.

Не всі положення Конституції 1940 року були відновлені. Це стосувалося конгресу, власності на великі латифундії та інших положень, які суперечили демократичним перетворенням Революційного уряду та перспективам подальшого розвитку країни.

Важливі зміни були внесені в частину їх Конституції 1940 року. Основний закон передбачав утворення Ради Міністрів, яка здійснювала законодавчу владу. Президент — голова держави — представляв націю. Він здійснював виконавчу владу спільно з Радою Міністрів.

Основний закон Кубинської республіки діяв майже 20 років. У цей час до нього були внесені численні доповнення, зумовлені проведенням суспільно-економічних перетворювань, які вже не відповідали змінам у класовій структурі суспільства, формах власності та у політичному житті країни. Настала потреба нової Конституції, і вона, про що вже йшлося, була прийнята референдумом 15 лютого 1976 року.

Конституція невелика за обсягом. Вона складається з Преамбули, дев'яти частин, які, своєю чергою, поділяються на глави, а ті — на 141 статтю.

У Преамбулі дається характеристика боротьби кубинського народу за національну незалежність проти іспанського полонізму, імперіалістичного панування деяких великих держав, політичної корупції, безробіття, експлуатації, за завоювання національної незалежності та проведення демократичних перетворень. Сучасна Конституція — йдеться в кінці Преамбули — приймається вільним волевиявленням шляхом референдуму.

У главі "Політичні, соціальні та економічні основи держави", яка складається з 27 статей, закріплюється класова суть та республіканська форма правління, національні символи, столиця, політична, соціальна та економічна основи держави; функції держави та її завдання у сучасний період розвитку. Стаття 4 Конституції закріплювала керівну роль Комуністичної партії. У новому варіанті Конституції 1992 року Марксизм—Ленінізм замінено на ідеї Хосе Марті, класову боротьбу — на суспільство рівних прав, а авангард пролетаріату — на кубинську націю. Тут же закріплюються суспільно-політичні та громадські організації, форми власності на знаряддя та засоби виробництва.

Глави друга — "Громадянство", третя — "Родина", четверта — "Освіта та культура" формально мають багато спільного з аналогічними главами Основного закону 1959 року. В главі "Громадянство" регулюються питання набування громадянства по народженню або по натуралізації, а також позбавлення громадянства. Окрема (п'ята глава) висвітлює "Рівність", а шоста — "Основні права та обов'язки громадян".

Глава сьома "Принципи організації та діяльності державних органів" закріплює, що державні органи утворюються та діють на основі принципів демократії, єдності влади і демократичного централізму, Ця глава має особливе значення. Відомо, що в силу історичних обставин у республіці не було представницьких органів на вищому і нижньому щаблях влади. Лише 1974 року в провінції Матансасі були проведені перші вибори місцевих органів народної влади, досвіт яких було використано під час загальних виборів асамблеї народної влади.

Глава восьма "Верховні органи народної влади" регулює правове становище органів держави: Національної Асамблеї Народної Влади, Державної влади, Ради Міністрів; глава де-

494

Глава 26

Конституційне право Республіки Куба

496

в'ята — "Місцеві органи народної влади", десята — "Суди та прокуратура", глава одинадцята — "Виборча система" і, нарешті, заключна — дванадцята — глава присвячена конституційній реформі.

Як уже зазначалося, Конституція 1976 року була прийнята референдумом. Вона не могла бути прийнята іншим шляхом. У цей період не існував орган, який міг би виконати цю функцію — Національна Асамблея народної влади була утворена після прийняття Конституції.

Глава дванадцята регулює питання повної або часткової реформи Конституції. Основний закон може бути переглянутий тільки Національною Асамблеєю народної влади на основі рішення, прийнятого поіменною більшістю — не менш як двома третинами загальної кількості її депутатів.

Якщо реформі підлягає вся Конституція або склад і повноваження Національної Асамблеї народної влади, або її Державної Ради, або права і обов'язки, закріплені Конституцією, потрібно також ствердження позитивним голосуванням більшістю громадян, які володіють виборчим правом на референдумі, який для цих цілей призначається тільки Асамблеєю.

Ні Конституція, ні Регламент Національної Асамблеї народної влади не передбачає, хто може ініціювати перегляд Конституції. На думку Фернандо Альвареса Табіо — автора "Комментария к социалистической Конституции Республики Куба" (М.: Прогресс, 1986. — С. 325), ними можуть бути ті суб'єкти права законодавчої шіціативи, про які йдеться в ст. 86 Конституції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: